Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №307/3365/26
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 307/3365/26 пров. № А/857/52390/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І.
Носа С. П.
за участю секретаря судового засіданняВовк А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2026 року у справі № 307/3365/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
місце ухвалення судового рішеннямісто Тячів, Закарпатської області
розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїЧопик В.В.
дата складання повного тексту рішення29.09.2026
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № R435593 від 03.04.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також - КУпАП).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2026 року у справі № 307/3365/26 ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 № R435593 від 03.04.2026, а у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № R435593 від 03.04.2026 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що у матеріалах справи міститься повістка № 6472514 про необхідність прибуття 02.02.2026 о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, однак розписка про її отримання не містить ні підпису позивача, ні дати отримання, а інших доказів фактичного вручення йому цієї повістки чи належного повідомлення про дату, час і місце явки відповідач не надав, тому сам факт існування повістки не підтверджує її належного вручення.
На переконання скаржника, для притягнення до відповідальності за неприбуття за повісткою необхідно встановити не лише факт неявки, а й обставини належного повідомлення особи про необхідність прибуття, однак суд першої інстанції не надав цій обставині належної правової оцінки.
Також позивач зазначає, що заява, подана 20.03.2026 через електронний сервіс, щодо визнання факту неприбуття та згоди на розгляд питання про адміністративну відповідальність за його відсутності сама по собі не є доказом того, коли, яким способом та чи взагалі була вручена йому повістка № 6472514, а питання належного повідомлення про виклик має оцінюватися на підставі відповідних доказів вручення.
Додатково скаржник наголошує на розбіжностях щодо номера повістки, позаяк у матеріалах відповідача міститься повістка № 6472514, тоді як у тексті судового рішення зазначено інший номер повістки, що, на його думку, має істотне значення для встановлення обставин правопорушення і потребувало перевірки та оцінки судом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Позивач подав клопотання про слухання справи за його відсутності.
Представник відповідача Фекете Й.Й. в судовому засіданні надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів вручення позивачеві копії постанови №R435593 до 21.08.2026, а тому причини пропуску строку звернення до суду є поважними і такий строк підлягає поновленню.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 20.03.2026 через мобільний застосунок «Резерв+» подав заяву, у якій повідомив про допущене ним порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 , доказів того, що така заява подана іншою особою або що відображені в ній відомості не відповідають волевиявленню позивача, суду не надано, тому відповідач мав передбачену статтею 279-9 КУпАП підставу розглянути справу без участі позивача, а сукупність досліджених доказів (постанови, повістки та заяви позивача) підтверджує обставини правопорушення, доводи позивача цих обставин не спростовують і підстав для скасування постанови немає.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлено повістку № 6472514 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , із зазначенням адреси його зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_1 ), про необхідність прибуття 02.02.2026 о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) для уточнення даних.
Розписка (корінець) повістки підпису ОСОБА_1 про її отримання та дати отримання не містить. Будь-яких інших доказів вручення позивачеві цієї повістки (у тому числі доказів надіслання її поштовим відправленням, відеозапису вручення, акта про відмову від отримання повістки тощо) матеріали справи не містять.
20.03.2026 ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (мобільний застосунок «Резерв+») подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, у якій, як встановлено судом першої інстанції, повідомив про допущене ним порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначив, що відповідальність за такі дії передбачена статтею 210-1 КУпАП, не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Факт подання такої заяви позивач не заперечує. Наявна в матеріалах справи копія цієї заяви є неякісною та нечитабельною, а відомостей про номер, дату, час і місце явки за повісткою, яку стосується визнання, ні сама заява у викладі суду першої інстанції, ні оскаржувана постанова не містять.
Постановою № R435593 від 03.04.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП (за наявності поданої особою заяви, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності), винесеною тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. У вступній частині постанови зазначено дату надходження від особи заяви - 20.03.2026, спосіб її надходження - через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, та короткий зміст заяви - «Повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію)». У мотивувальній частині постанови зазначено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Номера, дати, часу і місця явки за повісткою, способу та дати її вручення постанова не містить. Постанова містить роз`яснення про те, що у разі несплати штрафу протягом 30 днів з дня набрання постановою законної сили в порядку примусового виконання штраф буде стягнуто у подвійному розмірі – 34000,00 грн, а також відмітку про набрання постановою законної сили 13.04.2026. Графа про отримання копії постанови містить рукописні дати « 03.04.2026», однак підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не містить.
Відомостей (витягу) з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на які покликається відповідач в оскаржуваній постанові, матеріали справи не містять.
Позовну заяву про оскарження постанови № R435593 позивач подав 21.08.2026, зазначивши, що на час її винесення перебував у Чеській Республіці, повістки № 6472514 та копії постанови не отримував, а про існування постанови дізнався після відкриття виконавчого провадження.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Висновки суду першої інстанції щодо поновлення позивачу строку звернення до суду учасниками справи не оскаржуються, а тому в силу частини 1 статті 308 КАС України предметом апеляційного перегляду не є.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (стаття 210-1 КУпАП). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною першою статті 210-1 КУпАП (в редакції Закону України від 09.05.2024 № 3696-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою цієї статті передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція статті 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке визначає зміст відповідних обов`язків громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася і на час виникнення спірних правовідносин не припинялася.
Абзацом другим частини першої статті 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі по тексту також - Закон № 3543-XII, в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX) передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки. У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Отже, обов`язок громадянина з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначені місце та строк законодавець безпосередньо пов`язує з отриманням ним повістки, а відтак факт належного оповіщення особи про виклик є обов`язковою передумовою виникнення такого обов`язку і, як наслідок, необхідною ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення у вигляді неприбуття за повісткою.
Порядок оповіщення військовозобов`язаних та їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (надалі по тексту також - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 28 Порядку № 560 встановлено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Відповідно до пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Законом України від 13.03.2025 № 4316-IX, який набрав чинності 17.04.2025, КУпАП доповнено статтею 279-9, якою врегульовано розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.
Частиною другою статті 279-9 КУпАП передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 279-9 КУпАП у постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки визначає розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.
Частиною шостою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.
Відповідно до частини сьомої статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. За частиною восьмою цієї статті у випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Аналогічні положення містить пункт 1 розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.01.2024 за № 36/41381.
Відповідно до частини другої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, та зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Системний аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що подання особою заяви в порядку статті 279-9 КУпАП є юридично значимою процесуальною дією, яка зумовлює застосування спрощеного порядку розгляду справи (без складання протоколу про адміністративне правопорушення та без участі особи) і визначення штрафу у мінімальному розмірі санкції. Водночас законодавець прямо зобов`язав уповноважену посадову особу і при такому спрощеному розгляді справи дотриматися вимог статей 247, 280, 283 КУпАП, тобто з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа в його вчиненні, а також навести в постанові опис установлених обставин. Тобто заява особи замінює протокол про адміністративне правопорушення і є процесуальною підставою для розгляду справи за її відсутності, однак не підміняє собою обов`язку суб`єкта владних повноважень встановити подію та склад адміністративного правопорушення, а сама по собі не має наперед встановленої доказової сили.
Про це свідчить і зміст частин шостої - восьмої статті 258 КУпАП, якими розмежовано два самостійних випадки винесення постанови без складання протоколу: за наявності підтвердних документів про отримання особою виклику та за наявності заяви особи про неоспорювання порушення. При цьому визнання особою порушення не скасовує вимог частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII та пункту 41 Порядку № 560, відповідно до яких обов`язок з`явитися за викликом виникає у разі отримання повістки, а належне оповіщення особи підтверджується визначеними цим пунктом доказами.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі № 537/2088/17 дійшов висновку, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
У постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17(2-а/177/23/17) Верховний Суд відхилив доводи про правомірність постанови з тих мотивів, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, зазначивши, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Крім того, у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд наголосив, що всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Наведені висновки, хоча і сформульовані щодо правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, стосуються застосування загальних норм статей 251, 252, 280 КУпАП і частини другої статті 77 КАС України щодо доказування у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, а тому є релевантними і до спірних правовідносин.
Колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02) визнав, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які передбачають застосування стягнень каральної спрямованості, охоплюються поняттям «кримінальне обвинувачення» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відтак на них поширюються відповідні гарантії справедливого судочинства, у тому числі презумпція невинуватості.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються відсутності доказів вручення йому повістки, колегія суддів зазначає.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, позивача притягнуто до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці. Єдиною повісткою, яка міститься в матеріалах справи, є повістка № 6472514 про виклик позивача на 02.02.2026 о 10:00 для уточнення даних.
Разом з цим, матеріали справи не містять жодного з передбачених пунктом 41 Порядку № 560 доказів оповіщення позивача про такий виклик: розписка (корінець) повістки підпису позивача та дати отримання не містить, відеозапису вручення повістки чи ознайомлення з її змістом, акта про відмову від її отримання, доказів надсилання повістки рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, поштового повідомлення з відміткою про отримання, відмову в отриманні чи відсутність адресата за адресою місця проживання відповідач не надав.
Не містять матеріали справи і відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на вивчення яких як на підставу своїх висновків покликається відповідач в оскаржуваній постанові, у тому числі відомостей про вручення позивачу повістки.
Сама ж оскаржувана постанова не містить опису обставин правопорушення в обсязі, достатньому для його ідентифікації: у ній не зазначено ні номера повістки, ні дати, часу та місця явки, ні способу і дати її вручення позивачу, а зміст заяви позивача відображено у загальному вигляді як «повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію)», що не узгоджується з вимогами частин другої та п`ятої статті 283 КУпАП і свідчить про те, що посадова особа відповідача при розгляді справи не з`ясувала обставин, передбачених статтею 280 КУпАП.
Стосовно ж доводів, які стосуються оцінки поданої позивачем 20.03.2026 через застосунок «Резерв+» заяви, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Колегія суддів не ставить під сумнів ні факт подання такої заяви позивачем, ні її автентичність, які позивачем і не заперечуються. Однак з наведених вище підстав подання такої заяви не звільняло відповідача від обов`язку перевірити, чи вчинено особою адміністративне правопорушення, тобто чи, окрім заяви, є докази того, що позивача було в установленому порядку оповіщено про виклик і він, будучи обізнаним про обов`язок з`явитися, не прибув до ТЦК та СП без поважних причин.
Така заява за своєю правовою природою є поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у розумінні статті 251 КУпАП, яке підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами і за відсутності інших належних доказів не може бути достатнім доказом наявності події та складу адміністративного правопорушення. У цій справі жодних інших доказів, які б підтверджували факт оповіщення позивача про виклик на 02.02.2026, відповідач ні органу, що розглядав справу, ні суду не надав, а позивач послідовно заперечує отримання повістки та стверджує про перебування за межами України.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, обмежившись висновком про відсутність доказів подання заяви іншою особою, тоді як предметом доказування у цій справі є не автентичність заяви, а наявність події та складу адміністративного правопорушення, обов`язок доведення яких покладено на відповідача.
Висновок суду першої інстанції про те, що сукупність досліджених доказів (постанови, повістки та заяви позивача) підтверджує обставини правопорушення, колегія суддів вважає помилковим, оскільки постанова суб`єкта владних повноважень є предметом оскарження у цій справі і сама по собі не може бути доказом власної правомірності, повістка без доказів її вручення підтверджує лише факт її оформлення, а заява позивача, з огляду на наведене вище, не може бути єдиним і достатнім доказом наявності події та складу правопорушення.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо розбіжностей у номері повістки, колегія суддів зазначає, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції поряд з повісткою № 6472514 послався на повістку № 6472512, якої матеріали справи не містять, а також у викладі позовних вимог зазначив про накладення штрафу у розмірі 34 000 грн, тоді як оскаржуваною постановою накладено штраф у розмірі 17000,00 грн, а сума 34000,00 грн є подвійним розміром штрафу на випадок його примусового стягнення. Такі розбіжності самі по собі не впливають на правову оцінку спірних правовідносин, проте свідчать про недостатньо ретельне дослідження судом першої інстанції наявних у справі доказів.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності, дає колегії суддів підстави для висновку про недоведеність відповідачем належними, допустимими та достатніми доказами події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у діях позивача, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 139, ст. 272, ст. 286, ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 вересня 2026 року у справі № 307/3365/26 про відмову у задоволенні позову скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R435593 від 03.04.2026 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua