Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №758/4311/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 758/4311/26 Головуючий у суді першої інстанції - Якимець О.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14494/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бартосевичем Богданом Васильовичем на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

У березні 2026 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Надання послуг відповідачам здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, який був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085).

Відповідно до умов зазначеного договору будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, будинок за зазначеною адресою під`єднаний до внутрішньо-будинкової системи тепло та водопостачання, відповідач є споживачем зазначених послуг.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг КП «Київтеплоенерго».

У квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані та проживають відповідачі, які є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.12.2025 у загальному розмірі 40 508, 42 грн, з яких: заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 26 378,46 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 3 977,58 грн; три проценти річних у розмірі 1 234,07 грн; пеня у розмірі 1 501,44 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 4 003,86 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 703,37 грн, три проценти річних у розмірі 208,85 грн, пеня у розмірі 254,11 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 631,14 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 615,54 грн.

Посилаючись на те, що відповідачі добровільно борг не сплачують, позивач просив суд стягнути з них солідарно на свою користь заборгованість у вказаному розмірі та судовий збір.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь КП Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 40 508, 42 грн, з яких: заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 26 378,46 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 3 977,58 грн; три проценти річних у розмірі 1 234,07 грн; пеня у розмірі 1 501,44 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 4 003,86 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 703,37 грн, три проценти річних у розмірі 208,85 грн, пеня у розмірі 254,11 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 631,14 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 615,54 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити повністю.

У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не урахував того, що апелянт тривалий час (з 2013 року) фактично проживає з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , а не за місцем реєстрації адресою АДРЕСА_2 .

Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно ототожнив факт реєстрації з фактом проживання та споживання комунальних послуг та не з`ясував, хто є власником квартири та фактичним споживачем комунальних послуг.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників до суду не надходили.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 40 508, 42 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Тобто, з 1 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до наданого позивачем витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва (а.с. 6), станом на 10.12.2025 у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровано 2 особи, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт реєстрації за цією адресою відповідачі не заперечують.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (втратив чинність 01 травня 2019 року) КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови.

Встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_2 .

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях відповідно до встановлених нормативів, норм і стандартів.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за встановленими тарифами та у строки, визначені законодавством і відповідними договорами.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач зобов`язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 8 Правил № 630 передбачено, що послуги надаються споживачу на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання відповідних послуг.

Згідно з частиною другою статті 638 та частиною другою статті 642 ЦК України договір може бути укладений шляхом акцепту пропозиції, зокрема шляхом вчинення особою дій, які свідчать про прийняття умов договору. Отримання споживачем житлово-комунальних послуг та їх фактичне споживання є підтвердженням існування між сторонами договірних правовідносин незалежно від наявності письмово оформленого договору.

Відповідно до пункту 18 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 20 Правил № 630 передбачено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку теплової енергії та води або згідно із затвердженими нормативами споживання на підставі платіжних документів.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальної послуги включає також плату за абонентське обслуговування.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а згідно з частиною першою статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо не виконав його у встановлений строк.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, визначеному договором, але не вище встановленого законом розміру.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належно виконує свої зобов`язання, а відповідачі, у свою чергу, порушили свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість, за період з 01.05.2018 по 31.12.2025 у загальному розмірі 40 508, 42 грн, з яких: заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 26 378,46 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 3 977,58 грн; три проценти річних у розмірі 1 234,07 грн; пеня у розмірі 1 501,44 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 4 003,86 грн; інфляційна складова боргу у розмірі 703,37 грн, три проценти річних у розмірі 208,85 грн, пеня у розмірі 254,11 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 631,14 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 615,54 грнн.

Відповідачі не спростували розмір заборгованості, нарахований позивачем, належними та допустимими доказами та не надали суду доказів повної чи часткової оплати вказаної заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_1 не є власником та фактично не проживає у квартирі з 2013 року, на висновки суду першої інстанції також не впливають, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі та не повідомляв позивача про факт свого непроживання у квартирі, що є його обов`язком в силу п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно п. 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, виконавець зобов`язаний здійснювати перерахування розміру нарахованої плати за послугу та/або ненарахування її для споживача протягом періоду тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб за умови отримання заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, споживач має право не сплачувати вартість комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Однак, відповідачем не надано доказів звернення до КП «Київтеплоенерго» із заявами про непроживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у спірний період, а тому підстав для звільнення відповідача ОСОБА_1 від оплати комунальних послуг немає.

Надані відповідачем акти про його непроживання у квартирі не є належними та достатніми доказами його непроживання за спірною адресою та належного повідомлення про це позивача.

Доказів порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, матеріали справи також не містять.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бартосевичем Богданом Васильовичем залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома