Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: цивільного захисту
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №240/10503/26
Суддя: Капустинський М.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/10503/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
28 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,
представник позивача: Рудніцької І.В.,
представник третьої особи: Безноска С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави до Дочірнього підприємства «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П, Корольова» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
у березні 2026 року Житомирська окружна прокуратура в інтересах держави звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Дочірнього підприємства «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П, Корольова» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд» (далі – відповідач, ДП «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова» ТОВ «Акорд») щодо невжиття заходів із забезпечення приведення у стан готовності захисної споруди (сховища) №20246, що знаходить за адресою: вул. Авіаторів, 9, м. Житомир та зобов`язання вчинити такі дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не вживає заходи, необхідні для приведення споруди укриття у стан готовності для використання, що суперечить інтересам держави щодо підготовки до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя громадян.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у задоволненні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 27 жовтня 2026 року.
23 жовтня 2026 року до суду надійшов відзив, від Військової частини НОМЕР_1 . У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що об`єкт №20246 не може бути використаний за призначенням, та не використовується для укриття мешканців міста, що проживають в даному районі, оскільки з 19 квітня 2022 року, на виконання бойового розпорядження ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №169В/дск, підрозділом НОМЕР_2 ОБ НГ України (в/ч НОМЕР_1 ) здійснюється охорона і оборона ДП «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова», який є одним з основних об`єктів критичної інфраструктури міста Житомира. Щодо можливості доступу до об`єкта №20246 працівників для виконання ними будівельних робіт, повідомляє, що відповідач має право звернутись до Військової частини НОМЕР_1 з офіційним листом про надання доступу відповідних працівників для виконання будівельних робіт по об`єкту №20246.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги.
Представник третьої особи проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував. Зазначив, що військовослужбовці частини не використовують сховище № НОМЕР_3 як укриття. Знову підтвердив, що мешканці міста Житомира, які проживають поблизу укриття не мають можливості його використовувати за призначенням, оскільки таке знаходить на об`єкті, який перебуває під охороною частини.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши представника позивача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на території ДП «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова» ТОВ «Акорд» наявна захисна споруда (сховище) №20246, що знаходить за адресою: м. Житомир, вул. Авіаторів, 9.
Відповідно до облікової картки сховища балансоутримувачем названого укриття є ДП «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова» ТОВ «Акорд».
За інформацією, зазначеною у названій картці, сховище призначене для укриття робітників та службовців ТОВ «Акорд», має площу 91 м.кв, місткість – 100 людей, клас – ІІІ, рік здачі в експлуатацію 1980.
Згідно актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 06 грудня 2023 року, 12 березня 2024 року, 17 травня 2024 року, 27 серпня 2024 року, 29 листопада 2024 року встановлено та підтверджено неготовність до експлуатації зазначеної захисної споруди (сховища) з обліковим номером 20246, що розташоване по вул. Авіаторів, 9 у м. Житомирі.
Зважаючи на те, що виявлені недоліки балансоутримувачем ДП «Міжнародний аеропорт Житомир ім. С.П. Корольова» ТОВ «Акорд» не усунуті, Житомирська окружна прокуратура звернулася до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Іршанської селищної ради.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1311 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі – Закон України №1697-VII) та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із положеннями статті 23 Закону України №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Згідно з частиною 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до пунктів 23-29 частини 2 статті 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, у тому числі: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що порзивачем належним чином підтвердженим право на звернення Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави до суду.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Як установлено судом оскаржувана бездіяльність призводить до існування сховища у неналежному стані, що обумовлює неможливість його використання за призначенням.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року на 30 діб введено воєнний стан, який продовжений до цього часу.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі – Закон України №1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Згідно із статтею 3 Закон України №1932-XII підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає: забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту об`єктів критичної інфраструктури до виконання завдань цивільного захисту в особливий період, зокрема у воєнний час, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі – КЦЗ України) захисні споруди цивільного захисту – інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття, а також споруди подвійного призначення.
Цивільним захистом, відповідно до статті 4 КЦЗ України, є функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Водночас, матеріали справи містять докази, які спростовують твердження позивача про можливість використання сховища за призначенням, як укриття, в період повномаштабного вторгнення російської федерації мешканцями міста Житомира, працівниками та службовцями відповідача. Додатково суд зауважує, що представник третьої особи у судовому засіданні підтвердив не використання і військовослужбовцями частини зазначеного сховища за призначенням та наявності у їх розпорядженні іншого укриття. Отже приведення сховища у належний стан, сховища, яке знаходиться на території охороняемого об"єкту критичної інфраструктири м.Житомира, про суті військового об"єкту, за вищенаведених умов не буде мати наслідком виконання покладеної на державу функції по забезпеченню захисту її населення.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувана бездіяльність відповідача не призводить до порушення інтересів держави, з метою захисту яких подано зазначений позов.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 жовтня 2026 року.
ГоловуючийКапустинський М.М.
СуддіШидловський В.Б. Сапальова Т.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua