Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №439/2340/26 — Бродівський районний суд Львівської області

Справа № 439/2340/26

Провадження № 2-а/439/36/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Броди

Бродівський районний суд Львівської області у складі

головуючого судді Рахімової О.В.,

з участю секретаря судового засідання Кашуби Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Броди адміністративну справу за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Галушки Василя Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача — тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 про скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення, —

ВСТАНОВИВ:

представник позивача — адвокат Галушка В.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить скасувати постанову № 901 від 28 жовтня 2025 року, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. 20 жовтня 2025 року позивача було примусово доставлено працівниками поліції та ІНФОРМАЦІЯ_2 до районного центру комплектування, де згодом винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за нібито не проходження повторного медичного огляду (ВЛК) до 05 червня 2025 року особами, визнаними обмежено придатними до військової служби, відповідно до Закону України № 3621-IX. Однак позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), станом на 16 липня 2024 року та у спірний період, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (мобільний застосунок «Резерв+»), офіційно має статус «Виключено» та категорію обліку «Не військовозобов`язаний». Позивач ніколи не визнавався обмежено придатним до військової служби в розумінні вказаних норм закону, а був виключений з військового обліку, а тому на нього не поширювалися обов`язки щодо проходження повторної ВЛК до 05 червня 2025 року. Відповідно, в його діях повністю відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Ухвалою судді Бродівського районного суду Львівської області від 30.09.2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі.

14 жовтня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими. Відповідач зазначив, що під час перевірки військово-облікових даних через систему «Оберіг» встановлено непроходження позивачем повторного ВЛК у строк до 05 червня 2025 року відповідно до вимог Закону України № 3621-IX. Представник відповідача вказав, що позивач помилково визначає свій правовий статус: хоча у 2003 році його було виключено з обліку у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин, Законом України № 3633-IX від 11.04.2024 (набрав чинності 18.05.2024) відповідну підставу для виключення з обліку було виключено зі ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згодом позивача було повторно взято на облік 20.10.2025. Відповідач стверджує, що оскаржувана постанова винесена з дотриманням вимог чинного законодавства, правопорушення є триваючим, а строк накладення стягнення не пропущено, оскільки його обчислено з моменту виявлення порушення (20.10.2025). У зв`язку з цим відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю та закрити провадження у справі.

19 жовтня 2026 року представником позивача адвокатом Галушкою В.В. подано заперечення (відповідь на відзив), в якому повністю відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві від 14.10.2026, наполягає на задоволенні позовних вимог щодо скасування постанови та закриття провадження у справі.

В обґрунтування зазначає, що відповідач не надав жодних доказів (номерів, дат чи змісту рішень ВЛК), які б підтверджували, що позивач раніше був визнаний обмежено придатним, адже саме на цю категорію поширювався обов`язок пройти повторний огляд до 05 червня 2025 року.

Представник зазначає, що представник відповідача сам визнає, що ОСОБА_1 було виключено з військового обліку ще в серпні 2003 року, а повторно взято на облік лише 20 жовтня 2025 року (тобто вже після спливу граничної дати проходження ВЛК). Водночас згідно з електронними даними «Резерв+» станом на середину 2024 року він числився як виключений з обліку та «не військовозобов`язаний».

Представник наголошує, що сам факт відсутності у реєстрі «Оберіг» запису про проходження ВЛК не доводить вини особи, якщо закон не покладав на неї такий обов`язок персонально, а органи ТЦК не можуть будувати звинувачення виключно на припущеннях. Також, у протоколі наявні суперечності щодо дат, фіксуються розбіжності з приводу вручення копій документів, а також наявні процедурні порушення щодо належного повідомлення особи та забезпечення її прав.

На підставі викладеного представник позивача просить суд прийняти ці заперечення, врахувати їх під час розгляду справи та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Галушка В.В. не з`явився, подав заяву в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, письмові пояснення сторін у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Встановлено, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № 901 від 28 жовтня 2025 року громадянина ОСОБА_1 , зареєстрованого в м. Броди, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 20 жовтня 2025 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 до ІНФОРМАЦІЯ_2 було супроводжено військовозобов`язаного ОСОБА_1 , який перебував у розшуку на підставі звернення ТЦК від 20.10.2025 № E3781210.

Підставою для притягнення до відповідальності слугувало те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 , будучи особою, яка до набрання чинності Законом України від 12.02.2025 № 4235-IX була визнана обмежно придатною до військової служби, в порушення вимог п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень даного Закону не пройшов повторний медичний огляд (ВЛК) у строк до 05 червня 2025 року.

Уповноважений орган дійшов висновку, що зазначеними діями ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з даними державного реєстру (застосунок «Резерв+»), сформованими 16 липня 2024 року відносно ОСОБА_1 має статус «Не військовозобов`язаний» та є виключеним з військового обліку (категорія обліку — «Виключено»). Згідно із наявними в реєстрі даними військово-лікарської комісії від 15 жовтня 2003 року, ОСОБА_1 визнано «Придатним» до військової служби. Сформований 16.07.2024 року електронний військово-обліковий документ не містить жодних відомостей про визнання ОСОБА_1 «обмежено придатним» до військової служби.

Оцінюючи вказані докази, суд виходить з того, що офіційні відомості державного реєстру, сформовані задовго до виникнення спірних правовідносин, є належними та допустимими доказами, які спростовують твердження про наявність у ОСОБА_1 статусу «обмежено придатного» та підтверджують факт його виключення з військового обліку зі статусом «не військовозобов`язаний.»

Приписами п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX установлено обов`язок пройти повторний медичний огляд до 05 червня 2025 року виключно щодо громадян України, які до набрання чинності цим Законом були визнані «обмежено придатними до військової служби».

У матеріалах справи відсутні будь-які рішення чи висновки ВЛК про визнання ОСОБА_1 «обмежено придатним до військової служби» до набрання чинності Законом № 3621-IX.

Оскільки позивач ніколи не мав процесуального статусу особи, визнаної «обмежено придатною», на нього не поширювалася нормативно-правова вимога п. 2 розділу II Закону № 3621-IX щодо обов`язку самостійного звернення до ТЦК та СП чи повторного проходження ВЛК у строк до 05.06.2025.

Обов`язок проходження повторного медичного огляду у строк до 05 червня 2025 року стосувався виключно громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності відповідним Законом України № 3621-IX.

Як встановлено судом і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (зокрема витягом з «Резерв+»), ОСОБА_1 не перебував на обліку як обмежено придатний, а був офіційно виключений з військового обліку із категорією обліку «Не військовозобов`язаний». Будь-яких доказів на спростування цих даних суб`єктом владних повноважень — ІНФОРМАЦІЯ_6 — суду не надано.

Відповідач під час винесення оскаржуваної постанови не довів та документально не обґрунтував, на підставі яких саме норм та юридичних фактів на особу, яка виключена з військового обліку і не має статусу обмежено придатного, поширювалися вимоги щодо обов`язкового проходження повторної ВЛК у визначений строк, в той час коли останнього було повторно взято на військовий облік 20.10.2026 року.

Таким чином, оскільки позивач не належав до категорії осіб, на яких покладався такий обов`язок, в його діях відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 286 КАС України, суд, —

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Галушки Василя Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 — задовольнити повністю.

Скасувати постанову № 901 від 28 жовтня 2025 року, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковник ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя О.В. Рахімова