Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №381/1017/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №381/1017/26

Суддя: Нежура Вадим Анатолійович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 381/1017/26 Головуючий у суді першої інстанції - Анапріюк С.П.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13602/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бундюк Єлизаветою Володимирівною на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2025 року з нього стягуються аліменти на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу).

Позивач вказав, що наразі існують обставини, які унеможливлюють сплату ним аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у присудженому судом розмірі, оскільки змінився його сімейний та матеріальний стан.

Зокрема, на його утриманні перебувають неповнолітня донька від попереднього шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якої він сплачує аліменти у добровільному порядку, а також донька його дружини від першого шлюбу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка фактично перебуває на його утриманні у зв`язку зі смертю її біологічного батька. Дружина позивача не має стабільного заробітку, а тому весь тягар по утриманню сім`ї лежить на позивачу.

Крім того, позивач зазначив, що на його утриманні перебуває мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійної матеріальної допомоги, не має інших осіб, крім сина, які б могли надавати їй таку допомогу.

Також позивач послався на те, що проходив військову службу, є учасником бойових дій та внутрішньо переміщеною особою. За рахунок державної компенсації ним було придбано квартиру, 1/2 частка якої оформлена у власність спільного сина ОСОБА_4 , що, на думку позивача, свідчить про належне матеріальне забезпечення дитини.

Окрім цього, позивач зазначив, що на теперішній час він звільнений з військової служби, офіційно не працевлаштований та не має стабільного доходу, у зв`язку із чим сплата аліментів у розмірі частини всіх видів заробітку є для нього надмірним фінансовим навантаженням.

Посилаючись викладене, позивач просив суд зменшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не урахував усіх наданих позивачем доказів, зокрема, щодо перебування на його утриманні дочки від першого шлюбу, дочки дружини та непрацездатної матері.

Стверджує, що на час звернення із даним позовом до суду існують обставини, які унеможливлюють сплату аліментів на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), однак позивач може сплачувати аліменти у розмірі 1/8 частини від усіх видів його заробітку (доходу).

Також зазначає, що Фастівський міськрайонний суд Київської області під час розгляду цивільної справи №381/1017/26 безпосередньо неодноразово впливав на позицію відповідачки стосовно її ставлення до позову, що прямо свідчить про відсутність об`єктивності та неупередженості суду в ході судового процесу та відповідно при ухваленні рішення по справі.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до суду не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом є зменшення розміру аліментів до 1/8 частки від заробітку позивача.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від цього шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 30 червня 2025 року у справі № 381/1015/25 стягнув із ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8 зворот - 9 зворот).

Відповідно до відомостей державної інформаційної системи АСВП, у провадженні Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з 09.07.2025 року перебуває виконавче провадження № 78554004 щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 34).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, сформованим Фастівським відділом державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), станом на 24.07.2025 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 становить 22725,00 грн (а.с. 35, зворот).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджував, що на його утриманні перебуває його неповнолітня донька від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з відомостями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 11.11.2015 року у справі № 372/4123/15-ц стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1500,00 гривень щомісячно, починаючи з 30 вересня 2015 року до повноліття дитини (а.с. 11, 11 зворот).

16.02.2016 року Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження № 50197070 на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 11.11.2015 року у справі № 372/4123/15-ц. Станом на 17.02.2026 року виконавче провадження завершене (а.с. 34).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 24 червня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 уклали шлюб, актовий запис № 247 (а.с. 24).

Також позивач посилався на те, що разом із ним та його дружиною проживає та фактично перебуває на його утриманні малолітня дитина його дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до відомостей свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , батько ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 25).

Також позивач зазначав, що на його утриманні також перебуває його мати, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання.

Згідно із відомостями пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 від 07.02.2018, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є інвалідом ІІ групи (а.с. 27 зворот).

Відповідно до довідки № 3232-5003267961 від 01.05.2024 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 взята на облік, як внутрішньо переміщена особа (а.с.27).

ОСОБА_1 , відповідно до відомостей посвідчення серії НОМЕР_6 від 06.12.2015, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 28).

Відповідно до Рішення комісії з питань надання грошової компенсації деяким категоріям осіб для придбання житла при виконавчому комітеті Фастівської міської ради № 3/11 від 07.05.2024 року, ОСОБА_1 , учаснику бойових дій з числа вимушено переміщених осіб, визначений розмір грошової компенсації для поліпшення житлових умов та придбання житла на загальну суму 2038232,34 грн (в тому числі нотаріальні послуги в сумі - 20180,52 грн) замість раніше визначеного розміру грошової компенсації 2013984,58 грн.

Також встановлено, що 13.05.2025 року ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (покупець 1), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (покупець 2) (в особі законного представника батька), уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка перейшла у спільну приватну власність покупцям по 1/2 частці кожному. Вказана обставина підтверджується договором купівлі-продажу серії НТТ № 090699 від 13.05.2025, посвідченим приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Яловою О.М., зареєстрованим у реєстрі за № 1048; витягами із Державного реєстру речових прав № 426716864 та № 426717212 (а.с. 28 зворот, 29-31 зворот, 32-32 зворот).

Згідно з довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 14.01.2026 року, ОСОБА_1 у період з квітня по грудень 2025 відомості про суми заробітку для нарахування пенсії відсутні (а.с. 33, 33 зворот).

У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

З огляду на зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів (див. постанову Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 364/1139/19 провадження № 61-11271св20)).

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки у нього на утриманні перебувають інші неповнолітні діти та непрацездатна мати.

Разом з цим, належних та достатніх доказів зміни свого майнового чи сімейного стану після ухвалення судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дітей позивач суду не надав.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що усі зазначені позивачем обставини настали до ухвалення судом рішення від 30.06.2025 року про стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_4 .

Крім цього, матеріали справи не містять доказів щодо сукупного майнового стану сім`ї позивача з огляду на те, що він посилається на відсутність стабільного заробітку у його дружини та перебування її на його утриманні. Також відсутні докази непрацездатності дружини позивача.

Суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про відсутність у нього доходів, оскільки сама по собі обставина відсутності у позивача офіційного працевлаштування із грудня 2025 року, за умови, що він є особою працездатного віку та не має протипоказань до працевлаштування, не є обставиною, яка свідчить про неможливість матеріального утримання ним своєї дитини на рівні, визначеному рішенням суду.

Правильним є також висновок суду про безпідставність твердження позивача про належне забезпечення сина, оскільки придбання на його користь частини помешкання, яким користується сам позивач, не свідчить про його належне матеріальне забезпечення, а також не свідчить про створення дитині умов для належного проживання, оскільки дитина не користується та позбавлена можливості проживати у цьому житлі з огляду на проживання у ньому безпосередньо позивача, який одружений та має іншу сім`ю, а також те, що ця квартира розташована в іншому регіоні країни, порівняно із місцем постійного проживання дитини ОСОБА_4 .

За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що зменшення розміру аліментів без доведення погіршення майнового становища та за відсутності доказів зміни сімейного стану (після ухвалення рішення про стягнення аліментів), не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з ОСОБА_13 та суперечитиме інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги позивача повінстю повторюють доводи його позовної заяви, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бундюк Єлизаветою Володимирівною залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua