Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №364/895/26 — Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/895/26

Провадження № 2/364/667/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Бондаренко Л.С.,

за участю:

учасники справи – не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 19.08.2026 надійшов зазначений позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором, в якому Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 28.04.2020 № 2329610 у загальному розмірі 15 700,00 грн та судові витрати.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Какун А.С. (довіреність від 30.12.2025) у позовній заяві зазначила, що Відповідач 28.04.2020 уклав кредитний договір в електронній формі з Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі – ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») за № 2329610. За умовами цього договору Відповідач отримав кошти, проте не надав своєчасно та у повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості згідно з умовами Договору. У подальшому зазначений первісний Кредитодавець відступив право вимоги за цим Договором Позивачеві. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість у загальному розмірі 15 700,00 грн, що включає таку заборгованість:

– 10 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту);

– 5 700,00 грн заборгованості за відсотками.

Після виконання вимог частин шостої – восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) ухвалою суду від 01.09.2026 відкрито провадження в справі за останнім відомим місцем проживання Відповідача, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву, строки для подання сторонами інших заяв по суті справи, призначено розгляд справи на 21.09.2026, відкладений на 22.10.2026 через першу неявку Відповідача у судове засідання.

У судові засідання представник Позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено, зокрема, довідкою про доставку електронного документа в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 30-31, 39); у позовній заяві викладене письмове клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с. 3).

Відповідач у судові засідання також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, що поверталися без вручення з відмітками «адресат відсутній» (а.с. 33-34, 42-43), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу Судової влади України (а.с. 40-41).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою його місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (частина одинадцята статті 128, частина десята статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей 3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно з вимогами пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті 5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу її зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті 55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в позовній заяві, вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (фінансовою установою, предметом діяльності якої є кредитування) в особі директора Довгаля В.В., з одного боку, та Відповідачем – ОСОБА_1 , з іншого боку, 28.04.2020 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2329610, копія якого долучена до позовної заяви (а.с. 5-7) та який підписано Відповідачем електронним підписом шляхом застосування одноразового ідентифікатору «М834990»; ідентифікуючи Відповідача відомості (прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, паспортні дані, адреса місця проживання, електронної пошти, номери мобільних телефонів) наведено в розділі 10 цього Договору.

За умовами зазначеного Договору Кредитодавець надає Позичальникові (Відповідачу) кредит у розмірі 10 000,00 грн; строк кредитування – 30 днів; стандартна процентна ставка фіксована – 1,90 % в день; знижена процентна ставка – 1,33 % в день, що застосовується за умови, якщо в межах 30 днів здійснить погашення кредитної заборгованості, або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

Детальна інформація наведена у Графіку платежів та у Паспорті споживчого кредиту.

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачу у розмірі спочатку 10 000,00 грн згідно з умовами зазначеного Договору підтверджено Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ»» (далі – ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ»), відповідно до листа якого 28.04.2020 Відповідачу було перераховано кошти у розмірі 10 000,00 грн на номер карткового рахунку НОМЕР_1 , код авторизації «423057», номер транзакції в системі WayForPay- creditplus-7108584.

Відповідач не здійснював платежі на погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим виникла заборгованість, що підтверджується копією Картки обліку Договору (розрахунку заборгованості) за Кредитним договором від 28.04.2020 № 2329610. Зокрема, як вбачається з цього Розрахунку, Відповідачем жодного разу не було здійснено платежів на погашення заборгованості, відтак прострочена заборгованість за станом на кінець строку кредитування (27.05.2020) склала 15 700,00 грн, що включає: 10 000,00 грн – заборгованість по «тілу» кредиту; 5 700,00 грн – заборгованість за відсотками.

Надалі між Позивачем – ТОВ «ЄАПБ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 25.06.2026 було укладено Договір факторингу № 25062026, за умовами якого Позивачеві відступлено права грошових вимог, зокрема, до Відповідача за згаданим вище Договором про споживчий кредит, що підтверджено копіями Акта прийому-передачі Реєстру Боржників та Витягу з цього Реєстру (а.с. 9).

