Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №260/4600/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/4600/26 пров. № А/857/40436/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Маєцькою Н.Д. у м.Ужгороді у справі № 260/4600/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» до Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 червня 206 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» звернувся до суду із позовом до відповідача - Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність щодо незняття арешту з майна та грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю Свалява-Міськбуд накладеного у межах виконавчого провадження ВП № 68843876;

-скасувати арешт, накладений постановами старшого державного виконавця Свалявського відділу ДВС Черненко Вікторією Владиславівною від 31.05.2022 та від 05.09.2022 у межах виконавчого провадження ВП № 68843876 на все майно, що належить ТОВ «Свалява-Міськбуд», із зобов`язанням Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо виключення відомостей про боржника - ТОВ «Свалява-Міськбуд» з Єдиного реєстру боржників та зняття (припинення) обтяжень рухомого майна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що були внесені на підставі виконавчого провадження ВП № 68843876.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвала мотивована тим, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є об`єктивними непереборними підставами, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду, адже встановленого законом десятиденного строку звернення до суду було цілком достатньо для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 68843876, підготовки пакету документів позивачем та звернення до суду за захистом свого порушеного права, ба більше, враховуючи обізнаність про порушення своїх прав ще з листопада 2025 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а матеріали справи скерувати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в розглядуваному випадку бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим порушенням, а формальне застосування процесуальних строків без урахування такого характеру порушення призводить до позбавлення особи ефективного судового захисту.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою заступника начальника відділу Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.12.2023 у ВП №68843876 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Спірні правовідносини виникли з приводу незгоди позивача із бездіяльністю Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна та грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд», накладеного у межах виконавчого провадження ВП № 68843876. Позивач просить скасувати арешт, накладений постановами старшого державного виконавця Свалявського відділу ДВС від 31.05.2022 та від 05.09.2022 у межах виконавчого провадження ВП № 68843876.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, врахував, що з даним позовом до суду позивач звернувся лише у червні 2026 року та виснував, що про порушення своїх прав позивач дізнався ще у листопаді 2025 року.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За правилом частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилом частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України позовну заяву про оскарження рішення, дій або бездіяльності державного або приватного виконавця, може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

З урахуванням наведених приписів законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, не навів поважності причин пропуску такого та позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.

Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого статтею 122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.

Отже, в розглядуваному випадку позивач, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, навів причини пропуску строку.

Слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів, а також встановити підстави та предмет позову для правильного визначення того, які саме права позивач вважає порушеними і за захистом яких звертається.

Особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Мотивуючи поважність причин пропуску процесуального строку ТОВ «Свалява-Міськбуд» вказує, що про порушення своїх прав позивач дізнався у листопаді 2025 року, при цьому копії постанов про накладення арешту позивач вперше отримав лише 23.06.2026.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів та відсутність у нього копії оскаржуваного документу. При зверненні до суду позивач повинен довести той факт, що він не міг отримати невідкладно та своєчасно копію оскаржуваної постанови протягом певного строку від дат, коли стало йому відомо про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Також позивачу слід було довести, що в період з дня коли йому стало відомо про порушення його прав, свобод чи інтересів (листопад 2025 року) він не міг протягом періоду до 27.06.2026 звернутися до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача.

Суд апеляційної інстанції слушно вказав на те що позивач звертався із заявою до Свалявського відділу ДВС у Мукачівському районі Закарпатської області про зняття арешту з майна ТОВ «Свалява-Міськбуд», однак листом від 20.11.2025 відмовлено у знятті арешту з майна. В цьому листі позивача також повідомлено про існування постанов від 31.05.2022 та від 05.09.2022 у межах виконавчого провадження ВП № 68843876.

З моменту отримання позивачем листа від 20.11.2025 та до моменту оскарження бездіяльності відповідача до суду 29.06.2026 минуло понад пів року.

Також з матеріалів справи слідує, що позивач став вчиняти активні дії щодо витребування постанов про накладення арешту на майно зі збігом більш, ніж чотири місяці від дати, коли йому стало відомо про порушення цими постановами його прав

Зокрема адвокатський запит про надання постанов Свалявського відділу державної виконавчої служби у межах виконавчого провадження ВП № 68843876 було надіслано представником позивача лише 17 квітня 2026 року.

Крім того, позивач не був позбавлений можливості самостійно ознайомитися із постановами про накладення арешту на майно в електронному кабінеті Автоматизованої системи виконавчого провадження. Крім того, позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 68843876.

Відтак, суд зазначає, що позивач після отримання листа від 20.11.2025, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з майна та грошових коштів позивача, яке і є предметом спору згідно позовної заяви, мав можливість ознайомитися із постановами про накладення арешту від 31.05.2022 та від 05.09.2022 у межах виконавчого провадження ВП № 68843876.

Однак, жодних активних дій щодо захисту своїх порушених прав позивачем до квітня 2026 року вчинено не було.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Суд апеляційної інстанції вважає, що нереалізація позивачем права на вчасне звернення до суду в даному випадку зумовлена його власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не якзакончи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» , «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, обмеження права на звернення за захистом прав свобод та інтересів встановленням строків, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому поділяє висновки суду першої інстанції про застосування до позовних вимог, що заявлені поза межами визначеного процесуальним законом строку звернення до суду, правових наслідків, передбачених ч.2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інших належних та об`єктивно обумовлених доводів, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції апеляційна скарга позивача не містять.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законних судових рішень, які скасуванню не підлягають.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Оскільки ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» відстрочено сплату судового збору за оскарження ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 260/4600/26 та на момент ухвалення судового рішення скаржником доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі на відповідні реквізити не надано, сума судового збору в розмірі 2662,40 підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд».

Відповідно до статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 123, 242, 308, 309, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену у справі № 260/4600/26, - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свалява-Міськбуд» (ЄДРПОУ 33000657) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/ м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяІ. В. Глушко

суддіС. М. Глазько

Р. М. Шавель