Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за законом.
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №760/17994/23
Суддя: Нежура Вадим Анатолійович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Унікальний номер справи № 760/17994/23 Головуючий у суді першої інстанції - Українець В.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9144/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривенчук Сергій Володимирович про визнання права власності на спадкове майно та його розподіл,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кривенчук С.В. про визнання права власності на спадкове майно та його розподіл.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3
24 лютого 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кривенчука С.В. з заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим, було заведено спадкову справу № 65566113.
Із заявою про прийняття спадщини також звернулась дружина батька ОСОБА_2 .
Таким чином, спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях.
Спадкове майно складається з:
-квартири АДРЕСА_1 ;
-квартири АДРЕСА_2 .
Позивач вказував на те, що вартість квартир є приблизно однаковою.
Заповіти щодо спадкового майна відсутні.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2004 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 січня 2021 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_3 .
Позивач зазначаєв, що у нього немає можливості надати правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки вони знаходяться у відповідачки.
Відповідачка при житті ОСОБА_3 більше часу проживала в квартирі АДРЕСА_2 та вважала її своєю власністю.
Відповідачка відмовляється надати нотаріусу правовстановлюючі документи на зазначену квартиру, що перешкоджає позивачу отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно.
Він на даний момент сплачує усі комунальні послуги, пов`язані з утриманням квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, між спадкоємцями утворився порядок користування спадковим майном.
Посилаючись на викладене позивач просив суд:
-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;
-у порядку поділу спадщини між спадкоємцями визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та передати її позивачу в користування;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та передати її відповідачу в користування.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 420 гривень судового збору.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не врахував, що відповідачка ОСОБА_2 приховувала належність до спадкового майна квартири АДРЕСА_2 , відмовилась надати нотаріусу правовстановлюючі документи на неї, натомість, оформивши право власності на цю квартиру з використанням паспорта громадянки російської федерації у м. Севастополі у 2020 році.
Вказує, що факт проживання та працевлаштування відповідачки у м. Києві не має правового значення при вирішенні даного спору.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до суду не надходив.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця позивача ОСОБА_1 - адвокат Санжаровська Т.В., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Від приватного нотаріуса Кривенчука С.В. найшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а.с. 10).
24 лютого 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кривенчука С.В. з заявою про прийняття спадщини.
У зв`язку з чим, було заведено спадкову справу № 65566113 (т. 2, а.с. 2-151).
Із заявою про прийняття спадщини також звернулась дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 13).
Таким чином, спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях.
Спадкове майно складається з:
-квартири АДРЕСА_1 ;
-квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2004 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 03 березня 2020 року (т. 2, а.с. 28, 56-57).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 січня 2021 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 140).
У позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що не має можливості надати правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки вони знаходяться у відповідачки. Відповідачка при житті ОСОБА_3 більше часу проживала в квартирі АДРЕСА_2 та вважала її своєю власністю. Відповідач відмовляється надати нотаріусу правовстановлюючі документи на зазначену квартиру, що перешкоджає позивачу отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно.
У силу ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Встановлено, що позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Враховуючи те, що у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за сторонами права власності на спадщину - на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом, а саме, по 1/2 нерухомого майна кожному.
Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу спадщини у спосіб, обраний позивачем, а саме:
- у порядку поділу спадщини між спадкоємцями визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та передати її позивачу в користування;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та передати її відповідачу в користування.
Так, в обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що вартість квартир є приблизно однаковою, що підтверджується «Аналітичним дослідження № 286/06/23 щодо орієнтованої вартості квартири АДРЕСА_2 » та «Звітом № 285/06/23-1 про оцінку майна - квартири АДРЕСА_1 ».
Зазначав, що останній на даний момент сплачує усі комунальні послуги, пов`язані з утриманням квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, між спадкоємцями утворився порядок користування спадковим майном.
Аналогічними доводами обґрунтована його апеляційна скарга.
В свою чергу, заперечуючи проти вказаних позовних вимог, відповідачка стверджувала, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо вартості спільного сумісного майна та його рівноцінності. Додані до позову звіти та аналітичні дослідження в Єдиній базі даних звітів про оцінку віднайдено не було, що унеможливлює проведення їх рецензії.
Вказувала, що позивач не допускає відповідачку та її представника у належну їй на праві спільної часткової власності квартиру, змінивши замки. Таким чином, посилання позивача на той факт, що визнання права власності з запропонованим розподілом майна відповідає фактичному його використанню сторонами, не відповідає дійсності. Відповідачка протягом тривалого часу проживала зі спадкодавцем в квартирі АДРЕСА_1 та вели разом спільне господарство. Для відповідачки це є єдиним житлом станом і на теперішній час. Таким чином, визнання права власності за позивачем на цю квартиру фактично позбавить відповідачку житла, оскільки вона не зможе реалізувати своє право власності на території АР Крим, яка на даний момент визнана тимчасово окупованою.
Згідно ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
В ході судового розгляду судом першої інстанції доводи позивача щодо наявності домовленості між сторонами стосовно розподілу спадкового майна та порядку користування ним не підтвердились були спростовані запереченнями відповідачки, з яких вбачається спір між сторонами щодо порядку розподілу між ними спадкового майна.
Позивач також не надав належних доказів на підтвердження того, що квартири, які складають спадкове майно, є рівнозначними та у випадку їх поділу, запропонованого позивачем, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом будуть рівними.
Крім того, з наданих позивачем документів (висновків про вартість майна) вбачається, що квартири є різними за площею, зокрема, загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 71,20 кв.м., а квартири АДРЕСА_2 - 53,5 кв.м.
За таких обставин, враховуючи, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 , частка кожного із спадкоємців за законом складає 1/2 частину спадкового майна, тобто по 1/2 частині кожної квартири.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні вимоги позивача щодо визнання за кожною стороною права власності на окрему квартиру у спадковому майні слід відмовити.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відповідачка ОСОБА_2 приховувала належність до спадкового майна квартири АДРЕСА_2 , відмовилась надати нотаріусу правовстановлюючі документи на неї, натомість, оформивши право власності на цю квартиру з використанням паспорта громадянки російської федерації у м. Севастополі у 2020 році, оскільки вказана обставина не підтверджується належними та допустимими доказами.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 26 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома
Оригінал: reyestr.court.gov.ua