Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №333/10102/25
Суддя: Сакоян Д. І.
Дата документу 27.10.2026 Справа № 333/10102/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 333/10102/25 Головуючий у 1-й інстанції: Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/2266/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.
суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.
розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Жидковою Лілією Іванівною, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» звернулось до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів та просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про отримання товарів № 60200391433 від 16.05.2025 у розмірі 52758,48 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.05.2025 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір № 60200391433 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™. Цей договір укладено в електронній формі, що згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі та підписаного власноручно.
Згідно з умовами договору відповідачу передано в оренду на умовах лізингу «Телефон мобільний Apple iPhone 16 Pro 256GB eSIM Natural Titanium (MYMКЗ)», встановленою вартістю 61709,33 грн. Передача товару відповідачу засвідчена підписом відповідача в договорі.
Умовами пакету фінансування, визначеними в договорі, встановлено розмір і порядок оплати місячних платежів: щомісяця рівними частинами до 20 числа кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору.
Умови пакету фінансування: платіж при укладенні договору (від загальної суми платежів) становить 6170,93 грн; кількість місячних платежів (крім першого) – 9; розмір місячних платежів – щомісяця рівними частинами – 6170,94 грн; вид договору – прямий лізинг; перехід права власності до клієнта – виплата всіх зобов`язань за договором.
Згідно з п. 1.1, 1.3 договору про участь постачальника в системі ПлатиПізніше™ № 2024111305 від 13.11.2024 всі права вимоги до відповідача, що випливають з умов договору були відступлені постачальником на користь позивача в момент підписання договору – 16.05.2025.
Станом на 21.10.2025 відповідач не виконав прийнятих на себе відповідно до положень умов пакету фінансування та п. 10.4.2 договору зобов`язань щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості отриманого товару. Так, за весь період дії договору відповідачем в якості оплати вартості отриманого товару було сплачено: 18.05.2025 – 6170,00 грн (платіж при укладенні договору); 20.06.2025 – 1380,00 грн; 23.06.2025 – 4895,00 грн; 28.06.2025 – 135,59 грн.
Положеннями п. 12.2-12.3 договору визначено, що у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 (десяти) календарних днів відповідач сплачує неустойку (штраф) у розмірі 5 (п`ять) відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 (десяти) календарних днів, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку (штраф) в розмірі 10 (десяти) відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення. Крім того, згідно з положеннями п. 12.4 договору, у разі прострочення відповідачем сплати платежів на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів, останній зобов`язаний за першою вимогою позивача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання такої вимоги достроково одноразово сплатити на користь останнього всі платежі, належні до сплати згідно з пакетом фінансування. Відповідно до положень п. 12.5 договору у разі прострочення сплати платежу, повністю або частково, на строк більше 30 (тридцяти) днів, відповідач зобов`язаний на вимогу Процесинг-центра повернути товари за адресою місцезнаходження Процесинг-центра. Повернення товарів не позбавляє відповідача від обов`язку сплатити наявну поточну заборгованість за договором.
На день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 52758,48 грн, у тому числі: 49127,81 грн – заборгованість за основним зобов`язанням з плати вартості отриманого товару; 3630,67 грн – сума штрафних санкцій, нарахованих відповідно до положень п. 12.2-12.3 договору.
Ухвалою суду першої інстанції від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 позов ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» заборгованість у розмірі 49127,81 грн та судовий збір у розмірі 2255,70 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Жидкову Лілію Іванівну, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, позивач зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не лише факт укладення договору, а й обставини, з якими він пов`язує виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів, зокрема факт фактичного надання відповідачу відповідних послуг, їх обсяг, вартість, належне виконання постачальником умов договору, а також наявність і розмір заборгованості.
Обов`язок відповідача зі сплати заявленої позивачем суми міг виникнути лише за умови доведення факту отримання товару у погодженому сторонами порядку. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач фактично отримав товар.
Посилання позивача на те, що пунктом 9.1 договору передбачено, що надання клієнту товарів або послуг відбувається в момент підписання договору клієнтом та постачальником, не підтверджує факт отримання товару. Така умова договору сама по собі не може підміняти собою докази фактичного надання послуги, оскільки є лише договірним положенням, сформульованим сторонами, а не самостійним доказом виконання зобов`язання постачальником.
Не заслуговують на увагу й доводи про те, що відповідач не повідомив процесинг-центр про неотримання товару у порядку, передбаченому пунктом 9.2 договору. Вказане положення договору не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Неподання відповідачем повідомлення про неотримання товару не є безумовним доказом того, що такі послуги були фактично надані та отримані.
Відповідно до принципу змагальності сторін саме позивач, який ініціював спір та просив суд стягнути з відповідача заборгованість, повинен був надати докази на підтвердження усіх елементів заявленої вимоги. Відсутність відзиву відповідача або його активних заперечень проти позову не звільняє позивача від обов`язку доказування та не надає суду підстав для задоволення недоведених вимог.
Сам факт перерахування окремих грошових сум може свідчити про наявність певних правовідносин між сторонами або про виконання відповідачем певних дій на виконання договору, однак не підтверджує беззаперечно факту фактичного надання товару, за які заявлено до стягнення заборгованість. Часткова оплата не замінює собою доказів виконання постачальником своїх обов`язків, не підтверджує обсяг та зміст наданих послуг і не усуває обов`язку позивача довести, що відповідач дійсно отримав товар, вартість якого позивач просить стягнути.
Суд першої інстанції повинен був визначитися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідити наявні у справі докази і дати їм належну правову оцінку та відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу від 21.10.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» Деревко Ю.О. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 у справі № 333/10102/25 залишити без змін.
Відзив вмотивований тим, що договір № 60200391433 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ від 16.05.2025 було укладено між ФОП ОСОБА_2 та апелянтом і за своєю юридичною природою є договором лізингу, про що безпосередньо зазначено в розділі 4 договору «Умови пакету фінансування». Цей договір укладено в електронній формі, що згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі та підписаного власноручно, що підтверджується протоколом електронного підпису.
Апелянт, підписавши договір, погодився на викладені умови, зокрема, погоджений між сторонами розмір щомісячних платежів, який встановлено розділом 14 договору, а також порядок та строк їх погашення. Крім того, апелянт, здійснюючи фактичні платежі у розмірі, встановленому договором, погодився з умовами договору, в той же час, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Зі змісту укладеного договору між апелянтом та постачальником, в момент підписання якого всі існуючі та майбутні права постачальника за договором були відступлені позивачу на підставі п. 8.1 договору, чітко вбачається, що апелянт, ознайомившись з умовами договору, оцінивши свій майновий стан, будучи повністю дієздатним, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, він чітко усвідомлював усі умови даного договору і вважав їх прийнятними для себе, своїм підписом погодився з викладеними у договорі положеннями.
Все це свідчить про визнання апелянтом факту укладання договору та розуміння всіх його істотних умов та наслідків невиконання.
Щодо підтвердження факту отримання товару за договором, позивач пояснює наступне.
Пунктом 9.1 договору визначено, що надання клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цих договорів клієнтом та постачальником. Момент підписання цих договорів може не співпадати у часі з моментом отримання товару (послуги) у випадку оформлення заявки на отримання товару онлайн та/або отримання товару поштою, кур`єрською доставкою тощо. Клієнт отримує товари (послуги) в належній якості, кількості, стані та в комплектності згідно умов цього договору, та без зовнішніх дефектів і інших недоліків.
Порядок постачання (надання) та отримання товарів (послуг) визначений Розділом 4 Правил участі постачальника в системі ПлатиПізніше™, поточна редакція яких діє згідно Наказу № 15/03-24 від 15.03.2024.
Крім цього, пунктом 10.2.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати товари (послуги) згідно встановленого договором переліку товарів (послуг).
Згідно з п. 9.2 договору у разі, якщо клієнт не отримав товари (послуги) або повернув товари (послуги) постачальнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, клієнт зобов`язаний повідомити про це Процесинг-центр у семиденний строк, шляхом відправки повідомлення на адресу електронної пошти, зазначену в п. 7.1 договору.
Оскільки, частково оплативши товар, апелянт всупереч цій нормі договору не повідомляв позивача про неотримання ним товару, твердження апелянта про недоведення позивачем факту передачі йому товару як покупцеві є необґрунтованим, оскільки обов`язок повідомити про неотримання товару у визначений договором строк покладений саме на покупця.
Крім вищезазначеного, на виконання умов договору, в день укладання оспорюваного договору апелянтом було здійснено платіж по оплаті вартості отриманого товару в розмірі 6170,00 грн, а в у період з 20.06.2025 по 28.06.2025 апелянтом було здійснено 5 платежів по оплаті заборгованості на загальну суму 6410,59 грн, що свідчить про визнання апелянтом факту укладання договору та отримання товару за таким договором. Факт внесення оплати самим апелянтом не заперечується.
Таким чином, зробивши часткові оплати з метою виконання умов договору, апелянт вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором.
Вказаними обставинами спростовуються доводи представника апелянта про те, що апелянт не укладав оспорюваний договір та не отримував товар, оскільки він фактично оформив договір відповідно до визначеної Правилами процедури, здійснив його підписання та користується наданим товаром.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою, договір № 60200391433 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ від 16.05.2025 є чинним та має виконуватися сторонами. Апелянт не звертався до суду з позовною заявою щодо визнання договору недійсним в цілому, а тому він є чинним на даний момент і має виконуватися сторонами в повному обсязі відповідно до його умов та положень чинного законодавства України.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться виключно до формального заперечення достатності та належності доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, без спростування самих обставин, які стали підставою для виникнення спірних правовідносин. Позивач вважає, що формальне посилання на недоліки доказування без наведення конкретних фактичних обставин, які спростовують отримання товару, не може саме по собі бути достатньою підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 375 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в частині задоволених позовних вимог, яка є предметом апеляційного перегляду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» та ОСОБА_1 виникли на підставі належним чином укладеного 16.05.2025 в електронній формі договору про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™. Встановивши, що згідно з умовами вищевказаного договору відповідач отримав в оренду на умовах лізингу мобільний телефон вартістю 61709,33 грн, але станом на 21.10.2025 не виконав прийнятих на себе зобов`язань щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості наданих послуг, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для стягнення суми заборгованості за основним зобов`язанням. Разом із тим, на думку суду першої інстанції, не підлягають стягненню нараховані позивачем штрафні санкції (неустойка), оскільки вони були нараховані під час дії воєнного стану, що не відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за основним зобов`язанням з огляду на таке.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
– електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
– електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
– аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис – це електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Приписами ч. 1-3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Положеннями ст. 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Як видно з матеріалів справи, 16.05.2025 між ФОП ОСОБА_2 (постачальник) та ОСОБА_1 (клієнт) був укладений договір про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ № 60200391433 (а.с. 8).
За вказаним договором ОСОБА_1 передано на умовах прямого лізингу телефон мобільний Apple iPhone 16 Pro 256GB eSIM Natural Titanium (MYMКЗ), встановленою вартістю 61709,33 грн.
Умовами пакету фінансування встановлено: вид договору для товарів – прямий лізинг, для послуг – надання послуг з розстроченням платежів; платіж при укладенні договору (від розрахункової загальної суми платежів) – 10%; кількість місячних платежів (крім першого) – 9 (п. 4 договору).
Розмір і порядок оплати місячних платежів: щомісяця рівними частинами до 20 числа кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору.
Згідно з п. 8.1 договору клієнт отримує товари (послуги) у постачальника на умовах цього договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів (послуг) клієнту. В момент підписання цього договору всі існуючі і майбутні права постачальника за цим договором відступаються на користь Процесинг-центра.
Відповідно до п. 8.2 договору порядок отримання товарів (послуг) клієнтом визначається цим договором та Правилами отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ в редакції згідно Наказу № 15/03-24 від 15.03.2024 р. (далі – Правила). Підписанням цього договору клієнт приєднується до Правил, що є невід`ємною частиною цього договору з моменту його укладення. Клієнт ознайомлений з Правилами в електронній формі на сайті www.paylater.com.ua.
Положеннями п. 1.4 Правил отримання товарів (надання послуг) в системі ПлатиПізніше™, затверджених наказом директора ТОВ «ФК «ФАНГАРАНТ ГРУП» (а.с. 10-16), встановлено, що ці Правила є договором приєднання у розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України. Підписанням договору клієнт приєднується до цих Правил. Ці Правила є невід`ємною частиною кожного договору з моменту його укладення.
Пунктом 9.1 договору визначено, що надання клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього договору клієнтом та постачальником. Момент підписання цього договору може не співпадати у часі з моментом отримання товару (послуги) у випадку оформлення заявки на отримання товару онлайн та/або отримання товару поштою, кур`єрською доставкою тощо. Клієнт отримує товари (послуги) в належній якості, кількості, стані та в комплектності згідно умов цього договору, та без зовнішніх дефектів і інших недоліків.
У разі якщо клієнт не отримав товари (послуги) або повернув товари (послуги) постачальнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, клієнт зобов`язаний повідомити про це Процесинг-центр в семиденний строк, шляхом відправки повідомлення на адресу електронної пошти, зазначену в п. 7.1 договору (п. 9.2 договору).
Згідно з п. 9.3 договору підписами на цьому договорі сторони засвідчують необхідність здійснення клієнтом оплати платежу при укладенні цього договору у повному розмірі, передбаченому Пакетом фінансування, в строк до моменту отримання клієнтом товару/послуги.
Як визначено пунктом 10.4.2 договору, клієнт зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати платежі, передбачені Пакетом фінансування та цим договором.
Відповідно до п. 12.1 договору сторони несуть відповідальність, встановлену цим договором, Правилами та чинним законодавством України.
У разі прострочення сплати платежів на строк до 10 (десяти) календарних днів, клієнт сплачує неустойку (штраф) в розмірі 5 (п`ять) відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу (п. 12.2 договору).
У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 (десяти) календарних днів, клієнт сплачує неустойку (штраф) в розмірі 10 (десяти) відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення (п. 12.3 договору).
У разі прострочення сплати платежів на строк більше 30 (тридцяти) календарних днів, клієнт зобов`язаний за першою вимогою Процесинг-центра протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання такої вимоги достроково одноразово сплатити на користь Процесинг-центра всі платежі, належні до сплати згідно з Пакетом фінансування (п. 12.4 договору).
У разі прострочення сплати платежу повністю або частково на строк більше 30 (тридцяти) днів, клієнт зобов`язаний на вимогу Процесинг-центра повернути товари за адресою місцезнаходження Процесинг-центра. Повернення товарів не позбавляє клієнта від обов`язку погасити наявну поточну заборгованість за цим договором (п. 12.5 договору).
Положеннями п. 13.1, 13.2 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом строку, визначеного періодом та кількістю періодичних платежів, якщо інше не вказано в Пакеті фінансування, цей договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік, якщо зобов`язання сторін за цим договором на кінець строку його дії не є погашеними. Цей договір припиняє свою дію в момент повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
Відповідно до п. 13.4 договору цей договір складений українською мовою та укладається за допомогою веб-сайта www.dogovor.paylate.com.ua, за умови ідентифікації, верифікації клієнта та використання ним електронного підпису.
Згідно з п. 13.8 договору клієнт ознайомився з Правилами отримання товарів (послуг) в системі ПлатиПізніше™ в редакції згідно Наказу № 15/03-24 від 15.03.2024 р., зміст Правил є зрозумілим для клієнта і він погоджується їх дотримуватись та виконувати.
В пункті 14 договору сторони погодили графік сплати місячних платежів.
Підстав вважати, що договір про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ № 60200391433 від 16.05.2025 укладений з порушенням вимог Закону України «Про електронну комерцію» немає.
Вищезазначений договір є укладеним з моменту його підписання відповідачем електронним підписом, що підтверджується протоколом електронного підпису (зворот а.с. 8) та засвідчує погодження сторонами усіх істотних умов.
Приписами ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника (ст. 1077 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що 13.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» (Процесинг-центр) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) укладено договір № 2024111305 про участь постачальника в системі ПлатиПізніше™ (факторингу) (а.с. 7).
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник постачає товари клієнтам (надає послуги) та відступає Процесинг-центру права вимоги платежів та право власності на товари в якості забезпечення грошових вимог за договорами з клієнтами, а Процесинг-центр здійснює факторингове фінансування відступлених постачальником Процесинг-центру прав разом з усіма правами вимоги до клієнтів, що випливають з умов, на яких було здійснено постачання клієнтам товарів та надання послуг. З дати відступлення прав вимоги платежів, Процесинг-центр стає кредитором та набуває прав за договором з клієнтом в частині грошових вимог, зазначених у відповідному договорі з клієнтом. Сторони домовляються при цьому діяти відповідно до Правил участі постачальника в системі ПлатиПізніше™, поточна редакція яких діє згідно наказу № 15/03-24 від 15.03.2024 (далі – Правила). Підписанням цього договору постачальник приєднується до Правил, що є невід`ємною частиною цього договору з моменту його укладення. Постачальник ознайомлений з Правилами в електронній формі на сайті www.paylater.com.ua.
Пунктом 1.3 договору встановлено, що права вимоги до клієнтів, що випливають з умов, на яких було здійснено постачання клієнтам товарів (послуг) та право власності на поставлені клієнтам товари відступаються постачальником на користь Процесинг-центра в момент підписання відповідного договору з клієнтом. Постачальник повідомляє про це клієнта в момент підписання відповідного договору з клієнтом. Інформація щодо відступлення постачальником Процесинг-центру права вимоги платежів за договорами з клієнтами зазначається у відповідному договорі з клієнтом.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє один рік з моменту укладення. Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила про відмову від пролонгації договору не менш ніж за 30 календарних днів до дня закінчення його дії (п. 6.1 договору).
Згідно з п. 6.2 договору цей договір поширюється на всі товари та послуги, що були поставлені (надані) постачальником клієнтам за погодженими Процесинг-центром договорами з клієнтами протягом дії цього договору.
Сторони домовляються про можливість застосування електронного цифрового підпису замість власноручного підпису та печатки при підписанні документів системи ПлатиПізніше™. Порядок застосування електронного цифрового підпису між сторонами визначається Правилами та чинним законодавством України (п. 6.4 договору).
Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між ФОП ОСОБА_2 та відповідачем укладений договір, право грошової вимоги за яким набув позивач.
За своїм змістом договір про отримання товарів у системі ПлатиПізніше™ № 60200391433 від 16.05.2025 передбачає передачу відповідачу мобільного телефону у володіння та користування за встановлені періодичні платежі з переходом права власності після виконання визначених договором платіжних зобов`язань. Умовами договору також передбачено обов`язки клієнта щодо належного використання та утримання товару, можливість перевірки його наявності й умов експлуатації, а також повернення товару в передбачених договором випадках. Сукупність зазначених умов відповідає погодженому сторонами виду договору – прямому лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором прямого лізингу лізингодавець передає або зобов`язується передати лізингоодержувачеві у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності та було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, на певний строк і за встановлену плату. Згідно з ч. 2 цієї статті до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням установлених законом особливостей, а до пов`язаних із лізингом відносин — загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Право позивача вимагати виконання грошових зобов`язань за зазначеним договором виникло внаслідок відступлення йому відповідної вимоги постачальником на підставі окремого договору № 2024111305 від 13.11.2024 та на погоджених цими договорами умовах. Відступлення права вимоги не змінює правової природи зобов`язання відповідача.
У досліджуваних в межах даної справи правовідносинах ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» поєднує функції оператора розрахункової платформи та безпосереднього набувача права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ № 60200391433 від 16.05.2025.
Згідно зі ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за договором № 60200391433 від 16.05.2025 видно, що станом на 21.10.2025 ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» у розмірі 52758,48 грн, з яких: 49127,81 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням з оплати вартості отриманого товару; 3630,67 грн – сума штрафних санкцій (неустойки) (а.с. 17).
Підписавши договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі встановленій законом та він був спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням товару до вільно обраної ним особи, а саме ФОП ОСОБА_2 , отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів факту отримання ОСОБА_1 товару суд апеляційної інстанції визначає як безпідставні з огляду на таке.
Пунктом 9.1 договору про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ № 60200391433 від 16.05.2025 визначено, що надання клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього договору клієнтом та постачальником. Момент підписання цього договору може не співпадати у часі з моментом отримання товару (послуги) у випадку оформлення заявки на отримання товару онлайн та/або отримання товару поштою, кур`єрською доставкою тощо. Клієнт отримує товари (послуги) в належній якості, кількості, стані та в комплектності згідно умов цього договору, та без зовнішніх дефектів і інших недоліків.
У разі якщо клієнт не отримав товари (послуги) або повернув товари (послуги) постачальнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, клієнт зобов`язаний повідомити про це Процесинг-центр в семиденний строк, шляхом відправки повідомлення на адресу електронної пошти, зазначену в п. 7.1 договору (п. 9.2 договору).
Отже, обов`язок повідомити Процесинг-центр про неотримання ним товару (мобільного телефону) у даному випадку покладений саме на покупця. Доказів такого повідомлення матеріали справи не містять.
Відсутність окремого акта приймання-передачі товару сама собою не виключає можливості встановлення факту його отримання на підставі інших доказів. У договорі № 60200391433 від 16.05.2025 визначено конкретний товар — мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro 256GB eSIM Natural Titanium, його вартість та порядок здійснення платежів. Пункт 9.1 договору пов`язує надання товару з його підписанням сторонами та містить положення щодо отримання клієнтом товару належної якості, кількості, стану й комплектності. Колегія суддів ураховує, що цей самий пункт допускає розбіжність у часі між підписанням договору та фактичним отриманням товару, а пункт 9.3 передбачає внесення початкового платежу до його отримання. Отже, лише підписання договору та здійснення початкового платежу не давали б достатніх підстав для висновку про передачу телефону. Однак поведінка відповідача не обмежилася підписанням договору та внесенням початкового платежу. Після оплати 18.05.2025 суми у розмірі 6170,00 грн він здійснив платежі 20.06.2025, 23.06.2025 та 28.06.2025 на загальну суму 6410,59 грн (а.с. 17), тобто продовжив виконання платіжних зобов`язань у наступному після укладення договору місяці, на який припадав строк першого щомісячного платежу. В апеляційній скарзі відповідач не заперечує здійснення цих оплат за спірним договором, а оспорює можливість підтвердження ними факту отримання товару.
Колегія суддів погоджується, що часткова оплата, взята окремо, не є безумовним доказом передачі товару. Проте здійснення кількох подальших платежів за договором щодо конкретно визначеного телефону, оцінене разом зі змістом підписаного договору, є обставиною, яка підтверджує фактичну реалізацію погоджених сторонами правовідносин, зокрема виконання постачальником обов`язку з передачі товару.
У взаємному зв`язку зазначені обставини дають колегії суддів підстави визнати факт передачі телефону відповідачу встановленим.
Доводи скаржника про те, що факт перерахування окремих грошових сум не підтверджує фактичного надання товару, а може свідчити про наявність певних правовідносин між сторонами або про виконання відповідачем певних дій на виконання договору є неспроможними.
Здійснивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про отримання товарів. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), де зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо погашення заборгованості, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 49127,81 грн нарахована обґрунтовано, тож підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
При цьому апеляційний суд ураховує, що загальна сума внесених відповідачем платежів становить 12580,59 грн, а несплачений залишок — 49128,74 грн. Водночас позивач заявив до стягнення меншу суму – 49127,81 грн. Розбіжність у розмірі 0,93 грн не призводить до завищення заявленої вимоги, обґрунтованість якої суд перевіряє в межах заявленого розміру відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 3630,67 грн позивачем не оскаржене. Апеляційна скарга відповідача спрямована на скасування рішення в частині задоволених позовних вимог.
З огляду на визначені ч. 1 ст. 367 ЦПК України межі апеляційного перегляду та за відсутності передбачених ч. 4 цієї статті підстав для виходу за межі доводів і вимог апеляційної скарги рішення в частині відмови у стягненні неустойки апеляційним судом не переглядається.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування або зміни в цій частині.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Жидковою Лілією Іванівною, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАНГАРАНТ ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів – залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2026 у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Д.І. Сакоян
Судді Д.С. Бредун
Л.Г. Салтан
Оригінал: reyestr.court.gov.ua