Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №400/5225/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5225/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

06.10.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовського Ю.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 08.07.2024 №0758685-2412-1415-UA48040050000011284.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником нежитлової будівлі, яка не відносяться до об`єкту оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.

З огляду на те, що визначення грошового зобов`язання відбулось неправомірно та необґрунтовано, позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 08.07.2024 №0758685-2412-1415-UA48040050000011284.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 гривень.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визначив, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належне йому на праві власності нежитлове приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Тому, визначення грошового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не можна вважати обґрунтованим та правомірним, що за своєю сукупністю створює підстави для скасування оспорюваного рішення контролюючого органу.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що лише фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі та споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об`єкта оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Водночас, підтвердження приналежності належної позивачеві будівлі до даного класу споруд, як і щодо статусу позивача як фізичної особи-підприємця, до податкових органів не надходило, тому у платника відсутня сукупність умов для надання пільги відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у визначений апеляційним судом строк не надійшов.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних військового квитка, довідок військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2023 № 2070 і від 04.06.2025 № 1965 позивач з 25.02.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18.07.2025 № 436020443 позивачеві на праві приватної власності належать, зокрема:

земельні ділянки для введення товарного сільськогосподарського виробництва, рілля площею 5,8054 га з кадастровим номером 4821785000:05:000:0814 і площею 6,1223 га з кадастровим номером 4821785000:05:000:0776;

182/1000 частки у спільній частковій власності будівлі зерноскладу за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Технічного опису об`єкта нерухомого майна, що належить позивачеві, вказаний об`єкт має наступні характеристики: склад є будівлею сільськогосподарського призначення (код 1271.9 за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000).

08.07.2024 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») № 0758685-2412-1415-UA48040050000011284, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання позивача за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 48398,79 грн.

Не погоджуючись із визначенням грошового зобов`язання, посилаючись на те, що нежитловий об`єкт нерухомості використовуються безпосередньо в сільськогосподарських цілях, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із підпунктом 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За визначенням, наведеним у статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, пільги, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, застосовуються за наявності сукупності двох умов: власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Також, до цього класу віднесено «Будівлі сільськогосподарського призначення інші. 1271.9».

При цьому, встановлена вказаними положеннями податкового законодавства пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Отже, для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно з`ясувати, чи є власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) сільськогосподарським товаровиробником, чи призначений об`єкт нерухомості (будівля, споруда) для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовану розділом ХІІ «Податок на майно».

Слід враховувати, що відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 року №575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 цього Кодексу.

Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.11.2020 року по справі №560/168/19, у постанові від 18.05.2021 року по справі №820/3705/17.

Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 року та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом «ж», зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідач визначив позивачеві грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік щодо нежитлової будівлі, яка належать йому на праві спільної часткової власності, та яка віднесена до будівель сільськогосподарського призначення для зберігання зерна. Також, вказаний об`єкт у спірному періоді не переданий в оренду, лізинг, позичку.

У приватній власності позивача перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,8054 га з кадастровим номером 4821785000:05:000:0814 і площею 6,1223 га з кадастровим номером 4821785000:05:000:0776, нежитлова будівля ж використовується для зберігання зерна, тобто під час введення особистого селянського господарства.

Таким чином, у спірному випадку позивач є фізичною особою - сільськогосподарським товаровиробником, якою ведеться особисте селянське господарство.

За таких обставин, нежитлова будівля для зберігання зерна, фактично є нежитловою нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника (особи, яка веде особисте селянське господарство), а тому така (нежитлова будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Стосовно тієї обставини, що позивач у 2023 році не ввів особисте селянське господарство, оскільки протягом 2023 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період, судом першої інстанції правильно враховано, що ПК України, Законом України «Про особисте селянське господарство» та іншими законодавчими актами безпосередньо не встановлено особливостей правового статусу, зокрема у податкових правовідносинах, стосовно осіб, які ведуть особисте селянське господарство, і які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (частина перша статті 65 Основного Закону України).

У мотивувальній частині рішення від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилення соціального захисту військовослужбовців Конституційний Суд України прийшов до висновку, що військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.

Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни – України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно зауважив на тому, що особа, яка припинила вести особисте селянське господарство у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період та з проходженням військової служби у період дії в Україні воєнного стану, не може перебувати в гіршому правовому становищі, ніж особа, яка продовжує вести особисте селянське господарство.

Відтак особа, яка припинила ведення особистого селянського господарства у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на період проходження нею військової служби продовжує користуватись пільгою в частині сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо будівель, споруд, віднесених до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, за умови, що такий об`єкт не зданий його власником в оренду, лізинг, позичку.

Підсумовуючи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та неправомірність податкового повідомлення-рішення ГУДПС, наявність підстав для задоволення позову та скасування рішення відповідача в судовому порядку.

Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають норма матеріального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський