Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №420/763/26
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/763/26
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
Дата і місце ухвалення: 12.05.2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 420/763/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа – Відділ поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складання та направлення запита від 13.11.2025 року, який став підставою для розшуку ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 скласти та направити до Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлення згідно п.79 Порядку № 1487 про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення від 13.11.2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про правомірність дій відповідача щодо направлення до органу Національної поліції звернення з метою забезпечення його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Апелянт стверджує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факту його належного повідомлення про виклики до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також наявності передбачених законодавством підстав для направлення відповідного звернення до органу Національної поліції.
Зокрема, апелянт звертає увагу, що повістка № 3834507 була направлена поштовим відправленням, яке повернулося відправнику з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. На його думку, зазначена обставина не підтверджує фактичного ознайомлення з повісткою та необхідності явки у визначені нею дату й час.
Крім того, апелянт заперечує достатність документів, наданих відповідачем на підтвердження його оповіщення через роботодавця. Зазначає, що самі лише розпорядження, адресовані підприємству, та відповіді роботодавця не підтверджують фактичного ознайомлення апелянта з відповідними викликами.
Також апелянт наголошує на обставинах направлення звернення до органу Національної поліції 13 листопада 2025 року та вважає, що відповідач не довів наявності достатніх правових і фактичних підстав для вчинення таких дій з урахуванням дат викликів та змісту документів, на які він посилається.
Посилаючись на положення законодавства, що регулює військовий облік, порядок виклику військовозобов`язаних до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки й підстави звернення до органів Національної поліції для забезпечення доставлення особи, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та доказам у їх сукупності.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 420/763/26 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач зазначає, що направлення повістки поштовим зв`язком та оповіщення позивача через роботодавця підтверджуються матеріалами справи. Посилаючись на неприбуття позивача за викликами, відповідач вважає правомірним звернення до органу Національної поліції з метою забезпечення його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Також відповідач наголошує, що направлення такого звернення саме по собі не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, а відображення відповідної інформації в застосунку «Резерв+» має інформаційний характер.
Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27 листопада 2025 року позивач виявив у застосунку «Резерв+» відомості про порушення правил військового обліку та звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до Національної поліції.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, 13 листопада 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 сформував і направив до Національної поліції електронне звернення № E3898914 щодо доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення. У відповідному реєстрі підставою для направлення звернення зазначено: «Не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії».
Не погоджуючись із діями відповідача щодо формування та направлення зазначеного електронного звернення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку у відповідача, неодноразово не виконував обов`язок щодо прибуття за викликами до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, хоча був належним чином оповіщений про необхідність явки.
На підтвердження такого висновку суд першої інстанції послався на направлення позивачу повістки поштовим відправленням, яке повернулося з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, а також на документи щодо оповіщення позивача за місцем роботи відповідно до розпоряджень відповідача. Суд зазначив, що позивач не спростував факту неприбуття за викликами та не надав доказів наявності поважних причин неявки.
За висновком суду першої інстанції, невиконання позивачем обов`язку щодо прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки свідчило про наявність підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що відповідач мав правові підстави для формування та направлення до Національної поліції електронного звернення щодо доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки в діях позивача вбачалися ознаки правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, а необхідність його доставлення обумовлювалася неможливістю складення протоколу на місці вчинення правопорушення.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що відображення в застосунку «Резерв+» відомостей про порушення правил військового обліку та звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до Національної поліції саме по собі не свідчить про притягнення особи до адміністративної відповідальності. З огляду на те, що позивач, на думку суду, не спростував обставин, покладених відповідачем в основу звернення, суд визнав оскаржувані дії правомірними та відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, чи використано повноваження з належною метою, чи є відповідні дії обґрунтованими та чи вчинені вони з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх вчинення.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.
Предметом судового контролю в цій справі є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення до Національної поліції електронного звернення від 13 листопада 2025 року № E3898914 про доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підставою для направлення зазначеного звернення визначено «Не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії». При цьому звернення стосувалося можливого вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних дій, відповідач посилався на вжиття заходів щодо виклику та оповіщення позивача про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема шляхом направлення повістки засобами поштового зв`язку та організації оповіщення через роботодавця.
Так, 9 червня 2025 року відповідач сформував повістку № 3834507 про виклик позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 19 червня 2025 року о 14:00 для уточнення облікових даних. Поштове відправлення повернулося відправнику з відміткою від 29 червня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою».
Надалі розпорядженням від 3 вересня 2025 року № 270 роботодавця позивача – СП ТОВ «ТРАНСБАЛКТЕРМІНАЛ» – зобов`язано забезпечити його оповіщення про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 9 вересня 2025 року о 09:00 для уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Листом від 8 вересня 2025 року № 593/25 підприємство повідомило відповідача про видання наказу від 5 вересня 2025 року № 266 щодо оповіщення працівників.
Також розпорядженням від 7 листопада 2025 року № 333 передбачено оповіщення позивача про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 14 листопада 2025 року о 10:00 для уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Листом від 12 листопада 2025 року № 754/25 роботодавець повідомив відповідача про оповіщення працівників, зазначених у відповідному розпорядженні.
Оцінюючи докази оповіщення позивача, колегія суддів ураховує положення підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Згідно з цією нормою, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення є, зокрема, відмітка поштового оператора про відсутність особи за адресою її задекларованого або зареєстрованого місця проживання, якщо така особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси, або за адресою місця проживання, повідомленою нею під час уточнення облікових даних.
Отже, повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» за умови дотримання вимог щодо адреси направлення повістки може підтверджувати належне оповіщення особи. Сам по собі факт неотримання повістки особисто не спростовує належності оповіщення, якщо дотримано встановлених нормативним регулюванням умов.
Водночас документи про направлення повістки та оповіщення через роботодавця підтверджують лише вжиття відповідних заходів щодо виклику позивача. Вони не звільняють відповідача від обов`язку довести фактичні та правові підстави саме тих дій, які є предметом цього спору.
Визначальним у цій справі є те, що належне оповіщення про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не може ототожнюватися з підтвердженням непроходження або відмови від проходження військово-лікарської комісії. Виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і проходження військово-лікарської комісії є різними за змістом та правовим призначенням діями. Неявка за повісткою сама по собі не доводить, що особу в установленому порядку направлено на медичний огляд, що вона не пройшла його або відмовилася від проходження.
Матеріали справи не містять доказів направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії у встановленому порядку, визначення та доведення до його відома конкретних дати, часу і місця проведення медичного огляду, а також документального підтвердження відмови від його проходження. За відсутності таких доказів висновок про непроходження або відмову позивача від проходження військово-лікарської комісії не може ґрунтуватися виключно на документах щодо його викликів до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, електронне звернення № E3898914 сформовано та направлено до Національної поліції 13 листопада 2025 року, тоді як останній зазначений у матеріалах справи виклик передбачав явку позивача 14 листопада 2025 року о 10:00. Таким чином, на момент направлення звернення строк явки за цим викликом ще не настав, а тому неявка позивача 14 листопада 2025 року не могла бути встановленою на той час обставиною, що зумовила формування звернення.
Лист роботодавця від 12 листопада 2025 року підтверджував вжиття заходів щодо оповіщення працівників про майбутній виклик, однак не засвідчував ані факту неявки позивача 14 листопада 2025 року, ані його відмови від проходження військово-лікарської комісії.
Колегія суддів не залишає поза увагою, що попередні випадки неявки позивача за викликами можуть мати самостійне правове значення за умови належного встановлення відповідних обставин та дотримання передбаченої законом процедури. Проте наявність таких документів не підтверджує автоматично саме ту обставину, яку відповідач зазначив як підставу для направлення електронного звернення № E3898914, а саме непроходження або відмову від проходження військово-лікарської комісії.
Отже, навіть за умови належного оповіщення позивача про відповідні виклики, наведені відповідачем докази не підтверджують фактичної підстави, зазначеної в електронному зверненні. Відповідач посилався на документи щодо викликів позивача, проте не надав належних доказів того, що позивача було направлено на медичний огляд у встановленому порядку та що він не пройшов його або відмовився від проходження.
За таких обставин відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку довести правомірність формування та направлення спірного звернення.
Окремо колегія суддів оцінює дотримання передбачених законом умов для направлення до органу Національної поліції звернення з метою доставлення особи для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 258 КУпАП передбачено особливий порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 цього Кодексу, в особливий період, за якого за визначених законом умов протокол не складається, а справа розглядається без його складення.
Водночас за змістом статті 259 КУпАП доставлення особи уповноваженими органами з метою складення протоколу допускається у випадках, установлених законом, зокрема коли складення протоколу є обов`язковим, але неможливим на місці вчинення правопорушення.
Пункт 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі – Порядок № 1487), передбачає звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органу Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення осіб у випадках і порядку, визначених законодавством.
Наведені положення у своїй сукупності свідчать, що повноваження територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертатися до органу Національної поліції не є безумовними та не звільняють його від необхідності дотримання встановлених законом передумов застосування відповідного заходу. Правомірність направлення такого звернення має оцінюватися з урахуванням не лише наявності у відповідача відповідних повноважень, а й конкретних фактичних обставин, які стали підставою для їх реалізації, та відповідності цих обставин законодавчим вимогам.
У спірному електронному зверненні № E3898914 від 13 листопада 2025 року конкретною підставою визначено непроходження або відмову від проходження військово-лікарської комісії. Як установлено вище, відповідач не підтвердив належними доказами наявності цієї обставини. Відповідно, саме посилання на повноваження територіального центру комплектування та соціальної підтримки ініціювати доставлення особи не доводить правомірності реалізації таких повноважень у конкретному випадку.
При цьому передбачений частиною шостою статті 258 КУпАП спеціальний порядок розгляду справ про відповідні адміністративні правопорушення без складення протоколу за наявності визначених законом умов також має враховуватися під час оцінки необхідності доставлення особи саме для складення протоколу. Можливе вчинення правопорушення, передбаченого статтями 210 та 210-1 КУпАП, саме по собі не робить необхідність такого доставлення очевидною та не усуває потреби обґрунтувати застосування відповідної процедури з огляду на передбачені законом умови й обставини конкретної справи.
Листом від 9 грудня 2025 року відповідач повідомив, що протокол про адміністративне правопорушення щодо позивача не складався, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП не виносилася. Колегія суддів зауважує, що сама по собі відсутність протоколу або постанови не свідчить про незаконність попередніх дій відповідача. Водночас зазначені обставини не усувають обов`язку відповідача довести правомірність направлення спірного електронного звернення саме на момент його формування.
За встановлених у справі обставин відповідач не довів фактичної підстави, зазначеної в електронному зверненні, та не обґрунтував наявності передбачених законом умов для доставлення позивача з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення. Відтак колегія суддів доходить висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення до Національної поліції електронного звернення № E3898914 від 13 листопада 2025 року.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача направити до відповідного органу Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача колегія суддів зазначає таке.
Абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку № 1487 передбачено обов`язок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки повідомляти Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення осіб, щодо яких раніше надсилалися відповідні звернення згідно з абзацом третім пункту 56 цього Порядку.
Зміст зазначеної норми спрямований на забезпечення актуальності інформації, на підставі якої органи Національної поліції вирішують питання про застосування заходів адміністративного затримання та доставлення. Відповідно, якщо щодо особи раніше було направлено відповідне звернення, але підстави для застосування таких заходів відсутні, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний повідомити про це відповідний орган Національної поліції в порядку, передбаченому Порядком № 1487.
У цій справі судом установлено протиправність дій відповідача щодо формування та направлення електронного звернення № E3898914 від 13 листопада 2025 року. Відповідач не довів наявності фактичної підстави, зазначеної в цьому зверненні, а отже, не підтвердив правомірності ініціювання доставлення позивача за наведених у ньому обставин.
За таких умов збереження в органу Національної поліції інформації про зазначене звернення без повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення не забезпечувало б належного усунення наслідків установленого порушення. Тому для ефективного поновлення прав позивача необхідним є покладення на відповідача обов`язку направити відповідному органу Національної поліції передбачене пунктом 79 Порядку № 1487 повідомлення щодо саме цього звернення.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до відповідного органу Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 за електронним зверненням № E3898914 від 13 листопада 2025 року. Таке зобов`язання обмежується предметом цього спору та не поширюється на інші можливі підстави для застосування відповідних заходів, які в цій справі не розглядалися.
Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши висновку про правомірність оскаржуваних дій відповідача, не надав належної правової оцінки відмінності між оповіщенням особи про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і доказами непроходження або відмови від проходження військово-лікарської комісії, а також не врахував, що відповідач не підтвердив фактичних обставин, покладених в основу електронного звернення № E3898914. Наведені недоліки призвели до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення помилкового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи встановлені обставини та наведені правові висновки, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів керується статтею 139 КАС України, відповідно до якої судові витрати, понесені стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розподіляються з урахуванням результатів вирішення спору та встановлених законом правил їх відшкодування.
Матеріалами справи підтверджено, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, а за подання апеляційної скарги – 1 996,80 грн. Загальна сума понесених позивачем витрат зі сплати судового збору становить 3 328,00 грн.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати позивача зі сплати судового збору в загальному розмірі 3 328,00 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 139, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 420/763/26 – скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення до Національної поліції електронного звернення від 13 листопада 2025 року № E3898914 про доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 за електронним зверненням від 13 листопада 2025 року № E3898914 відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені статтею 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua