Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №295/7695/24 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7695/24

Категорія 67

2/295/1795/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м.Житомира у складі

Головуючого судді Воробйової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Ходоровської І.В.,

представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 (брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку),

представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 (брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку),

розглянув у відкритому судовому засіданні

у порядку загального позовного провадження цивільну справу

за первісним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4

про поділ майна подружжя,

та за зустрічним позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_3

про визнання об`єкта нерухомого майна особистою приватною власністю та стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна,

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просить: у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нерухомого майна - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини нерухомого майна - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що 25.06.1999 між ОСОБА_3 та до ОСОБА_4 було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №2-3565/2006 від 06.11.2006. Після розірвання шлюбу між сторонами не існувало спорів щодо поділу майна, яке було набуто у період перебування у шлюбі. Однак, у березні 2024 року позивач дізналась від відповідача, що 26.01.2005, під час перебування у шлюбі, подружжям було придбано нерухоме майно, а саме, адмінбудинок з офісом та кафе, загальною площею 238,60 кв.м., право власності на яке зареєстроване на відповідача. Так, 02.03.2024 через мобільний додаток «Вайбер» відповідач повідомив позивача про необхідність в отриманні від неї заяви певного змісту, яка підлягає нотаріальному посвідченню. Необхідність в наданні позивачем такої заяви відповідач пояснив тим, що він взяв кредит у банку під заставу нерухомого майна, не збирається повертати цей борг банку, і щоб уникнути будь-яких проблем між банком та позивачем у майбутньому, остання повинна надати відповідачу таку нотаріально посвідчену заяву. Відповідач повідомив позивача, що зміст заяви буде зводитись до того, що позивач надає згоду на відчуження (продаж) вищезазначеного майна своєму колишньому чоловіку, на умовах та за ціною, визначеною на його розсуд. Одночасно відповідач попросив позивача надати її паспортні дані, інформацію про зареєстроване місце проживання, та РНОКПП. Позивачем така інформація була надана відповідачу, але без надання копій документів. 04.03.2024 відповідач надіслав зразок такої заяви через мобільний додаток «Вайбер», і відразу після отримання його позивачем, видалив. Отримавши зразок заяви, позивач пішла до приватного нотаріуса, щоб скласти таку заяву, і лише після роз`яснення приватним нотаріусом вимог законодавства щодо змісту та правових наслідків цієї заяви, позивач зрозуміла, що це майно є спільним майном подружжя, про існування якого вона не здогадувалась, і що насправді ця згода не має ніякого відношення до будь-яких кредитів, та позбавлення позивача у майбутньому проблем з банком. У подальшому, звернувшись за правовою консультацією до адвоката, позивач дізналась, що 26.01.2005 у період перебування у шлюбі, відповідачем було придбано адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сєтаком В.Я., реєстровий номер 1583. Отже, спірне майно придбане під час перебування у шлюбі. Право власності було оформлено на відповідача, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.05.2024. Вартість спірного нерухомого майна, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, складає 930540,00 грн. Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про заборони відчуження об`єкта нерухомого майна відсутні, як і відсутні відомості щодо реєстрації іпотек. Відповідач відмовився надавати будь-які пояснення з цього приводу, впевнюючи позивача, що вона не має до цього майна відношення. Перебуваючи у шлюбі, позивач повністю довіряла відповідачу, і не дивлячись на те, що мала свій бізнес, робила свій внесок у загальний сімейний бюджет, саме відповідач розпоряджався сімейним бюджетом, вкладав ці гроші, у тому числі, у нерухоме майно, яке купувалось в інтересах сім`ї, для отримання додаткових доходів для сім`ї за рахунок надання в оренду даного майна. Однак, увесь цей період позивач не знала про порушення свого права, оскільки не знала про існування даного нерухомого майна, яке відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. З огляду на вищевикладене, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача, оскільки придбане подружжям за договором купівлі-продажу під час перебування у шлюбі та в інтересах сім`ї, з метою отримання додаткового доходу. А тому, при поділі спільного сумісного майна подружжя, позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину даного нерухомого майна. Позивач вказує, що дізналась про порушення свого право на майно у березні 2024 року, і у позивача була відсутня можливість або обов`язок знати про порушення свого права до цього моменту, тому при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли позивач дізналася про порушення свого майнового права, тобто, з березня 2024 року, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя.

Одночасно з позовною заявою, позивач подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, але не виключно реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які правочини щодо майна та інші будь-які права щодо майна: адмінбудинку з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підстави виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р. № 1583, 26.01.2005, приватний нотаріус Сєтак В.Я., акт приймання-передачі, Б/Н, 29.04.2005.

Ухвалою суду від 24.05.2024 заяву про забезпечення позову задоволено, заборонено державним реєстраторам будь-яких органів, в тому числі місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, але не виключно реєструвати право власності, право користування, іпотеки, будь-які правочини щодо майна та інші будь-які права щодо майна: адмінбудинку з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підстави виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р. № 1583, 26.01.2005, приватний нотаріус Сєтак В.Я., акт приймання-передачі, Б/Н, 29.04.2005, власник: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 28.05.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити у порядку загального позовного провадження та призначене підготовче засідання.

30.08.2024 від ОСОБА_4 до суду надійшов зустрічний позов до ОСОБА_3 , у якому позивач за зустрічним позовом просить визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 об`єкт нерухомості, адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,6 кв.м, що розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сєтаком В.Я. 26.01.2005, реєстровий номер 1583;

визнати автомобіль марки Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб, номер кузова НОМЕР_2 об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, а саме автомобіля Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 584 317,65 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 14 152,20 дол США.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що з 25.06.1999 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №2-3565/2006 від 06.11.2006. Спільне життя не склалося, що призвело до припинення з березня 2003 року будь-яких стосунків між сторонами. Підтвердженням факту роздільного проживання з березня 2003 року слугують обставини, які встановлені Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська від 06.11.2006 у справі №2-3565/2006. Даним рішенням встановлено, що шлюбні відносини припинилися в березні 2003 року, у зв`язку із тим, що ОСОБА_4 пішов з родини до іншої жінки. Сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. Відповідні обставини встановлені судом із обґрунтування поданої ОСОБА_3 позовної заяви про розірвання шлюбу та з особистих пояснень, які остання надавала у судовому засіданні. З березня 2003 року ОСОБА_4 , перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 , від спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 09.11.2007 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_7 . З березня 2003 року до 2006 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до ОСОБА_3 з пропозицією розірвати шлюб через органи ДРАЦСУ, оскільки від шлюбу у них дітей не було. Однак, остання не погоджувалася розривати шлюб, хоча сама проживала в цивільному шлюбі з іншим чоловіком, з яким уклала шлюб 29.12.2006 та за три дні по тому народила доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Одним із доказів того, що ОСОБА_4 намагався розірвати шлюб з ОСОБА_3 через органи ДРАЦС є складена ним до органу ДРАЦСу заява від 20.07.2006 про розірвання шлюбу. Отже, з березня 2003 року ОСОБА_4 проживав в іншій сім`ї, що встановлено рішенням суду та не потребує доведення в даному спорі, мав спільні права та обов`язки в іншій сім`ї, де в них, окрім спільного бюджету, були спільні права та обов`язки, що спростовує твердження позивача, що в січні 2005 року за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 придбане в інтересах сім`ї спірне майно, яке вони використовували для здачі в оренду для отримання прибутку. З березня 2003 року ОСОБА_4 використовував зароблені ним кошти в інтересах іншої сім`ї, а саме сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з якою на той час проживали в цивільному шлюбі. ОСОБА_4 вказує, що перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_3 у трудових відносинах не перебувала, діяльність як ФОП не здійснювала, що підтверджує відсутність коштів у ОСОБА_3 , які вона могла б використовувала в інтересах сім`ї. У ОСОБА_4 , ще до укладення шлюбу з ОСОБА_3 , перебувало у власності нерухоме майно, а саме квартира в АДРЕСА_2 , квартира в АДРЕСА_3 , квартира в АДРЕСА_3 . В період перебування в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність, вид діяльності, - здача в оренду приміщень. Ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 та в період роздільного проживання з якою, був засновником, співвласником, директором ТОВ «ФІРМА КВАНТ ЛТД», ЗАТ «ПЕТРОТРЕЙД», ЗAT «ЮКРЕЙН ПЕТРОЛІУМ» ТОВ «ТУР КОМПЛЕКС», отримував дохід, який є його особистою приватною власністю. Отже, спірне нерухоме майно, а саме адмінбудинок з офісом та кафе, загальною площею 238,60 кв.м. придбане ОСОБА_4 26.01.2005 за особисті кошти від отримання прибутку від здачі в оренду нерухомого майна (приміщень), які належали йому на підставі особистої власності. Дане майно придбане ОСОБА_4 в період роздільного проживання із ОСОБА_3 , за два роки після припинення між ними шлюбних стосунків. У зустрічному позові також вказано, що під час шлюбу, ОСОБА_4 було придбано автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, який 15.07.1999 зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 , після припинення шлюбних стосунків спільний автомобіль залишився у її користуванні, оскільки на момент припинення шлюбних стосунків спору щодо користування та розпорядження даним транспортним засобом не було. Для встановлення та підтвердження інших об`єктів, які підлягають поділу, був скерований запит в регіональний первісний центр ГСЦ МВС в м.Києві про надання інформації про зареєстровані транспортні засоби за ОСОБА_3 в період 1999-2006 років. 12.06.2024 була отримана відповідь, з якої ОСОБА_4 дізнався, що автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, 18.03.2014 у ВРЕР ДАІ м.Сімферопіль, Сімферопольського та Бахчисарайського районів ОСОБА_3 знятий з обліку для реалізації. Отже, автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, реалізовано ОСОБА_3 без погодження із ОСОБА_4 . Відповідно до звіту №085/2024 про оцінку ринкової вартості автомобіля MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, вартість даного автомобіля на період його відчуження складає 28304,41 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 276160,50 грн. Виходячи з загальної вартості спірного авто, вартість якого складає 28304,41 дол. США, де ОСОБА_4 належить його частина, тому 28304,41 дол. США:2 =14152,20 (дол. США) х 41.2881 (курс НБУ) = 584317,65 грн - сума, яка підлягає стягненню із ОСОБА_3 .

Одночасно із зустрічним позовом, представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2 , подав клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати із Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відомості про доходи ОСОБА_3 за період з червня 1999 року по березень 2003 року, де зазначити її доходи за вказаний період в розрізі щомісячно.

Ухвалою суду від 04.09.2024 зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання об`єкта нерухомого майна особистою приватною власністю та стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 09.10.2026 витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відомості про доходи ОСОБА_3 за період з червня 1999 року по березень 2003 року.

20.11.2024 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшли відомості, запитувані ухвалою суду від 09.10.2026.

11.03.2025 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до суду надійшли письмові пояснення, у яких вказано, що на момент придбання спірного майна (2005 рік) ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем за первісним позовом, а відтак, він не міг одночасно перебувати у цивільному шлюбі з іншою жінкою, як стверджує ОСОБА_4 . Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01.01.2004 (після набрання чинності СК України), оскільки КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Крім того, перебування в зареєстрованому шлюбі взагалі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Також, саме собою посилання ОСОБА_4 на те, що у період перебування в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність, та був засновником, співвласником, директором, ряду товариств, не є достатнім фактом придбання за особисті кошти спірного об`єкту нерухомого майна. Представник позивача за первісним позов вважає, що відповідачем за первісним позовом не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо майна, яке є предметом спору за первісним позовом.

11.03.2025 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до суду надійшла заява про застосування наслідків спливу строку позовної даності, у якій вказано, що за спільною домовленістю сторін автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, після розірвання шлюбу було залишено у власності ОСОБА_3 і у ОСОБА_4 відсутні правові підстави для пропуску строку позовної давності, оскільки останній сам підтвердив, що автомобіль було придбано у період перебування у шлюбі, він знав про його існування, але з 1999 року, та після розірвання шлюбу з 2006 року, не звернувся до суду з відповідною позовною заявою про поділ майна подружжя. Вимоги за зустрічною позовною заявою про визнання об`єкта нерухомого майна особистою приватною власністю та стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна було заявлено ОСОБА_4 з пропуском строку позовної давності. Звертаючись у 2024 році з вищезазначеними позовними вимогами відповідач за первісним позовом не обґрунтував причину пропуску строку позовної давності, та не просив його поновити. Представник ОСОБА_3 просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог за зустрічною позовною заявою та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

12.03.2025 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про виклик свідків – ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13

12.03.2025 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про поновлення строку для подання клопотання про приєднання доказів та надання додаткових доказів – фотокарток та трудової книжки. У клопотанні вказано, що на спростування доводів відповідача за первісним позовом про те, що з березня 2003 року, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , він проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 , та з березня 2003 року фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_3 було припинено, позивач за первісним позовом просить долучити до матеріалів справи фотокартки, зроблені у період з 2003 по 2006 рік, якими підтверджується, що свята, вихідні, колишнє подружжя проводило разом, а свідки зможуть підтвердити період, у якій ці фото були зроблені.

Ухвалою суду від 12.03.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про виклик свідків та про поновлення строку для подання клопотання про приєднання доказів та надання додаткових доказів, задоволені; підготовче провадження у справі завершено та призначено розгляд справи по суті.

23.07.2025 від представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення, у яких вказано, що обставини, встановлені Жовтневим районним судом Дніпропетровської області у цивільній справі №2-3565/2006, з наданих особистих пояснень позивача ОСОБА_3 та обґрунтувань позовної заяви про розірвання шлюбу між сторонами, яка зазначила про припинення шлюбних стосунків з березня 2003 року, відсутності спільного бюджету та з того часу не ведуть спільного господарства, оскільки ОСОБА_4 з березня 2003 року пішов з родини до іншої жінки, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доведенню. Отже, ОСОБА_4 є доведеним час припинення ведення спільного господарства (березень 2003 року), що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, та надано обсяг спільно нажитого майна, придбаного під час спільного проживання, яке підлягає поділу. Щодо заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, представник ОСОБА_14 вказує, що з моменту одноосібного придбання за договором купівлі-продажу об`єкту нерухомості, адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,6 кв.м, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 не знав про порушене право та довідався про нього, коли вирішив реалізувати дане майно в 2024 році, з часу якого розпочалися судові спори щодо вищезазначеного нерухомого майна. В березні 2024 року ОСОБА_4 намагався врегулювати мирним шляхом дане питання, та в серпні 2024 року був ознайомлений з позовною заявою ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, що і стало підставою звернення ОСОБА_4 із зустрічним позовом, позовні вимоги за яким заявлені в трирічний термін з моменту, коли ОСОБА_4 довідався про порушене право. Також, після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_14 не заперечував щодо користування спільним автомобілем MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, але не надавав ніяких письмових підтверджень, що зазначений автомобіль залишається у власності ОСОБА_3 , яка має право на власний розсуд розпоряджатися вищезазначеним транспортним засобом. Тому твердження представника ОСОБА_3 , що за спільною домовленістю сторін вищезазначений автомобіль після розірвання шлюбу було залишено у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відомо про купівлю спірного авто, у зв`язку з чим у ОСОБА_4 відсутня правова підстава звернення до суду з відповідною позовною вимогою, не заслуговують на увагу. Після розірвання шлюбу між сторонами, вони проживали у різних містах та ніяких стосунків не підтримували, тому ОСОБА_4 не було відомо про реалізацію автомобіля у 2014 році. Про даний факт ОСОБА_4 дізнався у 2024 році, після звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про поділ майна подружжя. Згідно з поданою копією трудової книжки, ОСОБА_3 була працевлаштована до 1997 року, а шлюб із ОСОБА_4 укладено в 1999 році, що підтверджує доводи ОСОБА_4 щодо відсутності у ОСОБА_3 коштів, які вона могла вкладати у спільний бюджет. Відповідь з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області спростовує всі твердження ОСОБА_3 , зазначені в первісному позові, щодо зайняття нею підприємницькою діяльністю в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_4 , оскільки згідно з вищезазначеними відомостями, остання розпочала свою підприємницьку діяльність в 2008 році. У поясненнях також вказано, що надані стороною позивача за первісним позовом фотознімки не містить доказів щодо часу здійснення зйомки. На фото зображений, зокрема, ОСОБА_15 , який у 2002 році отримав поранення, після якого не міг самостійно пересуватися, та помер у 2004 році. У власності ОСОБА_4 перебуває майно, яке придбане ним до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , та є його особистою приватною власністю, тому доходи, отримані від здачі в оренду такого майна, також є його особистою приватною власністю.

У судових засіданнях за їх участі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 первісний позов підтримували та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

У судових засіданнях представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2 проти задоволення первісного позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, зустрічний позов підтримував та просив задовольнити з підстав, викладених у зустрічному позові та письмових поясненнях.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_3 знає давно, дружили, у них був спільний бізнес. Бізнес вели приблизно з 1993-1994 років, займались продажем газованих напоїв. Вони почали разом працювати ще до того, як з`явився ОСОБА_4 . Заробіток був достатній, за пів року можна було купити квартиру. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розійшлись десь у 2006 році, у 2004 та 2005 роках вони всі спілкувались, в колі їхнього спілкування все було нормально, проблем у сімейному житті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не помітили. Про те, що ОСОБА_4 має іншу сім`ю, свідку стало відомо у 2006 році.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що є дочкою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 все життя вважала батьком. Вони жили дружно сім`єю. Батьки працювали, мати працювала з кіосками, де продавали воду. На зароблені гроші мати купила квартиру. Потім познайомилась із ОСОБА_4 , вирішили одружитись, згодом переїхали до приватного будинку, будинок був великий, батьки разом робили ремонт. У подальшому ОСОБА_4 переїхав до Києва, де врегульовував робочі питання. За той час, що жили разом, купили машину, ОСОБА_3 продала свій бізнес, здавала в оренду свою квартиру. ОСОБА_4 говорив ОСОБА_3 , що не хоче, щоб вона працювала в бізнесі, а просто допомагала йому. У 2006 році вони розійшлись, ОСОБА_4 не хотів давати розлучення ОСОБА_3 . У 2004-2006 році свідок спілкувалась із ОСОБА_4 , він до них приїжджав, возив її у школу, у 2005 році купив путівку у табір в м.Києві. У 2006 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , розійшлися, ОСОБА_4 приїхав у м. Дніпро і купив свідку речі на весь рік, вони довго говорили про те, що він її батько і нікуди не дінеться. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щось будували та здавали в оренду, ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_3 в щось спільне вкласти кошти та отримувати дохід.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що є двоюрідним братом ОСОБА_3 . ОСОБА_3 займалась бізнесом з продажу газованої води, заробляла достатньо, ще до знайомства із ОСОБА_4 купила квартиру. ОСОБА_4 також займався бізнесом. Перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 також займалася водою. У 2005-2006 роках ОСОБА_4 приїжджав додому.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши письмові матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні заяви, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 25.06.1999 відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, актовий запис №169 (том 1 а.с. 19).

25.01.2005 між ТОВ «Цетрал плюс» та ОСОБА_16 було укладено договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до якого ОСОБА_17 набув у власність (купив) нежиле приміщення (адмінбудинок (з офісом та кафе)) загальною площею 238,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; (реєстраційний номер майна 4924104) (матеріали зустрічного позову а.с. 19-20, том 1 а.с. 26-27).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №2-3565/2006 від 06.11.2006 шлюб, зареєстрований 25.06.1999 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розірвано. Рішення набрало законної сили 07.11.2006 (матеріали зустрічного позову а.с. 13).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частин першої, шостої сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 25.06.1999 по 07.11.2006 перебували у зареєстрованому шлюбі. У період перебування сторін спору у шлюбі, ОСОБА_4 набув право власної на спірне майно – нежиле приміщення (адмінбудинок (з офісом та кафе)) загальною площею 238,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; (реєстраційний номер майна 4924104), на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 26.01.2005.

ОСОБА_3 у своєму позові просить визнати за нею право власності на частину вказаного майна. Мотивуючи свої вимоги, позивач за первісним позовом вказує, що спірне майно набуте відповідачем за первісним позовом під час перебування сторін у шлюбі, отже є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_3 мала свій бізнес, робила свій внесок у загальний сімейний бюджет.

Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_4 , просить визнати його особистою приватною власністю об`єкт нерухомості - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,6 кв.м, що розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2005, та мотивує зустрічний позов тим, що з березня 2003 року будь-які стосунки між сторонами припинені, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.11.2006 у справі №2-3565/2006; з березня 2003 року ОСОБА_4 , перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 , від відносин з якою ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка; ОСОБА_3 також проживала в цивільному шлюбі з іншим чоловіком, з яким зареєструвала шлюб 29.12.2006 та ІНФОРМАЦІЯ_4 народила дочку; перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_3 у трудових відносинах не перебувала, діяльність як ФОП не здійснювала, що підтверджує відсутність коштів у ОСОБА_3 , які вона могла б використовувала в інтересах сім`ї, натомість у ОСОБА_4 перебувало в особистій приватній власності нерухоме майно, він здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід, який був його особистою приватною власністю, спірне нерухоме майно придбане ОСОБА_4 26.01.2005 за особисті кошти від отримання прибутку від здачі в оренду нерухомого майна (приміщень), які належали йому на підставі особистої власності, це майно придбане ОСОБА_4 в період роздільного проживання із ОСОБА_3 , за два роки після припинення між ними шлюбних стосунків.

За наявними у справі матеріалами, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06.11.2006 у справі №2-3565/2006, яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який був зареєстрований 25.06.1999, встановлено, що у позовній заяві й у попередньому судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що шлюбні відносини з відповідачем припинилися в березні 2003 року в зв`язку із тим, що відповідач пішов з родини до іншої жінки. Сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_18 про те, що з березня 2003 року він проживав в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 , оскільки жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб у них виникає лише після припинення попереднього шлюбу. Крім того, інститут проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу закріплений у національному законодавстві лише з 01.01.2004 (після набрання чинності СК України), оскільки КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №163/754/17, від 06.04.2020 у справі №641/7033/18.

Отже, оскільки у період з 25.06.1999 по 07.11.2006 ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , його посилання на те, що у період з березня 2003 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, правого значення не мають та не беруться судом до уваги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17-ц зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує. Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У такому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була придбана за його особисті кошти, не буде належно підтверджена, тоді презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові від 01.07.2015 у справі №6-612цс15 Верховний Суд України зробив висновки, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цих приписів належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У трудовій книжці ОСОБА_19 серії НОМЕР_3 наявні записи про роботу за період з 17.10.1989 по 28.05.1997 (том 1 а.с. 177).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з другого кварталу 1999 року по перший квартал 2003 року щодо ОСОБА_3 відсутні інформація про доходи (том 1 а.с. 148).

За даними ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 07.06.2024, станом на 07.06.2024 згідно з інформаційно - комунікаційних систем ДПС України, ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) перебуває на податковому обліку в Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності. Дата державної реєстрації 17.03.2008. Дата прийняття рішення про припинення 22.02.2021 (матеріали зустрічного позову а.с. 49).

25.10.2001 ОСОБА_4 було зареєстровано (перереєстровано) як суб`єкта господарської діяльності та видане свідоцтво про сплату єдиного податку (матеріали зустрічного позову а.с. 15).

Відповідно до договору дарування від 27.11.1996 ОСОБА_4 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17.09.1997 ОСОБА_4 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 ; відповідно до договору купівлі-продажу від 09.01.1998 ОСОБА_4 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 (матеріали зустрічного позову а.с. 16-18).

ОСОБА_4 був співвласником та директором ТОВ «Фірма «Квант ЛТД», яке було засноване 27.08.1996, був співвласником ЗАТ «Петротрейд», яке було засноване 29.05.1997, був кінцевим бенефіціарним власником ЗАТ «Юкрейн петроліум», яке було засноване 08.06.1998, був співвласником ТОВ «Тур комплекс», яке було засноване 14.01.2004, був співвласником ТОВ «Власна оселя», яке було засноване 14.01.2004 (матеріали зустрічного позову а.с. 25-29).

09.03.2001 між СПД ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_20 (орендар) укладено договір №09КВ про оренду житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , строком по 08.03.2003, розмір орендної плати 1800,00 грн щомісячно; 07.03.2002 між СПД ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_21 (орендар) укладено договір №03/2002 про оренду житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , строком по 06.03.2005, розмір орендної плати 4350,00 грн щомісячно; 05.02.2003 між СПД ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_22 (орендар) укладено договір №02/2002 про оренду житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , строком по 04.02.2006, розмір орендної плати 5331,10 грн щомісячно; 02.04.2003 між СПД ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_23 (орендар) укладено договір №04/2003 про оренду житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , строком по 02.04.2006, розмір орендної плати 4000,87 грн щомісячно (том 2 а.с. 95-98).

Оцінивши наведені докази, суд вважає, що вони не свідчать про те, що ОСОБА_3 коштами або працею не могла приймати участі у набутті спірного нерухомого майна.

ОСОБА_14 вказує, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_3 не працювала та не здійснювала підприємницької діяльності, а спільних дітей, за якими вона повинна була здійснювати догляд, у сторін немає.

Разом з тим, матеріали справи містять відомості про відсутність у ОСОБА_3 доходів за період з другого кварталу 1999 року по перший квартал 2003 року, однак доказів щодо доходів ОСОБА_3 або здійснення нею підприємницької діяльності, її активів, які вона набула до реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

Допитані у судовому засіданні свідки показали, що ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 здійснювала підприємницьку діяльність, від якої мала достатній дохід, у подальшому продала свій бізнес, здавала в оренду свою власну квартиру.

За даними ГУ ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_3 отримувала доходи від підприємницької діяльності, дата державної реєстрації 17.03.2008. Однак, доказів того, що у будь-який інший період до 2008 року ОСОБА_3 не була зареєстрована як особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, матеріали справи не містять.

Щодо твердження ОСОБА_14 про те, що спільних дітей, за якими ОСОБА_3 повинна була здійснювати догляд, у сторін немає, отже відсутні поважні причини, з яких ОСОБА_3 не мала самостійного доходу, суд зазначає, що, як встановлено у ході розгляду справи, на момент реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 мала малолітню дитину ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Догляд за дітьми, як поважну причину відсутності самостійного заробітку (доходу), чинне законодавство не пов`язує з тим, що такі діти мають бути спільними дітьми подружжя, щодо поділу майна якого вирішується питання. Та обставина, що ОСОБА_3 мала малолітню дитину, яка не була спільною дитиною подружжя, жодним чином не зменшувало її батьківських прав та обов`язків з виховання та догляду дочки.

Крім того, чинне законодавство до поважних причин відсутності самостійного заробітку (доходу) відносить також ведення домашнього господарства. Доказів того, що у період шлюбу із ОСОБА_4 . ОСОБА_3 не займалась веденням домашнього господарства, матеріали справи не містять. Більше того, свідки показали, що сторони разом здійснювали ремонт будинку.

ОСОБА_4 посилається на те, що спірне нерухоме майно набуте ним за кошти, які є доходами від майна, набутого до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 .

Із досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_4 , до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , набув три квартири, які здавав в оренду, також був засновником та керівником ряду суб`єктів господарської діяльності.

Разом з тим, доказів щодо розміру доходів від зазначеної діяльності, та того, що такі доходи були достатніми для придбання спірного нерухомого майна, матеріали справи не містять. Так само як і не містять доказів, що спірне нерухоме майно придбане саме за рахунок коштів, які отримані ОСОБА_4 саме від доходів, які є його особистою приватною власністю, або накопичені ним у період, у який фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

ОСОБА_4 не довів належними та достатніми доказами, що кошти, які були використані для набуття спірного нерухомого майна, були його особистою власністю, отже він не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте у період шлюбу.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі наведеного, первісний позов підлягає до задоволення, а вимога зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги зустрічного позову про визнання автомобіля марки Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб, номер кузова НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації 1/2 частини вартості спільного майна подружжя у розмірі 584 317,65 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 14 152,20 дол США, суд доходить наступного висновку.

За даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 15.07.1999 у ВРЕР ДАІ м.Сімферополь, Сімферопольського та Бахчисарайського районів, на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см3, номер кузова НОМЕР_5 . 18.03.2014 у ВРЕР ДАІ м. Сімферополь, Сімферопольського та Бахчисарайського районів, ОСОБА_3 вказаний транспортний засіб знято з обліку для реалізації (матеріали зустрічного позову а.с. 24).

Отже, транспортний засіб MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, набутий ОСОБА_3 у період шлюбу із ОСОБА_4 та відповідно до положень ст. 60 СК України, зазначений автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності сторін.

Представник ОСОБА_3 просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до зазначеної вимоги, оскільки після розірвання шлюбу автомобіль було залишено у власності ОСОБА_3 і у ОСОБА_4 відсутні правові підстави для пропуску строку позовної давності, оскільки останній сам підтвердив, що автомобіль було придбано у період перебування у шлюбі, він знав про його існування, але з 1999 року, та після розірвання шлюбу з 2006 року, не звернувся до суду з відповідною позовною заявою про поділ майна подружжя.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Реєстрація майна на одного з подружжя, набутого під час шлюбу, не змінює його статусу спільної сумісної власності. Це означає, що таке майно належить обом подружжям, незалежно від того, на кого з них зареєстроване право власності (див., зокрема постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №462/518/18, від 10.11.2021 у справі №639/5409/18).

У зустрічному позові вказано, що для встановлення та підтвердження інших об`єктів, які підлягають поділу, був скерований запит в регіональний первісний центр ГСЦ МВС в м.Києві про надання інформації про зареєстровані транспортні засоби за ОСОБА_3 в період 1999-2006 років. 12.06.2024 була отримана відповідь, з якої ОСОБА_4 дізнався, що автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, 18.03.2014 у ВРЕР ДАІ м. Сімферопіль, Сімферопольського та Бахчисарайського районів ОСОБА_3 знятий з обліку для реалізації. Отже, автомобіль MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, реалізовано ОСОБА_3 без погодження із ОСОБА_4 . У письмових поясненнях представник ОСОБА_4 вказав, що ОСОБА_4 не було відомо про реалізацію автомобіля у 2014 році. Про даний факт ОСОБА_4 дізнався у 2024 році, після звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу, питання щодо поділу спірного автомобіля у судовому порядку сторонами не ставилось, сторони зазначили, що автомобіль за спільною згодою було залишено у користуванні ОСОБА_3 .

Твердження ОСОБА_4 про те, що про порушення свого права власності на об`єкт спільного майна подружжя він дізнався у 2024 році, при встановленні обсягу майна, яке підлягає поділу між подружжям, ОСОБА_3 не спростовано, тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом у межах трирічного терміну, коли він дізнався про порушення свого права.

Отже, суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про пропуск позовної давності, оскільки нею не доведено, що спір між подружжям з приводу поділу спільного автомобіля виник поза межами позовної давності.

Відповідно до звіту №085/2024 від 23.08.2024 про оцінку ринкової вартості автомобіля MERCEDES-BENZ 200, реєстраційний номер не встановлений, випуск - 1995 року, ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_5 , колір не встановлений, який складений фізичною особою-підприємцем Зінею І.В. (свідоцтво оцінювача МФ №6713 від 14.02.2009) на замовлення ОСОБА_2 , який надає правову допомогу ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля MERCEDES-BENZ 200, реєстраційний номер не встановлений, випуск - 1995 року, ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_5 , колір не встановлений, станом на 18.03.2014 становить 276160,50 грн, що в еквіваленті 28304,41 дол. США (матеріали зустрічного позову а.с. 30-48).

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2017 №11, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи, що спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_18 , як його співвласника, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з неї на користь позивача за зустрічним позовом грошової компенсації вартості 1/2 частини вищезазначеного автомобіля.

Разом з тим, у зустрічному позові ОСОБА_18 просить стягнути із ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, у розмірі 584 317,65 грн, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 14 152,20 дол США.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Висновком експерта №085/2024 від 23.08.2024 про оцінку ринкової вартості автомобіля MERCEDES-BENZ 200, 1995 року випуску, визначеного його вартість станом на 18.03.2014 у розмірі 276160,50 грн, натомість ОСОБА_4 просить стягнути вартості автомобіля у сумі 584 317,65 грн, що є еквівалентом 14 152,20 дол США по курсу НБУ.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 8 ст. 7 СК України).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Передбачених законом підстав для стягнення вартості спірного автомобіля, виходячи з еквіваленту вартості до доларів США станом на 18.03.2014, суду не наведено та судом не встановлено. Також такий порядок визначення заявленої до стягнення суми суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи, що заявлена як компенсація частки одного з подружжя відчуженого без погодження останнім транспортного засобу не відповідає 1/2 частки вартості автобіля станом на 18.03.2024.

Відтак, суд доходить висновку, що із ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 грошова компенсація 1/2 частини вартості автомобіля Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 138080,25 грн, тому щодо цієї вимоги зустрічний позов задовольняється частково.

Заявлена вимога зустрічного позову про визнання спірного автомобіля об`єктом права спільної сумісної власності не є належним та ефективним способом захисту в контексті спірних правовідносин, тому у задоволенні такої вимоги зустрічного позову суд відмовляє.

Таким чином, зустрічний позов задоволено судом частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Щодо розподілу судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Нормами частин 1, 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу надано ордер на надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги від 17.04.2024, акт прийому-передачі виконаних робіт №1 від 08.05.2024, квитанцію від 09.05.2024, з яких вбачається, що вартість послуг, які адвокат Яланська Ю.П. надала ОСОБА_3 , становить 8500,00 грн.

Частинами 4, 5 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_4 не скористався своїм правом заявити клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу.

З огляду на задоволення первісного позову, до стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 8500,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_3 визначила ціну позову у розмірі 930 540,00 грн, виходячи з вартості спірного нерухомого майна, яка вказана в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.05.2024 щодо об`єкту нерухомого майна - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . До позову позивач долучила квитанцію АТ «Ощадбанк» №128 від 15.05.2024 про оплату судового збору на суму 9 305,40 грн.

До зустрічного позову ОСОБА_4 додав довідку про оціночну вартість майна від 24.08.2024, відповідно до якої вартість нежитлової нерухомості – адміністративної будівні або приміщення, загальною площею 238,60 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 6062347,57 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, пред`явлену фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2024 становить 1 211,20 грн, і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2024 становить 15 140,00 грн.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті ОСОБА_3 при зверненні до суду з позовом у 2024 році, становив 15 140,00 грн (виходячи з дійної вартості спірного нерухомого майна), нею було сплачено 9 305,40 грн, тому, з урахуванням задоволення первісного позову, різниця у розмірі судового збору між сплаченою сумою і сумою, яка підлягала до сплати, у сумі 5834,60 грн, підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь держави.

Також до позову ОСОБА_3 долучила квитанцію АТ «Ощадбанк» №127 від 15.05.2024 про оплату судового збору за подання до суду заява про забезпечення позову на суму 605,60 грн.

Отже, ОСОБА_3 при зверненні до суду з позовною заявою понесла витрати на загальну суму 18411,00 грн (8500,00 грн на правову допомогу + 9305,40 грн та 605,60 грн судового збору).

ОСОБА_4 , при зверненні до суду із зустрічним позовом заявив дві вимоги та сплатив судовий збір у сумі 15 140,00 грн.

Також, ОСОБА_4 надав до суду звіт про визначення ринкової вартості автомобіля, за виконання якого оплатив 5000,00 грн, що підтверджується товарним чеком №085/2024 від 23.08.2024.

З урахуванням часткового задоволення зустрічного позову, із відповідача за зустрічним позовом підлягають до стягнення витрати з оплати судового збору у сумі 7570,00 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, та на залучення експерта у сумі 5000,00 грн (оскільки вимога позову, у зв`язку із заявленням якої понесено ці витрати, задоволена), а всього на суму 12570,00 грн.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст.141 ЦПК України).

Таким чином, із ОСОБА_4 , на якого покладається більша сума судових витрат, підлягають стягненню судові витрати на користь ОСОБА_3 у сумі 5841,90 грн (18 411,00 грн – 12570,00 грн).

Нормами ч. 7 ст. 158 ЦПК України визначено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нерухомого майна - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини нерухомого майна - адмінбудинок з офісом та кафе (реєстраційний номер майна 4924104), загальною площею 238,60 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання об`єкта нерухомого майна особистою приватною власністю та стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна - задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 частини вартості спільного майна подружжя, а саме автомобіля Mercedes-Benz 200, 1995 року випуску, об`єм двигуна 1998 см.куб, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 138080,25 грн.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 5841,90 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 5834,60грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Повне судове рішення складене 12.10.2026.

Суддя Т.А. Воробйова