Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №752/9276/26 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер 752/9276/26

Апеляційне провадження № 33/824/3398/2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року, прийняту відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 29.03.2026 року о 02 год. 15 хв. в м. Києві по проспекту Академіка Глушкова, буд. 139 керував транспортним засобом «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах з порожнини рота, порушення координації рухів та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року та справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

У судове засідання, призначене на 17 вересня 2026 року, учасники судового процесу не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

13 серпня 2026 року, від захисника ОСОБА_1 - адвоката Вари А. С. надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність, доводи апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.

Основними доводами апеляційної скарги було те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яку про час та місце розгляду повідомлено неналежним способом: виклик було надіслано через месенджер «Viber», проте письмової заяви про надсилання судових повісток ОСОБА_1 не подавав, а також порушено строки повідомлення. Крім цього, працівниками поліції не було роз`яснено права та обов`язки ОСОБА_1 , а також права на правову допомогу. Крім цього, у тексті оскаржуваної постанови зазначено, що ОСОБА_1 нібито керував автомобілем 29.03.2026 року о 02 год. 15 хв. (відповідно до протоколу), натомість у письмових поясненнях ОСОБА_2 , наявних у матеріалах справи, власноруч вказано інший час події - 02 год. 45 хв. Також апелянт вважає, що свідок є зацікавленою особою, оскільки разом з працівниками поліції ніс службу на блокпосту. Також апелянт зазначає про недоведеність факту керування ним транспортним засобом. Працівниками поліції було здійснено незаконний обшук та психологічний тиск на ОСОБА_1 .

Відмова від виконання незаконної вимоги поліцейського не утворює об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апелянт просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП та поновити строк на апеляційне оскарження.

За приписами ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Твердження апелянта про розгляд справи без його належного повідомлення суд не приймає з огляду на наступне:

Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить регламентації процедури окремого подання заяви про згоду особи отримувати судову повістку на мобільний телефон. Номер телефону апелянта був зазначений в протоколі і апелянт не заперечує щодо належності йому зазначеного номеру. ОСОБА_1 мав змогу скористатись правом подачі клопотання про відкладення судового засідання або особисто з`явитись до суду, проте в матеріалах справи відсутні заява та/або клопотання про відкладення розгляду справи або повідомлення про причини поважності його неявки в судове засідання. Крім цього, під час складання протоколу працівники поліції неодноразово зазначали, що розгляд справи відбуватиметься в Голосіївському районному суді м. Києва.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Під час складання протоколу апелянт вочевидь був обізнаний про те, що розгляд справи відбудеться в Голосіївському районному суді м. Києва, тож міг цікавитися її розглядом, в тому числі подати заяви, клопотання.

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського.

Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст. 266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»(далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).

Згідно ст. 266 КУпАП України особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно п. 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Наявність у водія хоча б однієї ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських. Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів або лікарем закладу охорони здоров`я. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд. Отже, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у момент виявлення адміністративного правопорушення, суд вважає необґрунтованими.

Посилання сторони захисту на те, що відеозапис не містить безпосередньо моменту руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не спростовує висновків суду першої інстанції. Дійсно, під час перегляду відеозаписів апеляційним судом встановлено, що на них відсутня фіксація самого процесу руху автомобіля. Водночас чинне законодавство не містить вимоги щодо обов`язкової саме відеофіксації моменту руху транспортного засобу як єдиного можливого способу доведення факту керування ним особою.

Належність та допустимість відеозапису як доказу визначаються не тим, чи зафіксовано на ньому безпосередньо рух транспортного засобу, а його здатністю підтверджувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції вважав доведеним факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, виходячи із наступного:

Як вбачається із відеозаписів, ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 . На проміжку часу 0:01:05-0:01:10 до автомобіля зі сторони водія підійшов поліцейський та запитав куди він прямує, на що ОСОБА_1 відповів «на Васильківську». Таким чином відразу після початку спілкування з працівником поліції ОСОБА_1 сам особисто підтвердив факт свого керування авто безпосередньо перед розмовою з працівником поліції.

Далі з відеозапису вбачається, що після того як поліцейський попросив пред`явити посвідчення водія, ОСОБА_1 вийшов з автомобіля та пересів на заднє сидіння, після чого почав заперечувати факт керування, зазначав що він не водій. Тобто після того як працівник поліції попросив у ОСОБА_1 посвідчення водія, останній відразу змінив свою поведінку, стверджуючи в подальшому, що він не керував автомобілем.

Суд звертає увагу, що зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Слід відмітити, що досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає його як належний доказ у справі.

Окрім зазначеного, як вбачається із матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6926894 від 29.03.2026. Враховуючи викладене суд зазначає, що наявність постанови про адміністративне правопорушення про порушення правил ПДР, з якою фактично погодився ОСОБА_1 , оскільки її не оскаржив, є свідченням того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом безпосередньо до початку розмови з працівниками поліції, як і визнання особою факту керування зазначеним транспортним засобом особою безпосередньо на початку розмови з працівниками поліції.

Таким чином, відеозапис у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а тому доводи апеляційної скарги про недоведеність цієї обставини є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Натомість вимога апелянта про необхідність обов`язкової фіксації саме моменту руху транспортного засобу ґрунтується на власному тлумаченні норм права та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Також судом не приймаються твердження апелянта про неприйнятність пояснень свідка ОСОБА_2 . Зазначені пояснення ОСОБА_2 є послідовними, повністю узгоджуються з матеріалами справи та подією, яка відбувалась 29.03.2026 року. У апеляційного суду відсутні підстави ставити під сумнів показання даного свідка, оскільки стороною захисту не надано доказів щодо зацікавленості цього свідка в результатах розгляду справи.

Судом не приймаються до уваги доводи апелянта щодо незаконного обшуку (огляду) працівниками поліції та психологічного тиску на ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626832 складений уповноваженою державою особою, а матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 оскаржував в порядку, передбаченому чинним законодавством, дії посадової особи, що його складала, тобто апелянт звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва із питанням ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, що звертався із позовом до суду в порядку КАСУ на дії працівників поліції, а також звертався із відповідними заявами у порядку, передбаченому КПК України до правоохоронних органів щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, що позбавляє можливості враховувати доводи сторони захисту щодо неправомірності дій працівників поліції.

Доводи апеляційної скарги про те, що було порушено ОСОБА_1 права на захист, судом також не приймаються в якості підстави для оскарження постанови суду першої інстанції, оскільки за змістом КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення складається зі стадій, зокрема, порушення справи про адміністративне правопорушення та розгляд справи про адміністративне правопорушення й винесення у справі постанови. Остання полягає, зокрема, в тому, що саме компетентний орган (посадова особа) проводить розгляд справи й надає правову оцінку діям особи, що позначена в протоколі як особа, що притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що права ОСОБА_1 було реалізовано в ході апеляційного перегляду, де йому було надано можливість бути присутнім та висловлювати свою позицію в ході апеляційного перегляду, однак ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим, наданим йому правом не скористався.

Посилання апелянта щодо суперечності в частині часу керування ОСОБА_1 транспортним засобом, зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення з наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями свідка, не є підставою для скасування постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року, оскільки розбіжності в часі не спростовують події та складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, як і не можуть впливати на правову кваліфікацію його дій. Певні недоліки оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення можуть бути застосовані в якості підстави для закриття провадження по справі, як про це просива апелянт, виключно у разі, коли такі недоліки безпосередньо впливають на кваліфікацію дій особи та визначення складу адміністративного правопорушення, або ж встановлюють підстави для звільнення її від відповідальності, що в даному випадку відсутнє.

Посилання апелянта на загальні правові позиції ЄСПЛ та принцип доведення «поза розумним сумнівом» по суті залишилися декларативними та самі по собі не спростовують сукупності досліджених судом першої інстанції доказів, які у своїй взаємній узгодженості підтверджують висновки про наявність складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом.

Доводи апелянта щодо нібито відсутності належної мотивації судового рішення не можуть бути прийняті, оскільки з тексту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції виклав встановлені обставини справи, дослідив докази та надав їм правову оцінку в їх сукупності, що відповідає вимогам ст.283 КУпАП.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Журба