Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №136/1676/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1676/26

провадження № 2/136/818/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участю секретаря судового засідання Белінської С.І. ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) через свого представника ОСОБА_2 (далі – представник) звернувся до суду з вищевказаним позовом до Липовецької міської ради (далі - відповідач), підставність якого обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна тітка ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина за заповітом, що був посвідчений 11.07.1989 секретарем Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 14, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила особисте розпорядження, яким заповіла своєму племіннику ОСОБА_1 належний їй житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (попередній номер -26) Вінницького (попередньо-Липовецького) району Вінницької області.

Позивач, будучи спадкоємцем за заповітом, спадщину прийняв в силу діючого на той час законодавства шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, утім реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку позбавлений можливості, так як об`єкт нерухомого майна мав статус колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_3 , належав його членам на праві спільної сумісної власності, а визначити, яка частка належала спадкодавцеві нотаріусу не представляється за можливе, що стало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.

У визначений судом строк відповідачем відзиву на позов до суду не було подано, однак до канцелярії суду за підписом голови міської ради подано заяву, відповідно до якої просив розглянути справу за відсутності представника органу місцевого самоврядування, а також про визнання позову.

Ухвалою суду від 11.08.2026 розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, витребувано з нотаріальної установи матеріали спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

У підготовче судове засідання позивач та його представник не з`явились, однак останній надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

З огляду на те, що у підготовче судове засідання сторони не з`явились, скориставшись своїми правами на розгляд справи у їх відсутність, відповідач позов визнав, тому суд вважає, що за результатами підготовчого провадження можливо ухвалити рішення, тому розгляд справи проводить в даному судовому засіданні, на підставі наявних у справі доказів, за відсутності сторін, не здійснюючи при цьому фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і безпосередньо оцінивши зібрані у справі докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , на що вказує свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.6), після її смерті відкрилась спадщина.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04.11.2022 року у цивільній справі №136/1380/22 було встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_4 , 1935 р.н. (а.с.8).

Відповідно до рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07.06.2023 року у цивільній справі №136/297/23 встановлено юридичний факт , що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним племінником ОСОБА_3 , 1932 р.н., яка проживала в с. Росоша Вінницького (раніше Липовецького) району Вінницької області та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9-10).

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.11), встановлено, що було заведено спадкова справа після смерті ОСОБА_3 за №44/2026.

Із матеріалів спадкової справи встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина за заповітом, який вчинений спадкодавцем ОСОБА_3 11.07.1989 на випадок своє смерті, відповідно до якого вона заповіла своєму племіннику ОСОБА_1 належний їй житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться за адресою с. Росоша.

Вказаний заповіт був посвідчений 11.07.1989 секретарем Росошанської сільської ради Липовецького району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 14 (а.с.7), за життя спадкодавця він не змінений та не скасований.

Відповідно до довідки Липовецької міської ради Вінницького району від 14.02.2023 за №52 (а.с.12), з якої слідує, що після смерті рідної тітки ОСОБА_3 у володіння та управління спадковим майном вступив племінник ОСОБА_1 , шляхом шляхом користування її побутовими речами, обробітком належній померлій земельної ділянки та сплаті необхідних платежів, проведеним частковим ремонтом належного померлій житлового будинку.

Інші спадкоємці, які мають право на обов`язкову частку у спадщині за наявності зазначеного заповіту, - відсутні.

Постановою приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу від 17.03.2026 №91/02-31 (а.с.18), позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, під номером АДРЕСА_2 , оскільки він належав до суспільної групи колгоспників, та станом на 1958 рік у ньому разом із спадкоємцем проживали інші члени: брат- ОСОБА_4 , 1935 року народження, так як житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності, тому встановити, яка частка зазначеного будинку належить спадкодавцеві не представляється можливим.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справі про спадкування" роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ст. 120 Цивільного кодексу Української PCP 1964 р., майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

На підставі ст.ст. 121, 123 Цивільного кодексу Української PCP 1964 р. володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до п.п. "а" п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до довідки виданою Липовецькою міською радою (а.с.12,17), згідно із записом по господарській книзі №7 Росошанської сільської ради народних депутатів на 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 за цим двором значиться житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться під номером АДРЕСА_2 , станом на 15.04.1991 року склад господарства: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , голова сім`ї.

Згідно технічного паспорту виготовленого Липовецьким районним структурним підрозділом КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 13.04.1989 (а.с. 14-16) та свідоцтва на право власності (а.с.13) на житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , головою колгоспного двору являється ОСОБА_3 .

Зібрані у справі докази підтверджують, що спірний об`єкт нерухомості мав статус колгоспного двору, однак належав єдиному члену та голові колгоспного двору - ОСОБА_3 , яка на випадок своєї смерті вчинила заповіт на користь позивача.

Позивач ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом та єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , спадщину прийняв в установленому законом порядку, однак реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку позбавлений можливості з підстав незалежних від нього.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із усталеною судовою практикою власник майна має пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджені відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється.

Отже, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, способу для відновлення порушеного права власника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 453/1240/13 (провадження № 61-20741св18).

Відповідно до положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене суд дійшов до переконання, що обставини, які викладені у позовній заяві знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, отож порушені права позивача підлягають захисту судом.

Крім цього, відповідач надав суду заяву про визнання позову.

У разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Враховуючи обґрунтованість позовних вимог, а також те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси третіх осіб, суд приймає визнання відповідачем позову та виносить рішення про його задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. 200, 206, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд.4, м. Липовець, Вінницька обл.) про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя С.В. Шпортун