Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №320/24168/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24168/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

Василенко Г.Ю.

Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.,

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Секретар судового засідання Дімінська О.О.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач 1 - Кабінет Міністрів України.

Відповідач 2 - Національна соціальна сервісна служба України.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 .

Оскаржуване судове рішення - рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2026.

Повне рішення складено 28.01.2026.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної соціальної сервісної служби України від 24.04.2024 №164к «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації посаді заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Національної соціальної сервісної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньої (середньоденної) заробітної плати у розмірі 3128,44 грн., з 25.04.2024 по день фактичного поновлення на посаді.

Рішенням суду першої інстанції від 28.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у суб`єкта призначення була відсутня можливість запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби у зв`язку з її відсутністю. При цьому норми Закону № 889-VІІІ не уповноважують Кабінет Міністрів України здійснювати призначення осіб у таких випадках на категорії «Б» посади державної служби. Отже, на переконання суду першої інстанції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України» прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України» було реалізовано Національною соціальною сервісною службою України шляхом видання наказу від 24.04.2024 №164к «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2024 року №333-р», а тому позовні вимоги в цій частині задоволеними бути не можуть. Також, судом зазначено, що у зв`язку визнанням правомірними оскаржуваного розпорядження та наказу, інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи та досліджено докази.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки правовим нормам, що регулюють припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Також, апелянт зазначає, що законодавством, зокрема і положеннями статті 87 Закону № 889-VІІІ не передбачено визначення можливості пропонування державним службовцям категорії «А» при звільненні лише рівнозначних посад. Разом з тим, скаржник зазначив, що суб`єктом призначення не було здійснено жодних дій, що були б спрямовані на забезпечення виконання обов`язку запропонувати позивачу вакантну посаду нижчої категорії, у зв`язку зі скороченням займаної позивачем посади та відсутності на момент звільнення позивача рівнозначної посади. Додатково апелянт вказав, що зважаючи на незаконність звільнення, розпорядчі акти, що оформлювали таке звільнення та на підставі яких було звільнено позивача з державної служби, мають бути визнані протиправними та скасовані.

Кабінетом Міністрів України та Національною соціальною сервісною службою України до суду апеляційної інстанції було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, позаяк вони суперечать фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства у сфері державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надавши правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. розпорядженням Кабінету Міністрів України №1379-р від 03.11.2021 призначена на посаду заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України строком на п`ять років.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №191-р від 05.03.2024 «Про внесення зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2020 р. № 1371» внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2020 р. №1371 "Про визначення кількості заступників Голови Національної соціальної сервісної служби України", замінивши слова "трьох заступників, у тому числі" словами "двох заступників, у тому числі першого заступника та".

Вказане розпорядження набирає чинності з 1 квітня 2024 року.

Згідно з Витягом з Протоколу №3 засідання Кабінету Міністрів України від 13.01.2021, з метою організації виконання відповідних положень статті 87 Закону України «Про державну службу» міністрам забезпечити внесення Кабінетові Міністрів разом з проектами відповідних протокольних рішень пропозиції щодо попередження державних службовців, які обіймають посади державної служби категорії «А», про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої зазначеної статті, повідомлення у письмовій формі таких державних службовців та інформування Кабінету міністрів у триденний строк після прийняття Кабінетом міністрів відповідного рішення; вносити Кабінетові Міністрів в установленому порядку пропозиції щодо звільнення державних службовців, які обіймають посади державної служби категорії «А», на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої зазначеної статті з урахуванням визначеного законом строку попередження про наступне звільнення.

Так, на виконання вказаного Протоколу №3, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2024 №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2024 №173-р «Про визначення кількості заступників Голови Державної служби України у справах дітей», Міністром соціальної політики 11.03.2024 за №5761/0/2-24/58 внесено Кабінету Міністрів України пропозицію стосовно розгляду на засіданні питання про наступне звільнення заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з Протоколу №28 засідання Кабінету Міністрів України від 12.03.2024 за пропозицією Міністра соціальної політики Жолнович О.І., попереджено заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України ОСОБА_1 про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення посади державної служби), доручивши Міністрові соціальної політики Жолнович О.І. забезпечити в установленому порядку ознайомлення у письмовій формі ОСОБА_1 з попередженням про наступне звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дати ознайомлення.

На виконання вказаного Протоколу Міністром соціальної політики 14.03.2024 ознайомлено позивача з попередженням про наступне звільнення з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України, яке відбудеться не раніше ніж через 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України у зв`язку із скороченням зазначеної посади (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).

Наказом Голови Національної соціальної сервісної служби України №164к від 24.04.2024 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2024 року №333-р» на підставі п. 9 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується Кабінетом Міністрів України від 11.04.2012 №298, оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р, звільнено ОСОБА_1 , заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України та вважати такою, що припинила фактично виконувати посадові обов`язки 24 квітня 2024 року у зв`язку із скороченням зазначеної посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи оскаржувані рішення відповідачів протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2025 № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).

За змістом частини 1 статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави

Частиною 2 цієї статті визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно зі статтею 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отже, на дату звільнення позивача з посади діяла норма, яка передбачала, що з попередженням про звільнення роботодавець одночасно повинен пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Водночас, передбачено можливість звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади.

Верховний Суд у постанові від 29.10.2024 у справі № 240/34560/22 наголосив на тому, що існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Натомість, як слідує з матеріалів справи відповідач2, обмежившись виключно попередженням позивача про можливе наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення позивача, не вжив жодних достатніх заходів з метою працевлаштування позивача, зокрема позивачу не було запропоновано іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби.

Верховний Суд у постанові від 15.10.2026 у справі № 320/10850/23 зазначив, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладено обов`язок щодо працевлаштування державного службовця, який попереджається про наступне звільнення, з моменту виникнення обставин, що зумовлюють його можливе вивільнення.

Такий обов`язок щодо працевлаштування покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня припинення державної служби та охоплює вакантні посади, які існували на момент попередження, а також ті, що виникли у цей період і існували на день звільнення (постанови від 31 березня 2025 року у справі № 360/48/23, від 07 серпня 2025 року у справі № 280/9117/23).

Водночас із наведених правових висновків Верховного Суду випливає, що обов`язок суб`єкта призначення щодо працевлаштування державного службовця має визначений законом зміст, який полягає у пропонуванні вакантних посад, на які відповідний державний службовець може бути переведений, з урахуванням вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII щодо рівнозначності посади, а за її відсутності - відповідності нижчої посади професійній підготовці та професійним компетентностям державного службовця.

Разом із тим, частина третя статті 87 Закону № 889-VIII, передбачає можливість припинення державної служби у разі відмови державного службовця від переведення на запропоновану посаду. Відтак, при вирішенні питання про правомірність припинення державної служби необхідно враховувати як виконання суб`єктом призначення обов`язку щодо пропонування вакантних посад, так і те, чи виявив державний службовець волю щодо продовження державної служби шляхом переведення на одну із запропонованих посад.

З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2024 ознайомлено позивача з попередженням про наступне звільнення з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України, яке відбудеться не раніше ніж через 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України у зв`язку із скороченням зазначеної посади (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»). Наказом Голови Національної соціальної сервісної служби України №164к від 24.04.2024 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2024 року №333-р» на підставі п. 9 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується Кабінетом Міністрів України від 11.04.2012 №298, оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р, звільнено ОСОБА_1 , заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України та вважати такою, що припинила фактично виконувати посадові обов`язки, 24 квітня 2024 року у зв`язку із скороченням зазначеної посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Також, з матеріалів справи слідує, що посада заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України, яку займала позивач, за підкваліфікацією посад віднесена до категорії «А2».

Із штатного розпису вбачається, що Голова Національної соціальної сервісної служби України має:

- вакантну посаду першого заступника, що віднесена до підкатегорії «А1», за підкатегорією, що є вищою за посаду ніж займала позивач, і крім того зайняття якої передбачає конкурсну процедуру;

- посаду заступника з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації.

При цьому, відповідачами не було надано будь-яких доказів на підтвердження пропонування позивачу вакантних посад нижчої категорії.

Роблячи висновок про відсутність порушень суб`єктом призначення абзацу 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ при прийнятті оскаржуваного розпорядження, суд першої інстанції посилався на відсутність можливості запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби у зв`язку з її відсутністю. Також судом першої інстанції зазначено на відсутність в положеннях Закону № 889-VІІІ норм, які б уповноважували Кабінет Міністрів України здійснювати призначення осіб на категорії «Б» посади державної служби.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що здійснені при неповному дослідженні всіх обставин справи, позаяк дані висновки суперечать вказаним вище судом апеляційної інстанції положенням Закону №889-VІІІ та усталеним правовим висновкам Верховного Суду.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями Закону №889-VІІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначений обов`язок роботодавця щодо пропонування не тільки рівнозначної посади державному службовцю, що підлягає звільненню, а й встановлений обов`язок пропонування такому державному службовцю інші посади, зокрема нижчої категорії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем під час звільнення позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, що встановлена частиною 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, оскільки був відсутній факт пропозиції будь-якої іншої вакантної посади позивачеві, зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки суб`єктом призначення під час розгляду питання про звільнення позивача не дотримано вимоги статті 87 Закону № 889-VIII, а тому розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України» належить визнати протиправним та скасувати.

Разом з тим, оскільки вказане вище розпорядження було реалізовано Національною соціальною сервісною службою України шляхом видання наказу від 24.04.2024 №164к «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2024 року №333-р», а тому позовні в частині визнання протиправним та скасування такого наказу також підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статі 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 4 Порядку № 100 зазначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховується підпункт б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Для розрахунку середньої заробітної плати при звільнені позивача необхідно враховувати заробітну плату за лютий 2024 року в розмірі 28155,98 грн за відпрацьовані 9 днів та за березень 2024 року в сумі 43798,20 грн за відпрацьовані 14 днів.

При цьому, для розрахунку обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_3 згідно з вимогами Порядку № 100 не повинні враховуватися виплати у лютому 2024 року за 12 робочих днів та виплати у березні 2024 року за 7 робочих днів за час:

тимчасової непрацездатності за період 22.02.2024 - 01.03.2024 (6 робочих днів лютого 2024 року та 1 робочий день березня 2024 року);

тимчасової непрацездатності за період 28.03.2024 - 05.04.2024 (2 робочі дні березня 2024 року);

щорічної відпустки з 14.02.2024 - 21.02.2024 (6 робочих днів у лютому 2024 року);

щорічної відпустки з 22.03.2024 - 27.03.2024 (4 робочі дні у березні 2024 року).

Отже, при обчисленні середньої (середньоденної) заробітної плати позивача необхідно враховувати нараховану заробітну плату за лютий та березень 2024 року (23 робочих дні) в сумі 71 954,18 грн.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розмір середньої (середньоденної) заробітної плати позивача становить 3128,44 грн (71 954,18 грн./23д).

Колегія суддів враховує положення ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються, серед іншого, норми ст. 73 КЗпП України, якою, у свою чергу, визначені святкові і неробочі дні.

Воєнний стан в країні оголошено з 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022.

Відтак, кількість робочих днів з 25.04.2024 (день наступний за днем звільнення) по 21.10.2026 (день ухвалення судом рішення) складає - 650 днів.

Отже, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 2033486 грн (3128,44 грн (середньоденна заробітна плата) х 650 робочих дні), яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене вище в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення від 28.01.2026, Київський окружний адміністративний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 322 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України».

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної соціальної сервісної служби України від 24.04.2024 №164к «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2024 №333-р».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України з 25.04.2024.

Стягнути з Національної соціальної сервісної служби України (ЄДРПОУ 43902987) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2024 по 21.10.2026 у розмірі 2033486 грн (два мільйони тридцять три тисячі чотириста вісімдесят шість гривень).

Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національної соціальної сервісної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду.

Повна постанова складена 27.10.2026.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна