Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №175/10684/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/10684/26

Провадження № 2/175/3223/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"26" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" звернулося до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості в сумі 116719 грн. 98 коп.

В обґрунтування позовних вимог вказано, 03.05.2012 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення по справі № 2-2160/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11323310000 від 27.03.2008 року у розмірі 378245 грн 89 коп. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але не виконувалось відповідачами у період з 25.02.2019 року до 23.02.2022 року. З урахуванням того, що право вимоги за вказаним договором було набуте позивачем, останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів збитків за несвоєчасне виконання рішення суду у загальному розмірі 116719 грн 98 коп.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, розгляд справи просив здійснювати без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачі в судове засідання також не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням, наявними в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без їх участі до суду не надходило, відзиву на позов від відповідачів також не надходило.

З урахуванням того, що позивач не заперечував щодо заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи за відсутності відповідача, про що постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

27.03.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк`та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11323310000, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 64 000 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у кредитному договорі.

Крім того, 27.03.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та відповідачем по справі ОСОБА_1 (далі позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11323465000, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у іноземній валюті у розмірі 4 144,36 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у кредитному договорі.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ухвалив рішення по справі № 2-2160/11 від 03.05.2012 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11323310000 від 27.03.2008 року - 378245 грн. 89 коп. та заборгованість договором про надання споживчого кредиту №11323465000 від 27.03.2008 року – 46816 грн. 44 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту відмовлено у повному обсязі.

02.02.2016 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області було змінено стягувача з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у справі № 2/2160/11.

25.07.2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (статті 129-1 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлено у ході розгляду справи, 03.05.2012 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення по справі № 2-2160/11, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11323310000 від 27.03.2008 року у розмірі 378245 грн 89 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після набрання рішенням суду законної сили вчинялися дії, спрямовані на його примусове виконання. Водночас суд звертає увагу на те, що позовна заява не містить належного обґрунтування та документального підтвердження обставин щодо конкретних дій, вчинених позивачем з метою забезпечення належного виконання зазначеного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.

Відповідно частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 22 Закону №606-XIV).

При цьому, Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2018 року у справі №905/6977/13 та від 02.05.2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.08.2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10.04.2019 року у справі №521/21810/17, від 29.01.2020 року у справі №344/19847/18.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області від 03.05.2012 року є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.

При цьому, суд зауважує на тому, що у позовній заяві жодним чином не обумовлено про звернення позивача до суду в порядку частини першої статті 433 ЦПК України із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі №754/511/23 зазначила, що судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов`язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов`язання. Проте можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку.

Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично ж зобов`язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, втім її добровільне виконання не є безпідставно набутим майном (натуральне зобов`язання).

Враховуючи, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов`язання правила частини другої статті 625 ЦК України до основної вимоги не застосовуються.

Отже, основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду від 03.05.2012 року, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено в частині другій статті 77 ЦПК України.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, ураховуючи встановлені у справі фактичні обставини, суд доходить висновку, що представником позивача не надано доказів на підтвердження факту перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Таким чином, не встановивши наявність обов`язку відповідачів перед позивачем у грошовому зобов`язанні за кредитним договором у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відсутня правова підстава для стягнення з відповідачів на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, а тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 76-81, 89, 141, 258, 263, 265, 268, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