Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/22335/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №520/22335/25

Суддя: Фоміна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 р.Справа № 520/22335/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/22335/25

за позовом ОСОБА_1

до Спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради Федорової Ольги Володимирівни, депутата Височанської селищної ради , Дємочко Вікторії Миколаївни - начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради, депутата Височанської селищної ради , Провідного спеціаліста Височанської селищної ради Радченко Олени Вікторівни, депутата Височанської селищної ради

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Радченко Олени Вікторівни - провідного спеціаліста Височанської селищної ради, депутата Височанської селищної ради (далі – Радченко О.В.), Федорової Ольги Володимирівни - спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради (далі – Федорова О.В.), Дємочко Вікторії Миколаївни - начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради (далі – Дємочко В.М.), в якому просив:

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради ОСОБА_2 на посаду начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції»;

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради: ОСОБА_3 на посаду спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції»;

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради: ОСОБА_4 на посаду провідного спеціаліста Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачі, одночасно будучи депутатами Височанської селищної ради та посадовими особами її виконавчого апарату, перебувають у стані суперечності приватного та публічного інтересів, що, на його думку, порушує вимоги статті 22 Закону України «Про запобігання корупції». Позивач стверджує, що депутати місцевої ради не мають права обіймати посади в тому самому органі місцевого самоврядування, де здійснюють депутатські повноваження, оскільки це є використанням службового становища у приватних інтересах. Як мешканець територіальної громади та голова громадської організації, він вважає, що такі обставини порушують його інтереси, пов`язані із забезпеченням законності та принципів демократії, у зв`язку з чим просить суд визнати недійсними правочини щодо прийняття відповідачів на відповідні посади та залучити до участі у справі НАЗК.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Радченко Олени Вікторівни - провідного спеціаліста Височанської селищної ради, депутата Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459), Федорової Ольги Володимирівни - спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд.12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459), депутат Височанської селищної ради та до Демочко Вікторії Миколаївни - начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459) про визнання недійсним рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 заяву позивача про залучення третьої особи до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Радченко Олени Вікторівни - провідного спеціаліста Височанської селищної ради, депутата Височанської селищної ради, Федорової Ольги Володимирівни - спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради та до ОСОБА_2 - начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради про визнання недійсним рішення залишено без задоволення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Радченко Олени Вікторівни - провідного спеціаліста Височанської селищної ради, депутата Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд.12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459), Федорової Ольги Володимирівни - спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд.12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459), депутат Височанської селищної ради та до ОСОБА_2 - начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради, депутат Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд.12, с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл., 62459) про визнання недійсним рішення відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та невмотивованість, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 05.08.2026 року, постановлене у справі № 520/22355/25 у відмові в задоволенні його позовних вимог та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а саме:

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради ОСОБА_2 на посаду начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції»;

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради: ОСОБА_3 на посаду спеціаліста 1 категорії Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції»;

- визнати недійсним правочин щодо прийняття депутата Височанської селищної ради: ОСОБА_4 на посаду провідного спеціаліста Височанської селищної ради так як він суперечить ст. 22 ЗУ «Про запобіганню корупції».

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не надав оцінку діям працюючих депутатів у селищній раді на предмет сумісності таких дій через ст. 33 ЗУ «Про запобігання корупції». Мало того, наприклад посада депутата В. Дємочко в селищній раді є «начальник відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради», а як депутат В. Дємочко є головою постійної депутатської комісії – з питань освіти, культури, туризму, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення. Тобто В. Дємочка як депутат селищної ради забезпечує свою діяльність як посадова особа селищної ради.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла таких висновків.

Судом встановлено такі обставини справи.

ОСОБА_1 є мешканцем Височанської територіальної громади Харківської області, а також головою об`єднання громадян Харківської районної Харківської області громадської організації «Споживач» (свідоцтво про реєстрацію №20 від 18.04.2005 року).

Позивач, як вбачається зі змісту позовної заяви, виявив, що депутати Височанської селищної ради В.М. Дємочко, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одночасно перебувають також у статусі посадових осіб Височанської селищної ради.

Вважаючи вищезазначені обставини неправомірними та недопустимими у демократичному суспільстві, а також такими, що суперечать положенням статті 22 ЗУ «Про запобігання корупції», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про автоматичну несумісність статусу депутата місцевої ради із зайняттям посад у тому самому органі місцевого самоврядування є необґрунтованими. Конституція України, Закон України «Про статус депутатів місцевих рад», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Закон України «Про запобігання корупції» не встановлюють загальної заборони для депутата місцевої ради одночасно перебувати на посаді посадової особи органу місцевого самоврядування. Несумісність виникає лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема щодо посад, які входять до складу виконавчого комітету ради або щодо яких Конституцією чи законами України встановлено спеціальні обмеження сумісництва. Відповідачі обіймають посади провідного та головного спеціалістів, а також начальника відділу соціального захисту населення Височанської селищної ради та не займають посад селищного голови, його заступників, секретаря ради чи інших посад, щодо яких законом прямо передбачено несумісність із депутатським мандатом. Крім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були призначені на відповідні посади у 2021 році та не були включені до персонального складу виконавчого комітету на посади яких поширюється відповідні обмеження. Посилання позивача на статтю 22 Закону України «Про запобігання корупції» як на норму, що нібито забороняє депутату місцевої ради працювати в органі місцевого самоврядування, суд першої інстанції визнав безпідставним, оскільки зазначена норма встановлює заборону використовувати службові повноваження чи пов`язані з ними можливості в приватних інтересах, однак сама по собі не встановлює несумісності депутатського мандата із зайняттям посад служби в органах місцевого самоврядування. При цьому позивачем не наведено жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачі використовували службове становище, комунальне майно чи бюджетні кошти у приватних інтересах або брали участь у прийнятті рішень в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів без дотримання вимог антикорупційного законодавства. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт одночасного перебування відповідачів у статусі депутатів Височанської селищної ради та посадових осіб її структурних підрозділів не свідчить про порушення вимог законодавства, а позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання недійсними розпоряджень про їх призначення на відповідні посади чи існування порушення його прав, свобод або охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Положеннями ч. 1, 2 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України:

нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин.

Водночас правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта і відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 17.07.2025 № 990/173/25 та інших.

У постанові від 19 червня 2025 року у справі № 320/46140/24 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, з посиланням на раніше сформовані правові висновки, зазначив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 600/3900/21-а та від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тому під час розгляду кожної справи суд встановлює чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо акти суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у межах цієї справи фактично є:

- розпорядження селищного голови Височанської селищної ради від 23.02.2023 № 46-к про переведення ОСОБА_4 , начальника відділу з питань соціально-економічного розвитку, за її згодою, на посаду провідного спеціаліста з питань соціально-економічного розвитку з 01 березня 2023 року;

- розпорядження селищного голови Височанської селищної ради від 12.02.2021 № 146-к про призначення ОСОБА_3 з 15 лютого 2021 року на посаду спеціаліста І категорії;

- розпорядження селищного голови Височанської селищної ради від 12.02.2021 № 147-к про призначення ОСОБА_2 з 15 лютого 2021 року на посаду начальника відділу соціального захисту населення.

Зазначені вище розпорядження є актами індивідуальної дії, а тому породжують правові наслідки виключно для осіб, яких вони стосуються, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Отже, ці акти можуть бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовами осіб, щодо яких вони були прийняті або чиїх прав та інтересів вони безпосередньо стосуються.

Позивач стверджує, що вищезазначені розпорядження стосуються його, оскільки він є мешканцем Височанської територіальної громади Харківської області, а тому будь-яке рішення, прийняте Височанською селищною радою, що суперечить законодавству України, особливо таке, що суперечить нормам антикорупційного законодавства, стосується і його, бо підриває основи демократії.

Колегія суддів зауважує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Тобто таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, який має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

Законодавство України не передбачає можливості подання позову «в інтересах правопорядку», який відомий у теорії права як actio popularis, без обов`язку підтвердити, що відповідний акт, рішення, дія чи бездіяльність безпосередньо зачіпає права та інтереси самого позивача. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/6744/22.

При цьому колегія суддів зауважує, що якщо позивач вважає, що оскаржувані правочини (розпорядження) суперечать антикорупційному законодавству, він має право звернутись до компетентних органів, до повноважень яких входить перевірка дотримання особами, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вимог антикорупційного законодавства, із відповідною заявою (скаргою).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів констатує, що оскаржувані розпорядження стосуються виключно відповідачів, а позивач не довів наявності власної матеріально-правової заінтересованості та порушення належного особисто йому права або законного інтересу внаслідок прийняття зазначених розпоряджень, як актів індивідуальної дії.

Доводи щодо правомірності або неправомірності оскаржуваних розпоряджень не мають самостійного правового значення для вирішення цього позову, оскільки суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19.

Відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року по справі № 520/22335/25 - змінити з підстав та мотивів його прийняття.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року по справі № 520/22335/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua