Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №130/2290/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/2290/26

Провадження № 33/801/1159/2026

Категорія: 146

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1 , та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниця апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.09.2026, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, –

В С Т А Н О В И В:

Постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.09.2026 було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.

Своє рішення мотивував тим, що на момент розгляду справи закінчився передбачений ч. 2 ст. 38 КУпАП тримісячний строк накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, що відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.09.2026 в частині закриття провадження щодо нього на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247, ст. 38 КУпАП та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не розглянув поданого ним клопотання та не дослідив наданих доказів, обмежившись викладом обставин із двох протоколів про адміністративні правопорушення та закриттям провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. На його переконання, такий розгляд не відповідає вимогам ст. 245, 252, 280 КУпАП щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи, оцінки доказів у їх сукупності та встановлення того, чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна особа в його вчиненні.

Зазначає, що 25.06.2026 близько 07:06 на автодорозі між селами Вознівці та Пеньківка Жмеринського району відбулося зіткнення боковими дзеркалами автомобіля «Mercedes-Benz C 180» під його керуванням та автомобіля «Volkswagen Golf» під керуванням ОСОБА_2 , унаслідок якого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, потерпілих немає. Щодо обох водіїв складено протоколи за ст. 124 КУпАП із посиланням на порушення п. 13.3 ПДР. Водночас наголошує, що своєї вини не визнає з моменту складання протоколу.

Стверджує, що з указаних матеріалів убачається, що він рухався вузькою ділянкою дороги з безпечною швидкістю та якомога ближче до правого краю проїзної частини, тоді як автомобіль під керуванням ОСОБА_2 рухався ближче до середини дороги. Однак у постанові суду факт подання клопотання не відображено, відеозаписи не досліджено, а його доводам і доказам оцінки не надано. Вважає нерозгляд клопотання та ненадання оцінки доказам істотним порушенням процесуальних вимог, яке перешкодило повному й об`єктивному розгляду справи.

Не заперечуючи, що на момент ухвалення постанови строк, установлений ст. 38 КУпАП, сплив, апелянт водночас наголошує, що ця обставина сама по собі не звільняла суд від обов`язку з`ясувати, чи було в його діях правопорушення, особливо з огляду на заперечення ним вини, подання доказів своєї невинуватості та заявлення клопотання про закриття провадження саме на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. На його думку, закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення без з`ясування наявності правопорушення порушило його право на закриття справи з реабілітуючої підстави.

Крім того, стверджує, що матеріали поліції не доводять порушення ним Правил дорожнього руху. Посилаючись на ст. 7, 251, 280 КУпАП та ст. 62 Конституції України, зазначає, що обов`язок доведення вини покладається на орган, який склав протокол, сам протокол потребує підтвердження належними та допустимими доказами, а всі сумніви в доведеності вини мають тлумачитися на користь особи. На його думку, матеріали справи цим вимогам не відповідають.

Зокрема, звертає увагу на те, що схема місця ДТП містить лише окремі лінійні виміри, проте на ній не зафіксовано розташування осипу скла й уламків пошкоджених дзеркал, а також положення обох автомобілів у момент зіткнення відносно країв проїзної частини. Вважає, що без цих відомостей неможливо встановити, на якій смузі та з чиєї вини відбулося зіткнення.

Окремо вказує на недоліки протоколу серії ЕПР1 № 702295, у п. 7 якого зазначено, що він здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen Golf, д. н. з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , тобто фактично вказано його водієм обох транспортних засобів. Натомість у протоколі серії ЕПР1 № 702287, складеному щодо ОСОБА_2 , його правильно зазначено водієм автомобіля Mercedes-Benz. На переконання апелянта, складання обох протоколів за однаковим шаблоном свідчить про формальне оформлення «обопільної» вини без з`ясування того, який саме водій та в який спосіб порушив безпечний боковий інтервал.

Також зазначає, що фототаблиця з місця ДТП відображає розташування його автомобіля впритул до рослинності на узбіччі, що підтверджує його пояснення про неможливість змістити транспортний засіб правіше. Підсумовуючи наведене, наголошує, що матеріали справи не містять доказів недотримання ним вимог п. 11.2 та 13.3 ПДР, натомість подані ним відеозаписи, які залишилися без оцінки суду, вказують на протилежне.

У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задовільнити, також зазначає, що за його твердженням у даному ДТП має бути винен один водій. ОСОБА_1 вважає себе невинуватим.

ОСОБА_2 у судовому засіданні просив не скасовувати рішення суду першої інстанції, оскільки вже пройшли строки про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, підвідомчих суду, адміністративне стягнення за загальним правилом може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Щодо правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин цього провадження застосуванню підлягає саме зазначений строк.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Отже, закон пов`язує застосування цієї підстави із закінченням відповідного строку на момент вирішення справи.

Подія, з приводу якої складено протокол щодо ОСОБА_1 , мала місце 25 червня 2026 року, тоді як оскаржувану постанову ухвалено 30 вересня 2026 року, тобто після закінчення тримісячного строку. Дати події та факту спливу цього строку на момент ухвалення постанови апелянт не заперечує. Його незгода стосується підстави закриття провадження, оскільки він наполягає на застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Оцінюючи ці доводи, апеляційний суд зазначає, що приписи ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП щодо з`ясування обставин справи та оцінки доказів підлягають застосуванню у взаємозв`язку з положеннями ст. 247 КУпАП, яка визначає обставини, що виключають провадження.

Вимога повного та об`єктивного розгляду справи не усуває встановленого законом обов`язку припинити адміністративне переслідування після закінчення строку його здійснення.

За такого правового регулювання апеляційний суд виходить із того, що застосування п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не потребує попереднього визнання особи винуватою.

Закриття провадження з цієї підстави означає припинення провадження через установлену законом часову перешкоду, а не підтвердження обґрунтованості викладеного у протоколі обвинувачення.

Із мотивів оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції навів обставини, зазначені у протоколах про адміністративні правопорушення, прямо вказавши на джерело їх викладення. Водночас суд не здійснював оцінки сукупності доказів як достатньої для доведення вини ОСОБА_1 та не сформулював самостійного висновку про доведеність порушення ним п. 13.3 Правил дорожнього руху. Вирішальним мотивом закриття провадження визначено закінчення строку накладення адміністративного стягнення.

За цих обставин виклад змісту протоколу в описовій частині постанови не може тлумачитися як установлення судом винуватості ОСОБА_1 . Так само залишення цієї постанови без змін не означає підтвердження апеляційним судом того, що саме дії апелянта спричинили дорожньо-транспортну пригоду.

Отже, при застосуванні п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП неприпустимим є висновок про те, що особа вчинила правопорушення, однак уникнула відповідальності лише через сплив строку. Саме з такого розуміння правових наслідків оскаржуваної постанови виходить апеляційний суд.

Наведені апелянтом висновки щодо нереабілітуючого характеру закриття провадження за строками не можуть тлумачитися як достатня підстава вважати особу винуватою за відсутності відповідного встановлення обставин і оцінки доказів. Те, що закінчення строку саме по собі не спростовує вини, не означає, що воно її доводить.

Відповідно, побоювання апелянта щодо можливого використання постанови у спорі про відшкодування шкоди не свідчать про необхідність скасування постанови лише з цієї причини. Оскаржуваним рішенням не визначено, дії якого водія спричинили зіткнення, не встановлено ступеня вини учасників ДТП та не вирішено питання про обов`язок відшкодувати шкоду. Залишення постанови без змін не надає невстановленим обставинам значення доведених і не позбавляє ОСОБА_1 можливості подавати відеозаписи, фотографії та інші докази на захист своєї позиції в разі виникнення відповідного спору.

Не є достатньою підставою для зміни постанови й саме по собі бажання апелянта отримати рішення про закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Пункти 1 та 7 частини першої цієї статті передбачають різні юридичні підстави завершення провадження. У цій справі суд застосував об`єктивно наявну на момент ухвалення постанови підставу - закінчення встановленого законом строку, не вирішуючи питання про винуватість особи.

За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновком про необхідність закриття провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не спростовують факту закінчення строку накладення адміністративного стягнення та не дають підстав тлумачити оскаржувану постанову як рішення про встановлення його вини.

Відповідно до ст. 294 КУпАП за результатами апеляційного перегляду суд вправі залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін.

З огляду на викладене апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.09.2026 – без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30.09.2026, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська