Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №489/5737/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 489/5737/26

Головуючий в 1 інстанції: Кокорєв В.В.

Дата і місце ухвалення: 17.09.2026р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, третя особа Департамент патрульної поліції, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

23 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Інгульського районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, третя особа Департамент патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7404564 від 19.06.2026р.

Також, позивач просив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Скасовано постанову ЕАН №7404564 від 19.06.2026р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП.

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,6 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 17.09.2026р., з ухваленням у справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що законодавець у п.2.3.г Правил дорожнього руху та у ч.5 ст.121 КУпАП прямо встановлює обов`язок водія мотоцикла під час руху використовувати саме мотошолом, а не будь-який головний убір, який суб`єктивно може сприйматися особою як такий, що певним чином захищає голову. Висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у законі детального переліку конструктивних характеристик мотошолома унеможливлює встановлення факту порушення, фактично нівелює саму вимогу підпункту «г» пункту 2.3 ПДР України. При цьому, правова норма не може тлумачитися таким чином, що будь-який предмет, який знаходиться на голові водія мотоцикла, автоматично визнається мотошоломом лише через відсутність у КУпАП чи ПДР детального технічного опису кожного елемента такого виробу. Навпаки, при вирішенні питання про те, чи є конкретний предмет мотошоломом, підлягають оцінці його об`єктивні ознаки, конструкція, призначення, матеріали, спосіб виготовлення, захисні властивості, маркування та інші обставини, які дають можливість встановити його фактичну природу. Саме такий підхід відповідає змісту вимоги про використання мотошолома з метою забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що Регламент ЄЕК ООН №22 є міжнародним технічним регламентом, предметом якого є вимоги до захисних шоломів та їхніх оглядових козирків для водіїв і пасажирів мотоциклів та мопедів. Отже, зазначений Регламент може використовуватися як технічне джерело для оцінки того, які конструктивні та функціональні ознаки притаманні виробу, призначеному саме для захисту голови водія мотоцикла. Під час розгляду справи відповідач послідовно зазначав, що предмет, який знаходився на голові позивача, за своїми зовнішніми та конструктивними ознаками не відповідав захисному мотошолому.

Посилається апелянт і на те, що позивач на підтвердження своїх доводів надав фотоматеріали предмета, на яких, за його твердженням, містяться позначення DOT та ECE 22.05. Разом із тим, відеозапис із нагрудного відеореєстратора, здійснений безпосередньо під час зупинки позивача, не підтверджує наявності на предметі зазначених маркувань. До того ж, із наданих позивачем фотоматеріалів неможливо достовірно встановити виробника виробу, його модель, серійний номер, матеріал виготовлення, конструктивні особливості, ударопоглинаючого шару.

Сторони, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, а тому, на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справу розглянуто колегією суддів в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 правомірності винесеної інспектором управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Вікентьєвим С.М. постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7404564 від 19.06.2026р., якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Згідно вказаної постанови 19.06.2026р. о 15 год. 51 хв. за адресою: м.Миколаїв, Київське шосе, 221км., ОСОБА_1 керував мотоциклом (мопедом) HONDA STEED, номерний знак НОМЕР_1 , без шолома, а також не мав при собі та не пред`явив діючого полісу страхування наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.3.г Правил дорожнього руху (порушення правил користування шоломами).

Оскаржуючи вказану постанову в судовому порядку ОСОБА_1 , передусім, зазначав, що висновок поліцейського про вчинення ним правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.121 КУпАП, не відповідає дійсності, оскільки на момент зупинки він перебував у відповідному шоломі, який сертифікований як DOT та затверджений сертифікатом ЕСЕ 22.05 і відповідає базовим вимогам безпеки. На шоломі, в якому був ОСОБА_1 , позаду наявна етикетка зі стандартом FMVSS №218 та зазначено ЕСЕ R-22-05.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та скасовуючи спірну постанову, виходив з того, що для того, щоб забезпечити максимальну безпеку та бути дозволеним для використання на дорогах, мотошолом має відповідати низці суворих вимог — від офіційної сертифікації до правильної посадки на голові. Разом з тим, законодавством наразі не визначено конкретних характеристик, яким має відповідати мотошолом. За таких обставин, за висновками суду, позивача не можна притягнути до відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, оскільки усі сумніви в т.ч., що його перероблений головний убір не виконує захисну функцію, повинні тлумачитись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Також, суд звернув увагу, що відповідність мотошоломів стандартам ECE 22.06 наразі в Україні не є обов`язковою та відповідно до постанови Кабінету Міністрів №389 така відповідність стане обов`язковою з 27 вересня 2026 року.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; та інше.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі - ПДР), порушення яких є підставою для відповідальності згідно із законодавством (п.п. 1.1, 1.9 Правил).

У пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.3г ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно частини п`ятої статті 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123 КУпАП тощо).

Підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності згідно спірної постанови стало те, що позивач керував мотоциклом (мопедом) HONDA STEED, номерний знак НОМЕР_1 , без шолома, чим порушив п.2.3.г Правил дорожнього руху (порушення правил користування шоломами).

Як вже зазначалося, позивач наполягає, що він не порушував п.2.3.г ПДР, оскільки на момент зупинки відповідачем він був у шоломі, який сертифікований як DOT та затверджений сертифікатом ЕСЕ 22.05 і відповідає базовим вимогам безпеки. На шоломі, в якому був ОСОБА_1 , позаду наявна етикетка зі стандартом FMVSS №218 та зазначено ЕСЕ R-22-05.

Суд прийняв до уваги такі посилання позивача з посиланням на те, що чинним законодавством не визначено вимог конкретних характеристик, яким має відповідати мотошолом.

Таким чином, для вирішення даного спору визначальним є встановлення чи головний убір, який був на ОСОБА_1 під час його зупинки посадовою особою УПП, можна розцінювати як шолом.

Колегія суддів зазначає, що попри те, що використання шолома є обов`язковим, в Україні відсутні національні стандарти його безпеки. Тому важливим є не лише факт наявності шолома, а і його здатність ефективно захищати.

Мотошолом визначається як засіб пасивного захисту (безпеки) голови водія та пасажира двоколісних транспортних засобів, який покликаний знижувати ризик отримання важких черепно-мозкових травм у разі дорожньо-транспортних пригод.

При цьому, чинне законодавство, зокрема, п.2.3.г Правил дорожнього руху України, вимагає не просто наявності на голові в особи, яка керує мотоциклом (мопедом), та його пасажирів, шолому, а щоб він був обов`язково застебнутий.

Незастебнутий ремінець прирівнюється до відсутності шолома в розумінні ПДР.

Таким чином, законодавець прямо встановлює обов`язок водія мотоцикла під час руху використовувати саме мотошолом, а не будь-який головний убір, який суб`єктивно може сприйматися особою як такий, що певним чином захищає голову

Така вимога законодавця покликана, передусім, для забезпечення пріоритетного завдання держави – визнання життя та здоров`я людини в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України). Встановлення вимоги про шолом — це не обмеження свободи, а конституційний механізм збереження життя вразливих учасників дорожнього руху.

Запроваджуючи імперативну (обов`язкову) вимогу щодо застебнутого мотошолома, держава виконує свій головний обов`язок — вона утверджує стандарти безпеки, які знижують загальний рівень травматизму в суспільстві.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В розумінні ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Дослідивши наявний в матеріалах справи відеозапис із нагрудного відеореєстратора, колегія суддів встановила, що предмет, який знаходився на голові ОСОБА_1 , за своїми зовнішніми та конструктивними ознаками не відповідав захисному мотошолому.

Зокрема, зафіксований під час спілкування з поліцейськими предмет мав ознаки текстильного головного убору, виготовленого із м`якого матеріалу, зі зшитими елементами та м`яким козирком, а його форма та конструкція були характерними для звичайного головного убору.

На відміну від захисного мотошолома, під час безпосередньої фіксації події не було встановлено наявності твердої захисної зовнішньої оболонки, спеціального ударопоглинаючого шару та інших конструктивних елементів, характерних для засобу захисту голови водія мотоцикла.

До того ж, головний убір, наявний на ОСОБА_1 , не був застебнутий, як того вимагає п.2.3.г ПДР.

Позивач, на підтвердження своїх доводів, надав фотоматеріали предмета, на яких, за його твердженням, містяться позначення DOT та ECE 22.05.

Разом із тим відеозапис із нагрудного відеореєстратора, здійснений безпосередньо під час зупинки позивача, не підтверджує наявності на предметі зазначених маркувань.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звертав увагу суду на те, що на передній частині предмета, який знаходився на голові ОСОБА_1 та був зафіксований нагрудним відеореєстратором, міститься напис «Souvenir». Зазначений напис перекладається як «сувенір», «пам`ятний виріб» та за своїм змістом не є маркуванням відповідності захисного мотошолома вимогам безпеки.

Правову оцінку таким доводам відповідача судом першої інстанції не надано; суд обмежився вказівкою на відсутність в Україні законодавчо визначених конкретних характеристик, яким має відповідати мотошолом (від офіційної сертифікації до правильної посадки на голові).

Колегія суддів звертає увагу, що визначальним у даній справі є не те, чи довів позивач відповідність предмета конкретному технічному стандарту, а насамперед у тому, чи виконав він вимогу п. 2.3.г ПДР України — чи перебував під час руху на мотоциклі у застебнутому мотошоломі.

На думку колегії суддів, матеріалами справи підтверджено, що таку вимогу Бунчуком О.О. не виконано.

Колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.121 КУпАП. А відтак, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7404564 від 19.06.2026р. – відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки задовольняючи позов ОСОБА_1 судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права та не повно з`ясовано обставини справи, тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2026 року, з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Частиною третьою статті 272 КАС України передбачено, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених, зокрема, статтею 286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук