Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №340/480/23
Суддя: Чепурнов Д.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 340/480/23
Суддя І інстанції – Кравчук О.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень, стягнення шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним наказ в.о. начальника Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06.12.2021 № 1486-п про проведення відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 ПК України документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (у прохальній частині позовної заяви цей наказ помилково зазначено як «№ 1489-г», однак з опису обставин справи та доданих до позову документів вбачається, що йдеться саме про наказ від 06.12.2021 № 1486-п, копія якого додана до матеріалів справи);
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.01.2022 № 0000/167/0708 (форма «В4»);
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.01.2022 № 0000/168/0708 (форма «Р»);
- стягнути з відповідача на користь позивача 20100,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними рішеннями відповідача щодо винесення зазначених податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 18.01.2022 року № 0000/168/0708 (форма «Р») та від 18.01.2022 року № 0000/167/0708 (форма «В4»). У задоволенні решти позовних було вимовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ході судового розгляду справи, відповідач неодноразово звертав увагу суду та наголошував на тому, що в ході проведення перевірки спеціалістами контролюючого органу були використані документи безпосередньо надані Позивачем особисто, і перелік яких зазначено в п.2.11 акту перевірки, в тому числі і договір про фінансовий лізинг № 00024353 від 06.09.2021 року. Інших документів, окрім тих які зазначені в п.2.11 акту перевірки, позивачем до перевірки не надано. Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів щодо надання під час проведення перевірки на запит контролюючого органу від 09.12.2021, тих документів, які наданні до клопотання від 01.12.2023 та від 19.03.2024. Суд першої інстанції в рішенні констатував факт надання Позивачем тільки під час судового розгляду справи документів, які не надавалися в ході проведення перевірки і дійшов висновку, що документи надані позивачем доводять факт використання автомобіля у власній господарській діяльності, але вважає, що з цим неможливо погодитися, оскільки судом не враховано судову практику яка свідчить про те, що суд не може брати до уваги документи надані платником податків на підтвердження доводів про неправомірність прийнятого щодо нього рішення, які не були надані під час перевірки або протягом строку передбаченого для надання заперечень на акт перевірки, оскільки ці документи не відповідають вимозі щодо допустимості доказів у адміністративній справі. Судова практика свідчить, що саме на платника податків покладається обов`язок зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу, що кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Вказана норма вимагає наявність документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві. Тобто, у разі надання первинних документів лише в суді не змінює їхнього статусу – вони прирівнюються до відсутніх на момент перевірки. Вказує, що вручений особисто платнику запит від 09.12.2021 року за номером 9736/6/11-28-07-08-14, містив зокрема прохання, надати документи щодо використання легкового автомобіля VW Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTI в операціях, що є господарською діяльністю чи об`єктами оподаткування податком на додану вартість. Згідно з облікових даних ГУ ДПС у Кіровоградській області, у відомостях щодо об`єктів оподаткування поданих ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу, відсутній легковий автомобіль VW Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTI - НОМЕР_1 . Вказує на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду передбаченого ст. 122 КАС України. При цьому звертає увагу на те, що податкові повідомлення-рішення №0000/168/0708, №0000/167/0708 від 18.01.2022 позивач отримав поштою – 18.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Вказує на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи. Також вказує, що представником не доведено обґрунтованості розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення від 06.12.2021 року № 2226 та наказу Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06.12.2021 року № 1486-п, виданих з підстав, визначених підпунктом 19-1.1.6 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пунктом 200.11 статті 200 ПК України, відповідачем призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень та жовтень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість. Дата початку перевірки – 07.12.2021 року, тривалість - п`ять робочих днів.
08.12.2021 року до контролюючого органу за вх. № 21754/6 надійшла письмова заява від імені ФОП ОСОБА_1 такого змісту: «В зв`язку з відсутністю офісного приміщення прошу провести перевірку в приміщенні контролюючого органу». Заява зареєстрована відповідачем у встановленому порядку. Належних та допустимих доказів на спростування факту подання цієї заяви позивачем (зокрема, висновку почеркознавчої експертизи, заяви про підробку доказу в порядку статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) тощо) матеріали справи не містять; клопотань про призначення відповідної експертизи учасниками справи не заявлено.
09.12.2021 року позивачу особисто вручено під підпис запит контролюючого органу № 9736/6/11-28-07-08-14, яким запропоновано надати документальне підтвердження використання легкового автомобіля Volkswagen Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTION в операціях, що є господарською діяльністю чи об`єктом оподаткування ПДВ, а також інформацію про стан товарно-матеріальних цінностей та дебіторської/кредиторської заборгованості. Доказів надання позивачем відповіді на вказаний запит або документів на його виконання матеріали справи не містять.
За результатами перевірки складено акт від 20.12.2021 № 4443/11-28-07-08/2853720190, яким встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ за вересень 2021 року на 234 587,00 грн внаслідок ненарахування податкових зобов`язань, передбачених підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, за операцією придбання (отримання на умовах фінансового лізингу за договором від 06.09.2021 № 00024353 з ТОВ «Порше Лізинг Україна») легкового автомобіля Volkswagen Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTION вартістю 1 407 521,00 грн, у тому числі ПДВ 234 587,00 грн, який використовується не в господарській діяльності платника податку. Внаслідок цього порушення завищено від`ємне значення з ПДВ, задеклароване позивачем: за вересень 2021 року – на 135 427,00 грн, за жовтень 2021 року – на 126 263,00 грн.
У зв`язку з неприбуттям позивача для підписання акта перевірки 20.12.2021 року складено акт № 563/11-28-07-08/2853720190 про неможливість вручення та підписання акта документальної перевірки, а сам акт перевірки надіслано позивачу засобами поштового зв`язку.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем 18.01.2022 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0000/168/0708 (форма «Р»), яким позивачу визначено грошове зобов`язання з ПДВ у розмірі 108 324,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 27 081,00 грн;
- № 0000/167/0708 (форма «В4»), яким зменшено від`ємне значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Зазначені податкові повідомлення-рішення отримано позивачем 15.02.2022 (згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), і з відповідною скаргою до контролюючого органу вищого рівня позивач не звертався.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 09.09.2021 року № 45 «Про введення в експлуатацію основних засобів», яким автомобіль Volkswagen Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTION, державний номер НОМЕР_3 , введено в експлуатацію з метою виробничого використання та якому присвоєно інвентарний номер 101514467, журнал обліку виїздів/приїздів автотранспорту, договір фінансового лізингу від 06.09.2021 року № 00024353, акт приймання-передачі транспортного засобу від 09.09.2021 року, податкова накладна від 09.09.2021 року № 3069, підтверджують реальність операції з отримання автомобіля в лізинг та його фактичне введення в експлуатацію і використання позивачем саме з метою провадження господарської діяльності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суд першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг, а також придбанням (будівництвом, спорудженням, створенням) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Разом з тим за приписами підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, якщо придбані товари/послуги, необоротні активи використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Отже, збереження права на податковий кредит, сформований за операцією придбання необоротного активу (транспортного засобу), поставлене в залежність від факту використання такого активу в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, під час проведення перевірки позивач на запит контролюючого органу від 09.12.2021 № 9736/6/11-28-07-08-14 документів на підтвердження використання спірного автомобіля в господарській діяльності не надав, у зв`язку з чим відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України такі документи вважалися відсутніми у позивача на час складення податкової звітності за перевірений період.
Водночас за змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Проводячи системний аналіз наведених норм, Верховний Суд у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 320/43936/23 сформував висновок, згідно з яким надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
У постановах від 10 лютого 2026 року у справі № 320/28354/24 та від 27 травня 2026 року у справі № 280/364/25 Верховний Суд зазначив, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.
Такий підхід відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості та пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень. Тому сам по собі факт ненадання документів під час перевірки без з`ясування причин їх ненадання та оцінки поведінки платника не може бути достатньою підставою для позбавлення його можливості підтвердити реальність господарських операцій у судовому процесі.
Так позивачем після завершення перевірки, зокрема під час судового розгляду справи, надано наказ від 09.09.2021 року № 45 «Про введення в експлуатацію основних засобів», яким автомобіль Volkswagen Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTION, державний номер НОМЕР_3 , введено в експлуатацію з метою виробничого використання та якому присвоєно інвентарний номер 101514467, а також журнал обліку виїздів/приїздів автотранспорту. Оцінюючи допустимість та доказове значення цих документів, суд виходить з такого.
Надаючи оцінку вказаним обставинам справи суд першої інстанції принагідно зауважив, що приписи пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають наслідки ненадання платником податків документів саме для цілей контролюючого органу під час прийняття ним рішення за результатами перевірки, і не встановлюють заборони для платника податків надати відповідні документи суду в межах судового розгляду справи про оскарження прийнятого рішення, так само як не звільняють суд від обов`язку дослідити та оцінити всі подані учасниками справи докази у їх сукупності (частина перша статті 9, статті 72-79, 90 КАС України). В той же час належність та допустимість наказу від 09.09.2021 року № 45 і журналу обліку виїздів/приїздів автотранспорту як доказів відповідачем не спростована, клопотань про витребування додаткових доказів на спростування відображених у них відомостей або про надання цим доказам оцінки контролюючим органом при їх фактичному оприлюдненні у справі відповідач не заявляв.
Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені документи в сукупності з іншими наявними у справі доказами: договором фінансового лізингу від 06.09.2021 року № 00024353, актом приймання-передачі транспортного засобу від 09.09.2021 року, податковою накладною від 09.09.2021 року № 3069 підтверджують реальність операції з отримання автомобіля в лізинг та його фактичне введення в експлуатацію і використання позивачем саме з метою провадження господарської діяльності.
При цьому відповідач не спростував змісту наказу від 09.09.2021 № 45 чи записів у журналі обліку виїздів/приїздів автотранспорту, не навів конкретних обставин, які б свідчили про використання спірного автомобіля позивачем у особистих, невиробничих цілях.
Спростовуючи доводи контролюючого органу про те, що станом на час перевірки відомості про спірний автомобіль були відсутні в обліку контролюючого органу за формою № 20-ОПП, суд врахував той факт, що відповідно до статей 63, 117 ПК України неподання платником податків форми № 20-ОПП у встановлений строк тягне за собою самостійну відповідальність, визначену ПК України, та саме по собі не спростовує факту використання майна в господарській діяльності платника податку.
Отже, вищенаведеними обставинами справи підтверджується факт використання автомобіля Volkswagen Arteon R-Line 2.0 TDI 4MOTION у власній господарській діяльності в перевіреному періоді (вересень-жовтень 2021 року), а тому підстави для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та, відповідно, для зменшення задекларованого позивачем від`ємного значення з податку на додану вартість – відсутні, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Судом першої інстанції принагідно зауважено, що адміністративне судочинство спрямоване на встановлення об`єктивної істини у справі на підставі повного та всебічного дослідження наявних доказів, а не на формальне підтвердження висновків контролюючого органу, зроблених ним у межах перевірки на підставі обмеженого кола документів, наданих платником податків на момент її проведення.
Враховуючи, що під час судового розгляду встановлено, що висновок контролюючого органу про невикористання спірного автомобіля в господарській діяльності позивача не відповідає дійсним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень, та як наслідок їх скасування.
Надаючи оцінку строку звернення позивача з даним позовом до суду колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У спорах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень сам по собі факт їх направлення контролюючим органом за податковою адресою платника не є достатньою підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду. Для вирішення цього питання суд повинен встановити, коли особа фактично дізналася або об`єктивно могла дізнатися про прийняття такого рішення.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суд від 28 травня 2026 року справа № 520/22570/25 .
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржені податкові повідомлення рішення були отримані позивачем 03 лютого 2023 року за адвокатським запитом представника позивача, а тому звернувшись до суду 08 лютого 2023 року останнім не було пропущено строк звернення до суду встановлений ч.2 ст.122 КАС України.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У ситуації, що розглядається, адвокат Швець Ігор Леонідович виконував послуги з професійної правничої допомоги позивачу у розгляді цієї справи на підставі договору № 294 від 19 січня 2023 року.
В той же час матеріали справи не містять ані договору про надання професійної правничої допомоги, ані доказів оплати , ані актів надання послуг, тобто жодних документів на підтвердження надання такої допомоги.
Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини.
З огляду на викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження як витрат на надання правової допомоги так і сам факт їх надання, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 02.06.2022 справа № 380/3142/20, від 12.08.2023 справа № 380/7394/21, від 16.06.2025 справа № 160/78292/23.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень).
Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року скасувати в частині стягнення витрат професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень).
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 27 жовтня 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Кальник
суддя С.В. Сафронова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua