Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №420/12845/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №420/12845/26

Суддя: Катаєва Е.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12845/26

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

повний текст судового рішення

складено 31.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Катаєвої Е.В.,

суддів – Джабурії О.В., Коваля М.П,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса за апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/12845/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

04.05.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , що полягають у невиплаті позивачу грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі постанова КМУ №153);

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою КМУ №153.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої постановою КМУ № 153;

зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої постановою КМУ № 153.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем – в/ч НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивач 13.04. 2026 року представник позивача направив через систему Міністерства оборони України адвокатський запит та заяву щодо виплати одноразової грошової винагороди за Постановою КМУ № 153. Позивач безпосередньо звернувся до апелянта із заявою (вх. № 1316/2949 від 17.04.2026), після чого були негайно вжиті активні заходи: надіслані офіційні запити через систему СЕДО до в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_3 (вих. № 2736/1104 від 15.05.2026) та письмово повідомлено позивача про хід розгляду його заяви (вих. № 2736/1106 від 15.05.2026). Проте не дочекавшись завершення законної процедури збору архівних даних третіми особами, позивач передчасно звернувся до суду.

В апеляційній скарзі представник апелянта також посилається на те, що у позивача відсутнє матеріальне право на отримання виплати за Постановою КМУ № 153, оскільки відсутні всі умови у сукупності для наявності такого права, зокрема умови прийняття або призвання на службу під час воєнного стану (після 24.02.2022), оскільки контракт був укладений позивачем до введення воєнного стану в Україні.

Апелянт стверджує про відсутність з його сторони протиправної бездіяльності, оскільки після отримання заяви позивача (вх. № 1316/2949 від 17.04.2026) здійснювались всі необхідні дії для прийняття рішення. В/ч НОМЕР_1 не відмовляла заявнику та не ігнорувала звернення, а здійснювала обов`язкову процедуру перевірки даних, прийняття рішення в якій залежало від відповідей третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не досліджено повною мірою всі обов`язкові умови для отримання винагороди, у зв`язку з чим помилково зобов`язано його здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 153.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції, а також колегію суддів встановлено, що 24.06.2020 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Міністерством оборони України в особі тво. командира військової частини НОМЕР_4 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Згідно з записами у військовому квитку, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 в період з 09.07.2020 по 19.06.2023, у військовій частині НОМЕР_2 в період з 20.06.2023 по 30.06.2025, військовій частині НОМЕР_1 в період з 02.07.2025 по 21.02.2026.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_5 від 09.02.2026 року, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 30.07.2025 №20477, ОСОБА_1 в період з 23.06.2023 по 10.09.2023, з 14.09.2023 по 15.10.2023, з 04.11.2023 по 18.11.2023, з 03.02.2024 по 25.05.2024, з 28.06.2024 по 09.11.2024, з 27.11.2024 по 02.01.2025, з 05.01.2025 по 17.02.2025, з 12.03.2025 по 06.04.2025, з 12.04.2025 по 19.05.2025, з 31.05.2025 по 29.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Краматорському районі, Костянтинівській міській територіальній громаді; Донецькій області, Покровському районі, Очеретинській селищній територіальній громаді, Харківській області, Ізюмському районі, Борівській селищній територіальній громаді.

ОСОБА_1 в період з 09.08.2025 по 30.09.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області, Ізюмському районі, н.п. Ізюм; Борівській селищній територіальній громаді, н.п. Гороховатка; Донецькій області, Краматорському районі, Лиманській міській громаді, н.п. Ярова, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2025 року №164.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2026 №52, головного сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_6 ), сестру медичну (брата медичного) госпітального відділення медичної роти (на 100 ліжок) військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від "10" лютого 2026 року №48-РС у відставку за підпунктом "6" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців/за наявності інвалідності) п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що справи та посаду здав і вибув з пункту дислокації "м. Ізюм", направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Одеса. З "21" лютого 2026 року виключити зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення зняти з "22" лютого 2026 року.

13.04.2026 року представник ОСОБА_1 електронного зв`язку через Міністерство оборони України направив на адресу Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит та заяву, в яких просив прийняти рішення про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, відповідно до постанови КМУ №153.

На час звернення до суду першої інстанції позивач не отримав на вказаний запит та заяву жодної відповіді, рішення чи наказ відповідача щодо виплати або відмови у виплаті одноразової грошової винагороди позивачу відсутні.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, щодо невиплати одноразової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно до Постанови КМУ № 153, оскільки станом на дату розгляду справи відповідачем, суб`єктом владних повноважень не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження нарахування та виплати або відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 цієї грошової винагороди, а позивача листом від 15.05.2026 року № 2736/1106 повідомлено, що його звернення щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п.4 постанови КМУ № 153 знаходиться в процесі опрацювання та збору необхідної інформації. Після отримання всіх необхідних даних та документів – матеріали будуть надіслані для погодження на адресу вищого командування для прийняття рішення по суті заяви. Про результати розгляду заяви буде повідомлено додатково.

Також суд першої інстанції зазначив у рішенні, що для належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою КМУ №153, вважаючи наявність у нього такого права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 ст.9 Закон №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02. 2022 року № 2102-ІХ в Україні введений воєнний стан, якій триває. Воєнний стан та мобілізація продовжена до 04.05.2026 року на підставі Закону України від 14.01.2026 року, яка затвердила Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».

11.02.2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 ( діла – постанова КМУ № 153), відповідно до п.1 якої постановлено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проєкт).

Пунктом 2 постанови КМУ №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 постанови №153 визначені учасники експериментального проєкту:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом 2 п. 4 постанови КМУ №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Позивач вважаючи, що він має право на винагороду у розмірі 1 млн гривень на підставі постанови КМУ №153 звернувся з відповідною заявою до відповідача.

Апелянт не заперечує, що ним прийнято до розгляду заяву позивача (вх. № 1316/2949 від 17.04.2026) та він не допустив протиправної бездіяльності оскільки вжив активні заходи: надіслані офіційні запити через систему СЕДО до в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_3 (вих. № 2736/1104 від 15.05.2026) та письмово повідомлено позивача про хід розгляду його заяви (вих. № 2736/1106 від 15.05.2026).

Проте колегія суддів вважає вказані доводи неспроможними, оскільки вказані заходи прийняті лише 15.05.2026 року, тобто практично за спливом місяця після отримання заяви та після звернення позивача до суду щодо протиправної бездіяльності відповідача, якій листом №2736/1106 від 15.05.2026 року повідомив позивача, що звернення про прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п.4 постанови КМУ №153 перебуває в процесі опрацювання. Отже вказані дії не буди здійснені негайно як стверджує апелянт.

Судом першої інстанції встановлено, що рішення по суті за заявою позивача не прийнято. Вказані обставини не спростовуються апелянтом.

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої Постановою №153.

За таких обставин, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції, що позивач відповідав основним умовам, визначеним постановою КМУ №153 задля отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. При цьому колегія суддів враховує також наступне.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п.4 ч.2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При вирішенні питання щодо належного способу захисту позивача, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, яка сформована у постановах від 17.12.2025 року у справі № 320/40791/23, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Колегією суддів встановлено, що в/ч НОМЕР_1 не прийняла рішення по суті заяви позивача, а тому визнаючи протиправною бездіяльність відповідача колегія суддів вважає правильним способом захисту прав позивача є зобов`язання в/ч НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 (вх. №1316/2949 від 17.04.2026) про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 та прийняти відповідне рішення.

Частиною 1 ст.317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зокрема, встановлено, що Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Матеріалами справи підтверджується, що апелянтом за подання апеляційної скарги по даній справі в електронній формі через підсистему «Електронний суд» сплачений судовий збір у загальному розмірі 4992,00 грн.

Ставка судового збору за подання апеляційної скарги в даному випадку становила 1597,44 грн (1331,20 грн х 150% х 0,8).

Що стосується надмірно сплаченого судового збору у розмірі 3394,56 грн., він підлягає поверненню позивачу у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/12845/26 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/12845/26 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 (вх. №1316/2949 від 17.04.2026) про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 (вх. №1316/2949 від 17.04.2026) про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до п.4 Постанови КМУ № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком підстав, передбачених ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Е.В. Катаєва

Судді О.В.Джабурія

М.П. Коваль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua