Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №752/9486/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3561/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 752/9486/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Митрофанової А.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивовано тим, що з 16 травня 2009 року позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15.12.2016. Від шлюбу у сторін народилися двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29.11.2016 з відповідача стягнуто аліменти в розмірі 1500 грн.

Позивач посилалася на те, що відповідач не сплачує аліменти, з моменту розірвання шлюбу не цікавиться життям дітей , обов`язків з їхнього виховання не виконує, його місце перебування невідоме. Позивач стверджувала, що вона самостійно виховує дітей, без участі відповідача.

У 2020 році позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 , в особі якого її діти знайшли батьківську любов, підтримку, виховання, матеріальне забезпечення та «багато іншого, що повинен давати дітям батько». На противагу цьому від біологічного батька діти не отримують ні привітань на день народження, ні матеріального забезпечення та виховання. Позивач має намір виховати дітей у повноцінній сім`ї, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в судовому засіданні в суді першої інстанції не заперечував проти позбавлення його батьківських прав, повідомив суду, що до 2019 року він спілкувався з дітьми, в тому числі через застосунок «Skype» (Скайп), а із жовтня 2019 року він перебував поза межами України та з об`єктивних причин не мав змоги спілкуватися з дітьми, оскільки до жовтня 2024 року відбував покарання в місцях позбавлення волі у Швейцарії. Після повернення в Україну у жовтні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Відповідач зазначав, що намагався відновити спілкування з дітьми, проте наразі безуспішно, аліментів на утримання дітей не сплачує. Проти задоволення позову він не заперечував, проте не розумів, для чого позивач хоче позбавити його батьківських прав.

Позивач зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутні докази того, що відповідач вчинив хоч одну дію, спрямовану на виконання батьківських обов`язків, а його згода з позовними вимогами свідчить про те, що його не цікавлять власні діти і що він не має наміру надалі виконувати свої батьківські обов`язки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у ній підстав. Пояснила, що після розірвання шлюбу в 2016 році вони з відповідачем ще 8 місяців проживали разом у 2017 році, після чого остаточно розірвали стосунки та стали проживати окремо. Аліментів на дітей відповідач не сплачував з 2016 року та лише з липня 2025 року почав сплачувати. Батько жодним чином не приймає участі у житті дітей, діти його не пам`ятають та не виявляють бажання спілкуватись.

В судовому засіданні 10 червня 2026 року відповідач ОСОБА_2 заперечив проти доводів позивача, пояснив, що не погоджується з її позицією. Тривалий час він перебував за кордоном у місцях позбавлення волі. Після приїзду на територію України дітей не відвідав, оскільки на кордоні його мобілізували. Під час перебування за кордоном він мав змогу один або два рази на місяць спілкуватися через застосунок «Skype». Листи мав змогу писати, проте не робив цього. Зміна свого ставлення щодо позбавлення батьківських прав обумовлена тим, що у відповідача з позивачем відбулася бесіда, у відповідача є свої припущення, у зв`язку з чим це робиться. На той момент (під час судового засідання на стадії провадження в суді першої інстанції) він був занадто схвильований, старша донька можливо не проти спілкування. Про це судове провадження відповідач дізнався із застосунку «Дія». Молодша донька не хоче з ним спілкуватися.

В судове засідання 16 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 372 , ч. 3 ст. 360 ЦПК України.

В судовому засіданні представник третьої особи Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - Годун Л.М. підтримала висновок органу опіки та піклування, просила позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В судовому засіданні прокурор Козуб К.О. просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи законними та обґрунтованими висновки суду.

В судовому засіданні апеляційного суду дитина ОСОБА_4 , 2009 року народження, пояснила, що понад п`ять років вона не бачилася з батьком і не спілкувалася. Відповідач не хотів спілкуватися, близько, як півроку у ОСОБА_4 є номер телефону батька і за весь час він дзвонив їй приблизно два рази. Подарунки батько не дарує, речі не купляє, матеріальне забезпечення здійснюється лише аліментами. Мама розповідала про отримання відповідачем поранення, але вона не дуже обізнана з обставинами поранення, їй байдуже на це. Дід і баба по батьковій лінії не підтримують зв`язок із ОСОБА_4 .

У період розгляду справи бачила батька лише один раз, коли він прийшов на зустріч щоб усім разом здати тест ДНК, у неї було неприємне відчуття. Один раз відповідач телефонував ОСОБА_4 , пропонував зустрітися, але вона не захотіла. Жодних спогадів про батька немає. Пред`явлення позову мати обговорювала із нею, вона не заперечувала проти цього. Зараз у матері є новий чоловік, який на війні. У ОСОБА_4 з новим чоловіком матері добрі стосунки, вони можуть обговорювати будь-які теми, він фінансово допомагає їй та сестрі. З новим чоловіком матері спілкується по телефону, смс-повідомленнями або особисто, коли він приїжджає.

В судовому засіданні дитина ОСОБА_3 , 2015 року народження, пояснила, що батька не пам`ятає і майже нічого не знає про нього із самого дитинства, його не було в її житті. З дідом і бабою по батьковій лінії та з батьком вона не спілкується. З днем народження батько її не вітав, з власної ініціативи вона йому не телефонує і не пише. Останнім часом батько іноді пише сестрі ОСОБА_4 , але вона не відповідає йому, бо не має бажання. Коли батько приїхав в Україну, то не пропонував десь сходити разом, лише ходили здавали ДНК-тест з ініціативи батька, бо він хотів перевірити, чи є вона із сестрою його біологічними дітьми.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача, представника третьої особи, прокурора, дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування необхідності в застосуванні до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав: з 2019 року відповідач відбував покарання в місцях позбавлення волі за кордоном; відповідач був об`єктивно позбавлений можливості виконувати батьківські обов`язки через проходження військової служби із жовтня 2024 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 16 травня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , про що 27 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління у місті Києві видано свідоцтво серії НОМЕР_2 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , про що 15 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління у місті Києві видано свідоцтво серії НОМЕР_3 (а.с. 11).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у цивільній справі № 752/16477/16-ц позов ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 13-15).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року у цивільній справі № 752/16478/16-ц позов ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 11 жовтня 2016 року і до повноліття дітей, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 16, 17).

24 листопада 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 зареєстровано шлюб, про що Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 18).

Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 28.10.2024 № 19-74555/18/24-Вих, через пункт пропуску «Бориспіль-D» відповідач ОСОБА_2 перетнув державний кордон України 03 листопада 2019 року у напрямку виїзду, характеристика транспортного засобу «127 Київ-Париж» (а.с. 74).

Станом на травень 2025 року відповідач ОСОБА_2 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_5 (а.с. 108).

Згідно з висновком Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 14.10.2024 № 100-13802 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , встановлено наступне.

ОСОБА_12 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2009 по 2016 роки. Мають спільних дітей: ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. Наразі діти проживають разом з матір`ю - ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_1 . Житло (1/2 частина) належить на праві власності ОСОБА_13 відповідно до договору дарування від 02.07.1997 № 2673.

07.06.2024 року посадовими особами Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба) проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н., за зазначеною адресою та з`ясовано, що умови для проживання та виховання дітей створено належним чином. На момент проведення обстеження умов проживання ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. були вдома.

Голосіївським районним в місті Києві центром соціальних служб проведено оцінку потреб сім`ї за місцем проживання матері та дітей і встановлено, що в квартирі дотримуються санітарно-гігієнічних норм, наявні продукти харчування в достатній кількості. Зі спостережень фахівця Центру, базові та психоемоційні потреби дітей мати задовольняє в повній мірі, діти забезпечені всім необхідним для повноцінного розвитку та виховання. У квартирі разом з матір`ю та дітьми проживає син від шлюбу з іншим чоловіком - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зі слів ОСОБА_1 вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н., 7 років. У 2016 році вони розлучились, з того часу по теперішній час, батько не допомагає дітям фінансово, не приймає участі у житті та вихованні дітей, Також повідомила, що ОСОБА_2 , виїхав за кордон у 2019 році, наразі місце знаходження та проживання чоловіка їй не відоме.

ОСОБА_1 перебуває у другому шлюбі з ОСОБА_5 , від якого народила дитину ОСОБА_14 , має посвідчення багатодітної сім`ї.

У присутності матері ОСОБА_3 , 2015 р.н., повідомила, що не пам`ятає батька та коли останній раз спілкувалась з ним. ОСОБА_4 , 2009 р.н., повідомила, що останній раз спілкувалась з батьком за допомогою інтернет зв`язку декілька років тому, коли саме не пам`ятає.

Зі спостережень фахівців, ОСОБА_1 виконує батьківські обов`язки, базові потреби дітей задовольняються, мати відповідальна, має батьківський потенціал, підтримку і допомогу у вихованні дітей від близьких родичів.

ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. навчаються у школі I-III ступенів № 169 міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Володимира Сальського, 2.

За інформацією КНП «ЦПМСД № 2» Голосіївського району міста Києва діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , задекларовані у лікаря педіатра Карнюшиної К. І. з 19 червня 2018 року. Малолітня ОСОБА_3 знаходиться на диспансерному нагляді у лікаря педіатра та лікаря вузької спеціалізації. Обстежена, щеплена відповідно віку. Неповнолітня ОСОБА_4 знаходиться на диспансерному нагляді у лікаря педіатра та лікаря вузької спеціалізації. Обстежена, щеплена відповідно віку. Під час проведення профілактичних оглядів, хвороби дітей та проведення профілактичних щеплень до медичного закладу дітей приводила виключно мама ОСОБА_1 , яка завжди вчасно виконує призначення та рекомендації лікаря.

Мати - ОСОБА_1 , надала підтверджуючі документи, що працевлаштована та має дохід. За місцем роботи характеризується позитивно. Ознак наркологічних та психіатричних захворювань немає.

Батько - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , його неодноразово запрошували до Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації для надання документів та пояснень по суті спору щодо доцільності/недоцільності позбавлення його батьківських прав стосовно дітей шляхом надсилання листів на адресу за місцем реєстрації. ОСОБА_2 до Служби не з`явився та письмових пояснень не надав.

04.06.2024 року фахівцями Центру здійснено візит до ОСОБА_2 , за зазначеною вище адресою. Двері відкрив батько ОСОБА_2 , який повідомив, що ОСОБА_2 , виїхав за кордон у 2019 році, з того часу за даною адресою не проживає, місце знаходження сина йому не відоме, було залишено інформаційне повідомлення для ОСОБА_2 , з зазначеними контактами фахівців Центру. Однак батько фахівцям Центру не телефонував.

Під час роботи з психологами Центру ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н., розповіли, що наразі проживають разом із молодшим братиком, матір`ю та її чоловіком ОСОБА_18 . До школи ходять із задоволенням, по можливості відвідують різноманітні гуртки та мають багато друзів. Із хатніх обов`язків - прибирати свої речі та застеляти ліжко. Час із рідними люблять проводити гуляючи в парку. На питання психолога про біологічного батька ОСОБА_4 відповіла, що пам`ятає тільки один епізод спілкування з ним за допомогою засобів інтернет зв`язку у 2020 році, але деталей розмови не пам`ятає. Інна відповіла, що взагалі не пригадує взаємодії з біологічним батьком.

Під час обстеження умов проживання ОСОБА_4 , 2009 р.н. надала письмові пояснення, що оскільки тато не приймає та не хоче приймати участі у її житті, то вона не заперечує проти позбавлення його батьківських прав стосовно неї.

За результатами проведення роботи психолога Центру з дітьми встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мають тісний емоційний зв`язок з матір`ю, ОСОБА_1 . Стосунки із матір`ю можна охарактеризувати як теплі, засновані на взаємодопомозі, вмінні вислухати, зрозуміти та допомогти. Про існування свого біологічного батька, ОСОБА_2 , діти знають, але не мають з ним наявного емоційного зв`язку через його відсутність протягом значного часу в їх житті. ОСОБА_4 , 2009 р.н. та ОСОБА_3 , 2015 р.н. мають прихильність до матері, ОСОБА_1 .

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація - орган опіки та піклування, вважає, що така поведінка батька - ОСОБА_2 по відношенню до своїх дітей - ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. свідчить про невиконання ним обов`язків, передбачених частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України щодо піклування про стан здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Названі дії, відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, є підставою для позбавлення батька батьківських прав відносно його дітей - ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н.

Враховуючи викладене, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. (а.с. 61-64).

В рамках виконавчого провадження № 74240962 здійснюється примусове виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва від 28.06.2022 № 752/16478/16-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 аліментів на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 11 жовтня 2016 року і до повноліття дітей, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За період з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2024 року відповідач не сплачував аліменти, сукупний розмір заборгованості станом на 01 жовтня 2024 року складав 145 500 грн. (а.с. 57).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1 і 2 статті 3 та статтею 4 Конвенції про захист прав дитини 1989 року регламентовано, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Пункти 1 і 2 ст. 9 Конвенції також передбачають, що Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

За ст. 12 Конвенції Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

В пункті 1 ст. 19 Конвенції зазначено, що Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону № 2402, забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

У постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 554/1796/16-ц зазначено, що суд має ставити на перше місце на перше місце «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

Згідно з частинами першою і другою статті 3 Закону № 2402 всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Забезпечення, дотримання та захист прав і свобод кожної дитини є загальнонаціональним інтересом держави.

У частині першій статті 12 Закону № 2402 зазначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підставою позбавлення батьківських прав за п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 у справі № 465/3694/14-ц сформулював правовий висновок, згідно з яким позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. Russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною. Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

Апеляційний суд при вирішенні даної справи враховує якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач тривалий час ( на час пред`явлення позову - п`ять років) не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім життям, має заборгованість зі сплати аліментів на їх утримання, іншим чином не бере участі в забезпеченні дітей матеріальними, освітніми та іншими потребами, необхідними для їх гармонійного розвитку та виховання. З 2017 року позивач та відповідач проживають окремо, діти постійно проживають з матір`ю, яка займається їх утриманням та вихованням. Після виїзду за межі України у листопаді 2019 року відповідач не спілкувався з дітьми, не дбав про їх потреби. З прибуттям до України у 2024 році відповідач також не брав участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей,

Як встановлено з матеріалів справи, судовим рішенням присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1500 грн. на утримання двох дітей, що на даний період часу є меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму на одну дитину. При цьому, відповідач не сплачував кошти в добровільному порядку навіть у зазначеному розмірі, починаючи з жовтня 2016 року. На даний період часу заборгованість зі сплати аліментів погашається шляхом списання коштів з грошового забезпечення військовослужбовця та відбувається в примусовому порядку через систему примусового виконання рішень. Вказане не може жодним чином свідчити про зміну ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків. У матеріалах справи відсутні докази добровільного матеріального забезпечення дітей зі сторони відповідача.

Посилання місцевого суду та відповідача на те, що з 2019 року відповідач відбував покарання в місцях позбавлення волі в іншій державі, є необґрунтованими, оскільки в порушення частини шостої статті 81 ЦПК України зазначену обставину суд встановив на основі пояснень відповідача, який на підтвердження цієї обставини не надав жодного документу, який би свідчив про перебування відповідача під вартою чи в місцях позбавлення волі в іншій державі, а отже цей висновок суду ґрунтується на припущенні.

Також помилковим є посилання суду першої інстанції на проходження відповідачем військової служби як на об`єктивну обставину, що перешкоджала відповідачу виконувати батьківські обов`язки, оскільки відповідач пояснив, що був мобілізований у 2024 році, тоді як з дітьми він не бачився та не спілкувався з ними з 2019 року. Тобто на час пред`явлення позову він протягом п`яти років не приймав участі у вихованні дітей та взагалі не спілкувався з ними. Як пояснила неповнолітня ОСОБА_4 , 2009 р.н., вона пам`ятає, що протягом вказаного часу лише один раз розмовляла з батьком по телефону за допомогою інтернет-зв`язку, у 2020 році. Молодша донька ОСОБА_3 , 2015 року народження, якій станом на час виїзду відповідача за кордон України було 4 роки, а на даний період часу виповнилось 11 років, взагалі не пам`ятає батька.

Посилаючись на необхідність першочергового забезпечення інтересів дітей, суд першої інстанції не заслухав думку дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та не врахував, що діти бажають, щоб відповідача позбавили батьківських прав, оскільки він не проявляв жодної зацікавленості до їхнього життя і здоров`я, успіхів у школі , їх не відвідував, не приймав участі у їх вихованні та не забезпечував матеріально. Апеляційним судом встановлено, що у період розгляду справи судом першої інстанції зустріч доньок з відповідачем відбулася лише один раз через те, що відповідач наполягав на проведенні ДНК-тесту для підтвердження кровного споріднення з ними. Діти зазначили, що їм була неприємна зустріч з батьком, який «захотів перевірити, чи ми його діти».

Така поведінка відповідача ОСОБА_2 призвела до того, що був втрачений зв`язок між ним та дітьми, які після тривалого нехтування ним батьківськими обов`язками, висловили бажання про позбавлення його батьківських прав. Діти категорично заперечують стосовно налагодження стосунків з біологічним батьком.

Оскільки неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час розгляду справи виповнилось 16 років, вона здатна сформулювати власну думку з питання збереження чи розриву юридичного зв`язку з батьком; малолітня ОСОБА_3 , 2015 року народження, також висловлювалась категорично, вказуючи на повну відсутність батька в її житті, тому апеляційний суд враховує думку дітей.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок органу опіки та піклування - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 14.10.2024 року, відповідно до якого поведінка батька - ОСОБА_2 по відношенню до своїх дітей - ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н. свідчить про невиконання ним обов`язків, передбачених частиною 2 статті 150 СК України щодо піклування про стан здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Названі дії, відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, є підставою для позбавлення батька батьківських прав відносно його дітей - ОСОБА_3 , 2015 р.н. та ОСОБА_4 , 2009 р.н.

Колегія суддів також критично оцінює пояснення відповідача, що він мав намір подарувати донькам подарунки, проте зі сторони позивача чинилися перешкоди в цьому. Відповідач не надав жодних доказів, що свідчать про цю обставину, зокрема, відповідач не довів, що він дійсно звертався до відповідних органів, служби із заявами з метою домогтися сприяння у спілкуванні з дітьми, у побаченні з ними, чи врегулювати конфлікт із позивачем, що стосується участі відповідача у вихованні доньок.

Отже, посилання відповідача на те, що в нього були перешкоди для налагодження відносин з дітьми, будь-якими доказами не доведені.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №459/3411/18 зазначено, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, дійшов необґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки відповідач свідомо знаючи, що діти залишились на утриманні та вихованні матері - ОСОБА_12 , розуміючи, що вони потребують уваги батька та його участі у їх вихованні, належного матеріального забезпечення з його сторони для задоволення освітніх, економічних, соціальних і дозвільних потреб, тривалий період часу, з 2019 року, ухилявся від виконання батьківських обов`язків по вихованню дітей. Будь-які докази участі батька у житті дітей в матеріалах справи відсутні, як відсутні і докази об`єктивних перешкод для цього.

Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час ( 5 років на час пред`явлення позову, 7 років - на даний період часу) не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з дітьми, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, а також за відсутності об`єктивних причин, що перешкоджали відповідачу виконувати свої обов`язки щодо дітей, апеляційний суд дійшов висновку про винну поведінку ОСОБА_2 як батька та свідоме нехтування ним своїми обов`язками щодо виховання дітей.

Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дітьми та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом більш ніж п`яти років, відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між батьком і дітьми негативно вплине на ці відносини.

Отже, позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей ОСОБА_6 , 2009 року народження, та ОСОБА_7 , 2015 року народження, не суперечить інтересам дітей, враховуючи відсутність батька в їхньому житті та невиконання ним батьківських обов`язків по вихованню дітей.

За обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав відповідає закону (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дітей, отже, має законну мету і втручання у права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви та апеляційної скарги позивач понесла судові витрати, що складаються зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн., у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору в зазначеному розмірі.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3028 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.