Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №420/41172/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41172/25

Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Дата і місце ухвалення 01.04.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу в період мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу в період мобілізації ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

У поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що він мав статус військовозобов`язаного та перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначив, що його батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 (другої) групи (безстроково), що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія 10AAB № 751728, виданою 03.03.2015 року, та пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 .

Позивач посилався на те, що він особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 для оформлення відстрочки від призову на військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за батьком інвалідом 2 (другої) групи.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не надано до суду доказів розгляду заяви ОСОБА_1 по суті звернення та прийняття рішення згідно з Порядком №560, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не мав права направляти позивача для проходження військової службу. Суд дійшов висновку, що оскільки позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період до ухвалення Комісією рішення по його заяві, поданої 25.08.2025, про надання відстрочки, тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу в період мобілізації ОСОБА_1 є протиправними. Водночас, як вказує позивач, судовим рішенням було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_3 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині стало те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася.

Апелянт вважає, що у даному випадку, хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" і не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком прийняття наказу про мобілізацію, а отже ефективним способом захисту його порушеного права та повного його відновлення є саме зобов`язання військової частини НОМЕР_3 , в особі командира цієї військової частини, ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

На думку апелянта, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов. При цьому, скасування наказу про призов військовозобов`язаного створює правові наслідки, відповідно до яких останній не може бути суб`єктом правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби.

Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до військово-облікового документу 261120220640360000011 від 14.02.2025 року ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як встановлено судом, зміст листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.09.2025 року №4/1/1736 підтверджено, що ОСОБА_1 25.08.2025 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення відстрочки у зв`язку з доглядом за батьком.

У листі також зазначено, що під час перевірки та уточнення персональних даних згідно Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, було встановлено, що у батька заявника є ще один син і одна дочка (інші особи, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві). Отже право на відстрочку ОСОБА_1 не має. Вказано, що після проведення мобілізаційних заходів та встановлення військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби», ОСОБА_1 був визнаний «Придатним до військової служби» та направлений для проходження військової служби до навчального центру військової частини НОМЕР_1 .

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач, не приймав рішення в порядку передбаченому постановою КМУ від 16.05.2024 року № 560, за наслідком розгляду його заяви про оформлення відстрочки від мобілізації.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 року та від 15.01.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 було витребувано належним чином засвідчену копію рішення про відмову в наданні відстрочки від призову під час мобілізації та заяви та підтверджуючих документів, що слугували підставою для відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 .

Проте відповідні докази відповідачем суду надані не були.

Вважаючи протиправними дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу в період мобілізації, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом, в якому також просив зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , та визнаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу в період мобілізації, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем у справі не було роглянуто заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та відповідне рішення не приймалось, відповідач не мав права направляти позивача для проходження військової службу, а відтак вчинив протиправні дії, оскільки позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період до ухвалення Комісією рішення по його заяві, поданої 25.08.2025 року, про надання відстрочки.

Рішення суду першої інстанції у відповідній частині сторонами у справі не оскаржено.

Поряд з цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Суд першої інстанції зазначив, що предметом позову у даній справі не є наказ військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу, а відповідно до п.23 ч.1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Також суд зазначив, що Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Підсумовуючи наведене, з огляду на зміст предмету позову, що визначений позивачем та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення похідної позовної вимоги у суду відсутні.

Рішення суду першої інстанції в цій частині було оскаржено ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції, а тому відповідно до положень ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, тобто в частині відмови в задоволенні його позову.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів виходить з наступного.

Як вже зазначалося вище, 25.08.2025 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення відстрочки у зв`язку з доглядом за батьком. Після проведення мобілізаційних заходів та встановлення військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби», ОСОБА_1 був визнаний «Придатним до військової служби» та направлений для проходження військової служби до навчального центру військової частини НОМЕР_1 .

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним Законом не передбачено звільнення особи з військової служби з підстав її незаконної мобілізації шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини, призначення на посаду.

Щодо посилань суду першої інстанції на те, що наказ військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу не є предметом спору у даній справі, слід зазначити, що такий наказ є вже реалізованим, а тому його оскарження не може вважатись належним способом захисту порушеного права, оскільки не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів протиправно мобілізованої особи.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказу про призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, позивач оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу, і рішення суду від 01.04.2026 року в цій частині не оскаржено в апеляційному порядку.

Колегія суддів звертає увагу, що порушення процедури проведення мобілізації у цій справі є фундаментальним, оскільки воно призвело до незаконного призову особи на військову службу.

У світлі фактичних обставин даної справи, визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 (як це зробив суд першої інстанції) є недостатнім, оскільки це не звільняє позивача від обов`язку проходження військової служби.

Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

У Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України вказав на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення).

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а звертав увагу на те, що адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

В свою чергу, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

За усталеною практикою Верховного Суду ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

За встановлених у даній справі обставин суд дійшов висновку про незаконність призову ІНФОРМАЦІЯ_4 на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Наслідком цих дій стало направлення позивача для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 та зарахування його до списків особового складу цієї військової частини.

В свою чергу, колегія суддів, застосовуючи один із базових принципів права, констатує, що протиправні дії, рішення не можуть спричиняти правомірних наслідків.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що був до моменту порушення.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також вітчизняної судової практики Верховний Суд висновував, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur).

Ex injustitia non oritur jus (або у класичній латинській формі ex iniuria ius non oritur) — це фундаментальний правовий принцип, який означає “з неправомірного (незаконного) діяння не виникає право”.

Верховний Суд України застосовує цей принцип, наголошуючи на таких ключових аспектах:

неможливість набуття права на незаконній підставі: права та законні інтереси не можуть виникати внаслідок протиправних дій. Навіть якщо певний факт мав місце у реальності, він не породжує легітимних юридичних наслідків, якщо був вчинений з порушенням закону;

пріоритет справедливості над чистим фактом: сам собою факт існування певних обставин (ex facto ius oritur) не означає, що ці обставини створюють законне право, якщо вони є результатом несправедливості та правопорушень;

обмеження для держави: держава не може відмовлятися від виконання своїх зобов`язань, посилаючись на власні незаконні дії чи незаконні підстави, оскільки ніхто не може отримувати вигоду з власного порушення (ex iniuria ius non oritur).

Цю правову позицію Верховний Суд закріпив, зокрема, у своїй постанові від 24 травня 2021 року (справа № 640/4482/20), де принцип виступає важливим елементом верховенства права та захисту прав людини.

В даному випадку відбулось порушення прав позивача внаслідок незаконних дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його призову на військову службу під час мобілізації, наслідком чого стало його незаконне зарахування на військову службу.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлений судом першої інстанції факт незаконності призову ОСОБА_1 на військову службу, хоча Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" і не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком дій РТЦК по мобілізації особи та прийняття наказу про мобілізацію. А відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення необхідним є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

В такому разі жодного значення не має правомірність чи неправомірність дій та рішень командира військової частини НОМЕР_1 під час видання наказу (по стройовій частині) щодо зарахування позивача до списку особового складу військової частини.

Що до посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду по справі №160/2592/23 про визнання процедури призову незворотною, то вказане судове рішення не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не погоджується із таким обґрунтуванням суду першої інстанції та вважає його не релевантним до обставин даної справи.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених зокрема, у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1, 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.317 КАС України, для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення – про задоволення його позову шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Прийняти в цій частині по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати військову частині НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук