Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/16506/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/16506/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року в адміністративній справі № 160/16506/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиключення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинити дії щодо виключення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не врахував виникнення права на виключення з військового обліку ще 13 червня 2002 року, а також те, що заява про реалізацію цього права була подана до набрання чинності змінами до статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На думку апелянта, відповідач повинен був розглянути заяву по суті та прийняти відповідне рішення, а не обмежуватися повідомленням про необхідність особистої явки. При цьому особиста присутність, як зазначає апелянт, могла бути необхідною для внесення відповідної відмітки до військово-облікового документа, але не перешкоджала розгляду поданих документів та вирішенню питання про наявність підстав для виключення з військового обліку. Також апелянт посилається на нормативні акти, які регулювали військовий облік у 2002 році, та на судову практику щодо застосування принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом та права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає правові засади виконання громадянами України військового обов`язку, зокрема щодо взяття на військовий облік, зняття з нього та виключення з нього.

Як убачається з матеріалів справи, позивач пов`язує виникнення права на виключення з військового обліку з набранням 13 червня 2002 року законної сили вироком суду, яким його було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Позивач вважає, що зазначені обставини є підставою для застосування до нього пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка передбачала виключення з військового обліку громадян України, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

При цьому колегія суддів зауважує, що сам факт засудження особи у певний період не є достатнім для висновку про виникнення в неї права на виключення з військового обліку саме з моменту набрання вироком законної сили. Для встановлення такого права необхідно з`ясувати зміст нормативного регулювання, чинного на відповідну дату, а також умови та порядок застосування передбаченої законом підстави для виключення з військового обліку.

Отже, доводи позивача про виникнення відповідного права 13 червня 2002 року потребують перевірки з урахуванням редакцій законодавства, чинних у відповідні періоди, а також обставин засудження позивача та документів, поданих ним на підтвердження своїх вимог.

Пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній до 18 травня 2024 року, передбачалося виключення з військового обліку громадян України, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 зазначеного Закону викладено в новій редакції, якою підставу для виключення з військового обліку у зв`язку з попереднім засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину було виключено.

Таким чином, на час подання позивачем заяви 03 травня 2024 року законодавство передбачало відповідну підставу для виключення з військового обліку, на яку він посилався. Водночас на час надання відповідачем відповіді від 04 червня 2024 року зазначене нормативне регулювання вже змінилося.

За таких обставин належить розмежовувати питання про наявність у позивача матеріально-правових підстав для виключення з військового обліку та питання про дотримання відповідачем установленого порядку розгляду його звернення.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом із тим застосування цього конституційного принципу до спірних правовідносин потребує встановлення того, чи виникло в позивача до набрання чинності Законом № 3633-IX конкретне суб`єктивне право на виключення з військового обліку, чи лише існувала передбачена законодавством можливість звернутися з відповідною заявою.

Саме по собі подання заяви до зміни законодавства не означає автоматичного виникнення безумовного права на її задоволення. Водночас зміна законодавства не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку належно розглянути звернення, надати оцінку наведеним обставинам та обґрунтувати прийняте рішення.

Як установлено судом першої інстанції, відповідач листами від 15 травня 2024 року № 4/5497 та від 04 червня 2024 року № 4/6371 надав позивачу відповіді на його звернення, у яких повідомив про необхідність особистої присутності для здійснення відповідних облікових дій.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача, пославшись на надання позивачу відповідей та необхідність його особистої явки, а також на зміну законодавства, яка набрала чинності 18 травня 2024 року.

Колегія суддів погоджується з тим, що оцінка правомірності вимоги про особисту присутність повинна здійснюватися з урахуванням нормативного регулювання, чинного на час надання відповідної відповіді.

Так, пунктом 81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2024 року № 675, передбачалося здійснення взяття на військовий облік за особистої присутності особи. При цьому відповідне регулювання не містило загального правила про обов`язковість особистої присутності для всіх випадків зняття або виключення з військового обліку, тотожного правилу щодо взяття на облік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2024 року № 675, яка набрала чинності 13 червня 2024 року, пункт 81 Порядку № 1487 було змінено, зокрема передбачено, що особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки не є обов`язковою.

Отже, вимога відповідача щодо особистої присутності позивача має оцінюватися з урахуванням змісту звернення, мети необхідних облікових дій та нормативного регулювання, чинного на відповідний час. Сам факт повідомлення про необхідність особистої явки не дає підстав автоматично визнати поведінку відповідача протиправною.

Водночас дотримання процедури здійснення облікових дій та вирішення питання про наявність матеріально-правових підстав для виключення з військового обліку є різними за змістом питаннями, які не можуть ототожнюватися.

Із доводів позивача вбачається, що звернення від 03 травня 2024 року стосувалося не лише здійснення технічних облікових дій, а й вирішення питання про наявність у нього права на виключення з військового обліку на підставі конкретної норми закону з огляду на обставини засудження.

Однак із наведеного в матеріалах справи змісту листів відповідача від 15 травня 2024 року № 4/5497 та від 04 червня 2024 року № 4/6371 не вбачається належної правової оцінки доводів позивача щодо моменту виникнення підстав для виключення з військового обліку, правового значення обставин його засудження та наслідків зміни законодавчого регулювання для розгляду поданої заяви.

Саме по собі повідомлення про необхідність особистої присутності або посилання на зміну законодавства не замінює належного вирішення порушеного особою питання з урахуванням наведених нею обставин і поданих документів.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Зазначене означає, що відповідач повинен обґрунтувати правомірність своїх дій з урахуванням змісту звернення позивача, поданих документів та правових підстав, на які той посилався.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обмежився посиланням на надані відповідачем листи та необхідність особистої присутності позивача, не надавши належної оцінки доводам про можливе виникнення підстав для виключення з військового обліку до зміни законодавства.

При цьому суд не з`ясував у достатньому обсязі, чи отримало звернення позивача належне вирішення саме в частині оцінки наведених ним матеріально-правових підстав для виключення з військового обліку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності відповідача є передчасним, оскільки факт надання відповіді на звернення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку належно розглянути порушене питання та мотивувати свою правову позицію.

Разом із тим наведені обставини не дають достатніх підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача виключити позивача з військового обліку.

Для вирішення цього питання необхідно встановити зміст вироку суду, правову кваліфікацію злочину, призначене покарання, обставини набрання вироком законної сили, а також нормативне регулювання, яке підлягало застосуванню на відповідних етапах виникнення та реалізації права, на яке посилається позивач.

Крім того, необхідно розмежувати дату виникнення обставин засудження, дату набрання чинності відповідною законодавчою підставою для виключення з військового обліку та дату звернення позивача до відповідача. Ці обставини не є тотожними та мають самостійне правове значення.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках, коли прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд може зобов`язати його вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У цій справі належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненадання належної оцінки по суті заявленим позивачем правовим підставам для виключення з військового обліку та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 03 травня 2024 року.

Під час повторного розгляду відповідач повинен оцінити обставини засудження позивача, подані ним документи, нормативне регулювання, чинне на час виникнення відповідних обставин, а також правові наслідки змін законодавства, що набрали чинності 18 травня 2024 року, і прийняти за результатами розгляду обґрунтоване та мотивоване рішення відповідно до вимог законодавства.

При цьому відповідач має врахувати правову оцінку, надану судом у цій постанові, та не обмежуватися формальним посиланням на зміну законодавства або необхідність особистої присутності заявника.

Такий спосіб захисту не означає наперед визначеного висновку про безумовну наявність у позивача права на виключення з військового обліку. Водночас він забезпечує належний розгляд звернення та вирішення порушеного питання з урахуванням усіх істотних обставин.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: відповідача належить зобов`язати повторно розглянути заяву позивача, тоді як у задоволенні вимоги про безпосереднє виключення з військового обліку слід відмовити.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім істотним обставинам справи та доводам позивача щодо правових підстав для виключення з військового обліку і належності розгляду його заяви, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі № 160/16506/24 -скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині ненадання належної оцінки по суті заявленим ОСОБА_1 правовим підставам для виключення з військового обліку за заявою від 03 травня 2024 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 травня 2024 року про виключення з військового обліку, надати оцінку наведеним у ній обставинам і поданим документам, визначити належне правове регулювання з урахуванням часу виникнення відповідних обставин та змін законодавства, врахувати правову оцінку, надану судом у цій постанові, і прийняти за результатами розгляду обґрунтоване та мотивоване рішення відповідно до вимог законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов