Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №597/1282/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №597/1282/26

Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 597/1282/26 пров. № А/857/51183/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2026 року у справі № 597/1282/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішенням.Заліщики

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїШевчук В.М.

дата складання повного тексту рішення18.09.2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2026 року у справі № 597/1282/26:

поновлено позивачу ОСОБА_1 строк на оскарження постанови №R525679 від 10.05.2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП;

адміністративний позов Данильчука Назарія Богдановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, задоволено повністю;

постанову №R525679 від 10.05.2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП скасовано і справу про адміністративне правопорушення закрито.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено встановлений КАС України строк звернення до суду та ним не надано докази поважності причин його пропуску. Жодний доказ та аргумент, що наведений в заяві, не свідчать про поважність пропуску строку звернення до суду з позовом, оскільки не підтверджується належними доказами. Також вказує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач самостійно подав заяву через електронний кабінет військовозобов`язаного в додатку “Резерв+” про визнання вчинення правопорушення, згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності 07.05.2026 року. Керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах повноважень розглянуто справу про адміністративне правопорушення та встановлено, що Позивач проходив медичний огляд, за результатами якого був визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час. Після вказаної дати ВЛК Позивач більше не проходив, не оновлював свої персональні та військово-облікові дані, в тому числі дані щодо результатів медичних оглядів, та не пройшов повторний медичний огляд до 05.06.2025 року, як це встановлено вимогами до пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та Перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив порушення правил військового обліку та законодавства України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не пройшов/відмовився від проходження ВЛК. Таким чином, слід дійти висновку, що позивач усвідомлював факт допущення ним адміністративного правопорушення, був згодним з інкримінованим йому порушенням та не бажав оспорювати його.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

Представник позивача Данильчук Н.Б. в судовому засіданні надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з постанови №R525679 по справі про адміністративне правопорушення від 10.05.2026 року судом неможливо зробити висновок чи визнаний винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та за якою статтею КУпАП. Тобто, постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 винесена без зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що норми Кодексу України про адміністративні правопорушення зобов`язують призначати стягнення в межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, та з урахуванням обставин, встановлених статтею 33 Кодексу.

Статтею 27 КУпАП штраф визначено як грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

У санкціях статей (санкціях частин статей) КУпАП стягнення у виді штрафу визначено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

Згідно з «Перехідними положеннями» Податкового кодексу (п.5 підрозділу 1 розділ ХХ), якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної п.п.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділ IV цього кодексу для відповідного року.

Суд вказав, що при накладенні стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті КУпАП, цей розмір визначається в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із визначенням його у грошовій сумі в перерахунку його розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Разом з тим, накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, посадовою особою вимог закону щодо призначення стягнення у виді штрафу не дотримано. Призначено штраф у грошовій сумі без визначення кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що суперечить нормам чинного КУпАП.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.05.2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 прийнято постанову №R525679, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки: за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився) від проходження ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист»), чим допустив порушення правил військового обліку у зв`язку з чим на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Представник позивача вважає, що вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає до скасування, оскільки ОСОБА_1 не було повідомлено про виклик до ТЦК та СП, протокол не складався, він його не підписував та не був повідомлений коли буде розглядатися справа про дане правопорушення. Жодним іншим чином позивача не було повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Позивач був позбавлений права надавати пояснення щодо обвинувачення, надавати докази письмові та усні щодо своєї винуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, скористатися правничою допомогою, заявляти клопотання.

Відповідно до витягу з системи (застосунку) Резерв плюс, що сформований ОСОБА_1 12.10.2025 року було уточнено його персональні та військово-облікові дані через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Таким чином, представник позивача вважає, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності винесена протиправно, просить її скасувати, а провадження по справі закрити.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Стосовно доводів скаржника з приводу пропущення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Оскаржувана постанова винесена відповідачем 10.05.2026 року.

Відповідно до пояснень позивача, підтверджених оригіналом поштового конверту та відомостями трекінгу рекомендованого поштового відправлення (а.с. 24), така постанова була вручена позивачу 20.08.2026 року.

До суду позивач звернувся з адміністративним позовом 27.08.2026 року, що вказує на пропуск строку звернення, встановленого частиною другою статті 286 КАС України, обчисленого від дати винесення постанови. Одночасно з поданням позовної заяви позивач заявив клопотання про поновлення судом строку звернення з цим позовом, обґрунтувавши його тим, що про наявність такої постанови він дізнався лише 20.08.2026 року.

Судом також ураховано, що відповідач не надав доказів вручення позивачеві копії постанови R435593, її доставлення до електронного кабінету позивача або доведення її змісту до відома позивача іншим способом до 21.08.2026 року.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

За змістом процесуального законодавства поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій.

Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може бути обмежене виключно з формальних причин. Несвоєчасне отримання особою копії рішення (постанови) суб`єкта владних повноважень, яким зачеплено її права чи обов`язки, є об`єктивною обставиною, яка не залежала від волі позивача, та визнається судом поважною причиною для поновлення строку на його оскарження. Позивач не міг оскаржити документ, зміст та наявність якого йому не були відомі.

Оскільки фактичне вручення оскаржуваної постанови відбулося 20.08.2026 року, а до суду позивач звернувся 27.08.2026 року (тобто на сьомий день після отримання), колегія суддів констатує, що позивач продемонстрував сумлінне ставлення до своїх процесуальних обов`язків та звернувся за захистом порушеного права у найкоротший розумний строк без невиправданих зволікань.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних та об`єктивних причин, у зв`язку з чим клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, а доводи скаржника у цій частині є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги, які стосуються суті спору, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Так, на виконання вимог частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом на теперішній час.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 №1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі Закон №3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 №352 (далі - Положення №352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з Додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з Додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій.

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:

- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву), на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку);

- виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, навчальними частинами (центрами), установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими організаціями;

- ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", "Про захист інформації в інформаційно комунікаційних системах", "Про захист персональних даних" та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України;

- звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, КУпАП, тощо.

В силу приписів Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до вимог абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

За нормами пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

За змістом оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки: за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився) від проходження ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист»).

За змістом статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах -

тягнуть за собою накладення штрафу від п`яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX від 21 березня 2024 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (змінений Законом № 4235-IX від 12.02.2025) на порушення якого вказує відповідач, громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду

Отож положення вказаної норми закону поширюється виключно на осіб віком від 25 до 60 років та які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності названим законом.

Відтак щоб притягнути особу за частиною 3 статті 210 КупАП за порушення п. 2 розділу ІІ ЗУ № 3621-IX, ТЦК та СП має довести наявність спеціального статусу суб`єкта.

Кваліфікуючими ознаками (критеріями) у цьому випадку є одночасна наявність трьох умов:

віковий ценз- особа на момент виникнення обов`язку перебуває у віці від 25 до 60 років;

спеціальний медичний статус- особа була визнана «обмежено придатною» до військової служби до набрання чинності цим Законом;

об`єктивна сторона (бездіяльність)- невиконання обов`язку пройти повторний огляд (самостійно звернутися за направленням) у встановлений законом строк (до 5 червня 2025 року).

Оскільки ТЦК та СП виступає суб`єктом владних повноважень, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на нього. Відповідач мав надати суду такі докази, а не лише витяг із постанови чи реєстру.

Для підтвердження статусу «обмежено придатного» відповідач мав надати оригінал або завірену копію попереднього рішення ВЛК (довідку ВЛК, військовий квиток або тимчасове посвідчення з відповідним записом), де чітко вказано дату огляду та формулювання «обмежено придатний».

Для підтвердження факту правопорушення відповідач мав надати докази відмови від проходження ВЛК (якщо ТЦК стверджує, що особа відмовилась), а зокрема письмова заява-відмова особи або акт про відмову від отримання направлення/проходження огляду, підписаний свідками та витяг з реєстру «Оберіг», який підтверджує, що станом на 05.06.2025 року дані про новий огляд відсутні.

Проте, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивач до набрання чинності Законом № 3621-IX мав процесуальний та медичний статус «обмежено придатного до військової служби», що є обов`язковою умовою для виникнення у нього обов`язку, передбаченого п. 2 розділу ІІ цього Закону.

Крім того, твердження відповідача про те, що позивач «відмовився від проходження ВЛК» є декларативним, оскільки суду не надано жодного акта про відмову від отримання направлення на ВЛК, письмової заяви позивача про відмову від проходження медичного огляду чи інших первинних документів, та/або актів.

При цьому апеляційний суд зазначає, що сама лише оскаржувана постанова та посилання на відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за відсутності підтверджуючих первинних документів, не можуть слугувати беззаперечним доказом вини особи.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено наявність кваліфікуючих ознак суб`єкта правопорушення та самого факту вчинення адміністративного проступку, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення — закриттю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження в частині неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи, однак ці недоліки не призвели до неправильного вирішення справи по суті, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є правильним.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2026 року у справі № 597/1282/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2026 року у справі № 597/1282/26 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua