Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №686/13782/22 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/13782/22

Провадження № 22-ц/820/2493/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.

розглянув в порядку ч 2 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 686/13782/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2026 року у складі судді Колієва С.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила, з враховуванням збільшених позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 82 822 грн. 75 коп, з ОСОБА_3 на її користь 82 882 грн. 55 коп.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2026 року провадження у справі зупинено до закінчення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних сил України, що переведені на військовий стан.

ОСОБА_1 не погодилась з такою ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянтка зазначає, що суд зупинив провадження за клопотанням ОСОБА_3 від 15 вересня 2026 року, врахувавши довідку від 06.05.2026 № 1816/184/1/72/83/пс та витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.09.2026, за якими відповідач проходить військову службу за мобілізацією, а з 08.09.2026 відряджений до в/ч НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань. На її думку, сам факт воєнного стану та формального перебування відповідача на військовій службі не є достатньою підставою для зупинення провадження, а суд не з`ясував, чи бере військова частина участь у бойових діях і чи переведена на воєнний стан, та не дослідив графік служби відповідача, його місце проживання й можливість взяти участь у засіданні особисто чи в режимі відеоконференції.

Апелянтка стверджує, що відповідач служить у Хмельницькій області, не перебуває в зоні бойових дій, у дні, вільні від служби, проживає в квартирі за спільною адресою і має змогу з`являтися в судові засідання. Вона вважає, що клопотання подане навмисно, щоб затягнути розгляд справи, який триває вже чотири роки, та є зловживанням процесуальними правами. Зупинення провадження, на її думку, порушує її право на доступ до правосуддя.

ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідач зазначає, що він дайсно проходить військову службу у складі Збройних Сил України, що підтверджується довідками військових частин та витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.09.2026 № 223, за яким з 08.09.2026 його відряджено до в/ч НОМЕР_2 з подальшим переміщенням до визначеного позиційного району для виконання бойових (спеціальних) завдань. На його думку, це об`єктивно унеможливлює його постійну участь у справі, тому суд був зобов`язаний зупинити провадження, а не вирішувати це на власний розсуд. Заяву про зупинення він подав особисто й не погоджувався на розгляд справи без своєї участі.

Можливість участі у відеоконференції, не гарантує його реальної доступності та не дозволяє належно реалізовувати процесуальні права, зокрема отримувати документи, збирати докази й формувати правову позицію. Представництво його інтересів адвокатом припинено, а іншого представника він не мав.

Відповідач вважає, що зупинення провадження є тимчасовим заходом, який не вирішує спір по суті й не позбавляє позивача права на судовий захист, тоді як продовження розгляду без нього порушило б принципи змагальності та рівності сторін. Доводи апеляційної скарги, на його думку, не спростовують встановлених судом обставин і не містять підстав для скасування ухвали.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що у липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2022 року прийнято до розгляду подану позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

19 травня 2026 року представник ОСОБА_3 – адвокат Валігура О.О. звернувся з заявою про припинення повноважень представника у зв`язку з припиненням дії договору про надання правничої допомоги.

15 вересня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням останнього у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан та оскільки він залучений до виконання бойових завдань. На підтвердження своєї заяви відповідач надав зокрема довідку форми 5 №1816/184/1/72/83/пс/ від 06.05.2026 року з якої вбачається, що він перебуває на військовій службі за призовом під час загальної мобілізації у в/ч НОМЕР_1 .

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2026 року провадження у справі зупинено до перебування ОСОБА_3 у складі ЗСУ, що переведені на військовий стан.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.

Також в цій же постанові Велика Палат Верховного Суду виснувала:

«Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року про зупинення провадження в справі такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.»

Як вбачається з матеріалів справи, солдат ОСОБА_3 проходить на військовій службі за призовом під час загальної мобілізації в складі в/ч НОМЕР_1 Збройних Сил України, що підтверджується довідкою форми 5 № 1816/184/1/72/83/пс/ від 06.05.2026 року та витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.09.2026 № 223, згідно з яким з 08.09.2026 його відряджено до в/ч НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань.

З урахуванням наведеного та редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в суду є обов`язок, а не право, зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункти 73, 96, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №754/947/22 (провадження №14-74цс25).

При цьому, ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Судом встановлено, що відповідач особисто звернувся із заявою про зупинення провадження та подав докази проходження військової служби. Жодних заяв про розгляд справи за його відсутності відповідач суду не подавав, а повноваження його представника – адвоката Валігури О.О. припинено заявою від 19.05.2026 у зв`язку з припиненням дії договору про надання правничої допомоги, доказів наявності в нього іншого представника в матеріалах справи немає.

Враховуючи факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала, відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не з`ясував, чи бере військова частина участь у бойових діях і чи переведена на воєнний стан, слід відхилити, оскільки закон пов`язує обов`язок зупинити провадження з перебуванням сторони у складі Збройних Сил України в умовах воєнного стану, а у цій справі до того ж наявні докази направлення відповідача для виконання бойових (спеціальних) завдань.

Посилання апелянта на те, що відповідач служить у Хмельницькій області, періодично проживає за місцем реєстрації та може брати участь у засіданнях особисто чи у режимі відеоконференції, належними доказами не підтверджені й не впливають на наявність передбаченої законом підстави для зупинення провадження, оскільки технічна можливість підключитися до відеоконференції не тотожна реальній можливості військовослужбовця, який виконує бойові завдання, належно реалізовувати свої процесуальні права.

Твердження про навмисне затягування розгляду справи та зловживання процесуальними правами нічим не підтверджені, а строк розгляду справи не позбавляє суд обов`язку зупинити провадження за наявності відповідних обставин.

Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк