Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №278/3570/26 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/3570/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач мав намір замовити у відповідача виготовлення та встановлення рекламної конструкції - білборда. 04.08.2025 позивач передав відповідачу 35000,00 грн, що становило 50% вартості робіт. Відповідач зобов`язувався виготовити та встановити рекламну конструкцію протягом одного місяця, тобто до 04.09.2025.

У погоджений строк відповідач роботи не виконав, рекламну конструкцію не виготовив та не встановив, а отримані кошти позивачу не повернув. На неодноразові звернення позивача щодо повернення коштів відповідач не відреагував.

11.05.2026 позивач направив відповідачу письмову претензію з вимогою протягом семи днів повернути 35000,00 грн. Поштове відправлення вручено відповідачу 23.05.2026, однак вимога залишилася без відповіді та задоволення.

Посилаючись на те, що письмовий договір між сторонами не укладався, обумовлені роботи не виконані, а правова підстава для подальшого утримання відповідачем коштів відсутня, позивач, вважаючи зазначені кошти безпідставно набутими відповідачем у розумінні статті 1212 ЦК України, просив стягнути з останнього 35000,00 грн на підставі вказаної норми закону, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 24.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами направлялася відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату та без відповідної відмітки відділення поштового зв`язку із зазначенням причин невручення (а.с. 28-29).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило. Відповідач не скористався наданим процесуальним правом та відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно та всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши наявні докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 04.08.2025 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 35000,00 грн як 50% вартості робіт із виготовлення та встановлення білборда у м. Житомирі, що підтверджується власноруч складеною та підписаною відповідачем розпискою (а.с. 8).

Зі змісту розписки вбачається, що кошти передані відповідачу не безоплатно, а для досягнення конкретної мети - виготовлення та встановлення рекламної конструкції. Водночас матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обумовлених робіт повністю або частково, придбання матеріалів за рахунок одержаної суми чи повернення коштів позивачу.

11.05.2026 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію, в якій, посилаючись на невиконання робіт, вимагав повернути 35000,00 грн у семиденний строк. Згідно з відомостями поштового відстеження відправлення вручено адресату 23.05.2026 (а.с. 14-15). Доказів виконання цієї вимоги матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За п. 1 ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. За ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 204, 205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. За ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, установлених законом.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, зокрема виконати роботу або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Досліджена судом розписка засвідчує не лише факт отримання відповідачем 35000,00 грн, а й правову мету передачі коштів — часткову оплату виготовлення та встановлення білборда. Позивач також пов`язує передачу цієї суми саме з домовленістю про виконання робіт. Отже, спірний платіж здійснений у межах договірних правовідносин та на виконання погодженої сторонами домовленості.

Відсутність окремого документа, названого договором, сама по собі не свідчить про відсутність правочину. Його зміст належить установлювати з урахуванням письмових доказів, мети передачі коштів та поведінки сторін. У цій справі призначення платежу прямо зафіксоване в розписці та узгоджується з викладеними позивачем обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 570 ЦК України завдаток передається в рахунок належних за договором платежів, підтверджує зобов`язання та забезпечує його виконання. Отже, для визначення платежу як завдатку значення має не лише факт передачі частини вартості робіт, а й погоджене сторонами забезпечувальне призначення коштів.

Оцінюючи правову природу переданих відповідачу 35000,00 грн, суд ураховує їх зв`язок із домовленістю про виготовлення та встановлення рекламної конструкції. Зазначена сума передана в рахунок оплати обумовлених робіт. За таких установлених обставин суд кваліфікує спірний платіж як завдаток у розумінні ч. 1 ст. 570 ЦК України.

При цьому ст. 547 ЦК України встановлює вимогу письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання. Тому наявність розписки підлягає оцінці не лише як підтвердження отримання грошей, а й з погляду того, чи зафіксовано в ній відповідну забезпечувальну домовленість. Відсутність окремого документа з назвою «договір» не є визначальною, якщо необхідний зміст правочину належним чином відображено в письмових доказах.

Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого завдатком, залежать від того, з чиєї вини сталося порушення. Стаття 571 ЦК України передбачає як залишення завдатку в особи, яка його одержала, так і його повернення з додатковою сплатою суми в розмірі завдатку. Отже, кваліфікація платежу як завдатку сама по собі не означає безумовного права відповідача залишити його у себе.

Спірні правовідносини також не є позиковими. За ч. 1 ст. 1046 ЦК України позичальник, отримуючи від позикодавця гроші, зобов`язується повернути таку ж суму. Отже, для позики визначальним є обов`язок повернення отриманих коштів, погоджений сторонами при їх передачі.

Передбачена ч. 2 ст. 1047 ЦК України можливість підтвердження договору позики розпискою не означає, що кожна розписка про отримання грошей посвідчує саме позику. У цьому випадку документ фіксує передачу коштів у рахунок оплати робіт, а не надання їх у борг. Зустрічний обов`язок відповідача полягав у виготовленні та встановленні рекламної конструкції. Подальша вимога позивача повернути передані кошти не змінює первісної правової природи платежу на позику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України обов`язок повернення безпідставно набутого майна виникає, якщо особа набула або зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, а також якщо підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, у тому числі отримання грошей.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок юридичних фактів і правомірних дій, передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19. При цьому для віднесення зобов`язання до договірного необхідно встановити його зв`язок з умовами та виконанням відповідного договору. У цій справі такий зв`язок підтверджений зазначеним у розписці призначенням переданих коштів.

Невиконання або неналежне виконання договірного зобов`язання саме по собі не означає, що кошти, отримані на його виконання, первісно набуті безпідставно. Закінчення погодженого строку виконання робіт також не є тотожним припиненню договору та автоматичному відпадінню правової підстави платежу.

Водночас суд ураховує, що ч. 2 ст. 849 ЦК України надає замовнику за передбачених цією нормою умов право відмовитися від договору підряду. За ч. 3 ст. 651 ЦК України правомірна одностороння відмова може мати наслідком розірвання договору. Тому для вирішення спору має значення не лише первісна договірна підстава платежу, а й те, чи припинилася вона до розгляду справи.

Окремої оцінки потребує претензія від 11.05.2026, вручена відповідачу 23.05.2026. Вона підтверджує, що позивач вимагав повернення всієї переданої суми у зв`язку з невиконанням робіт. Для визначення правових наслідків такого звернення суд має виходити зі змісту волевиявлення позивача, а не лише з назви документа. Відсутність у претензії слів «розірвання договору» сама по собі не виключає її оцінки як односторонньої відмови від договору.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі поданих доказів; кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За ст. 89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ та їх сукупність на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження.

Суд самостійно здійснює правову кваліфікацію встановлених відносин, тому саме лише помилкове посилання позивача на ст. 1212 ЦК України не може бути достатньою підставою для відмови в позові. Однак застосування належної норми права не звільняє позивача від доведення фактичних обставин, з якими закон пов`язує виникнення обов`язку повернути отриманий за договором платіж. Суд не може вважати такі обставини встановленими лише через неподання відповідачем відзиву.

Визначальним для вирішення цього спору є не сам факт отримання відповідачем коштів та їх неповернення, а підстава їх отримання і подальшого збереження. Як убачається зі змісту розписки та викладених позивачем обставин, 35000,00 грн передані у зв`язку з конкретною домовленістю про виготовлення та встановлення рекламної конструкції. Передача коштів не була помилковою чи не пов`язаною із зобов`язанням сторін.

Позивач, заперечуючи існування письмового договору, водночас посилається на погоджені сторонами вид робіт, їх вартість, розмір часткової оплати та строк виконання. Ці обставини не заперечують, а підтверджують наявність домовленості. Тому суд відхиляє ототожнення відсутності окремого договірного документа з відсутністю будь-якої правової підстави передачі коштів.

Водночас цей висновок стосується підстави первісного отримання коштів і не усуває необхідності перевірити виникнення обов`язку їх повернути надалі. Зазначені позивачем невиконання робіт та пред`явлення вимоги про повернення коштів мають бути оцінені у взаємозв`язку. Саме від такої оцінки залежить, чи зберігалася договірна підстава утримання платежу на час вирішення спору.

Таким чином, за наведених установлених судом обставин спірні кошти передані як завдаток у межах договірних правовідносин, позикового зобов`язання між сторонами не виникло, а підстав для стягнення заявленої суми не встановлено. З огляду на викладене суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст.ст. 133, 141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1331,20 грн та заявлені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 11, 177, 202, 204, 205, 218, 509, 525, 526, 547, 570, 571, 626, 651, 837, 849, 1046, 1047, 1212 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів — відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за ним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О. М. Дубовік