Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №200/1599/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 р.Справа № 200/1599/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 р. (постановлену суддею Бадюковим Ю.В.) по справі за заявою ОСОБА_1 , поданою в порядку ст. 378 КАС України, в справі № 200/1599/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 28.01.2025 р. у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 р. у справі № 200/1599/25, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2025 р., позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 28.01.2025 р., відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р (II), відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та провести виплату пенсії ОСОБА_1 з 28.01.2025 р., відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(II), відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій просив: задовольнити заяву про зміну способу виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 р. у справі № 200/1599/25 та змінити спосіб виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду 04.04.2025 р. у справі № 200/1599/25, стягнувши з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з 28.01.2025 р. по 01.05.2026 р. в сумі 141373,82 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 р. заяву задоволено, а саме: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з 28.01.2025 р. по 01.05.2026 р. в сумі 141373,82 грн.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 р., відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 р. у справі № 200/1599/25.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем ухвала суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви позивача.

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені заявником обставини ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у встановлений судом спосіб.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснено перерахунок пенсії позивачу, проте доплата у сумі 141373,82 грн., яка на теперішній час не виплачена.

Тобто, на теперішній час рішення Донецького окружного адміністративного суду від

04.04.2025 р. у справі № 200/1599/25 не виконано.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивача підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, при виконанні судового рішення щодо соціальних виплат є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат є встановлення факту невиконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 р. – без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 р. по справі № 200/1599/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич