Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №280/4833/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/4833/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року (суддя Татаринов Д.В., повне судове рішення складено 24 липня 2026 року) в справі № 280/4833/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною бездіяльності з не нарахування інфляційних втрат за порушення строку і тривалому невиконанні перерахування коштів за рішенням суду по справі №280/6888/24;

стягнення на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період затримки виплати з 14 січня 2025 року по 14 березня 2026 року, у розмірі 5 361,56 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у структурі грошового забезпечення віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а тому нібито є доходом разового характеру, на який не поширюється Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Зауважує, що додаткова винагорода не була фіксованою допомогою, яка одноразово виплачується у зв`язку з настанням одного завершеного юридичного факту, додаткова винагорода нарахована за безпосереднє виконання ОСОБА_1 бойових завдань у двох різних календарних місяцях та визначена у розрахунку на місяць пропорційно фактичному часу участі у бойових діях і відповідних заходах. Право на кожну частину винагороди виникало залежно від кількості підтверджених днів служби в особливих умовах, а її розмір змінювався залежно від тривалості такої участі. Виплата мала проводитися на підставі наказів командування за відповідні розрахункові періоди.

Отже, сума 54696,20 грн є сукупністю належних позивачу складових грошового забезпечення за окремі періоди квітня і травня 2024 року, а не єдиною неподільною виплатою, що виникла внаслідок одного випадку.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 280/6888/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року, ОСОБА_1 14 березня 2026 року виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за участь у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно) пропорційно часу участі у таких діях та заходах за період з 18 квітня 2024 року по 25 квітня 2024 року (включно), з 03 травня 2024 року по 18 травня 2024 року (включно).

Загальна сума винагороди склала 54 696,20 грн.

Виплату вищезазначеної додаткової винагороди, відповідач здійснив без нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Оскільки додаткова винагорода, встановлена постановою КМУ № 168 на період дії воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим.

Судом встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 280/6888/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року, ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 14 березня 2026 року виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, за період з 18 квітня 2024 року по 25 квітня 2024 року включно, з 03 травня 2024 року по 18 травня 2024 року включно у розмірі 54 696,20 грн.

Додаткова винагорода виплачена без компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Спірним в цій справі є питання наявності підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої позивачу на виконання судового рішення у справі №280/6888/24 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За положеннями статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19, від 19 червня 2024 року в справі № 440/700/20.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Позивач пов`язує наявність у нього права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати із виплатою 14 січня 2025 року на виконання судового рішення у справі №280/6888/24 додаткової винагороди, яка установлена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року.

Проте така позиція позивача є помилковою, адже виплачена позивачу на виконання судового рішення у справі №280/6888/24 додаткова винагорода не є доходом, на який може бути нарахована компенсація втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати, у розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Згідно з абзацом третім пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року ухвалено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністром оборони (стаття 9 Закону №2011-XII).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, чинній до 25 лютого 2025 року, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 1-1 постанови №168 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби (08 травня 2024 року), установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Згідно з пунктом 1-2 постанови №168 у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пункт 1-1 постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко передбачає, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

За відсутності принаймні однієї із указаних умов виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Судом враховуються приписи частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, які відносять до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).

Додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких додаткова винагорода, установлена постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається.

Наведене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

При визначенні питання, чи є додаткова винагорода, передбачена постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, суд враховує наступні висновки Верховного Суду.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2024 року у зразковій справі № 640/13029/22, зазначено, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.

Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, а саме до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.

Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Цей правовий висновок застосований Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23 сформульовано правовий висновок, за яким до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, суд доходить до висновку, що оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою № 168 на період дії воєнного стану, має тимчасовий (непостійний) характер, розмір додаткової винагороди не є сталим, тобто не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, така додаткова винагорода не є складовою частиною грошового забезпечення, тому додаткова винагорода на період дії воєнного стану, запроваджена постановою №168, не є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ, у разі порушення строків виплати якого нараховується компенсація втрати частини доходів.

За наведених обставин суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої позивачу на виконання судового рішення у справі №280/6888/24 додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, та, відповідно, про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта зводяться до того, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, постійно виплачувалась позивачу, тому порушення строків її виплати має наслідком нарахування компенсації втрати частини доходів, та спростовані викладеними вище висновками суду.

Суд відхиляє посилання апелянта на висновки Верховного Суду, наведені в апеляційній скарзі, адже судом при вирішенні цієї справи застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року в справі №280/4833/26 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 в справі №280/4833/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 28 жовтня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко