Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №947/33928/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

Справа № 947/33928/26

Провадження № 3/947/3300/26

28.10.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №739130 від 06.08.2026, складений інспекторами УПП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Носенко Г.В., щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 06.08.2026 року, близько 18:36, по вул.Львівська в м.Одесі, керував транспортним засобом Nissan Leaf, державний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9.а «Правил дорожнього руху України». Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за згодою особи за допомогою приладу газоаналізатору Drager 7510, прилад ARLM-0405. Результат тесту виявився позитивним та показав 2,81 проміле, тест 1801.

Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.

ОСОБА_1 , представлений адвокатом Миколюком А.П., до суду не з`явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Адвокат Миколюк А.П. заявив клопотання про проведення судового засідання без участі ОСОБА_1 .

Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення, у вказаній категорії справ не є обов`язковою, а тому протокол розглянуто без участі ОСОБА_1 , за участю його представника – адвоката Миколюка А.П.

Адвокат Миколюк А.П. подав письмове клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, мотивуючи своє клопотання наступним.

Так, за змістом розмов на початку спілкування між водієм і інспекторами поліції, ОСОБА_1 запитав працівників поліції про причину зупинки й чи допускав він порушення. Працівники поліції посилалися на якесь повідомлення третіх осіб про автомобіль із відповідним реєстраційним номером.

Пункти 2-3 розділу І Інструкції, затвердженої наказом МВС/МОЗ №1452/735, вимагають наявності підстав вважати водія нетверезим за конкретними ознаками (запах алкоголю, порушення координації/мови тощо). Повідомлення невідомої особи само по собі не підміняє належного встановлення таких ознак.

Разом з тим, водієві не були названі ознаки алкогольного сп`яніння.

Із аудіозапису випливає, що ОСОБА_1 кілька разів говорив про готовність пройти перевірку на місці, одночасно висловлюючи бажання пройти огляд у медичному закладі (згадував вул.Воробйова). При обговоренні поїздки він ставив питання про безпечне поводження із собакою, яку не можна залишити в зачиненому автомобілі під час спеки. Такі репліки необхідно оцінювати в контексті повної розмови, а не автоматично прирівнювати до відмови від законного огляду.

Після повідомлення результату 2,81 %, ОСОБА_1 прямо заперечував достовірність показника. У пункті 14 протоколу він власноруч зазначив «Не згоден». Водночас акт огляду, судячи з наявної копії, містить запис про згоду з результатом. Це істотна фактична суперечність: необхідно встановити, чи поліцейські прямо з`ясовували згоду після результату, як заповнювався акт, що саме пред`явили на підпис і чи було волевиявлення усвідомленим.

За ч.3 ст.266 КУпАП, п.6 Порядку, затвердженого постановою КМУ № ПОЗ, та п.7 розділу І Інструкції №1452/735, у разі незгоди з результатом огляду поліцейським огляд проводиться в закладі охорони здоров`я. Відтак слід перевірити, чому медичний огляд фактично не відбувся і які саме дії поліції свідчать про забезпечення цього права. У протоколі є твердження про відмову від огляду в медзакладі, однак таких доказів поліцейськими не надано.

Далі захисник зазначає, що близько 18:50:21 відбулася спроба огляду (згадано тест №1801), під час якої прилад видав повідомлення «Алкоголь у роті». Після цього спостерігалися подальші неодноразові спроби, повідомлення про недостатній обсяг видихуваного повітря, перезапуск приладу, а також висловлювання поліцейського щодо його роботи за високої температури. Роздруківка з результатом 2,81 % відображає час, який потрібно зіставити з часовою міткою оригінального відео (орієнтовно 18:54).

Офіційна інструкція виробника Drager Alcotest 7510 (Instructions for Use, англомовна частина, розділи Performing the measurement; Fault, Cause, Remedy) пояснює, що повідомлення «Mouth alcohol» означає виявлення залишкового алкоголю в порожнині рота з перериванням вимірювання, і вказує на повторне вимірювання приблизно через 15 хвилин після останнього вживання алкоголю. Виробник також рекомендує після позитивного результату контрольне повторне вимірювання через 10-15 хвилин.

Разом з тим, відсутність заміни мундштука між спробами однієї особи не слід без додаткових даних вважати самостійним доведеним порушенням: інструкція виробника вимагає новий мундштук для кожної особи, що проходить огляд. Тому, на думку адвоката, поліцейські в порушення вимог виробника використовували забруднений мундштук, а не новий, перед кожним новим вимірюванням, чи були порушення правил експлуатації приладу.

На стоп-кадрах під час роботи з приладом видно поліцейського-чоловіка; зі слів захисту, на формі він має ознаки звання капітана. Водночас у чеку, за попереднім прочитанням, оператором записана ОСОБА_2 , яка у протоколі зазначена як старший лейтенант поліції. Стоп-кадри самі по собі не дають змоги достовірно встановити спеціальне звання та ПІБ фактичного оператора. Тому, на думку адвоката, необхідно встановити чи був безперервним відеозапис та історією налаштувань приладу, а також пояснити, чи означає вказане у чеку поле фактичного оператора або лише обліковий профіль користувача.

Протокол датовано 06.08.2026 19:21:48. На кадрі камери №471012 з часом 19:21:51 відображено роботу з документами; відповідно до змісту звукової доріжки, поліцейські в цей момент лише друкували протокол і планували заповнювати інші документи. За повідомленням захисту, одна з працівниць обговорювала помилку оформлення. Це означає, що момент фактичного складання акта огляду, направлення на медогляд, внесення даних про згоду з результатом та вручення відповідних примірників особі не відповідають один одному, що безпосередньо впливає на достовірність і доказове значення документів.

Адвокат Миколюк А.П. додав до своїх письмових пояснень фото таблицю зі стоп-кадрами камери та Інструкцію виробника Drager Alcotest.

Тому, на думку адвоката, провадження по справі підлягає закриттю.

Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши доводи адвоката Миколюка А.П., деякі з яких є слушними і заслуговують на увагу, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 за подіями від 06.08.2026, які описані в протоколі про адміністративне правопорушення, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано.

Висновок судді про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, ґрунтуються на недотриманні працівниками поліції належної правової процедури щодо фіксування і складання протоколу про адміністративне правопорушення, а також порушення працівниками поліції правил експлуатації приладу Drager Alcotest 7510.

Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.

Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відеореєстратором.

Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші документи, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .

З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що працівниками поліції був зупинений автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .

Поліцейський не навів водієві причин зупинки транспортного засобу.

На запитання водія ОСОБА_1 про причини зупинки або будь-яке порушення правил дорожнього руху, поліцейський повідомляє, що водій, нібито порушив правила дорожнього руху, але не називає, яке саме правопорушення було вчинене. Після чого, поліцейський наводить іншу версію зупинки транспортного засобу, а саме відпрацювання повідомлення на лінію 102 з транспортним засобом Nissan Leaf, державний знак НОМЕР_1 .

Далі, працівник поліції, не представляється та не попереджає водія про те, що здійснюється фіксація на відеокамеру (бодікамеру).

Більш того, поліцейський, будучи не задоволеним проханням водія повідомити причину зупинки, пропонує пройти дослідження на виявлення стану алкогольного сп`яніння на місці. Разом з тим, поліцейський не називає ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, які, виявлеються у останнього, не перевіряє їх.

ОСОБА_1 , будучи впевненим в своїй тверезості, відразу погоджується, але просить відвести його до медичного закладу для проведення дослідження.

Потім на відеозапису зафіксовано, як ОСОБА_1 проходить дослідження на місці за допомогою газоаналізатору Драгер, який показує нульовий результат.

Працівником поліції констатуються, що виріб несправний та очікують інший екіпаж з іншим пристроєм Драгер.

З третьої спроби, оскільки попередні рази виріб надавав негативні результати, газоаналізатор видав результат 2,81 проміле, який явно не відповідав фізичному стану водія, мова якого була логічна, послідовна без невиправданих пауз, переміщувався водій без порушення координації рухів тощо.

Після завершення дослідження за допомогою приладу Драгер та отримання позитивного результату. При цьому поліцейський в порушення вимог ст.266 КпАП України не запропонував ОСОБА_1 проїхати до медичного закладу для медичного огляду на стан сп`яніння.

Разом з тим, водій ОСОБА_1 відразу заявив, що не погоджується з результатом, виявив, бажання проїхати до медичного закладу для перевірки свого стану, на що поліцейські стали під усілякими приводами, у т.ч. через собаку, яка була у транспортному засобі ОСОБА_1 , не їхати до медичного закладу.

Після чого починається процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАп України, в якому водій відразу зазначив, що не згоден з протоколом.

Відповідно до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року N23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Аналогічного роду положення закріплено і у ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N5-рпу2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягнення особи до відповідальності.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Отже, відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КУАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

В силу положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Диспозиція ст.130 КпАП України є банкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).

Відповідно до ст.266 КпАП України у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, з результатами використання спеціальних технічних засобів, огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

З відеозапису вбачається, що патрульний поліцейський діяв з порушенням алгоритму дій, передбачених відомчими нормативними актами, а протокол про адміністративне правопорушення складений безпідставно, без дотримання належної правової процедури. Наведені факти ставлять під сумнів законність дій поліцейських, і як наслідок – законність і допустимість здобутих ними доказів.

Доводи захисника є слушними, доводяться відеозаписом, а тому приймаються до відома.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 своєчасно були наведені причини зупинки транспортного засобу; фактичне не були виявленні ознаки алкогольного сп`яніння водія і не озвучені їх водієві; після отримання незгоди водія з результатами вимірювання Драгер, не запропоновано та не доставлено водія до медичного закладу для проведення дослідження, сама процедура вимірювання була проведена з порушенням вимог виробника, то на підставі правової доктрини «отруєного дерева» наступні здобуті поліцейськими докази, такі як результати виявлення стану сп`яніння та сам протокол про адміністративне правопорушення - визнаються недопустимими доказами і на них суддя не ґрунтує судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Застосування належної правової процедури у провадженні - це встановлені процесуальним законодавством способи реалізації норм процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на справедливий суд.

Інші докази: довідки інспектора ВАП УПП в Одеській області про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія та відсутності у нього адміністративних стягнень за ст.130 КпАП України, несуть інформаційних характер та приймаються судом до уваги, але ці документи не свідчать про вчинення водієм адміністративного правопорушення.

Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.

Суддя Борщов І. О.