Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №759/15253/25 — Київський апеляційний суд

справа № 759/15253/25

головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.

провадження № 22-ц/824/7030/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гаро Ганни Олександрівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, -

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви та до повноліття дитини.

Позов обґрунтовано тим, що 11 липня 2018 року сторони зареєстрували шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 серпня 2024 року у справі № 760/16167/24 шлюб між сторонами розірвано та встановлено, що основною підставою для розірвання шлюбу є роздільне проживання подружжя з 11 липня 2023 року, відсутність ОСОБА_1 з березня 2024 року на території України та його постійне проживання за кордоном у Чеській Республіці, що призвело до неможливості ведення спільного господарства та сумісного проживання подружжя з 11 липня 2023 року. Дитина ОСОБА_3 з моменту припинення сумісного проживання сторін - з 11 липня 2023 року по теперішній час проживає з позивачкою.

Станом на звернення до суду дитина не має зареєстрованого місця проживання, оскільки відповідач перешкоджає позивачці зареєструвати місце проживання дитини, не надає свій дозвіл на це, що є обов`язковим відповідно до вимог чинного законодавства.

Ці обставини підтверджуються листом позивача на електронну адресу відповідача від 04 травня 2025 року з проханням надати дозвіл шляхом підтвердження запиту на Єдиному порталі державних послуг Дія для здійснення місця проживання дитини. Однак відповідач не надав своєї згоди.

У зв`язку з тим, що відповідачем відмовлено у наданні дозволу, позивачка звернулась безпосередньо до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації для реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 . Листом відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 травня 2025 року відмовлено у наданні цієї послуги через відсутність згоди батька.

3 травня 2025 року дитина знаходиться на утриманні тільки позивачки, хоча за попередньою усною домовленістю відповідач мав надавати грошові кошти на утримання сина самостійно та добровільно. Однак, він ухиляється від обов`язку утримувати дитину та не вважає за потрібне надавати кошти на потреби дитини.

До травня 2025 року відповідач оплачував дитячий садок, а решту витрат брала на себе позивачка. 3 травня 2025 року відповідач перестав виконувати домовленості та оплачувати дитячий садок, приймає опосередковану участь в житті дитини, ігнорує потреби дитини.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року задоволено позов ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи стягнення з 08 липня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи обов`язок батька утримувати свою дитину до її повноліття, передбачений статтею 180 СК України та вимоги статті 182 СК України, оцінюючи матеріальний стан сторін, їх сімейний стан (відповідач мешкає окремо від дитини, позивачка мешкає разом із дитиною, яка потребує догляду, опіки, тощо, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи стягнення з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Гаро Г.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, належним чином не оцінено надані відповідачем докази та неправильно застосовані норми законодавства, що потягло за собою невідповідність висновків суду обставинам справи та прийняття несправедливого, незаконного та необґрунтованого рішення, складеного та винесеного з порушенням матеріальних та процесуальних норм чинного законодавства.

Відповідач не погоджується із визначеним судом розміром аліментів на утримання дитини, вважає його завищеним, невиправданим та неспівмірним реальним потребам дитини. Вважає, що рішення суду в цій частині звужує його в правах.

Зазначає, що у межах цієї справи про стягнення аліментів відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з наявною цивільною справою №°760/16729/25 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з батьком. Провадження по справі відкрито, розгляд справи триває (копія ухвали про відкриття провадження у справі знаходиться в матеріалах справи). У задоволенні клопотання ухвалою суду від 15 вересня 2025 року судом замовлено.

Не погоджуючись з цією ухвалою про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі про стягнення аліментів представником відповідача подано апеляційну скаргу, яку повернуто апеляційним судом.

Представником ОСОБА_1 - адвокат Гаро Г.О. оскаржено ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року до суду касаційної інстанції.

Також до суду касаційної інстанції подано касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, розгляд якої триває до цього часу, провадження № 61-15755ск25.

Оскільки розгляд справи №759/15253/25 проводився за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а визначення місця проживання дитини (справа №760/16729/25) має вирішальний вплив на питання стягнення аліментів, що є на думку відповідача об`єктивною неможливістю розгляду справи про стягнення аліментів, вважаємо, що суд ухвалив рішення передчасно, не дочекавшись завершення розгляду касаційної скарги, оскільки у разі її задоволення провадження у справі мало бути зупинено.

Вказує, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилково зазначено про те, що ухвалюється заочне рішення.

Зазначає, що судом першої інстанції не направлявся запит для підтвердження місця реєстрації відповідача, що також є порушенням процесуального законодавства.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, що саме з травня 2025 року дитина перебуває на повному утриманні у матері. А те, що відповідачем до цього утримувалась вся родина позивач замовчує.

Суд мав оцінити докази, надані позивачем на підтвердження основних витрат, які вона понесла у зв`язку з утриманням дитини, і це не мають бути послуги психолога, кіно, розваги і таке інше.

Стягнення аліментів на утримання однієї дитини у розмірі частини від усіх доходів платника аліментів є вимогою закону для наказного провадження і аж ніяк для позовного провадження.

У разі необхідності та доведеності особливих обставин, ОСОБА_6 не позбавлена можливості для звернення до суду з позовом про стягнення додаткових витрат, як це передбачено статтею 185 СК України.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова П.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить:

залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які вона має сплатити відповідно до договору про надання правничої допомоги та додаткової угоди, у фіксованому розмірі 30 000 грн.

Відзив обґрунтовано тим, що розгляд справи у спрощеному письмовому провадженні був правомірним.

Спір про місце проживання дитини не перешкоджав вирішенню вимоги про аліменти.

Вказує, що звернення батька з позовом у справі № 760/16729/25 не доводить заявлених ним обставин і не припиняє обов`язку утримувати дитину.

Апелянт помилково переносить на одержувача аліментів обов`язок довести детальний кошторис повсякденних потреб малолітньої дитини.

Апелянт не подав доказів хвороби, непрацездатності, наявності інших утриманців або інших істотних обставин, що робили б такий розмір несправедливим. Абстрактна теза про недоведеність його спроможності не замінює доказів обставин, на які він посилається.

Апелянт не зазначає, яку іншу частку він вважає обґрунтованою, не надає власного розрахунку та не подає доказів існування обставин, які відповідно до статті 182 СК України вимагали б установлення меншої частки.

Вказує, що твердження про утримання дитини батьком не підтверджені доказами.

Відповідач не спростовує і не заперечує того факту, що дитина проживає з позивачем, що є визначальним для цієї справи.

Обов`язок батька утримувати дитину відповідно до статті 180 СК України не ставиться в залежність від працевлаштування, офіційного декларування доходів або небажання платника розкривати відомості про своє матеріальне становище.

Апелянт заперечує встановлену судом обставину перебування дитини на утриманні позивачки з травня 2025 року та стверджує, що він нібито утримував «усю родину». Це твердження є абстрактним, не конкретизованим і не підтвердженим належними доказами.

Апелянт ОСОБА_1 виїхав з України ще у 2024 році без малолітнього сина та відтоді в Україну не повертався.

Дитина залишилася проживати в Україні з матір`ю, яка забезпечувала її повсякденні потреби, проживання, харчування, одяг, лікування, догляд і виховання.

Сам факт перебування батька за кордоном не звільняє його від передбаченого статтею 180 СК України обов`язку утримувати дитину.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Гаро Г.О. надішли письмові пояснення на відзив на апеляційну скаргу, у яких вона просить поновити строк для надання додаткових доказів визнавши причину пропуску поважною та долучити до матеріалів справи наступні докази:

копія листа відповіді Національної соціальної сервісної служби України від 22 грудня 2025 року на запит щодо умов проживання у ОСОБА_1 ;

копія залізничного квитка та податковий документ на поїздку Чоп - Прага ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 18 серпня 2024 року;

копія листа виконавчої служби щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1

копія постанови про закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_1

копії квитанцій про сплату аліментів, присуджених оскаржуваним рішенням в частині звернення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць;

копія листа навчального закладу від 14 квітня 2026 року щодо спілкування ОСОБА_1 з дитиною.

Письмові пояснення обґрунтовані тим, що позивач не надає обґрунтованих пояснень, чому саме вона хоче стягувати аліменти у розмірі частини, а не в іншому. Тому вимоги апеляційної скарги сформульовані із акцентом на необґрунтованість.

У позовній заяві позивачка сама визначила щомісячні потреби дитини на рівні близько 40 000 грн.

Вказує, що відповідач не ухиляється від утримання сина, аліменти визначені судом сплатив, та готовий до будь-якого прозорого механізму цільового витрачання коштів в інтересах дитини.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині визначення розміру аліментів ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи

Твердження відзиву про те, що «з моменту подання позову у цій справі відповідач жодним чином не бере участі в утриманні дитини», спростовується відповідними документами, які відповідач просить долучити до цих пояснень, а саме копії листа виконавчої служби щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, постанови про закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 та квитанцій про сплату аліментів (додатки 2, 3, 4 відповідно).

Оскільки дані докази з`явилися вже в ході розгляду справи, то відповідач не мав об`єктивної можливості подати їх раніше, оскільки їх не існувало фізично на момент подання апеляційної скарги.

Таким чином, наявне підтвердження того, що рішення суду в частині негайного виконання ОСОБА_1 виконано. Станом на сьогодні виконавче провадження закінчено, що підтверджується відповідною постановою державного виконавця від 01 квітня 2026 року.

Вказує, що відповідач за місцем свого фактичного проживання у Чехії, за адресою: Broncova 1059, 252 30 Revnice, Чехія, підготував умови для проживання та розвитку дитини: за договором оренди житлового будинку (строк дії до 31 травня 2029 року) дитина визначена членом домогосподарства з правом користування будинком - що визнала сама позивачка у відповіді на відзив від.

До відзиву на позовну заяву про стягнення аліментів від 14 серпня 2025 року були додані підтверджуючі документи: договір оренди житла у Чехії, фото з даного житла на підтвердження умов проживання з батьком, акт опитування самого відповідача, в якому він детально розповів про історію стосунків між колишнім подружжям, їх розвиток, в тому числі і фінансові відносини між ними (додатки 1, 2, 3 до відзиву).

Вказує, що Національна соціальна сервісна служба України, як центральний орган, відповідно до положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, звернулася до центрального органу Чеської Республіки (далі - ЦО Чехії) з метою з`ясування питань щодо дитини ОСОБА_3 та передала стороні відповідача відповідь ЦО Чехії від 22 грудня 2025 року про результати обстеження створених умов проживання батьком ОСОБА_1 для його сина ОСОБА_3 (Копія листа відповіді НСССУ на запит щодо умов проживання у ОСОБА_1 - додаток 5).

Зазначає, що цей доказ фізично не міг бути поданий до суду раніше, оскільки його не існувало, а тому відповідач просить про його долучення до матеріалів справи.

Вказує, що позивачка разом із дитиною особисто відвідувала батька за цим місцем проживання у 2024 році, що підтверджується копією проїзних документів (додаток 6), оскільки після повномасштабного вторгнення росії на територію України сім`я планувала переїхати за кордон на постійне місце проживання. Цей доказ не подавався раніше, оскільки не існувало потреби у спростуванні тверджень, які наразі заявляє позивачка, а тому відповідач буде клопотати перед судом щодо долучення цих доказів до матеріалів справи.

ОСОБА_1 до травня 2025 року справно переказував кошти на утримання дитини, оплачував послуги приватного навчального закладу, який він відвідував. Сама ж позивачка підтверджує, що з травня 2025 року ОСОБА_1 припинив виконувати обов`язки щодо утримання дитини. Тобто до травня 2025 року претензій з боку позивача щодо утримання ним дитини немає.

Натомість твердження відзиву про те, що відповідач «ніколи не здійснював повного матеріального утримання позивачки та дитини» та «виїхав з України ще у 2024 році без малолітнього сина та відтоді в Україну не повертався», не підтверджені жодним доказом.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, апеляційний суд враховує таке.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

Заявляючи клопотання про долучення доказів одночасно з поданням письмових пояснень на апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що докази на підтвердження того, що оскаржуване рішення суду в частині негайного виконання ОСОБА_1 виконано, з`явилися вже в ході розгляду справи, то відповідач не мав об`єктивної можливості подати їх раніше, оскільки їх не існувало фізично на момент подання апеляційної скарги.

Однак апеляційний перевіряє законність та правильність оскаржуваного рішення суду станом на час його ухвалення, тому відхиляє докази сплати відповідачем аліментів, в частині яких оскаржуване рішення було допущене до негайного виконання.

Щодо долучення копії листа відповіді Національної соціальної сервісної служби України від 22 грудня 2025 року на запит щодо умов проживання у ОСОБА_1 та доказів того, що позивачка із сином приїздили до ОСОБА_1 до Чеської Республіки у серпні 2024 року, апеляційний суд зауважує, що у цій справи вирішується питання щодо стягнення аліментів, а не щодо визначення місця проживання дитини, тому не вбачає підстав для поновлення строку для долучення указаних доказів.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова П.О. надійшли заперечення, у яких він зазначає, що пояснення відповідача фактично доповнюють апеляційну скаргу після закінчення встановленого строку тому суд не повинен враховувати ті положення пояснень, які виходять за межі первісних доводів апеляційної скарги, змінюють її фактичне обґрунтування або спрямовані на створення нового предмета апеляційного дослідження.

У своїх поясненнях заявник не назвав жодної конкретної поважної причини пропуску строку подання доказів.

Вказує, що заявник змішує два різні питання, а саме: якщо доказ існував під час розгляду справи судом першої інстанції, необхідно довести об`єктивну неможливість подати його саме до цього суду або якщо документ виник після ухвалення рішення, але до подання апеляційної скарги, він мав бути зазначений і доданий до апеляційної скарги з виконанням пункту 6 частини другої статті 356 та частини третьої статті 367 ЦПК України.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Гаро Г.О. надішли письмові пояснення, у яких вона посилається на те, що подання зазначених доказів не є спробою доповнити апеляційну скаргу новими обставинами. Це реалізація процесуального права відповідача спростувати фактичні твердження позивачки, викладені у відзиві, та надати суду можливість оцінити їх не лише на підставі тверджень сторони, а й з урахуванням відповідних доказів.

Вказує, що виключення зазначених доказів із матеріалів справи не може призводити до надання твердженням позивачки про те, що Відповідач «жодним чином не бере участі в утриманні дитини» наперед встановленої доказової сили.

Розмір аліментів має визначатися за критеріями, однаково застосовними до будь-кого з батьків (потреби дитини, доходи та матеріальне становище обох сторін - стаття 182 СК України), а не шляхом автоматичного застосування максимальної типової частки до того з батьків, хто опинився відповідачем.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Волкової П.О. подав заяву, у якій вказує, що апелянт не визначив належним чином, якого саме рішення просить в суді апеляційної інстанції, оскільки просить задовольнити апеляційну скаргу, прохальна частина якої містить вимогу про повну відмову в позові та водночас у додаткових поясненнях він називає обґрунтованою суму близько 20 000 грн на місяць, що нібито відповідає 1/8 його доходу.

Твердження, що конкретний спосіб вирішення спору має самостійно обрати апеляційний суд, суперечить принципу диспозитивності.

Водночас твердження про належність щомісячної сплати приблизно 20 000 грн підтверджує визнання відповідачем обов`язку утримувати дитину, власної матеріальної спроможності та відсутності підстав для повної відмови в позові.

Спір щодо участі у вихованні або визначення місця проживання дитини не припиняє обов`язку батька утримувати дитину відповідно до статті 180 СК України.

Використання таких обставин переводить аліментний спір у площину конфлікту між батьками та відволікає від права дитини на стабільне утримання.

Також представник ОСОБА_2 - адвокат Волков П.О. подав клопотання, у якому просив:

визнати подання представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаро Г.О. повторних пояснень від 31 серпня 2026 року зловживанням процесуальними правами в частині, у якій цей документ використано для несвоєчасного доповнення апеляційної позиції новим розрахунком аліментів, введення нових фактичних обставин, обставин іншого судового спору та продовження не передбаченого ЦПК України багатоетапного обміну процесуальними документами;

застосувати наслідки, передбачені частиною 3 статті 44 ЦПК України, та залишити повторні пояснення від 31 серпня 2026 року без розгляду у зазначеній частині;

якщо суд не встановить достатніх підстав для застосування статті 44 ЦПК України, - не враховувати новий розрахунок 1/8 доходу, нові фактичні підстави, посилання на справу № 760/16729/25 та події після 11 грудня 2025 року як такі, що подані поза строком на доповнення апеляційної скарги, виходять за межі апеляційного перегляду та не доводять незаконності рішення на час його ухвалення.

Заява обґрунтована тим, що повторні пояснення відповідача від 31 серпня 2026 року формально названо поясненнями, однак він містить новий розрахунок аліментів у розмірі приблизно 1/8 доходу, нові фактичні твердження, посилання на події після ухвалення рішення та обставини іншої судової справи.

Вирішуючи клопотання, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

За змістом статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

На підставі викладеного, враховуючи, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаро Г.О. у повторних поясненнях від 31 серпня 2026 року наведено певні розрахунки витрат на утримання дитини, однак у прохальній частині представником відповідача підтримано заявлену в апеляційній скарзі вимогу про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , тому відсутні підстави, що відповідачем доповнено апеляційну скаргу у поза процесуальний спосіб, тому відсутні підстави для визнання подання таких письмових пояснень зловживанням процесуальними правами.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, ця справа є справою незначної складності, тому справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 (а.с. 13 т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 14 т. 1).

Рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 23 серпня 2024 року у справі № 760/16167/24 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_2 . Рішення суду набрало законної сили 24 вересня 2024 року (а.с. 15-17 т. 1)

Позивачкою до позову надано платіжні інструкції на підтвердження сплати за освітні послуги у сфері дошкільної освіти ОСОБА_3 у ТОВ «Юкрейніан Глобал Скул» з травня 2025 року, сплати за додаткові зайняття, квитанції про купівлю дитячого одягу та продуктів харчування, квитанції про витрати на стоматологічні послуги дитини та консультація психолога для дітей (а.с. 20-83 т. 1).

Згідно з довідкою від 22 серпня 2025 року, ОСОБА_3 відвідує приватний заклад дошкільної освіти ТОВ «Юкрейніан Глобал Скул» (пр-т. Валерія Лобановського, 65, м. Київ) з 01 травня 2024 року по теперішній час (а.с. 172 т. 1).

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади (а.с. 10 т. 1).

01 лютого 2025 року ОСОБА_1 укладений договір оренди житла за адресою: Broncova 1059, 252 30 Revnice, Чехія, на строк до 31 травня 2029 року, із правом проживання у вказаному житлі його сина ОСОБА_3 (а.с. 111-114 т. 1).

Відповідно до довідки за підписом генерального директора ТЗОВ «Фаст Фуд Франчайзинг Груп» компанія «Lviv Croissants» підтверджує, що ОСОБА_1 з березня 2024 року здійснює стратегічне та операційне супроводження відкриття нових локацій у Чехії (а.с. 120 т. 1).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, дата запису 05 листопада 2024 року (а.с. 130 т. 1)

Ухвалою Соломянського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року у справі № 760/16729/25 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з батьком (а.с. 185 т. 1).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, позивачка скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме у частці від доходу батька дитини.

За змістом частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789X11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Заперечуючи в апеляційній скарзі проти розміру стягнутих з нього аліментів, представник відповідача посилається на те, що визначений судом розмір аліментів є завищеним, невиправданим та неспівмірним реальним потребам дитини.

Враховуючи спільний обов`язок батьків матеріально утримувати дитину до повноліття, встановивши, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на дитину.

Даючи оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що розмір аліментів на дитину, визначений судом першої інстанції у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Посилаючись на те, що визначений судом розмір аліментів, стягнутий у частці від доходу батька дитини, є завищеним, невиправданим та неспівмірним реальним потребам дитини, відповідачем не надано доказів розміру його доходу, який би підтверджував, що частини від такого дійсно є завеликою для стягнення та не відповідатиме принципу спільного обов`язку батьків матеріально утримувати дитину до повноліття.

Також відповідачем не надано суду доказів наявності обставин, які б свідчили про те, що такий розмір аліментів для нього непосильний (хвороба, непрацездатність, наявність інших утриманців або ін.).

При цьому відповідач, посилаючись на те, що визначений судом розмір аліментів є завищеним, не пропонує розмір, який вважає достатнім, а у прохальній частині апеляційної скарги взагалі просить відмовити у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стягнення аліментів на утримання однієї дитини у розмірі частини від усіх доходів платника аліментів є вимогою закону для наказного провадження, апеляційний суд враховує, що законом не передбачено обмежень щодо стягнення аліментів у такому розмірі за наявності для того підстав за результатом розгляду справи про стягнення аліментів і у порядку позовного провадження.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що указана справа про стягнення аліментів не могла бути розглянута до розгляду іншої справи № 760/16729/25 за позовом за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки подання батьком дитини такого позову не припиняє його безумовного обов`язку, передбаченого статтею 180 СК України, утримувати дитину, а спір між батьками щодо місця проживання дитини не може створювати період упродовж якого дитина залишається без частини утримання від батька.

Якщо після ухвалення рішення про стягнення аліментів місце проживання дитини буде змінене та він проживатиме з батьком, то законом передбачено способи захисту прав, зокрема можливість звернення з позовом про припинення стягнення аліментів з батька.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилково зазначено про те, що ухвалюється заочне рішення, не впливає на законність та правильність оскаржуваного рішення та не є достатньою підставою для його скасування.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не направлявся запит для підтвердження місця реєстрації відповідача, повністю спростовуються наявною в матеріалах справи відповіддю на запит суду (а.с. 86 т. 1), а крім того представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції здійснювала адвокат, тому відсутні підстави вважати, що процесуальні права відповідача були порушені.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Волков П.В. просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 30 000 грн.

У подальшому представником ОСОБА_2 - адвокатом Волковим П.В. подано заяву по збільшення попереднього орієнтовного розрахунку витрат позивачки до 45 000 грн, з яких 30 000 грн - первісно заявлені витрати, 15 000 грн додаткові витрати зумовлені аналізом пояснень представника відповідача від 23 серпня 2026 року, доданих доказів та підготовкою пояснень.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у зв`язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, надано засвідчені копії:

договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Волковим П.В.;

додаткової угоди від 14 серпня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2025 року, пунктом 2 якої визначено, що сторони погодили, що за надання професійної правничої допомоги сторони погодили фіксований гонорар виконавця у розмірі 30 000 грн. Фіксований гонорар охоплює: ознайомлення з рішенням суду першої інстанції, апеляційною скаргою та доданими матеріалами; аналіз матеріалів справи, законодавства і судової практики; формування правової позиції позивачки; підготовка, оформлення та подання відзиву на апеляційну скаргу; представництво інтересів позивачки та участь адвоката у судових засіданнях.

додаткової угоди від 24 серпня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2025 року, пунктом 2 якої визначено, що у зв`язку з поданням 23 серпня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Гаро Г.О. документа під назвою «Пояснення на відзив на апеляційну скаргу» та додаткових доказів сторони погодили надання Адвокатом додаткової правничої допомоги у справі № 759/15253/25, , яка не входила до первісно погодженого обсягу послуг в апеляційній інстанції.

Додаткова правнича допомога охоплює: ознайомлення та правовий аналіз пояснень представника відповідача від 23 серпня 2026 року; аналіз процесуальної допустимості подання документа «пояснення на відзив на апеляційну скаргу»; аналіз належності, допустимості та процесуальної можливості прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції; перевірку хронології виникнення й подання додаткових доказів; аналіз листа НСССУ, матеріалів виконавчого провадження, платіжних і проїзних документів, листа навчального закладу та інших додатків; аналіз законодавства і практики Верховного Суду з питань меж апеляційного перегляду, прийняття нових доказів та розподілу судових витрат; підготовку, оформлення та подання письмових заперечень на пояснення представника відповідача; підготовку заяви про збільшення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

За надання правничої допомоги, визначеної пунктом 2 додаткової угоди, сторони погодили додатковий фіксований гонорар у розмірі 15 000 грн.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гаро Г.О. скористалася правом, передбаченим частиною 6 статті 137 ЦПК України, та подала заперечення, у яких посилається на те, що заявлений представником позивача розмір правової допомоги у збільшеному розмірі у сумі 45 000 грн є завищеним, оскільки не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.

Вказує, що пояснення на відзив на апеляційну скаргу був поданий представником відповідача через систему «Електронний суд» 23 серпня 2024 року о 12.41 год. (доставлено в кабінет представника), а заперечення та заява про збільшення орієнтовних витрат подані наступного дня - 24 серпня 2026 року о 13.33 год., витрати робочого часу адвоката склали 8 годин робочого часу.

Зазначає, що законодавець встановив, що у серпні 2026 року норма тривалості робочого часу встановлена на рівні 21 робочого дня або 168 год у місяць.

Оплата праці за роботу у вихідний день за законодавством України здійснюється у подвійному розмірі або компенсується наданням іншого дня відпочинку за згодою сторін (статті 72, 107 КЗпП).

Тобто середній заробіток за годину становить: 45 000/168 год. = 267 грн 86 коп. за год., а з урахуванням подвійного тарифу у вихідні - 535 грн 72 коп.

Шляхом математичних розрахунків, враховуючи, що між датою отриманні пояснень та наданням відзиву пройшла доба (один робочий день) вартість послуг має складати 4 285 грн 76 коп. ( 535,72*8 год.).

За таких обставин, вважає, що витрати позивачки на правову допомогу адвоката у цьому апеляційному провадженні не могли перевищувати 7 000 грн з урахуванням складності справи, та є обґрунтованими та неминучими.

Зазначає, що цим же представником позивачки, тільки у іншій справі № 759/16633/25 за участю одних і тих же сторін та одних і тих самих представників, адвокат Волков П.О. на початку 2026 року оцінив свої послуги у апеляційній інстанції у розмірі 5 000 грн. Тому представник відповідача вважає, що гонорар у розмірі 7 000 грн буде обґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

З наданих відповідачем доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката вбачається, що додатками до договору визначений фіксований розмір адвокатського гонорару, що становить 30 000 грн та 15 000 грн, а загалом 45 000 грн.

Представником позивача у своїх запереченнях здійснено обрахунок вартості послуг адвоката позивачки за складення заперечень з урахуванням часу їх подання та середнього заробітку за годину та вирахувано 4 285 грн 76 коп.

Однак, підставою для виплати гонорару не є погодинна оплата або окрема оплата за певні окремі дії адвоката щодо надання правничої допомоги під час розгляду справи судом, а тому апеляційний суд відхиляє указані доводи та обрахунки представника відповідача.

Разом із тим, апеляційний суд враховує, що зміст заперечень представника позивачки від 24 серпня 2026 року свідчить, що значна частина викладеної у них правової аргументації не є новою, а відтворює або доповнює правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, дослідивши надані представником позивачки докази щодо понесених нею процесуальних витрат під час розгляду справи судом апеляційної інстанції і надавши їм належну оцінку, врахувавши результат розгляду справи по суті, оцінивши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 35 000 грн, що відповідатиме критерію співмірності.

Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гаро Ганни Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 35 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська