Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №743/791/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 743/791/26 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Макаревич Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10.07.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7309416 від 04.06.2026 та закриття провадження у справі за відсутності складу правопорушення.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10.07.2026 позов задоволено:

- скасовано постанову серії ЕНА № 7309416 від 04.06.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі;

- справу про адміністративне правопорушення закрито;

- стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 665,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до відповідальності є правомірним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 7309416 від 04.06.2026 о 03:58:55 у місті Чернігів, вулиця Любецька 46, ОСОБА_2 керував ТЗ, при цьому не мав права керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування, таким ТЗ.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого, частиною другою статті 126 КУпАП, а відтак постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність <...>.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: <…> правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту <…>.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Частиною четвертою статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право без складення відповідного протоколу виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення.

Правила дорожнього руху (далі - ПДР) затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП у зв`язку із порушенням пункту 2.1.а ПДР, яким передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Так, відповідно до частини другої статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивач здійснював керування транспортним засобом, не маючи права керування транспортним засобом відповідної категорії.

Будь-яких доказів тому, що позивач мав право керування відповідним транспортним засобом, або ж заперечень факту такого керування до суду не надано. Більше того, відповідачем до суду надані докази того, що позивачу не видавалося посвідчення на керування транспортними засобами.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про правомірність притягнення позивача до відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП.

Позивач, з яким помилково погодився також і суд першої інстанції, вказували на те, що позивач не є «особою, яка не має права керування таким транспортним засобом», а є «особою, позбавленою права керування транспортними засобами», оскільки згідно вироку Чернігівського апеляційного суду від 17.06.2024 у справі № 743/1115/23 позивача, окрім іншого, позбавлено права керування транспортним засобом на строк 3 (три) роки.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що позбавлення вироком суду права керування транспортним засобом особи, яка не мала права керування транспортним засобом, не змінює правового статусу такої особи як особи, яка не має відповідного права. Наявність такого вироку жодним чином не перешкоджає притягненню особи до відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП.

Відтак, доводи позивача та мотиви суду першої інстанції про те, що позивача не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП є помилковими.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, яким позов задоволено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку