Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №369/9831/23 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №369/9831/23

Суддя: Нежура Вадим Анатолійович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 369/9831/23 Головуючий у суді першої інстанції - Фінагеєва І.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13034/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року ОСОБА_1 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до держави російської федерації в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди з держави-агресора,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації про відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 24 лютого 2022 року російська федерація вчинила повномасштабне військове вторгнення на територію України, внаслідок чого вона разом зі своїми малолітніми дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зазнали моральних страждань, були позбавлені можливості вести нормальний спосіб життя, змушені були залишити місце постійного проживання та евакуюватися до іншого регіону України.

Позивачка зазначала, що 24 лютого 2022 року, вона з дітьми перебувала за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , коли близько п`ятої години ранку розпочалося масоване бомбардування міста Києва та прилеглих територій. У зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я Позивач та її малолітні діти були змушені покинути місце проживання та 04 березня 2022 року евакуюватися до смт Благодатне Володимирського району Волинської області, де стали на облік як внутрішньо переміщені особи.

Внаслідок збройної агресії рф позивачка та її діти втратили налагоджений побут, були позбавлені засобів до існування, доступу до медичної допомоги, харчування та елементарних умов безпеки. Малолітні діти перебували у постійному страху, стресі, тривозі, що негативно позначилося на їхньому психоемоційному стані. На той час дворічний син ОСОБА_4 не міг нормально харчуватися, оскільки в с. Круглик та навколишніх населених пунктах не було молока та молочних продуктів. Позивач також зазнала моральних страждань через постійне відчуття небезпеки, втрату дому, розлуку з близькими та невизначеність майбутнього.

Позивачка вважає, що дії рф як держави-агресора спричинили порушення їх прав, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

На підставі викладеного просила суд стягнути з держави російської федерації на користь:

- ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000 доларів США, що еквівалентно 9 140 000,00 грн. 00 коп. за офіційним курсом Національного банку України на час звернення до суду з позовною заявою;

- ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 250 000 доларів США, що еквівалентно 9 140 000,00 грн. 00 коп. за офіційним курсом Національного банку України на час звернення до суду з позовною заявою;

- ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 250 000 доларів США, що еквівалентно 9 140 000,00 грн. 00 коп. за офіційним курсом Національного банку України на час звернення до суду з позовною заявою;

- ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 250 000 доларів США, що еквівалентно 9 140 000,00 грн. 00 коп. за офіційним курсом Національного банку України на час звернення до суду з позовною заявою;

- стягнути на користь держави Україна судовий збір у розмірі 53 680,00 грн.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, що складає 684,30 доларів США.

Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, що складає 684,30 доларів США.

Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, що складає 684,30 доларів США.

Стягнуто з російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 177,14 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заявлений позивачкою до стягнення розмір компенсації моральної шкоди є справедливим та співмірним із завданими державною-агресором моральними стражданнями.

Вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні моральної шкоди у повному обсязі та упереджено поставився до позивачки.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта, долученою до матеріалів справи.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Києві, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10 січня 2014 року Виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 3 від 10 січня 2014 року.

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Києві, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 11 від 24 лютого 2016 року.

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Києві, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 08 травня 2019 року Виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 06 від 08 травня 2019 року.

Батьками дітей є: батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_1 .

Позивачка має посвідчення про пільги для багатодітних сімей серії НОМЕР_4 , видане 05 березня 2020 року зі строком дії до 02 січня 2032 року.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №751-5001318842 від 23 квітня 2022 року, №751-5001481213 від 02 травня 2022 року, №751-5001481564 від 02 травня 2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вказаний період часу фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа Благодатного старостинського округу Нововолинської міської ради від 13 березня 2023 року № 13/20-04, на запит від 06 березня 2023 року № 31-06/03-23, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , її чоловік ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також їхні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04 березня 2022 року прибули до смт Благодатне Володимирського району Волинської області та проживали за адресою: АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 вважає, що протиправними діями військ російської федерації їм була заподіяна моральна шкода.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші).

У справі, що переглядається, позивачка наполягає на тому, що завдана їй моральна шкода є наслідком протиправних дій збройних сил рф на території України, в результаті яких вона була вимушена залишити місце постійного проживання та переміститися з родиною у безпечніший регіон. Такі обставини спричинили для неї тривалі душевні страждання, пов`язані з втратою звичного способу життя, відчуттям невизначеності, постійним психоемоційним напруженням, а також переживаннями за життя та безпеку своїх дітей. Позивач зазначає, що вимушене переселення, відсутність стабільних життєвих умов і необхідність пристосування до нових обставин істотно вплинули на її психологічний стан і погіршили якість життя.

Доведення факту заподіяння моральної шкоди досліджується в кілька етапів, зокрема, позивач повинен довести, а суд на підставі доказів в матеріалах справи встановити заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями заподіювача та моральної шкодою.

Факт існування моральних страждань може бути доведений показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками) та іншими документами, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо.

Однак, викладені у позовній заяві твердження позивачки про отримані моральні втрати і душевні страждання ґрунтуються лише на її власних міркуваннях щодо заподіяння їй такої шкоди, тобто, позивачкою не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Суд першої інстанції взяв до уваги загальновідомий факт про перебування військ рф у Київській області, тобто про наявність потенційної можливості агресивно налаштованих громадян іншої країни заподіювати шкоду життю та здоров`ю громадян України, водночас, відповідно до міжнародних принципів судочинства та стандартів доказування суд зобов`язаний зберігати безсторонність та ухвалювати свої рішення на підставі належним чином досліджених достатніх доказів. Суд зобов`язаний у своїх рішеннях безпристрасно, беземоційно керуватися виключно вимогою закону, зберігаючи неупередженість.

На підставі викладеного, суд погодився з доведенням причинно наслідкового зв`язку між діями військ країни-агресора та фактом заподіяння моральної шкоди позивачці ОСОБА_1 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в частині, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі по 30 000,00 грн.

Враховуючи, що позивачка не довела заподіяння їй та дітям моральної шкоди у розмірі 1 000 000 доларів США належними та допустимими доказами, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі.

Разом з цим, апеляційний суд звертає увагу, що позивачка просила суд стягнути моральну шкоду на користь її трьох дітей та на її власну користь, у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі по 30 000,00 грн кожному позивачу. Однак, у резолютивній частині рішення вказано лише про стягнення по 30 000 грн на користь неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом про стягнення 30 000 грн на користь позивачки ОСОБА_1 . Таке доповнення повністю відповідає мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.

В решті доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки із висновками суду щодо розміру моральної шкоди. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та доповнення резолютивної частини рішення абзацом про стягнення моральної шкоди на користь позивачки ОСОБА_1 , в іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом такого змісту:

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, що складає 684,30 доларів США.

В іншій частині заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua