Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №462/3375/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/3375/25 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/811/1674/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – представника відповідача – адвоката Прокопчук А. В.,

представника позивача – адвоката Синюка С. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 квітня 2026 року (повний текст рішення складено 09 квітня 2026 року), у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2025 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве Україна» (далі – ПрАТ «СК «Граве Україна») звернулося в суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь затрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 635 410 грн 60 коп., а також судові витрати, у тому числі витрати, пов`язнаі з оплатою професійної правової допомоги в розмірі 15 000 грн 00 коп.

Позов мотивований тим, що між ПрАТ «СК «Граве Україна» та ОСОБА_3 13 жовтня 2022 року був укладений договір добровільного страхування «Граве Каско» № 101084406, відповідно до умов якого застрахованим транспортним засобам є «Volvo XC90», номерний знак НОМЕР_1 . 14 серпня 2023 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю застрахованого автомобіля «Volvo XC90» та автомобіля «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 . Постановою Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Відповідно до наданих документів ПрАТ «СК «Граве Україна» виплатило ОСОБА_3 як потерпілому страхове відшкодування у загальному розмірі 635 410 грн 60 коп., яке просить стягнути в порядку суброгації з винуватця (відповідача у справі).

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 квітня 2026 року позов ПрАТ «СК «Граве Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Граве Україна» виплачене страхове відшкодування в розмірі 475 410 грн 60 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Граве Україна» понесені судові витрати у розмірі 7 131 грн 16 коп. по сплаті судового збору та 11 222 грн 91 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 квітня 2026 року змінити, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та судових витрат, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував, що оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі – ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), страховик винуватця мав бути залучений до участі у справі як співвідповідач, адже ОСОБА_1 як страхувальник несе відповідальність за приписами статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, в розмірі різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням). Визначаючи розмір відшкодування, місцевий суд не врахував вартість пошкоджених складових автомобіля потерпілого, які мають цінність, що впливає на розмір відшкодування. Також судом не враховано, що під час оформлення матеріалів ДТП не було зафіксовано пошкоджень певних деталей, однак вартість таких складових врахована при визначенні вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля. Визначити експертним шляхом вартість таких складових не вдалось, у зв`язку з їх ненаданням судовому експерту, з причин того, що такі були утилізовані у зв`язку з їх непридатністю для подальшої експлуатації. При цьому докази на підтвердження того, що такі передані СТО для подальшої утилізації, а також про їх утилізацію, в матеріалах справи відсутні. Поза увагою суду залишилось і те, що позивач як новий кредитор набув не тільки право вимагати від відповідача відшкодування шкоди, а також і обов`язок передати останньому пошкоджені запчастини, у разі відшкодування ним їх повної вартості. Відтак, вважає підставним та обґрунтованим зменшення розміру позовних вимог на суму вартості пошкоджених запчастин, а саме в розмірі 223 55 грн 37 коп.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 14.08.2023 о 07 год. 53 хв. на автодорозі М10/01 «Західний обхід м. Львова» 9 км + 64 м відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Volvo XC90», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала відповідач ОСОБА_1 .

Приписами частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Так, постановою Залізничного районного суду м. Львова від 31.10.2023 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Як встановлено даною постановою суду, 14.08.2023 о 07 год. 53 хв. на автодорозі М10/01 «Західний обхід м. Львова» 9 км + 64 м, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого відбулося зіткнення з автомобілем «Volvo XC90», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Згідно із матеріалами справи 13 жовтня 2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Граве Україна» та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування «Граве Каско» № 101084406, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Volvo XC90», реєстраційний номер НОМЕР_1 , умовами якого визначено строки та порядок виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

14.08.2023 власник пошкодженого транспортного засобу марки «Volvo XC90», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Граве Україна» із повідомленням про настання події, а 28.08.2023 - із заявою на виплату страхового відшкодування.

На підставі висновку експерта № 143, рахунку-фактури від 21.08.2023 , страхових актів, акта огляду пошкодженого транспортного засобу від 16.10.2023, потерпілому було виплачено страхове відшкодування у розмірі 635 410, 60 грн.

Дані обставини сторони не оспорюють.

Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За правилами статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При суброгації нового зобов`язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

З наведеного слідує, що заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала.

Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2022 у справі № 727/182/21 (провадження № 61-11749св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.02.2022 у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20) зазначено: «різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, зумовлена законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком - франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Тому саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тому суд першої інстанції установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, зробив правильний висновок, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою».

У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 910/12500/17).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Колегія суддів вважає, що покликання суду першої інстанції на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, є вірними, оскільки такі релевантні до правовідносин у даній справі.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з матеріалами справи, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «СК «ПЗУ Україна» згідно полісу № 214444696, ліміт відповідальності за шкоду спричинену майну встановлено у розмірі 160 000, 00 грн.

Відомості про поліс страхування ЕР № 214444696 було вказано у схемі місця ДТП, відповіді від НПУ, а тому такі були відомі ПрАТ «СК «Граве Україна».

Як встановлено судами та таке підтверджено сторонами, ПрАТ «СК «Граве Україна» до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» стосовно події 14.08.2023 звертались 27.09.2024, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» не залучено до участі у даній справі та з метою досудового врегулювання даного спору ПрАТ «СК «Граве Україна» 04.02.2025 надіслала претензію на 63 541, 60 грн лише ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про правильність доводів сторони відповідача про те, що вимоги на відшкодування майнової шкоди в порядку суброгації у позивача, яке перейшло від потерпілого, виникло не тільки до відповідача ОСОБА_1 , а і до ПрАТ «ПЗУ Україна», оскільки відповідач, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, застрахував відповідальність за шкоду, завдану його забезпеченим транспортним засобом третім особам, і відповідно до положень статті 1194 ЦК України, відповідач повинен відповідати за завдання майнової шкоди тільки у разі недостатності страхової виплати.

Як вказано стороною відповідача таке не спростовано стороною позивача, ліміт відповідальності за полісом страхування ЕР № 214444696 складає 160 000, 00 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 475 410 гривень 60 копійок (635 410, 60 – 160 000, 00 = 475 410, 60), тобто за відрахуванням належного страхового відшкодування.

Таке вирішено в оскаржуваному судовому рішенні, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що поза увагою суду залишилась вартість пошкоджених складових автомобіля, що безумовно впливає на розмір матеріальних збитків, а відтак на обсяг відповідальності ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, спростовуючи ці доводи відповідачки, вказав, що за клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 08.10.2025 була призначена судова транспортно-товарознавча експертиза (а.с. 169 ), яка не проведена у зв`язку із несплатою відповідачем рахунку вартості проведення експертизи (а.с. 187), а тому стороною відповідача не надано суду жодних доказів щодо вартості пошкоджених складових автомобіля, які підлягали заміні.

Поряд з цим, згідно заяви представника позивача – адвоката Синюк С.Л. від 12.01.2026 (а.с. 181 ) щодо виконання вимог експерта повідомлено, що надати пошкоджені складники запчастин автомобіля «Volvo XC90», реєстраційний номер НОМЕР_1 , які були замінені на нові, немає можливості, оскільки такі були залишені на СТО, що проводило ремонтні роботи, для їх утилізації у зв`язку з непридатністю останніх в подальшій експлуатації, чи будь-якого іншого використання.

Частинами першою, другою, п`ятою, шостою, сьомою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення , порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Сторона відповідача не скористалася зазначеним правом та не надала суду доказів на обґрунтування своїх доводів щодо вартості замінених пошкоджених деталей (складових) та запчастин автомобіля «Volvo XC90», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов вірного переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме, про стягнення з відповідачки на користь позивача 475 410 гривень 60 копійок виплаченого страхового відшкодування.

Доводи апелянта про необхідність передачі пошкоджених запчастин відповідачу ОСОБА_1 , як особі, яка відповідальна за шкоду, колегією суддів до уваги не приймаються, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, чи правозастосовній практиці.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич