Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №761/9097/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №761/9097/26

Суддя: Соколова Вікторія Вячеславівна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №761/9097/26

Апеляційне провадження №33/824/3164/2026

Київський апеляційний суд в складі судді Соколової В.В., за участі секретаря Липченко О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року за матеріалами, які надійшли від Шевченківського Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно з протоколом серії ВАД №742177 від 26 лютого 2026 року, ОСОБА_1 , 17 лютого 2026 в період часу з 16 год 31 хв по 21 год 00 хв за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15 грубо порушив порядок роботи Печерського районного суду м. Києва, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 мінімальної заробітної плати, що становить 665 грн 60 коп.

Судове рішення мотивовано тим, що наявність в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, підтверджується матеріалами справи. Суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні цього адміністративного правопорушення. При цьому зважаючи на зухвалість вчинених дій ОСОБА_1 , тривалість неприпинення протиправних дій, відношення до вчиненого, суд прийшов до висновку, що стягнення у вигляді штрафу буде занадто м`яким, а тому наклав стягнення у вигляді громадських робіт на максимальний строк визначений санкцією даної статті, з метою виховання особи та недопущення вчинення подібних дій у майбутньому.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодився із вказаною постановою ОСОБА_1 , 19 травня 2026 року подав апеляційну скаргу, яка обґрунтована тим, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Вказує, що справу було розглянуто за його відсутності. Повідомлення через електронний застосунок «Дія» саме по собі не підтверджує фактичного ознайомлення особи з датою та часом судового засідання.

Зазначає, що було порушено його право на захист, гарантоване ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звертає увагу, що судом не було належним чином встановлено об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні незалежні свідки, відсутні потерпілі особи, не наведено конкретних висловлювань, які б підтверджували факт нецензурної лайки, не доведено факту порушення громадського порядку та спокою громадян.

Крім того вказує, що подія виникла у зв`язку з намаганням отримати інформацію щодо суспільно значущої судової справи. Дії були пов`язані із реалізацією права на звернення та отримання інформації, а не з наміром порушити громадський порядок.

Вказує, що у постанові відсутній детальний аналіз відеозапису. Не встановлено які саме дії зафіксовані, які саме висловлювання лунали, чи підтверджує відео обставини, викладені у протоколі.

Скаржник вважає, що призначене стягнення у вигляді 50 годин громадських робіт є надмірно суворим та непропорційним. Судом не було належним чином враховано його статус ветерани війни, статус особи з інвалідністю війни, стан здоров`я, відсутність негативних наслідків, відсутність шкоди громадянам.

На підставі викладеного, просить скасувати постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Щодо питання поновлення строку на оскарження постанови суду першої інстанції.

Апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження в якому ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку вказав, що копію оскаржуваної постанови отримав лише 18 травня 2026 року (а.с. 25 на звороті). У зв`язку з чим просить поновити строк апеляційного оскарження постанови суду.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції вважає за необхідне клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року як такий, що пропущений з поважних причин.

Процесуальні дії учасників справи та суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 , підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити, а постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року - скасувати.

Фактичні обставини справи.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №742177 від 26 лютого 2026 року, ОСОБА_1 , 17 лютого 2026 в період часу з 16 год 31 хв по 21 год 00 хв за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15 грубо порушив порядок роботи Печерського районного суду м. Києва, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП (а.с. 3).

На підтвердження наведених в протоколі обставин подій, до матеріалів справи долучено: рапорт, пояснення ОСОБА_1 від 26 лютого 2026 року, заяву про вчинення кримінального правопорушення, відеозапис події.

В рапорту, складеному майором поліції О.Карпович 26 лютого 2026 року, вказано, що в Шевченківському управління поліції ГУ НП у м. Києві розглянуто лист територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області 22 лютого 2026 року щодо порушення громадського порядку в приміщенні Печерського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 215 громадянином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою реагування на вказане звернення опитано гр. ОСОБА_1 та отримано відеозапис з службової бодікамери співробітника Служби судової охорони та в подальшому відносно гр. ОСОБА_1 складено адмінпротокол серії ВАД №742177 від 26 лютого 2026 року за ст. 173 КУпАП (а.с. 4).

У пояснення наданих працівникам поліції ОСОБА_1 вказав, що 17 лютого 2026 року о 16.31 год прибув до Печерського районного суду за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 215 разом із товаришем ОСОБА_3 , з метою повідомлення про пікет, який мав відбутись 18 лютого 2026 року, а також з метою з`ясування питань щодо розподілення справи по ОСОБА_4 та призначення дати розгляду в розумний термін. Канцелярія суду відмовилася надати йому інформацію, аргументуючи це тим, що він не є стороною у справі. У подальшому він звернувся зі своїми питаннями до інших працівників суду та до спікера суду, але отримав відмову та інформацію, що справа не надходила. Зважаючи на це він вирішив розпочати пікет одразу 17 лютого 2026 року. Так, він знаходився на третьому поверсі суду, знімав на телефон відео, яке транслювалось в прямій трансляції в мережі «Facebook», де висловлював своє невдоволення тим, що відбувається. Під час того, як він здійснював трансляцію до нього неодноразово підходили співробітники судової охорони та повідомляли, що закінчився робочий день суду та вказана установа є режимною. В подальшому він попросив викликати швидку, оскільки в нього погіршився стан здоров`я, але лікарів йому не викликали. Він продовжив пікетувати але в подальшому його винесли працівники судової охорони, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження та зіпсований одяг (а.с. 5).

Матеріали справи містять копію заяви Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про вчинення кримінального правопорушення, в якій міститься опис подій, що мали місце 17 лютого 2026 року за участю гр. ОСОБА_1 . Дата та дані про прийняття цієї заяви на ній відсутні (а.с. 8-11).

Шевченківське управління поліції ГУ НП у м. Києві листом від 24 лютого 2026 року адресованим начальнику Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області повідомили про реєстрацію 24 лютого 2026 року кримінального провадження № 12026100100000454 за їх зверненням та просили надати копію відеозапису в період часу з 16:30 години до 21:05 годин 17 лютого 2025 року в приміщенні Печерського районного суду за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 215 (а.с. 7).

З долученого до матеріалів справи диску, на які також містяться посилання в оскаржуваній постанові, вбачається, що фіксування події здійснено декількома фрагментами, починається о 16:39:10 годин та закінчується о 18:10:48 годин, після цього фіксація подій відсутня. На відеозаписі вбачається особа ОСОБА_1 , який вимагає надання інформації щодо кримінальної справи та відмовляється залишити приміщення суду.

На запит Київського апеляційного суду Шевченківське управління поліції ГУ НП у м. Києві листом від 28 вересня 2026 року повідомило про складення протоколу відносно ОСОБА_1 та відсутність відеозапису, зазначивши про строк їх зберігання протягом 30 днів (а.с. 103).

Застосовані норми права.

Відповідно до статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Згідно з практикою Суду, право на свободу мирних зібрань - основоположне право в демократичному суспільстві, а тому його не слід тлумачити вузько («Кудревічус та інші проти Литви» (Kudrevicius and Others v. Lithuania) [ВП], 2015, § 91; «Тараненко проти Росії» (Taranenko v. Russia), 2014, § 65). Право на свободу мирних зібрань стосується як приватних зустрічей, так і зустрічей у громадських місцях - стаціонарних або у вигляді процесії. Його можуть здійснювати окремі учасники й особи, які організовують зібрання («Джавіт Ан проти Туреччини»(Djavit An v. Turkey), 2003, § 56; «Баррако проти Франції» (Barraco v. France), 2009, § 41; «Їлмаз Їлдіз проти Туреччини» (Y?lmaz Y?ld?z and Others v. Turkey), 2014, § 41).

Стаття 11 Конвенції захищає лише право на «мирні зібрання» і не стосується демонстрацій, організатори й учасники яких мають насильницькі наміри («Навальний проти Росії» (Navalnyy v. Russia) [ВП], 2018, § 98 і «Тер-Петросян проти Вірменії» (Ter-Petrosyan v. Armenia), 2019, § 53). А тому захист за статтею 11 застосовується до всіх зібрань, окрім тих, організатори й учасники яких мають насильницькі наміри, підбурюють до насильства або іншим чином заперечують засади демократичного суспільства («Фабер проти Угорщини» (Faber v. Hungary), 2012, § 37; «Ґюн та інші проти Туреччини» (Gun and Others v. Turkey), 2013, § 49; «Тараненко проти Росії» (Taranenko v. Russia), 2014, § 66). Захист може надаватися навіть у випадку зібрань, під час яких відбувається порушення порядку чи створення перешкод, якщо відсутні насильницькі наміри чи насильницька поведінка або заклики до насильства («Лаурайсен та інші проти Нідерландів» (Laurijsen and Others v. the Netherlands), 2024, §§ 54- 59).

У справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), 2021, § 491, що стосувалася протесту на Майдані в Україні, Суд вказав на те, що для того, щоб встановити, чи може заявник вимагати захисту за статтею 11, необхідно врахувати такі чинники: (і) чи зібрання мало бути мирним і чи мали організатори насильницькі наміри; (іі) чи демонстрував заявник насильницькі наміри при приєднанні до зібрання; і (ііі) чи заподіяв заявник комусь тілесні ушкодження (див. також «Чічек та інші проти Туреччини» (Cicek and Others v. Turkey), 2022, § 136). У цій справі Суд дійшов висновку, що такі протести були захищені статтею 11, оскільки не було доказів, які свідчили б, що під час участі в цих протестах такі заявники мали намір вчиняти акти насильства, вчиняли їх або чинили опір поліції (див. також справу «Луценко і Вербицький проти України» (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), 2021, §§ 112-114).

У справі «Фабер проти Угорщини» у рішенні від 24 липня 2012 року (Faber v. Hungary № 40721/08) ЄСПЛ вказав на те, що враховуючи пасивну поведінку заявника, відстань до демонстрації та відсутність доведеної загрози небезпеці чи занепокоєння, підстави, наведені національною владою на виправдання оскаржуваного втручання, не були відносними та достатніми. Водночас свобода участі у мирних зборах має таке значення, що не може обмежуватися будь-яким способом, доки зацікавлена ??особа сама не вчиняє поганих дій.

У справі «Чернов проти України» рішення від 10 грудня 2020 року ЄСПЛ констатував порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції. Зокрема, вказавши що адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст.173КУпАП, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст.4 Протоколу № 7 («Ігор Тарасов проти України» від 16 червня 2016 року.

У справі «Аврамич проти України» у рішенні від 28 травня 2026 року (AVRAMYCH v. UKRAINE, № 51682/17) предмет справи також стосувався порушення громадського порядку у приміщенні суду, однак скарга стосувалась порушення прав заявника за пунктом 1 і підпунктом «b» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо неможливості ознайомитися з обвинуваченням, адекватно оцінити його та докази проти нього, а також підготувати дієву стратегію захисту і ЄСПЛ встанови наявність порушеного права.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2015 року у справі № 5-7к17 вказав на те, що згідно з диспозицією статті 173 КУпАП об`єктивну сторону складу дрібного хуліганства становлять такі альтернативні діяння: 1) нецензурна лайка в громадських місцях; 2) образливе чіпляння до громадян; 3) інші подібні дії, за умови, що кожне із цих діянь порушує громадський порядок і спокій громадян, а обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього правопорушення є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє зазначені вище дії.

При цьому норма статті 173 КУпАП не дає однозначного визначення, що саме підпадає під поняття «інших подібних дій», що порушують громадський порядок і спокій громадян, та в чому саме проявляється хуліганський мотив дій особи, а тому це потребує з`ясування і конкретизації у кожній справі, яка вирішується судом.

У цьому рішенні Верховний Суд України також вказав на те, що судових рішеннях немає конкретизації того, у чому проявилось порушення цими діями громадського порядку і спокою громадян, та немає оцінки, чи не виключала наведена ОСОБА_1 мотивація її поведінки наявність у неї хуліганського мотиву. У рішеннях судів також не наведено мотивів незгоди з поясненнями заявниці, яка стверджувала, що, відрізавши частину стрічки з вінка з написом від Президента України, вона не мала хуліганського мотиву, а висловлювала свою громадянську позицію, тобто використала своє право на свободу вираження поглядів - відстоювала свої політичні переконання у публічному місці.

Також у зазначених рішеннях, всупереч вимогам статей 32, 33 КУпАП, які передбачають необхідність при накладенні стягнення на особу за вчинене адміністративне правопорушення враховувати характер правопорушення, його наслідки, особу порушника і застосовувати адміністративний арешт лише у виняткових випадках, не надано ніякої оцінки даним про особу ОСОБА_1, яка мала вік 63 роки, працювала, характеризувалася позитивно, до адміністративної відповідальності притягалася вперше, та тій обставині, що її дії не мали серйозних негативних наслідків. У результаті на неї без належних підстав накладено найбільш суворе адміністративне стягнення з альтернативних стягнень, передбачених санкцією статті 173 КУпАП.

Наведена необґрунтованість судових рішень поряд з висновками Суду у рішенні по справі «Швидка проти України» є істотним порушенням такої засади судового провадження, як законність і дає підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, а безпідставне накладення на неї за цією статтею стягнення у виді адміністративного арешту строком на десять діб є також порушенням конституційного принципу верховенства права, за яким рішення судів мають бути не тільки законними та обґрунтованими, а й справедливими.

Верховний Суд у постанові від 07 червня 2022 року у справі № 404/7814/15-к вказав на те, що якщо грубе порушення громадського порядку не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 КУпАП. Крім того, Верховний Суд зазначив, що обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 173 КУпАП визначено, що дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішенні її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За нормами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен з`ясувати чи винна дана особа у вчиненні адміністративного правопорушення, а також всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Європейський суд з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У рішенні від 02 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 1070512) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву».

У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Мотиви апеляційного суду.

З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство) за наступні дії, а саме, що він 17 лютого 2026 в період часу з 16 год 31 хв по 21 год 00 хв грубо порушив порядок роботи Печерського районного суду м. Києва.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні положень ст. 173 КУпАП дрібне хуліганство відноситься до правопорушень, які посягають на громадський порядок.

Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, безпричинно, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою.

Об`єктом правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку, роботи підприємств, установ та організацій, а безпосереднім об`єктом протиправного посягання є громадський порядок та спокій громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).

При цьому, визначальним критерієм для усіх цих випадків є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення правопорушника нав`язати свою волю, а точніше свавілля. Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, та особа, яка скоїла дрібне хуліганство, усвідомлює, що своїми діями вона порушує громадський порядок, і бажає чи свідомо допускає вияв неповаги до суспільства. При цьому, правопорушник усвідомлює, що його дії протиправні, він передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб`єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Приймаючи оскаржувану постанову щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що вина останнього в повній мірі підтверджується наявними матеріалами справи в своїй сукупності.

Однак висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, вищенаведеним вимогами КУпАП не відповідають, з огляду на наступне.

В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 порушував порядок роботи Печерського районного суду 17 лютого 2026 року до 21 год 00 хв. В свою чергу, з долученого до матеріалів справи відеозапису подій, на які також містяться посилання в оскаржуваній постанові, вбачається, що фіксування події починається о 16:39 год. і закінчується о 18:10 год. Фіксації подій після 18:10 годин не вбачається, а отже висновок суду першої інстанції про доведеність грубого порушення порядок роботи суду поза межами робочого часу не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах. Крім того з наданого відеозапису не вбачається вчинення ОСОБА_5 таких дій як нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та/або демонстрував насильницькі наміри. А під категорію «інші подібні дії», що визначена у ст. 173 КУпАП, можуть підпадати лише дії за умови, що кожне із цих діянь порушує громадський порядок і спокій громадян, що з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього правопорушення є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє зазначені вище дії. Проте ОСОБА_1 обґрунтовує свої дії власної громадянською позицією, що є його правом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити щодо наявності суперечностей в наявних наданих працівниками поліції доказах на підтвердження вчинення правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП. В свою чергу положеннями ст. 255 КУпАП визначено, що саме на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення покладається обов`язок щодо збирання доказів.

В оскаржуваному судовому рішенні відсутня конкретизація того, у чому проявилось порушення цими діями громадського порядку і спокою громадян, та немає оцінки, чи не виключала наведена ОСОБА_1 мотивація його поведінки наявність у нього хуліганського мотиву. У рішенні суду першої інстанції також не наведено мотивів незгоди з поясненнями ОСОБА_1 , який стверджував про здійснення ним мирного протесту, не мав хуліганського мотиву, а висловлював свою громадянську позицію, тобто використав своє право на свободу вираження поглядів та мирного протесту.

З огляду на вищевикладені обставини справи в своїй сукупності, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що «сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Натомість, наявні матеріали справи в свою чергу не містять належних та обґрунтованих доказів у своїй сукупності, які б «поза розумним сумнівом» підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП, що помилково не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Крім того всупереч вимогам статей 32, 33 КУпАП, які передбачають необхідність при накладенні стягнення на особу за вчинене адміністративне правопорушення враховувати характер правопорушення, його наслідки, особу порушника. Зокрема, судом першої інстанції не надано оцінки тій обставині, що дії не мали серйозних негативних наслідків, не з`ясовано питання чи раніше він притягувався до адміністративної відповідальності за аналогічні дії, а також не враховано особу ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням виданим 01 липня 2025 року (а.с.26). У результаті без належних підстав застосований вид адміністративної відповідальності у вигляді громадських робіт на максимально передбачений санкцією ст. 173 КУпАП строк 60 (шістдесят) годин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 247, 293, 294 КУпАП, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення, оскарженню не підлягає.

Суддя: Соколова В.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua