Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №420/31778/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31778/25

Головуючий І інстанції: Андрухів В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 28.11.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси, та третіх осіб – Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

16.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, Одеського КЕУ та 3-х осіб - Південного УКБ Міністерства оборони України, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України стосовно не видання наказу про закріплення на праві оперативного управління за Одеським КЕУ квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача видати наказ про закріплення на праві оперативного управління вищевказаної квартири за Одеським КЕУ, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку;

- зобов`язати Одеське КЕУ після видання Міністерства оборони України такого наказу вчинити необхідні дії щодо розподілу даної квартири та направити до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради документи та клопотання про оформлення та видачу йому та членам його сім`ї (дружині ОСОБА_2 , сину ОСОБА_3 ) ордера на житлове приміщення для постійного проживання - на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач із сім`єю перебуває на квартирному обліку у житловій комісії Військової академії (м.Одеса), у 2017р. у зв`язку з відселенням з аварійної будівлі військового містечка № НОМЕР_1 сім`ю було переселено до квартири АДРЕСА_2 , переданої забудовником у рахунок частки Міністерства оборони України за договором про пайову участь та зареєстрованої за Міністерства оборони України, однак ордер на неї досі не видано, оскільки Міністерства оборони України не видало наказу про закріплення квартири за квартирно-експлуатаційним органом.

При цьому, позивач посилався на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023р. у справі №420/11335/22, у якій за аналогічних обставин Міністерства оборони України зобов`язано видати наказ щодо квартири АДРЕСА_3 у тому ж будинку, і на виконання якої Міністерства оборони України видало наказ від 12.04.2024р. №232/нм.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2025р. відповідача - Одеське КЕУ замінено в порядку процесуального правонаступництва на КЕВ м.Одеси у зв`язку з його переформуванням.

Відповідачі надали до суду 1-ї інстанції письмові відзиви, в яких позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Зокрема, КЕВ м.Одеси посилався на те, що наказ Міністерства оборони України про закріплення спірної квартири за ним на праві оперативного управління відсутній, а тому він не має жодного відношення до цього майна.

Міністерства оборони України, у свою чергу, зазначало, що відселення осіб із військового містечка № НОМЕР_1 здійснювалось самостійно «забудовником» - ТОВ «УВГП-Система», списки з адресами переселення складені «забудовником», а не КЕВ м.Одеси, тоді як передбачена Інструкцією процедура надання житла для постійного проживання при заселенні позивача до квартири АДРЕСА_2 дотримана не була.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (ухваленим в порядку загального позовного провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилась у не виданні наказу про закріплення на праві оперативного управління за КЕВ м.Одеси квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано Міністерство оборони України видати такий наказ, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку. Зобов`язано КЕВ м.Одеси після видання Міністерства оборони України наказу вчинити необхідні дії щодо розподілу даної квартири та направити до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради документи та клопотання про оформлення та видачу ОСОБА_1 та членам його сім`ї ордера на житлове приміщення для постійного проживання - квартиру АДРЕСА_2 .

У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України 19.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було неправильно застосовано норми матеріального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що Міністерство оборони України та підпорядковані йому органи військового управління не здійснювали відселення осіб з військового містечка № НОМЕР_1 , таке відселення здійснено самостійно забудовником, а рішення про надання позивачу квартири №222 у Міністерства оборони України не приймалось, жодної з дій, передбачених Інструкціями №737 та №380 (рішення житлової комісії, погодження Комісією з контролю, список надання постійного житла), при заселенні до цієї квартири вчинено не було.

Також, як стверджує апелянт, спірна квартира не входить до фонду «службового житла» і не може бути розподілена квартирно-експлуатаційним органом. Крім того, апелянт наголошує, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку Міністерства оборони України видати в певний строк наказ про закріплення квартири за квартирно-експлуатаційним органом.

03.02.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу можна вирішити на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - головний сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій академії (м.Одеса).

Згідно з довідкою Військової академії (м.Одеса) від 24.07.2023р. №36/6/288, позивач постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався, з 18.12.2007р. перебуває в житловій комісії академії та в Одеському гарнізоні на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у «загальній черзі» зі складом сім`ї 3 особи (він, дружина, син) та проживає без реєстрації та без оформлення ордера у 2-кімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка не має визначеного статусу постійного чи службового житла та перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України.

До цього, позивач із сім`єю проживав на території військового містечка № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема, на підставі спеціального дозволу, виданого КЕВ м.Одеси 13.11.2014р., на право зайняття з сім`єю з 3 осіб жилої площі в спеціально пристосованій казармі №35 (кімната №12).

25.11.2004р. між ТОВ «УВГП-Система» (пайовик) та Південним УКБ Міністерства оборони України (замовник) укладено договір за №227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей на земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_1 , за умовами якого замовнику належало 20% загальної площі житла об`єкта, а відселення сімей військовослужбовців з будівель, розташованих на земельній ділянці, що підлягає забудові, мало здійснюватись за рахунок цієї частки.

Додатковою угодою від 16.10.2015р. №3/70 СП договір було доповнено п.6.4, яким передбачено обов`язок пайовика у разі невідселення замовником сімей військовослужбовців до 25.12.2016р. самостійно здійснити таке відселення за рахунок частки замовника.

14.11.2016р. листом №303/36/641/1 Південне УКБ Міністерства оборони України повідомило ТОВ «УВГП-Система», що КЕВ м.Одеси були сформовані списки осіб, які проживають в будівлях військового містечка № НОМЕР_1 , серед яких 36 військовослужбовців, яких необхідно забезпечити житлом.

24.02.2017р. листом за вих.№626 КЕВ м.Одеси було направлено ТОВ «УВГП-Система» відомості про сім`ї, які проживають у будівлях військового містечка № НОМЕР_1 , в тому числі про 30 сімей військовослужбовців, які проходять дійсну службу та перебувають на квартирному обліку.

Додатковою угодою від 17.02.2017р. №303/36/2 сторони договору затвердили перелік квартир для Міністерства оборони України, до якого ввійшла й квартира АДРЕСА_1 дорога.

Згідно з актом прийому-передачі квартир від 29.03.2017р. №29/03/17, ТОВ «УВГП-Система» передало, а Південне УКБ Міністерства оборони України прийняло, серед інших, цю квартиру з відселенням у них військовослужбовців та членів їх сімей, які мешкають в аварійних будівлях у плямі забудови та підлягають відселенню згідно з листом КЕВ м.Одеси від 24.02.2017р. №626. У доданому до цього акту списку №1 осіб, заселених у квартири будинку АДРЕСА_5 дорога, зазначено й ОСОБА_1

31.03.2017р. позивачем укладено договори на надання комунальних послуг за адресою спірної квартири.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстровано 15.06.2017р., форма власності: державна, власник: Міністерство оборони України.

Наказ Міністерства оборони України про закріплення (передачу) спірної квартири за Квартирно-експлуатаційним органом дотепер не був виданий, у зв`язку із чим, КЕВ м.Одеси вважає себе позбавленим можливості розпоряджатись цією квартирою, а ордер на неї позивачу не видано.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що сім`я позивача була переселена до спірної квартири у 2017р. у зв`язку з відселенням з аварійної будівлі військового містечка на підставі списків, сформованих військовими органами, квартира передана Міністерства оборони України у рахунок його частки та зареєстрована за ним, а Міністерства оборони України протягом майже 8 років не оспорювало право сім`ї позивача на проживання в ній. При цьому, суд дійшов висновку, що недотримання військовими органами процедури надання житла не обмежує їх у вчиненні дій, спрямованих на видачу позивачу ордера, тоді як єдиною перешкодою для цього є відсутність наказу Міністерства оборони України про закріплення квартири за КЕВ м.Одеси, законних перешкод для видання якого відповідач не навів.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції, разом із тим вважає, що застосований ним спосіб захисту потребує коригування із урахуванням змін у законодавстві, чинному на час ухвалення рішення, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, ст.47 Конституції України гарантує кожному право на житло та покладає на державу обов`язок надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту, відповідно до закону.

За приписами ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями чи за їх бажанням грошовою компенсацією на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.110 Житлового кодексу Української РСР, громадяни виселяються з жилих будинків державного житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, зокрема, якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню або загрожує обвалом.

Так, порядок забезпечення військовослужбовців житлом визначено «Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. №1081).

Пунктом 34 цього Порядку визначено, що на підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

Як передбачено у п.п.4.4, 4.5 «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» (затв. наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011р. №737, чинної на час переселення позивача), військовослужбовці забезпечувались жилими приміщеннями для постійного проживання за рішенням КЕВ (КЕЧ) району, погодженим з гарнізонною житловою комісією, а КЕВ (КЕЧ) району подавала затверджений начальником гарнізону витяг зі Списку розподілу постійного житла, погоджений Комісією з контролю за розподілом житла у гарнізонах, до виконавчого органу відповідної ради для видачі ордера.

Аналогічний по суті порядок передбачений і положеннями п.п.3-7 розділу про забезпечення житловими приміщеннями для постійного проживання «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями» (затв. наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018р. №380, чинної з 16.10.2018р.): рішення житлової комісії військової частини, список надання постійного житла, складений КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, його погодження Комісією з контролю та подання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району документів до виконавчого органу ради для видачі ордера.

З наведеного слідує, що розподіл житла для постійного проживання та підготовка документів для видачі ордера здійснюються квартирно-експлуатаційним органом щодо житла, яке передане йому в установленому порядку, а тому й передумовою цих дій є рішення Міністерства оборони України про передачу відповідного жилого приміщення квартирно-експлуатаційному органу.

У свою чергу, правовий режим військового майна визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999р. №1075-XIV.

За змістом ст.2 цього Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном. При цьому, до набрання чинності відповідних змін державне майно закріплювалося за військовими частинами на праві оперативного управління (ст.3 Закону №1075-XIV).

09.01.2025р. Законом України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» окремі положення ст.2 та ч.1 ст.3 Закону №1075-XIV було викладено в новій редакції, згідно з якою Міністерства оборони України передає військове майно військовим частинам на праві узуфрукта державного майна, а державне майно передається військовим частинам на праві узуфрукта державного майна і з моменту такої передачі набуває статусу військового майна.

Одночасно ч.3 ст.13 Закону №4196-IX прямо передбачено, що закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або ж на праві оперативного управління забороняється.

Відповідно до п.1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону він вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, тобто на час ухвалення рішення судом першої інстанції (28.11.2025р.) ці положення вже діяли.

Аналіз наведених вище нормативних приписів дає підстави для висновку, що забезпечення військовослужбовця житлом для постійного проживання з житлового фонду Міністерства оборони України передбачає послідовне вчинення дій кількома суб`єктами: Міністерства оборони України вирішує питання про передачу житла квартирно-експлуатаційному органу, останній забезпечує його розподіл у встановленому порядку та направляє документи до виконавчого органу ради, який видає ордер. При цьому з дня введення в дію Закону №4196-IX така передача може здійснюватись лише на «праві узуфрукта» державного майна, а не на праві оперативного управління.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами даної справи підтверджується, що спірна квартира була передана забудовником у рахунок частки Міністерства оборони України за договором №227/УПБ-70Д і прийнята Південним УКБ Міністерства оборони України за актом від 29.03.2017р. №29/03/17 саме для відселення військовослужбовців із плями забудови відповідно до листа КЕВ м.Одеси №626, а позивач зазначений у списку осіб, які заселені до квартир цього будинку.

З 15.06.2017р. право власності на квартиру зареєстровано за державою в особі Міністерства оборони України, позивач із сім`єю постійно проживає у ній з березня 2017р., а жодних дій, спрямованих на вирішення питання правового статусу цієї квартири та її передачі квартирно-експлуатаційному органу, Міністерства оборони України протягом майже восьми років не вчинило.

За таких обставин, незважаючи на відсутність у законодавстві конкретного строку для видання такого наказу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Міністерства оборони України.

Суб`єкт владних повноважень, який здійснює управління військовим майном, зобов`язаний здійснювати свої повноваження у розумний строк, а багаторічне невирішення питання про передачу житла, придбаного саме для відселення сімей військовослужбовців, фактично блокує реалізацію права позивача на житло. Зазначене узгоджується з принципом «належного врядування», за яким державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», п.70).

Одночасно слід також зазначити й про те, що за аналогічних фактичних обставин (квартири у тому ж будинку, передані за тим самим договором для відселення з військового містечка №186) П`ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 05.07.2023р. у справі №420/11335/22 та від 17.12.2024р. у справі №420/12623/24 теж дійшов висновку про протиправність бездіяльності Міністерства оборони України щодо невидання наказу про передачу таких квартир квартирно-експлуатаційному органу, а касаційні скарги на ці постанови Верховним Судом по суті не розглядались (ухвали від 11.10.2023р. та від 19.02.2025р.).

Що ж стосується доводів апелянта про те, що відселення з військового містечка № НОМЕР_1 здійснювалось самостійно забудовником, а списки з адресами переселення складені ним, а не КЕВ м.Одеси, то колегія суддів зазначає, що таке відселення здійснювалось на виконання договору, стороною якого є орган Міністерства оборони України (Південне УКБ Міністерства оборони України), за рахунок частки Міністерства оборони України, на підставі даних КЕВ м.Одеси про осіб, які підлягали відселенню, а передану квартиру разом із списком заселених осіб прийняло саме ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєструвало за Міністерством оборони України. Відтак, ці доводи не спростовують обов`язку Міністерства оборони України вирішити питання про передачу цієї квартири квартирно-експлуатаційному органу.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що рішення про надання позивачу спірної квартири не приймалось та процедура, передбачена Інструкціями №737 та №380, не дотримана, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не зобов`язував відповідачів надати позивачу житло оминаючи цю процедуру. Навпаки, КЕВ м.Одеси зобов`язано після передачі йому квартири вчинити необхідні дії щодо її розподілу, тобто саме ті дії, які передбачені чинною Інструкцією №380, а відсутність такого розподілу дотепер є саме наслідком того, що квартира КЕВ м.Одеси не передана.

Також не має значення для вирішення даного спору посилання апелянта на відсутність спірної квартири у фонді службового житла, оскільки позивач просить про забезпечення житлом саме для постійного проживання, а не службовим житлом.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на те, що жодним нормативним актом не було визначено строку видання Міністерством оборони України наказу про закріплення квартири за квартирно-експлуатаційним органом, оскільки відсутність такого строку не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку вирішити це питання у розумний строк, а жодних законних перешкод для передачі спірної квартири квартирно-експлуатаційному органу апелянт не навів і доказів їх наявності не надав.

Разом із тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не врахував, що на час ухвалення ним рішення (28.11.2025р.) державне майно відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1075-XIV (у редакції Закону №4196-IX) передається військовим частинам на праві «узуфрукта» державного майна, а ч.3 ст.13 Закону №4196-IX чітко забороняє закріплення (передачу) майна на праві оперативного управління.

Відтак, зобов`язання Міністерства оборони України видати наказ саме «про закріплення на праві оперативного управління» суперечить чинному законодавству та цілком може унеможливити виконання судового рішення, що не відповідає вимогам ефективності способу захисту (ч.1 ст.2 КАС України, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За таких обставин, з метою ефективного захисту порушених прав позивача та виходячи із суті заявлених ним вимог (забезпечення передачі квартири квартирно-експлуатаційному органу для її розподілу), колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, визнавши протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невирішення питання про передачу спірної квартири КЕВ м.Одеси та зобов`язавши Міністерство оборони України видати наказ про передачу цієї квартири КЕВ м.Одеси на праві «узуфрукта» державного майна, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку, з відповідною зміною формулювання обов`язку КЕВ м.Одеси.

Така зміна не погіршує становища апелянта та здійснюється в межах вимог апеляційної скарги, якою оскаржується рішення суду першої інстанції у цій частині.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, апелянтом у даній справі зроблено не було.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

При цьому у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога детально відповідати на кожен аргумент. У п.41 Висновку №11 (2008) Консультативна рада європейських суддів зазначила, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи, оскільки вони не впливають на вирішення спору по суті.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, однак без урахування змін, які внесені Законом №4196-IX, визначив спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 , що, у свою чергу, є підставою для часткової зміни резолютивної частини рішення суду 1-ї інстанції.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року - змінити та викласти абзаци 2, 3 та 4 його резолютивної частини в наступній редакції:

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про передачу Квартирно-експлуатаційному відділу м.Одеси квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Міністерство оборони України видати наказ про передачу квартири АДРЕСА_1 Квартирно-експлуатаційному відділу м.Одеси на праві «узуфрукта» державного майна, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеси після видання Міністерством оборони України наказу про передачу йому квартири АДРЕСА_1 на праві «узуфрукта» державного майна вчинити необхідні дії щодо розподілу даної квартири та направити до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради документи і клопотання про оформлення та видачу зі складом родини 3 особи, а саме: ОСОБА_1 та членам його сім`ї - дружині ОСОБА_2 і сину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ордера на житлове приміщення для постійного проживання, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 28.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко