Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №154/4414/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/4414/26

3/154/1553/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., розглянувши матеріали, які надійшли з Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА № 206224 від 12 жовтня 2026 року ОСОБА_1 повторно протягом року ухилялася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого 17 вересня 2026 року приблизно з 11 год. 40 хв. до 11 год. 50 хв. у приміщенні Володимирської гімназії № 3 за адресою: м. Володимир, вул. Ковельська, 111, останній висловлювався нецензурною лайкою, штовхав та шарпав за одяг малолітнього ОСОБА_3 , чим вчинив дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Зазначені дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 184 КУпАП як повторне протягом року ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо виховання дитини.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення заперечила. Пояснила, що належним чином виконує батьківські обов`язки, піклується про виховання та розвиток сина, підтримує зв`язок із навчальним закладом, реагує на конфліктні ситуації та вживає заходів для їх врегулювання.

За її словами, син тривалий час зазнавав цькування з боку окремих однокласників, які провокували конфлікти, ображали його та застосовували до нього фізичну силу. Вважала, що неодноразові звернення інших батьків до поліції зумовлені конфліктними відносинами між дітьми та їхніми батьками. Зазначила, що після переведення сина до іншого класу конфліктні ситуації припинилися. Наполягала на відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення.

На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 та її захисником подано документи навчального закладу, матеріали звернень до правоохоронних органів, відомості про надання дитині психологічної допомоги та інші документи, що характеризують виконання нею батьківських обов`язків.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та оцінивши докази в їх сукупності, суддя встановив такі обставини.

Із письмових пояснень учнів Володимирської гімназії № 3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вбачається, що 17 вересня 2026 року між ОСОБА_6 та іншими учнями виник конфлікт, під час якого ОСОБА_7 висловлювався нецензурною лайкою, шарпав ОСОБА_8 за одяг та застосовував до нього фізичний вплив.

Водночас ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначив, що конфлікту передували образи та удар кулаком з боку ОСОБА_8 , на які він відповів, після чого інші однокласники почали бити його самого.

Учень ОСОБА_9 підтвердив факт сутички між хлопцями, зазначивши, що особисто участі в ній не брав.

Учителька української мови та літератури ОСОБА_10 повідомила про суперечку між учнями, однак безпосередньо бійки не бачила.

Учитель фізичної культури ОСОБА_11 пояснив, що, перебуваючи на робочому місці, почув крики, вийшов у коридор, де побачив бійку між школярами та інших дітей, які перебували поруч. Він припинив сутичку, після чого учні пішли на урок.

Учителька фізичного виховання ОСОБА_12 також підтвердила факт конфлікту між хлопцями та зазначила, що під час з`ясування стосунків ОСОБА_7 висловився нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_13 .

На дослідженому відеозаписі зафіксовано, як ОСОБА_14 узяв іншого учня за одяг, відтягнув до стіни та притиснув до неї. ОСОБА_15 перебували інші школярі, які спостерігали за конфліктом, після чого учасників сутички роз`єднали.

Відеозапис не містить звукового супроводу, тому не дозволяє встановити зміст висловлювань учасників конфлікту, причини його виникнення та обставини, які безпосередньо передували зафіксованим діям.

Наведені докази в сукупності підтверджують факт конфлікту між малолітніми учнями 17 вересня 2026 року, під час якого ОСОБА_14 вдавався до фізичного впливу на іншого учня та використовував нецензурну лексику.

Разом із тим пояснення учасників конфлікту щодо його причин і послідовності дій не є повністю узгодженими. Зокрема, пояснення ОСОБА_2 про попередні образи та застосування до нього фізичної сили не спростовані відеозаписом, оскільки останній відображає лише окрему частину конфлікту.

Проте вирішення питання про те, хто саме ініціював конфлікт між дітьми, не є визначальним для встановлення складу адміністративного правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 .

Предметом цього провадження є не адміністративна відповідальність її малолітнього сина, який на час події не досяг шістнадцятирічного віку, а наявність у діях самої матері передбачених законом ознак ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП адміністративна відповідальність настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 184 КУпАП ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Аналіз наведених норм свідчить, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає у протиправній поведінці самих батьків, яка виражається в ухиленні від виконання конкретних обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання або виховання дитини.

Відповідальність за цією нормою не є відповідальністю батьків за будь-який дисциплінарний чи поведінковий проступок їхньої дитини.

Неналежна поведінка дитини може бути приводом для перевірки виконання батьками своїх обов`язків, однак не замінює встановлення власної протиправної та винної поведінки батьків.

Інше тлумачення фактично запроваджувало б об`єктивне ставлення у вину, за якого відповідальність батьків наставала б виключно внаслідок поведінки дитини, незалежно від того, чи виконували вони покладені на них законом обов`язки.

Такий підхід суперечить установленому ст. 9 КУпАП принципу винної адміністративної відповідальності.

У постанові від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, тлумачачи положення сімейного законодавства щодо ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини, зазначила, що таке ухилення передбачає винну поведінку батьків, свідоме нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд роз`яснив, що ознаками ухилення можуть бути відсутність належного піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, невиявлення інтересу до внутрішнього світу дитини та нестворення умов для отримання нею освіти.

Хоча зазначений висновок сформульовано у справі про позбавлення батьківських прав, він має значення для розуміння змісту передбачених сімейним законодавством батьківських обов`язків та поняття ухилення від їх виконання. Водночас форма вини у справі про адміністративне правопорушення визначається відповідно до положень КУпАП.

Суд виходить із того, що сам факт конфліктної поведінки малолітньої дитини не доводить ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, якщо конкретна протиправна поведінка матері не встановлена, а матеріали справи свідчать про її участь у вихованні дитини та реагування на конфліктні ситуації.

У справі, що розглядається, протокол про адміністративне правопорушення не містить конкретного опису протиправної поведінки ОСОБА_1 .

У ньому не зазначено, які саме передбачені ст. 150 СК України обов`язки вона не виконала, у чому проявилося її ухилення від виховання сина, які необхідні умови виховання не були нею забезпечені та якими доказами підтверджується наявність вини.

Натомість наведено виключно опис поведінки малолітнього ОСОБА_2 під час конфлікту з однокласником, після чого зроблено висновок про ухилення його матері від виконання батьківських обов`язків.

Такий висновок є припущенням, оскільки між встановленою поведінкою дитини та інкримінованою матері протиправною бездіяльністю не наведено конкретних фактичних обставин, які б підтверджували існування зазначеного у протоколі причинного зв`язку.

Більше того, досліджені судом докази не лише не підтверджують такого висновку, але й містять конкретні відомості про виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків.

Із повідомлення адміністрації Володимирської гімназії № 3 вбачається, що батьки ОСОБА_2 забезпечують належні умови для його фізичного та розумового розвитку, підтримують постійний зв`язок із педагогами навчального закладу, цікавляться навчанням і поведінкою дитини, беруть участь у батьківських зборах та сприяють вирішенню конфліктних ситуацій.

Зазначений документ походить безпосередньо від навчального закладу, в якому навчається дитина, та характеризує фактичну участь батьків у її вихованні. Відомості, викладені в ньому, органом поліції не спростовані.

Інформаційною довідкою Центру життєстійкості Володимирського району Волинської області від 27 жовтня 2026 року підтверджено, що ОСОБА_14 у період із 28 квітня до 23 червня 2026 року відвідував консультації практичного психолога, протягом якого проведено десять індивідуальних зустрічей, спрямованих на стабілізацію емоційного стану, розвиток навичок саморегуляції та зміцнення особистісної життєстійкості дитини.

До матеріалів справи також долучено договір про надання комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості.

Ці документи підтверджують, що ще до події 17 вересня 2026 року ОСОБА_1 вживала конкретних заходів для забезпечення психологічної підтримки сина, подолання його емоційних труднощів та сприяння належному розвитку.

Отже, твердження про те, що мати ухилялася від виховання сина, не узгоджується з документально підтвердженими обставинами її участі у вирішенні проблем дитини.

Надані стороною захисту звернення до правоохоронних органів, матеріали перевірок та документи навчального закладу свідчать також про існування тривалих конфліктних відносин між окремими учнями та взаємних претензій їхніх батьків щодо поведінки дітей.

Зокрема, матеріали розгляду повідомлень про можливі випадки булінгу, протокол засідання відповідної комісії гімназії від 25 вересня 2026 року та листування з органами поліції підтверджують, що конфліктні ситуації між учнями були предметом розгляду адміністрації навчального закладу та правоохоронних органів.

Ці матеріали не встановлюють юридичного факту булінгу щодо ОСОБА_2 , однак підтверджують наявність складних міжособистісних відносин у дитячому колективі, які потребували педагогічного та психологічного реагування.

Суддя не встановлює в межах цього провадження винуватості інших учнів у цькуванні ОСОБА_2 , оскільки це не є предметом розгляду. Водночас наявність попередніх конфліктів та взаємних претензій має значення для оцінки пояснень матері про причини поведінки сина і спростовує можливість безумовного висновку про її неналежне виховання лише з факту чергової сутички.

Позитивна характеристика іншого сина ОСОБА_1 — ОСОБА_16 — має допоміжне значення для оцінки сімейного середовища. Вона не є самостійним доказом належного виховання ОСОБА_17 , проте узгоджується з іншими документами, що характеризують участь батьків у вихованні дітей.

Суддя враховує і пояснення ОСОБА_1 про переведення сина до іншого класу з метою припинення конфліктів. Незалежно від остаточної оцінки причин цих конфліктів, наведена обставина узгоджується з її позицією про вжиття заходів для забезпечення належних умов навчання дитини.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була обізнана про конкретні порушення поведінки сина та умисно або з необережності не вживала доступних і необхідних заходів виховного впливу, ігнорувала обґрунтовані звернення педагогів, відмовлялася від співпраці з навчальним закладом чи іншим чином неналежно виконувала визначені законом обов`язки.

Саме по собі повторення конфліктних ситуацій між школярами не доводить такого ухилення, оскільки батьківський обов`язок полягає у належному вихованні дитини, а не в гарантуванні безумовної відсутності будь-яких порушень її поведінки.

При цьому конфлікт відбувся у приміщенні навчального закладу під час освітнього процесу, коли діти перебували під безпосереднім наглядом педагогічних працівників. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язків щодо виховання дитини, однак виключає можливість автоматичного покладення на них відповідальності за кожен випадок конфліктної поведінки школяра без установлення власної винної поведінки.

Таким чином, дослідженими доказами встановлено факт неналежної поведінки малолітнього ОСОБА_2 під час конфлікту з однокласниками, проте не встановлено протиправної дії чи бездіяльності його матері, яка утворювала б об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Не доведено також винного ставлення ОСОБА_1 до інкримінованого їй ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Окремої оцінки потребує кваліфікуюча ознака повторності, передбачена ч. 2 ст. 184 КУпАП.

Постановою судді Володимирського міського суду Волинської області від 13 січня 2026 року ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді попередження.

Разом із тим копії зазначеної постанови та належного підтвердження набрання нею законної сили до матеріалів цього провадження органом поліції не долучено.

Незалежно від зазначеного, попереднє накладення адміністративного стягнення не доводить вчинення особою нового адміністративного правопорушення.

Повторність є кваліфікуючою ознакою, яка набуває юридичного значення лише за умови встановлення всіх обов`язкових ознак нового правопорушення.

Попереднє притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не створює презумпції її винуватості в будь-яких наступних випадках неналежної поведінки сина та не звільняє орган поліції від обов`язку доказування конкретного нового ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за нього, та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Наведені конституційні засади презумпції невинуватості та заборони засудження на підставі припущень узгоджуються з гарантіями справедливого судового розгляду, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які поширюються також на провадження щодо адміністративних правопорушень, що за своєю правовою природою та характером санкції становлять кримінальне обвинувачення в автономному розумінні Конвенції.

У рішенні від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) Європейський суд з прав людини застосував гарантії ст. 6 Конвенції до провадження щодо адміністративного правопорушення, яке за своїм характером становило кримінальне обвинувачення у розумінні Конвенції.

У рішенні від 20 березня 2001 року у справі «Тельфнер проти Австрії» (заява № 33501/96) ЄСПЛ наголосив, що презумпція невинуватості порушується, якщо тягар доказування фактично перекладається зі сторони обвинувачення на особу, яка притягається до відповідальності.

У рішенні від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08) ЄСПЛ звернув увагу на необхідність забезпечення неупередженості суду у провадженнях про адміністративні правопорушення та недопустимість ситуації, за якої суд фактично перебирає на себе функцію підтримання і доведення обвинувачення.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин цієї справи, суддя виходить із того, що саме орган, який ініціював провадження, повинен надати достатні докази на підтвердження всіх обов`язкових ознак інкримінованого правопорушення.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість, а суд не вправі самостійно конструювати обвинувачення шляхом визначення замість органу поліції конкретних обов`язків, від виконання яких особа нібито ухилилася, або заповнювати прогалини доказування припущеннями.

У цьому провадженні орган поліції фактично ототожнив неналежну поведінку малолітнього сина з ухиленням його матері від виконання батьківських обов`язків, не встановивши самостійної протиправної та винної поведінки ОСОБА_1 .

Такий спосіб доведення адміністративного обвинувачення є юридично неспроможним.

Наявність у матеріалах справи кількох пояснень очевидців конфлікту та відеозапису не усуває зазначеного недоліку, оскільки кількість доказів поведінки дитини не може замінити відсутніх доказів протиправної поведінки матері.

Досліджені матеріали не містять фактичних даних, які б підтверджували, що ОСОБА_1 ухилялася від забезпечення належних умов життя, навчання або виховання сина. Натомість надані документи підтверджують її участь у вихованні дитини, співпрацю з педагогами та вжиття заходів психологічної підтримки.

Встановлений факт конфлікту між школярами не змінює цього висновку.

За таких обставин сукупність досліджених доказів не доводить наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а відтак і кваліфікованого складу, передбаченого ч. 2 цієї статті.

Підстав для перекваліфікації її дій на ч. 1 ст. 184 КУпАП також немає, оскільки не доведено самого ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення виноситься постанова про закриття справи.

Отже, у діях ОСОБА_1 відсутній доведений склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення. Оскільки провадження закривається без накладення стягнення, підстав для стягнення із ОСОБА_1 судового збору немає.

Керуючись статтями 7, 9, 40-1, 184, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Володимирський міський суд Волинської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не скасовано.

Суддя І.Р. Вітер