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач, отримавши 28.04.2020 кошти за кредитним договором у розмірі 10 000,00 грн, не надав своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення його заборгованості за цим Договором про надання споживчого кредиту згідно з умовами Договору. У зв`язку з цим Відповідач має перед Позивачем, до якого перейшли права вимоги за цим Договором, заборгованість у загальному розмірі 15 700,00 грн, що включає: 10 000,00 грн – заборгованість по «тілу» кредиту; 5 700,00 грн – заборгованість за відсотками.

Правильність нарахування зазначених сум заборгованості за кредитом, за нарахованими відсотками перевірено судом і не викликає у сумніву, а також не заперечується Відповідачем, який відзиву із запереченнями проти позову, включаючи і щодо розміру заборгованості, до суду не подавав.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 01.09.2026 про відкриття провадження у цій справі сторонам було роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому за положеннями частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.

За визначенням пунктів 5, 7 частини першої статті 3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до норм частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 названого Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом – алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Вимоги законодавства до кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та удосконаленого електронного підпису (УЕП) є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із відповідними документами. Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним – таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином – він може додаватися до них у будь-який спосіб; головне, щоб спосіб додавання електронного підпису одноразовим ідентифікатором до підписаних ним даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

Отже, Верховний Суд у названій вище постанові від 04.02.2026 виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Оскільки закон не вимагає підписання електронних договорів тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (частина перша статті 207 ЦК України). Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з КЕП або УЕП суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій (з`ясування способу надсилання, формату зберігання, можливості односторонніх змін). При цьому паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Відтак, Верховним Судом підтверджено свій висновок про правильність ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (зокрема, Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (постанови від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Крім того, у постанові від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 Верховний Суд зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Учасниками справи не ставляться під сумнів додані до позовної заяви паперові копії укладених в електронній формі Договору про надання споживчого кредиту від 28.04.2020 № 2329610; укладення цього Договору Відповідачем підтверджено сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

Кредитор (ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») є фінансовою установою. Тому, зважаючи на норми Закону України «Про платіжні послуги», зокрема статті 31, інформація відповідного платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

З огляду на це надані суду Позивачем довідка ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», що містить інформацію про перерахування коштів на банківську картку Відповідача та у сукупності з іншими доказами, такими як укладений договір і розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів Відповідачу.

За загальним правилом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним визначенням правонаступництво – це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого; правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні; його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути, зокрема, відповідний договір, на підставі якого воно виникло (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1972/17).

Відповідно до статті 512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/16818/18).

Згідно зі статтею 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України); заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене вище, суд вважає, що Відповідач не виконав умови кредитного договору від 28.04.2020 № 2329610, укладених з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відповідно, право вимоги за яким згідно з відповідним договором факторингу перейшло до Позивача; не виконав взяті на себе грошові зобов`язання, а заявлені Позивачем до стягнення розміри заборгованості відповідають визначеним у названому договорі розміру наданого кредиту та процентної ставки згідно з умовами кредитування, що підтверджено належними і допустимими доказами та не оспорювалось Відповідачем, відтак наявні підстави для задоволення позову.

З огляду на це, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову і стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту від 28.04.2020 № 2329610 у загальному розмірі 15 700,00 грн (10 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту) та 5 700,00 грн за відсотками).

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054, 1056-1, 1077 Цивільного кодексу України, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 142, 206, 247, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355, 435 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути:

з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , УНЗР 19810510-05110, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; адреса зазначена у позові: АДРЕСА_2 ,

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ: 35625014; адреса місцезнаходження: вул. Лісова, 2, пов. 4, м. Бровари, Київська обл., 07400, рахунок: НОМЕР_3 у АТ «ТАСкомбанк»,

заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту від 28.04.2020 за № 2329610 у загальному розмірі 15 700,00 грн та судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн; загалом до стягнення 18 362 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят дві) грн 40 (сорок) коп.

Направити копії повного заочного рішення суду учасникам справи.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 28.10.2026.

Суддя Л.А. Макаренко