Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №320/23870/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/23870/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Попової О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду міста від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63014500000319 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63012500071797 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що інформація, викладена в листі третьої особи, не відповідає дійсності та не містить посилань на докази, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак, що несуть загрозу національній безпеці України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду міста від 18 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ГУ СБУ у м. Києві та Київській області не надано доказів , в розумінні ст. 74 КАС України, які могли б бути підставою для складання та направлення подання до відповідача щодо скасування дозволу на імміграцію позивачу.

На думку скаржника, оскільки ні відповідачем, ні іншими правоохоронними органами не вчинено будь-яких дій стосовно притягнення позивача до юридичної відповідальності, тому оскаржуване рішення стосовно позивача прийнято без наявності обгрунтованої, належної та допустимої доказової бази та грунтується виключно на припущеннях, які не можуть бути підставою для скасування позивачу документів на проживання в Україні.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що інформація викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області стосовно позивача підготовлена відповідною службою в межах компетенції, визначеної Законами України «Про Службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», в ході оперативної службової діяльності, та є підставою для прийняття рішення про скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Враховуючи, що згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, тому Головним управлінням ДМС України в Харківській області правомірно складено висновок та прийнято рішення від 21.06.2023 року № 63014500000319 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповіді на відзив позивачем наголошено на тому, що станом на сьогодні позивач не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, не звинувачується у вчиненні іншого правопорушення, зокрема міграційного законодавства України, не перебуває в реєстрі санкцій, що було б логічним, якщо на думку правоохоронних органів він становить загрозу національній безпеці та громадському порядку України, тому оскаржуване рішення є протиправним.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.11.2020 рішенням ГУ ДМС в Харківській області громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 документовано посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , терміном дії до 06.11.2021.

Рішенням ГУ ДМС в Харківській області від 04.02.2021 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.02.2021.

Однак, 17.05.2023 до ГУ ДМС в Харківській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 11.05.2023 № 51/9/2-44293 про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Іран.

У вищевикладеному листі Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, керуючись п. 3 частини першої ст. 2 Закону України «Про імміграцію», пп. 1 п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 просили розглянути питання щодо скасування громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.02.2021 та дозвіл на імміграцію.

У свою чергу, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63014500000319 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на підставі п. 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63012500071797 скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на підставі пп. 1 п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контролюючий орган дійшов правильного висновку щодо наявності підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку із чим таке рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63014500000319 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 є законним і правомірним, а відтак таким, шо скасуванню не підлягає.

Як наслідок, відсутні підстави для скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63012500071797 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Згідно зі статтею 4 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон №2491-III)

Положеннями статті 1 Закону №2491-III передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів.

У відповідності до статті 6 Закону України №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

У силу вимог статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

У свою чергу, суд звертає увагу, що підстави для скасування дозволу на імміграцію встановлені статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

Так, у відповідності до приписів статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підпунктом 1 пункту 64 Порядку № 322 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби (пункти 64-66 Порядку № 322).

Відповідно, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).

Вказаний Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно абзацу першого пункту 21 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Абзацом другим пункту 21 Порядку №1983 передбачено, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (абзац перший пункту 22 Порядку №1983).

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну та підстав для скасування виданого дозволу та посвідки на імміграцію в Україну.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63014500000319 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на підставі п. 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні).

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63012500071797 скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 на підставі пп. 1 п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018.

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII):

- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Статтею 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Отже, саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

Тобто, Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, та є суб`єктом забезпечення національної безпеки, зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано листом Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.

Так, 17.05.2023 до ГУ ДМС в Харківській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 11.05.2023 № 51/9/2-44293 про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Ісламської Республіки Іран, відповідно до якого Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, керуючись п. 3 частини першої ст. 2 Закону України «Про імміграцію», пп. 1 п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 просили розглянути питання щодо скасування громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 11.02.2021 та дозвіл на імміграцію.

Тобто, підставою скасування дозволу на імміграцію в Україну щодо позивача є наявність дій іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Згідно зазначеного листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 11.05.2023 № 51/9/2-44293 за наявною інформацією, ОСОБА_1 підтримує сталі контакти з представниками Посольства ІРІ в Україні та планує організувати канал незаконного переправлення громадян ІРІ через державний кордон України. Для цього Маркабі через свої зв`язки серед місцевого населення здійснює підбір бажаючих в`їхати в Україну та за певну грошову винагороду після проведення відповідного інструктажу організовує їх переправлення через державний кордон України з метою подальшої легалізації в Україні як студентів вищих навчальних закладів. Також ОСОБА_1 приймає участь у деструктивній діяльності іранського режиму в Україні шляхом сприяння представникам у виявленні осіб із числа громадян ІРІ в Україні, які засуджують дії влади ІРІ, яка фактично виступає на боці російської федерації та надає їй військову, економічну та політичну підтримку. Крім цього, 04.04.2023 проведено контррозвідувальне опитування ОСОБА_2 , під час якого остання підтвердила факт реєстрації фіктивного шлюбу з ОСОБА_1 виключно з метою легалізації на території України шляхом документування вказаною посвідкою.

Враховуючи вищевикладене, Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області прийшло до переконання, що діяльність та перебування громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 може становити загрозу національній безпеці України.

При цьому, висновок ГУ ДМС у Харківській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 також містить цитування вищевказаного листа та посилання на те, що Іран підтримує рф та постачає дрони.

Зазначені обставини свідчать про те, що працівники Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області в межах компетенції та в ході оперативної службової діяльності, з`ясовано обставини, що мали місце, та встановлено наявність протиправних дій позивача, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а також свідчать про те, що в діях позивача наявні ознаки про наявність загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні, відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

У той же час, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.

У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 по справі № 260/5694/22, від 21.02.2024 п справі №500/1254/23, від 11.04.2024 по справі 520/12164/22.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі № 825/2971/14, від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20) зазначав, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого висновується, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.

Отже, рішення органів Державної міграційної служби мають відповідати критерію повноти й обґрунтованості, тобто мають прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Дискреційні повноваження дозволяють адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на суб`єктивній оцінці обставин, а не на чіткому приписі норми права.

Саме органи ДМС повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад у цій справі: тривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, тобто встановлення особи іммігранта загалом. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

У свою чергу, скаржник стверджує, що в листі ГУ СБУ у м. Києві та Київській області №51/9/2-44293 від 11.05.2023 відсутні посилання на конкретні факти протиправних дій позивача, з прив`язкою до конкретного місця і часу їх вчинення, або осіб, які були спостерігачами цих дій, або з посиланням на інші факти, які становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, що дає позивачу можливість з огляду на викладене, прийти до висновку про штучність підстав для скасування посвідки на проживання, які, на думку позивача, «порушують громадянські права людини».

Разом з тим, будь - якими належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.73-76 КАС України, які б свідчили про відсутність з боку позивача загрози національній безпеці України, та спростовували висновки ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, а також Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області свої твердження позивач не обґрунтовує.

Колегія суддів зазначає, що на даний час в Україні існує негативна ситуація у сфері національної безпеки.

Факт збройної агресії відносно України з боку Російської Федерації, окупації та анексії частини її території, загибелі українських військових та цивільних осіб внаслідок описаних вище подій характеризують суспільно-політичну ситуацію в країні.

Наведені обставини є загальновідомим фактом, що знайшов своє відображення і підтвердження у актах національного законодавства та міжнародних актах.

Відповідно, наведені у листі Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 11.05.2023 № 51/9/2-44293 обставини та зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про наявність у діях позивача намірів, які становлять загрозу національній безпеці Україні.

Слід зазначити, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, при цьому, зазначена стаття не визначає такої умови діям, як вина.

Враховуючи вищевказане, контролюючий орган дійшов правильного висновку щодо наявності підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку із чим таке рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63014500000319 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 є законним і правомірним, а відтак таким, шо скасуванню не підлягає.

Як наслідок, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.06.2023 № 63012500071797 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 є також правомірним як похідне від рішення від 21.06.2023 № 63014500000319.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

О.Г. Попова