Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №640/7677/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/7677/19 Суддя першої інстанції: Єфіменко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві Державної адміністрації.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Оскаржуване судове рішення - рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови йому у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Рішенням суду першої інстанції від 12.01.2026 позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи безперечно підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а відтак позивач має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни. При цьому судом першої інстанції було також зазначено, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, визначених пунктом 9 частини 2статті 7 3акону № 3551-XII не може поширюватися на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність належного документального підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

Також апелянт послався на висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постановах №№ 279/12162/15-а, 826/5572/17, 826/1427/17, 753/12234/17.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 (категорії 1), копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 та довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0661207, копії яких наявні в матеріалах справи позивачу встановлено інвалідність 3-ї групи, внаслідок захворювання пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії Міністерства охорони здоров`я та Міністерства надзвичайних ситуацій України №45 від 04.05.2017 ОСОБА_1 встановлено, що його захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

04.03.2019 позивач звернувся із заявою та підтверджуючими документами до відповідача з метою встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

За результатами розгляду поданої заяви листом № 3613/35-01/22 від 11.03.2019 відповідач відмовив у її задоволенні. Підставами для прийняття такого рішення слугував факт відсутності документального підтвердження його залучення особисто до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням, а також відсутності відомостей про роботу, яку виконував під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Згідно із ст. 15 Закону № 796-XII, підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Статтею 65 Закону № 796-XII передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 (категорії 1).

При цьому, з 2017 року позивачу встановлено довічно інвалідність 3 групи в зв`язку з захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Втім, позивачу було відмовлено у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

У свою чергу, п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII закріплено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Підставами для набуття статусу інваліда війни з згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, є сукупність таких умов:

1) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони;

2) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Статтею 10 Закону № 796-XII врегульовано, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Примітка до вказаної статті закріплює, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Тобто, з вказаних норм вбачається, що окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Так, положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони.

Отже, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Так, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 674/449/17 та від 26.02.2020 у справі №377/196/17 встановлено, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, на підтвердження участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач надав копії наступних документів:

- історичну довідку Комунального підприємства "Київпастранс" № 53 від 17.06.2009;

- виписку із наказу по Київській станції технічного обслуговування 23097 від 29.05.1987 № 69-ОК;

- маршрутний лист із 01.06.1987 по 30.06.1987;

- реєстри №24 на здачу прийнятих від водіїв дорожніх листів до розрахункової групи;

- шляхові листи: №№ 768620 від 01.06.1987, 768621 від 02.06.1987, 768622 від 03.06.1987, 768623 від 04.06.1987, 762621 від 05.06.1987, 762625 від 06.06.1987, 768626 від 07.06.1987, 768627 від 08.06.1987, 768628 від 09.06.1987, 768629 від 10.06.1987, 768630 від 11.06.1987, 768631 від 12.06.1987, 768632 від 13.06.1987, 768633 від 14.06.1987, 768634 від 15.06.1987, 768635 від 16.06.1987, 768636 від 17.06.1987, 768637 від 18.06.1987, 768638 від 19.06.1987, 768639 від 20.06.1987, 768640 від 21.06.1987, 768642 від 22.06.1987, 768643 від 23.06.1987, 768644 від 24.06.1987, 768645 від 25.06.1987, 768646 від 26.06.1987, 768647 від 27.06.1987, 768648 від 28.06.1987,

- довідку-табель щодо сплати заробітної плати за виконання робіт у Чорнобильській зоні;

- довідку про кількість відпрацьованих годин по ліквідації аварії у період з 01.06.1987 по 28.06.1987;

- трудову книжку серії НОМЕР_4 від 16.01.1978;

- перепустку № 055510 на право в`їзду в закриту зону.

Відповідно до виписки із наказу по Київській станції технічного обслуговування 23097 від 29.05.1987 № 69-ОК (наявна в матеріалах справи) позивач був відкомандирований в населений пункт Ільниці Київської області терміном на 30 днів з 01.06.1987 по 30.06.1987 (336 годин). Обіймав посаду водія та виконував роботу обслуговування зведеної колони по перевезенню вантажу на Чорнобильську АЕС на автомобілі КРАЗ - 255 гос. номер 44-66. Позивача відряджено для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі Комунального підприємства "Станція технічного обслуговування автомобілів 13097" на підставі рапорту начальника гаража Кісель П.Н. Для виконання поставлених завдань, позивачу видано посвідчення про відрядження № 58 від 01.06.1987 та шляхові листи №№ 768620 по 768650. Дорожні листи, копія яких наявна в матеріалах справи містять відомості про: час, дату виїзду; показання спідометра КРАЗ - 255 гос. номер 44-66; поставлені завданні, які виконував в зоні Чорнобилької АЕС без зауважень; інструктаж, тощо.

На підтвердження здійснення роботи у Чорнобильській зоні матеріали справи містять довідку про кількість відпрацьованих годин по ліквідації аварії у період з 01.06.1987 по 28.06.1987 та довідку-табель про розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати.

Втім, такі дані не підтверджують факт того, що позивач дійсно брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, адже згідно з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Крім того, інші документи, які є в наявності у позивача підтверджують його статус саме як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що у свою чергу свідчить про відсутність достатніх підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 15.05.2019 у справі №816/851/18, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15), від 16 червня 2021 року у справі №810/372/18.

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи, а отже суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві Державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна