Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №369/15398/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 369/15398/24 Головуючий у суді першої інстанції - Фінагеєва І.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14219/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства «Святопетрівське» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Святопетрівське» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунального підприємства «Святопетрівське» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Послуги з управління вказаним багатоквартирним будинком надає комунальне підприємство «Святопетрівське». Відповідно до договору № 38 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 10 січня 2024 року, що укладений між управителем КП «Святопетрівське» з однієї сторони, та між співвласниками багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_2 , який діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні та рішення № 1 виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області - управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, шо розташований у АДРЕСА_2 , зокрема послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку тощо.

06 червня 2024 року, 16 червня 2024 року та 17 червня 2024 року у квартирі АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 за вказаною адресою стався витік каналізаційних стоків через ревізійний отвір в каналізаційному стояку на висоті 1 м. від рівня підлоги, що зумовило залиття квартири та спричинення збитків ОСОБА_1 у вигляді псування та пошкодження майна у квартирі.

Як зазначає позивачка, на неодноразові виклики та звернення з проханнями вирішити проблему із залиттями, водночас, належного реагування зі сторони відповідача на вказану ситуацію не було, відповідач не усунув причину, тобто не прочистив труби.

Так, 17 червня 2024 року втретє зірвало різьбову заглушку на ревізії, у зв`язку із чим, позивач письмово звернулася до головного інженера КП «Святопетрівське» з проханням скласти акт виявленого пошкодження майна, що сталося в результаті затоплення її квартири 06 червня 2024 року 16 червня 2024 року та 17 червня 2024 року.

Зазначила у листі, шо витік каналізаційних стоків у квартиру відбувся через ревізійний отвір каналізаційної труби внутрішньо-будинкових мереж. Вказала, що огляд проводив представник відповідача ОСОБА_3 . Однак, КП «Святопетрівське» з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за допущення такої ситуації безпідставно так і не здійснило відповідне складення акту залиття квартири.

За таких умов та бездіяльності відповідача, було складено акт залиття квартири 25 червня 2024 року за участю позивача ОСОБА_1 та мешканців сусідніх квартир - ОСОБА_4 (кв. АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (кв. АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 (кв. АДРЕСА_6 ).

Відповідно до даного акту залиття квартири від 25.06.2024 встановлено, «що у результаті витоку каналізаційних стоків сталося затоплення квартири 06.06.2024, 16.06.2024 та 17.06.2024. Витік каналізаційних стоків відбувся через ревізійний отвір в каналізаційному стояку на висоті 1 м. від рівня підлоги, що межує з кладовою квартири. При затопленні витік стоків вийшов за межі квартири та майже повністю залив сходові клітини до ліфтів.

Відповідно до звіту про оцінку матеріального збитку завданого ОСОБА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Ріелтер-Україна» від 16 липня 2024 року ринкова вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 внаслідок затоплення її квартири станом на 11 липня 2024 року складає 96 335,00 грн.

Крім того, внаслідок затоплення квартири та наслідків такого затоплення ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у грошовому еквіваленті 20 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з комунального підприємства «Святопетрівське» на її користь матеріальну шкоду у розмірі 96 335,00 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, що разом становить 116 335,00 грн, а також судові витрати у загальному розмірі 34 545,00 грн, що складаються з 1745,00 грн судового збору та 32 800,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з КП «Святопетрівське» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 96 335 грн.

Стягнуто з КП «Святопетрівське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Стягнуто з КП «Святопетрівське» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 259,25 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач КП «Святопетрівське» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наданий позивачкою акт про залиття вимогам, встановленим Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, не відповідає, та не може прийматися судом як належний та допустимий доказ вини відповідача у залитті квартири позивачки, внаслідок чого їй було заподіяно майнову шкоду.

У долученому до позовної заяви Акті залиття квартири не зазначено ні дати його складання, ні комісії, яка робила обстеження, відсутні представники обслуговуючої організації, причини залиття, відсутня орієнтовна вартість пошкоджених речей, а також повністю відсутній висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Таким чином, долучений позивачем Акт залиття квартири не відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, зазначеним в Додатку 4.

Крім того, взявши до уваги лише доводи позивачки судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, що з огляду на ст. 10 ЦПК України є порушенням основного принципу судочинства.

Апелянт також вказує, що із наданих відповідачем письмових доказів та показів свідків вбачається, що залиття було спричинено засміченням зливних стоків будинку, до якого призвели дії інших мешканців будинку, які систематично забивають каналізацію ганчірками, серветками та наповнювачами для туалетів котів.

Зазначає, що наданий позивачкою замість висновку експерта звіт про незалежну оцінку, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, не є достовірним доказом розміру завданої шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Волков А.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

В судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь представник відповідача Кривенко О.О., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник позивачки адвокат Волков А.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Від відповідача КП «Святопетрівське» надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного суду (протокольною) від 15 жовтня 2026 року у задоволенні клопотання було відмовлено у зв`язку з його необгрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власницею кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1067777 від 07 березня 2013 року.

Відповідно до умов Договору № 38 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 10 січня 2024 року, що укладений між КП «Святопетрівське» та співвласниками багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_2 , який діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рішення № 1 виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, шо розташований у АДРЕСА_2 (п. 1 Договору), зокрема, утримання спільного майна, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку, тощо.

Пунктом 8 Договору передбачено, що управитель зобов`язаний забезпечувати належне утримання майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і цього договору, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг; своєчасно проводити підготовку будинку до експлуатації в осінньо-зимовий період; своєчасно та власним коштом проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням співвласниками послуги з управління, що виникли з його вини, тощо.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Статтею 8 Закону передбачено обов`язок виконавця готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Крім того, у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» наведено визначення термінів, які у ньому вживаються.

Зокрема, виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.

Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Частиною 2 ст. 21 Закону визначено, що виконавець зобов`язаний, серед іншого: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень; своєчасно проводити підготовку жилого будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством; своєчасно за власний рахунок проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини.

Згідно п. 3 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01 червня 2011 року (далі - Порядок, тут і надалі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внутрішньобудинкова система холодного водопостачання - система від зовнішньої стіни будинку (крім транзитних трубопроводів) до першої запірної арматури на відгалуженні від стояка або у разі її відсутності трійника (врізки) включно, що розташований у квартирі споживача (житловому приміщенні в гуртожитку), нежитловому приміщенні в житловому будинку (гуртожитку).

Пунктом 13 Порядку передбачено, що витрати з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення і зливової каналізації та з ліквідації аварій у внутрішньоквартирних мережах визначаються за кожною інженерною системою окремо.

Згідно п. 8 Порядку, формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), водовідведення витрати на технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання, водовідведення включаються до складу тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

З урахуванням викладеного обов`язок утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкової системи холодного водопостачання (від зовнішньої стіни будинку (крім транзитних трубопроводів) до першої запірної арматури на відгалуженні від стояка або у разі її відсутності трійника (врізки) включно, що розташований у квартирі споживача) та відшкодування шкоди, завданої внаслідок її несправності (пошкодження) покладено саме на управителя.

Наведені висновки, узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 753/12518/16-ц та від 11 березня 2021 року у справі № 488/4653/18.

Відповідачем не заперечувалися факти надання КП «Святопетрівське» послуг з управління багатоквартирним будинком, шо розташований у АДРЕСА_2 , наявності договірних відносин між сторонами у справі як із надавачем послуг (управителем) та споживачем наданих послуг, а також те, що залиття квартири позивача відбувалось тричі (06 червня 2024 року, 16 червня 2024 року та 17 червня 2024 року).

З журналу «Профілактичного огляду водопровідних та каналізаційних мереж будинків КП «Святопетрівське» вбачається, що 07 червня 2024 року за адресою: АДРЕСА_7 проведено огляд водопровідних мереж, стан - задовільно, та проведено огляд каналізаційних мереж, стан - задовільно.

З журналу «звернень громадян, щодо аварійних ситуацій», вбачаються наступні записи: - за 06 червня 2024 року, згідно якого по АДРЕСА_8 на 1 поверсі тече вода з квартири АДРЕСА_9 . Записи щодо вжитих заходів відсутні; - за 16 червня 2024 року, згідно якого по АДРЕСА_10 , забита каналізація, здійснено виклик сантехніка 16 год. 30 хв. - 21 год. 20 хв. ОСОБА_7 . Записи щодо вжитих заходів відсутні; - за 17 червня 2024 року, згідно якого по АДРЕСА_11 - забита каналізація, повідомлено сантехніка. Записи щодо вжитих заходів відсутні; - за 18 червня 2024 року, згідно якого по АДРЕСА_10 , Євич, тече редукціонний клапан. Записи щодо вжитих заходів відсутні.

У подорожньому листі № 67 зазначено, що 29 травня 2024 року виконано відкачування рідких відходів за адресою АДРЕСА_7 , автомобіль - «Мулосос СБМ».

У подорожньому листі № 44 зазначено, що 19 червня 2024 року виконано відкачування води з підвалів 5 та 7 під`їзду та промивка каналізаційних мереж за адресою: АДРЕСА_7 , автомобіль - «Мулосос СБМ».

Як вбачається з копій актів про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального холодного водопостачання або центрального водовідведення від 06 червня 2024 року та від 17 червня 2024 року, складених працівниками КП «Святопетрівське», 06 червня 2024 року та 17 червня 2024 року у буд. АДРЕСА_11 трапилось залиття, центрального водовідведення, з причин забиття системи водовідведення. Працівниками КП було проведено роботу з прочистки труби водовідведення та виявлено несанкціоноване потрапляння залишків харчових відходів, рушника, які не сумісні з роботою системи водовідведення, що призвело до затоплення квартири АДРЕСА_1 . Також зазначено, що працівниками підприємства неодноразово проводились профілактичні роботи по промивці стояка водовідведення та каналізаційних колодязів спеціальною машиною «Посейдон».

У пунктах 8, 9 ч. 2 ст. 19 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За змістом положень ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У п. 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналогічний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2018 року у справі №759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (схожий висновок див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у цивільній справі № 676/4719/15-ц, обов`язок доведення факту залиття квартири покладається на позивача.

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується відповідачем, що залиття квартири позивачки відбувалось тричі, а саме: 06 червня 2024 року, 16 червня 2024 року та 17 червня 2024 року.

З копій актів про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального холодного водопостачання або центрального водовідведення від 06 червня 2024 року та від 17 червня 2024 року, складених працівниками КП «Святопетрівське», вбачається, що працівниками КП було проведено роботу з прочистки труби водовідведення. Згідно подорожних листів № 67 та № 44, відкачування рідких відходів та промивка каналізаційних мереж за адресою: АДРЕСА_7 , здійснювалась 29 травня 2024 року та 19 червня 2024 року. Водночас, будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідні дії щодо усунення аварійних ситуацій та проведення профілактичних робіт у період з 06 червня 2024 року по 17 червня 2024 року здійснювались працівниками КП «Святопетрівське», суду не надано.

З огляду на викладене, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов правильного висновку, що допущена працівниками КП «Святопетрівське» бездіяльність призвела до залиття квартири позивача 06 червня 2024 року, 16 червня 2024 року та 17 червня 2024 року.

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до звіту про оцінку матеріального збитку завданого ОСОБА_1 внаслідок затоплення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 , складеного 16 липня 2024 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Ріелтер-Україна», що діє на підставі Сертифікату оціночної діяльності Фонду Державного майна України № 116/2024 від 11 березня 2024 року, ринкова вартість матеріального збитку станом на 11 липня 2024 року складає 96 335,00 грн.

Вказаний розмір збитку відповідачем не спростовано та інших розрахунків та/або звітів суду не надано.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

Зважаючи на встановлені обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо спростування презумпції його вини у завданні шкоди позивачці, натомість, стверджував про порушення правил користування водогоном та каналізацією з боку інших мешканців будинку без посилань на конкретних винуватців таких порушень.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що в межах даного спору позивачка правомірно заявила вимоги до відповідача про відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 96 335 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої і душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з пошкодженням її майна (п. 2, 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 вказаної Постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, в результаті протиправних дій відповідача було спричинено пошкодження майна позивача, що вплинуло на якість її повсякденного життя та спричинило душевні страждання.

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин, встановлених під час судового розгляду, існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн, завданої останній внаслідок залиття її квартири, оскільки такий розмір моральної шкоди відповідає ступеню перенесених нею страждань внаслідок пошкодження її майна, при визначенні якої враховувались вимоги розумності та справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачкою акти про залиття не є як належним та допустимим доказом вини відповідача у залитті квартири позивачки, внаслідок чого їй було заподіяно майнову шкоду.

Так, згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, який повинен встановлювати причини залиття, зокрема чи залиття спричинено унаслідок несправності внутрішньобудинкових мереж водопостачання та водовідведення та з`ясування питання чи не було це наслідком недбалості осіб, мешканців квартир або інші обставини, що могли спричинити залиття. Форма вказаного акту встановлена в додатку № 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій. В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім`я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.

Окрім забезпечення присутності осіб, визначених у зазначених Правилах, зацікавленим особам слід домогтися належного оформлення акта (оскільки нерідко представники ОСББ, житлово-експлуатуючих організацій та інші особи, що входять до складу комісій не мають юридичної освіти, в силу чого складають акти про залиття, не вказуючи необхідної інформації). Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення.

Дослідивши копії актів про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального холодного водопостачання або центрального водовідведення від 06 червня 2024 року та від 17 червня 2024 року, складених працівниками КП «Святопетрівське», суд першої інстанції встановив, що акт дійсно не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, в ньому не зазначені прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття; конкретні причини залиття квартири та особи, які допустили таке залиття. Крім того, акти не містить підпису ані потерпілої сторони, ані винної особи, доказів огляду квартири, з якої, на думку комісії, відбулось залиття матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, акти від 06 червня 2024 року та від 17 червня 2024 року, складені з порушенням вимог пункту 2.3.6. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій.

Разом з цим, на підставі усіх наявних у матеріалах справи доказів у сукупності, а також пояснень сторін та показів допитаних судом першої інстанції свідків, судом достеменно встановлено факт залиття квартири відповідачки. При цьому, факт залиття квартири, в свою чергу, було задокументовано і відповідачем (без участі позивачки як власниці квартири), про що надано суду відповідні акти

Посилання на те, що залиття було спричинено засміченням зливних стоків будинку, до якого призвели дії інших мешканців будинку, які систематично забивають каналізацію ганчірками, серветками та наповнювачами для туалетів котів, також на висновки суду не впливають, оскільки відповідач не спростував презумпцію своєї вини у завданні шкоди, як особи, відповідальної за технічний стан системи водовідведення у будинку та не надав суду доказів вини будь-яких інших осіб у залитті квартири позивачки.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наданий позивачкою замість висновку експерта звіт про незалежну оцінку, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, не є достовірним доказом розміру завданої шкоди.

Так, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування.

Наданий позивачкою звіт відповідає вказаним закону Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440.. Будь-яких належних та допустимих доказів на його спростування відповідачем не надано. Відповідачем також не доведено необґрунтованості чи суперечності звіту іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин.

Власних звітів про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди відповідач суду не надав.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідачки з висновками суду щодо необхідності відшкодування завданої шкоди. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Святопетрівське» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома