Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №240/14997/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14997/26

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

28 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення 2024 рік, компенсація за невикористані 65 днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, а також одноразова грошова допомога при звільненні, сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити грошову допомогу на оздоровлення 2024 рік, компенсацію за невикористані 65 днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, а також одноразову грошову допомогу при звільненні, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 21.11.2023 по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 адміністративний позов задоволено частково. Так, суд вирішив:

"Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток за 2023 - 2024 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток за 2023-2024 роки, обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот ) гривень 00 копійок.".

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 не містить застережень щодо неврахування винагород при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки. Натомість пункт 6 розділу XXIII та пункт 5 розділу XXXII цього Порядку прямо виключають винагороди зі складу грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення та одноразова грошова допомога при звільненні. У частині компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 рік суд відмовив з тих підстав, що довідка про грошове забезпечення за цей період не містить відомостей про нарахування позивачу додаткової винагороди. Вимогу про виплату компенсації втрати частини доходів суд визнав передчасною, оскільки суми заборгованості ще не виплачені.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи і просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог щодо невключення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік. У цій частині він просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Свої доводи апелянт обґрунтовує так:

додаткова винагорода за своєю правовою природою є щомісячною виплатою, що входить до системи грошового забезпечення військовослужбовців;

суд першої інстанції по-різному застосував одні й ті самі норми до однакової за правовою природою виплати, врахувавши її при обчисленні компенсації за відпустку за 2023– 2024 роки та не врахувавши при обчисленні допомоги для оздоровлення і допомоги при звільненні, без належного нормативного обґрунтування такого розмежування;

щодо 2022 року апелянт зазначає, що після ухвалення оскаржуваного рішення його представник отримав від попереднього місця служби довідку про грошове забезпечення за 2022 рік, яка підтверджує щомісячне нарахування та виплату додаткової винагороди. Цю довідку апелянт просить прийняти як новий доказ відповідно до частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Позивач з 21.11.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 № 136 позивач звільнений зі служби із 13.05.2024.

При звільненні з військової служби позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, одноразова грошова допомога при звільненні.

Також в 2024 році позивачу виплачувалась матеріальна допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив, зокрема, надати довідки про усі нараховані основні та додаткові види грошового забезпечення позивача із зазначеннями умов, на підставі яких такі розрахунки проводились та повідомити, чи враховано додаткову грошову винагороду, отриману позивачем при обрахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідач листом повідомив представника позивача, що усі нарахування та виплати грошового забезпечення проведені позивачу відповідно до діючого законодавства. Також надав представнику позивача запитувані довідки про усі види нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 під час обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, а також одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Так, рішення суду першої інстанції оскаржується лише позивачем і лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо:

невключення додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні;

невключення додаткової винагороди при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.

У прохальній частині апеляційної скарги апелянт також просить задовольнити позовні вимоги "в повному обсязі". Проте жодних доводів щодо незгоди з відмовою у стягненні компенсації втрати частини доходів скарга не містить, а пункт 1 її прохальної частини цю вимогу не охоплює. Рішення в частині задоволених позовних вимог та розподілу витрат на професійну правничу допомогу відповідач не оскаржує. Отже, у зазначених частинах рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається, зокрема, Міністром оборони України.

Отже, ця норма є бланкетною: розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначати порядок його виплати законодавець делегував Міністру оборони України.

Статтею 9-2 Закону № 2011-XII, якою цей Закон доповнено Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX, передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з абзацом третім пункту 14 цієї статті у рік звільнення військовослужбовцям у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції чинній на дту виникнення спірних правлвідносин).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних додаткових видів належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Додаткову винагороду на період дії воєнного стану включено до переліку одноразових додаткових видів грошового забезпечення наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 6 цього розділу розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 5 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) на період дії воєнного стану запроваджено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 Постанову № 168 доповнено пунктами 1-1 та 1-2. Ці пункти регулюють виплату додаткової винагороди у період служби позивача (з 21.11.2023 по 13.05.2024).

Пунктом 1-1 Постанови № 168 передбачено виплату додаткової винагороди в розмірах 100 000, 50 000 або 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, виконання бойових (спеціальних) завдань або здійснення визначених заходів.

Згідно з пунктом 1-2 виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Пункт 6 розділу XXIII та пункт 5 розділу XXXII Порядку № 260 прямо виключають винагороди зі складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення та одноразова грошова допомога при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23 виснував, що законодавець, делегувавши Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України - порядок його виплати, установив ієрархію визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат. Саме положення Порядку № 260 установили пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, незалежно від того, є така винагорода щомісячною чи одноразовою. За такого правового регулювання відповідач, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, діяв правомірно.

Крім того, у постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 Верховний Суд узагальнив подальшу практику щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Суд послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23, від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22 та від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24. За результатами цього аналізу Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки:

встановлюється на період дії воєнного стану і прямо залежить від наявності цього правового режиму;

її розмір не є сталим і визначається пропорційно часу участі військовослужбовця у бойових діях чи здійсненні відповідних заходів;

визначається наказами командирів (начальників).

Тому така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а не щомісячним додатковим видом у розумінні частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII. Відтак відсутні підстави для включення її до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Верховний Суд також зазначив, що відступу від цього висновку в порядку, передбаченому статтями 346, 347 КАС України, не було.

Зазначені постанови Верховного Суду стосуються подібних правовідносин.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність обчислення відповідачем грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції по-різному застосував одні й ті самі норми до однакової за правовою природою виплати, колегія суддів відхиляє. Суд першої інстанції виходив із різної редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260, з одного боку, та пункту 6 розділу XXIII і пункту 5 розділу XXXII цього Порядку, з другого. Дві останні норми містять пряме застереження "крім винагород". Водночас колегія суддів наголошує, що остання практика Верховного Суду, викладена у постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23, не передбачає включення додаткової винагороди за Постановою № 168 і до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток. Отже, посилання апелянта на часткове задоволення позову в частині компенсації за 2023– 2024 роки не може бути підставою для поширення такого підходу на інші види одноразових виплат. Рішення суду першої інстанції у задоволеній частині відповідач не оскаржує. Тому в цій частині воно не є предметом апеляційного перегляду, а становище апелянта за результатами розгляду його власної скарги не може бути погіршене.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї вимоги лише з тієї підстави, що в довідці про грошове забезпечення позивача за 2022 рік відсутні відомості про нарахування додаткової винагороди. Отже, суд пов`язав вирішення спору з фактом виплати позивачу додаткової винагороди у 2022 році.

Колегія суддів вважає, що така обставина не є юридично значущою для вирішення зазначеної вимоги.

По-перше, відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, незалежно від року, за який вони не використані, розраховується виходячи з норм грошового забезпечення, "які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою". Отже, розрахунковою базою є грошове забезпечення за останньою посадою на день звільнення. Розмір виплат, отриманих військовослужбовцем у 2022 році за попереднім місцем служби, значення не має.

По-друге, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 та наведених у ній постановах (зокрема, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25), додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення тимчасового характеру не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік відсутні незалежно від того, чи нараховувалася позивачу додаткова винагорода у 2022 році.

З цих самих підстав інформаційна довідка № 12/2/1720 від 16.07.2026, додана до апеляційної скарги, не впливає на результат вирішення спору.

Крім того, згідно з частиною 4 статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у випадку, коли учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду першої інстанції від 16.04.2026, а адвокатський запит до попереднього місця служби позивача датований 01.07.2026, тобто направлений за два дні до ухвалення оскаржуваного рішення. Доказів того, що позивач був позбавлений можливості отримати відповідні відомості раніше або заявити клопотання про їх витребування судом, апеляційна скарга не містить. Отже, апелянт не довів, що вказаний доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, однак наведені мотиви є помилковими, адже в основу відмови для задоволення заявлених вимогу цій частині покладено відсутність доказів нарахування додаткової винагороди у 2022 році, а не відсутність правових підстав для включення цієї винагороди до розрахункової бази компенсації.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні. У цій частині суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Водночас у частині відмови у задоволенні вимог щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік суд першої інстанції, ухваливши правильне по суті рішення, неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Беручи до уваги наведене, рішення суду першої інстанції належить змінити в мотивувальній частині щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін. Відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року змінити в мотивувальній частині щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі № 240/14997/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.