Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №400/5275/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5275/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 10.09.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Катаєвої Е.В.,

суддів - Джабурії О.В., Коваля М.П,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у справі №400/5275/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у задоволенні заяви позивача щодо виплати грошового забезпечення батька - ОСОБА_2 , військовослужбовця відповідача, зниклого безвісти за особливих обставин 19.12.2025;

- зобов`язати відповідача здійснювати виплату грошового забезпечення батька - ОСОБА_2 , військовослужбовця відповідача, зниклого безвісти за особливих обставин 19.12.2025, позивачу відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та здійснити нарахування грошового забезпечення батька - ОСОБА_2 , військовослужбовця відповідача, зниклого безвісти за особливих обставин 19.12.2025, позивачу відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з дня зникнення батька, тобто з 19.12.2025, які не були нараховані.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем - ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що військовою частиною НОМЕР_1 правомірно, з дотриманням вимог Закону №2011-XII та Порядку №884, відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , оскільки за відсутності інших членів родини, позивач має право на отримання вказаних виплат.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Також вказує, що матеріали справи та апеляційної скарги не містять доказів, що зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_2 є законним представником позивача, адже саме відсутність цих документів стала причиною відмови у призначенні виплат грошового забезпечення. Даній обставині судом надано правову оцінку, натомість апелянт жодним чином не спростовує висновків суду.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.

Судом першої інстанції, а також колегію суддів встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 08.06.199 серія НОМЕР_2 і Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 03.04.2026 № 00057529354 батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Згідно з даними електронної облікової картки ОСОБА_2 він не одружений, має сина ОСОБА_1 і батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

У повних витягах з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 03.04.2026 №00057529653, від 03.04.2026 № 00057529857 і від 03.04.2026 № 000575229906 зазначено про відсутність актових записів відповідно про шлюб ОСОБА_2 , про усиновлення та встановлення батьківства.

Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 03.04.2026 №00057529715 матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_5 , а батьком - ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 03.04.2026 №00057529960.

Відомості про смерть ОСОБА_5 відсутні відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 03.04.2026 №00057530051.

ОСОБА_2 проходив з 26.02.2023 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2023 № 55.

Відповідно до пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 17.01.2026 №163/нод «Про результати службового розслідування» і наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.01.2026 №31 ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти за особливих обставин внаслідок дій з боку противника в районі ведення бойових дій, 19.12.2025 під час участі у бойових діях під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

03.04.2026 року позивач подав відповідачу через ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про виплату йому грошового забезпечення його батька ОСОБА_2 , який зник безвісти 19.12.2023.

Листом від 09.04.2026 року №1886/9511 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволені його заяви про виплату частки грошового забезпечення його батька, оскільки до неї не додано документів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 є його законним представником.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, як повнолітній дитині безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на підставі ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів, що зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_2 є законним представником позивача.

Отже, суд вважав, що за досягнення позивачем повноліття, за відсутності доказів призначення зниклого безвісті військовослужбовця опікуном або піклувальником позивача, в останнього відсутнє право на отримання грошового забезпечення за зниклого безвісті батька військовослужбовця.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно абзаців 1-5 п.6 ст.9 Закону №2011-XII в редакції Закону № 3995-IX від 08.10.2024, який введено в дію 01.02.2025, встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Отже, приписами абз.5 п.6 ст.9 Закону №2011-XII (в редакції Закону №3995-IX) встановлена можливість виплати частини грошового забезпечення військовослужбовця повнолітнім дітям за дотримання переліку умов: відсутність особистого розпорядження на випадок полону, відсутність осіб, визначених в абз.4 п.6 ст.9 Закону №2011-XII, військовослужбовець є законним представником повнолітніх дітей.

На виконання положень абз.8 п.6 ст.9 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15 квітня 2025 року №449, якою внесені зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти», виклавши Порядок №884 у новій редакції.

Порядок №884 (п.6) містить аналогічні до приписів п.6 ст.9 Закону №2011-XII підстав виплати грошового забезпечення, яке здійснюється, зокрема, у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Крім того, у разі смерті військовослужбовця або оголошення його судом померлим суми грошового забезпечення, що були збережені (депоновані) за ним, не втрачаються, а включаються до складу спадщини та переходять до спадкоємців (родичів) у порядку, встановленому законом.

Отже, умовами виплати грошового забезпечення, після внесених змін, є те, що вони здійснюються повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), яким військовослужбовець є законними представником.

Відповідно до ст.242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. При цьому, підставою виникнення представництва за законом є спеціальна вказівка закону, а підставою втратити для такого представництва є лише втрата правового статусу батьків, опікунів, усиновлювачів, з огляду на що, законні представники мають лише ті повноваження, які для них передбачені спеціальними нормами закону.

Таким чином, на думку колегії суддів, один лише факт родинних зав`язків, без дотримання встановленої процедури призначення законним представником, не надає таким повнолітнім дієздатним родичам права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Такий висновок підтверджується також п.3 Порядку №884, яким визначений перелік документів, які додаються до заяви про виплату грошового забезпечення. Такими документами серед інших є:

копія свідоцтва про народження дитини або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців;

копія документа, що підтверджує:

- призначення особи опікуном, піклувальником малолітньої (неповнолітньої) дитини військовослужбовця, усиновлення такої дитини, - для виплати грошового забезпечення законним представникам на малолітніх (неповнолітніх) дітей військовослужбовців або дітей військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку);

- призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення, - для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям військовослужбовців, їх рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці;

- встановлення інвалідності, - для виплати грошового забезпечення дітям військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам;

- копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження - для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців.

Зі змісту матеріалів справи вбачається та позивачем не заперечується, що станом на лютий 2025 року позивач досяг повноліття, отже батько ОСОБА_2 в розумінні ст.242 ЦК України не є законним представником позивача. Також позивачем не зазначені інші визначені законодавством підстави, з яких ОСОБА_2 в розумінні ст.242 ЦК України є його законним представником.

Суд першої інстанції вірно встановив, що матеріали справи не містять доказів, що військовослужбовець ОСОБА_2 був на момент зникнення законним представником позивача.

Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про наявність у нього права на отримання частини грошового забезпечення його батька військовослужбовця, оскільки у спірному випадку відсутнє дотримання всіх умов, які встановлені абз.5 п.6 ст.9 Закону №2011-XII, для виплати позивачу, як повнолітньому сину, грошового забезпечення його батька - військовослужбовця ОСОБА_2 .

Отже, керуючись приписами абз.5 п.6 ст.9 Закону №2011-XII, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті грошового забезпечення його батька військовослужбовця, зниклого безвісти за особливих обставин.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно з частиною першою ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у справі №400/5275/26 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у справі №400/5275/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком підстав, передбачених ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Е.В. Катаєва

Судді О.В.Джабурія

М.П. Коваль