Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №620/7154/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №620/7154/26

Суддя: Олена ЛУКАШОВА

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Чернігів Справа № 620/7154/26

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27 травня 2026 року № 46-ДВ про відкликання дозволу на імміграцію в Україну стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Молдова.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відкликання та визнання такою, що підлягає вилученню, посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.09.2016, виданої ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області поновити правове становище Карповича Валерія Івановича, яке існувало до прийняття рішення від 27.05.2026 № 46-ДВ, у тому числі шляхом відновлення дії дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні або шляхом вчинення інших необхідних дій для усунення наслідків протиправного рішення.

У обґрунтування позову вказано, що він проживає в Україні близько 35 років. В Україні перебуває його сім`я, зокрема дружина, повнолітні діти та онук, а тому відкликання дозволу на імміграцію після такого тривалого періоду проживання є надзвичайно серйозним втручанням у його право на повагу до приватного і сімейного життя.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позову та вказує, що у зв`язку з надходженням від Управлінням стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України подання про відкликання позивачу дозволу на імміграцію, оскільки він під час перебування в Україні скоїв ряд тяжких злочинів у складі організованої злочинної групи, було прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію в України та посвідки на постійне проживання.

Позивач надав відповідь на відзив у якій наполягає на задоволенні позову та зауважує таке:

- відповідач не наводить доказів того, що станом на 27.05.2026 вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 20.12.2024 набрав законної сили, а тому він не може безумовно використовуватися як підстава за пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»;

- після Вироку Деснянського районного суду міста Чернігова 2012 року та після завершення іспитового строку органи міграційної служби продовжували оформлювати документи на постійне проживання. Так, 24.04.2015 було документовано посвідкою на постійне проживання, а 28.09.2016 — новою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 ;

- за пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» необхідне встановлення того, що конкретні дії конкретної особи дійсно становлять відповідну загрозу та суб`єкт владних повноважень зобов`язаний встановити фактичні обставини щодо конкретної особи, надати їм індивідуальну оцінку та пояснити причинний зв`язок між цими обставинами і застосованим до особи заходом;

- із рішення №46-ДВ неможливо чітко встановити, який конкретний вирок Відповідач вважає підставою за пунктом 1, коли саме такий вирок набрав законної сили; які конкретні дії Позивача Відповідач вважає загрозою у розумінні пункту 2, які докази підтверджують існування такої загрози саме станом на момент прийняття рішення, яке самостійне зважування цих обставин було здійснено Управлінням ДМС. Наведення у відзиві значно ширшого обґрунтування не змінює того, що суд перевіряє правомірність конкретного рішення, прийнятого 27.05.2026;

- Відповідач не показав, що до прийняття рішення №46-ДВ провів реальне індивідуальне зважування тривалих сімейних, особистих та соціальних зв`язків із публічним інтересом, на який він посилається. Натомість у відзиві зазначені обставини фактично відкидаються лише з тієї причини, що вони не створюють автоматичного права па проживання.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 клопотання позивача про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою від 16.07.2026 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або його розстрочення відмовлено, заяву позивача про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 залучено Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.10.2026 відповідь на відзив від 21.09.2026 повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою суду від 26.10.2026 пояснення третьої особи від 21.10.2026 повернуто Управлінню стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З висновку від 18.02.2004 №6/512 про оформлення посвідки на проживання позивачу, затвердженого 19.02.2024 начальником відділу ГІРФО УМВС України у Чернігівській області, було встановлено, що позивач з 1992 року проживає та прописаний в місті Чернігові та вважається таким, що має дозвіл на імміграцію в України, оформлено посвідку на проживання.

19.02.2004 позивач був документований тимчасовою посвідкою на проживання серії НОМЕР_2 .

24.04.2015 позивач отримав нову посвідку серії НОМЕР_3 у зв`язку з непридатністю попередньої посвідки.

28.09.2016 позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 .

З 17.01.2005 позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 виданим 17.01.2026 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції.

За час перебування у шлюбі у подружжя народилися донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Також у позивача в Україні є син ОСОБА_3 29.04.1992 від попереднього шлюбу, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 виданим 24.10.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 17.04.2026 №00087808271.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 виданого 22.04.2020 син позивача є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач має подяки від командир військової частини НОМЕР_7 від 10.10.2023, 05.12.2022 від військової частини НОМЕР_8 за активну громадянську позицію, підтримку та вагомий внесок у роботу, 10.10.2023 за активну громадянську позицію, підтримку та вагомий внесок у роботу, від керівництва БФ «Альфа - Допомога» за допомогу підрозділам Збройних сил України, батальйонам територіальної оборони та добровольчим формуванням, від військової частини НОМЕР_9 за самовіддану працю на благо української нації, внесок у захист незалежності та територіальної цілісності України, надану матеріальну допомогу для зміцнення обороноздатності армії, від військової частини НОМЕР_10 за небайдужість, підтримку допомогу яку надає, грамоту від командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за надання допомоги військовим частинам під час повномасштабної війни та відбиття збройної агресії від російських окупантів.

Управлінням стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надіслало відповідачу звернення від 24.04.2026 №49123/124-2026 щодо відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію, яке мотивовано тим, що відповідно до п. 2 ст. 12 Закону України «Про Імміграцію» є наявні обставини, за яких дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні, так як позивач під час перебування в України скоїв ряд тяжких злочинів в складі організованої злочинної групи, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2, 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, ч. 3 ст. 332 КК. Так 20 грудня 2024 року Деснянським районним судом міста Чернігова у кримінальному провадженні № 12022270000000256 оголошено вирок, за результатами якого ОСОБА_1 визнано винним та за скоєння злочинів передбачених ч. 2, 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, ч. 3 ст. 332 КК призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 7 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах прикордонної служби на 3 роки та з конфіскацією майна. Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 14.05.2023.

Згідно з Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 20.12.2024 у справі №750/493/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 28 ч.1 ст.114 -1, ч.3 ст. 28 ч.1 ст. 114-1, ч.3 ст. 332, ч. 3 ст.358 КК України та призначено покарання:

- ч. 2 ст. 28 ч. І ст. 114-1 КК України на 5 років позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України на 5 років 3 місяці позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на 5 років 7 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах прикордонної служби на 3 роки та з конфіскацією особистого майна;

- ч. 3 ст.358 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Згідно із ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років 7 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах прикордонної служби на 3 роки та з конфіскацією майна. Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 14.05.2023.

У зв`язку з розглядом звернення про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію відповідач 04.05.2026 звернувся з вимогою УІАП ГУНП в Чернігівській області щодо відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності та наявності судимості.

На вказану вимогу надійшла довідка відповідно до якої позивач був засуджений 17.12.2012 Деснянський РС м. Чернігова статті 187 ч.2; 69; 190 ч.3; 70 ч. 1 КК України до позбавлення волі строком на 5 років на підставі ст. 76 КК від відбування покарання звільнити з іспитовим строком 2 р. Ухвалою Новозаводського РС м. Чернігова від 13.01.2015 керуючись ст. 78 КК України звільнено від відбуття покарання по закінченню іспитового строку з/с 21.01.2015.

Також позивач притягався до адміністративної відповідальності протокол АА/1507156 від 25.07.2011 за ч. 1 ст.122 КУпАП перевищення водіями т/з встановлених обмежень шв.руху та порушення інших ПДР, за що було накладено штраф 255 грн.

27.05.2026 був затверджений висновок про підстави для відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивача, згідно з яким, керуючись пунктами 1, 2 частини першої частиною другою статті 12, пунктами 21-23 Порядку провадження, підпункт 1 пункту 64, підпунктом 1 пункту 72 Порядку оформлення, вважалось би за доцільне Відкликати рішення ВГІРФО УМВС України в Чернігівській області від 18.02.2004 № 6/512 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадяни Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкликати, визнати такою, що підлягає вилученню та знищенню видану посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.09.2016.

Листом від 27.05.2026 відповідач повідомив позивачу про відкликане рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну № 6/512 від 18.02.2004 відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» та про відкликання і визнання такою, що підлягає вилученню посвідки на постійне проживання № НОМЕР_11 від 28.09.2016. До вказаного повідомлення було додано рішення про відкликання дозволу.

З рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну від 27.05.2026 №46-ДБ встановлено, що дозвіл на імміграцію № 6/512 від 18.02.2004 відкликаний на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 28.09.2016 01 відкликана на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Про прийняте рішення листом від 27.05.2026 повідомлено Управлінням стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Листом від 28.05.2026 про прийняте рішення повідомлено Державну міграційну службу України, Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства.

Також направлений лист від 27.05.2026 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з проханням зняти з реєстрації у зв`язку з припиненням підстав для подальшого перебування на території України позивача.

Вважаючи рішення відповідача про відкликання дозволу на імміграцію протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491-ІІІ у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо:

1) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення (частина друга статті 13 Закону №2491-ІІІ).

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили (частина п`ята статті 13 Закону №2491-ІІІ).

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну (частина п`ята статті 13 Закону №2491-ІІІ).

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення (частина восьма статті 13 Закону №2491-ІІІ).

Рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, рішення про надання дозволу на імміграцію/відмову у наданні дозволу на імміграцію, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, оскаржуються у встановленому порядку до адміністративного суду (частина 4 статті 15 Закону №2491-ІІІ).

Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України Про імміграцію.

Згідно з пунктом 22 у разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку (окрім ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС), для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію”, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

За приписами абзацу 1 пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію. (абзац 3 пункту 23 Порядку №1983).

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй (абзац 5 пункту 23 Порядку №1983).

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321) посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною (абзац 1 пункту 65 Порядку №321).

У разі коли посвідка була відкликана або визнана недійсною одночасно з відкликанням або визнанням недійсним дозволу на імміграцію, на підставі якого вона була оформлена, копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки надсилається заявнику в порядку, передбаченому пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (абзац 2 пункту 66 Порядку №321).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили та/або дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні

Винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо відкликання дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора відкликання дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

При цьому питання щодо відкликання дозволу мають право порушувати, зокрема, органи Національної поліції, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для відкликання дозволу на імміграцію.

Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 27.05.2026 рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

У постанові від 17.04.2025 у справі № 420/17661/23 Верховний Суд уважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Водночас Верховний Суд наголосив, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Також Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У спірних правовідносинах підставою вважати, що дії позивача становили загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні та відкликання дозволу на імміграцію в Україну пов`язано із захистом прав і законних інтересів громадян України, було подання Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

У вказаному поданні йшлося про те, що позивач під час перебування в України скоїв ряд тяжких злочинів в складі організованої злочинної групи, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2, 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, ч. 3 ст. 332 КК. 20 грудня 2024 року Деснянським районним судом міста Чернігова у кримінальному провадженні № 12022270000000256 оголошено вирок, за результатами якого ОСОБА_1 визнано винним та за скоєння злочинів передбачених ч. 2, 3 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, ч. 3 ст. 332 КК призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 7 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах прикордонної служби на 3 роки та з конфіскацією майна. Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 14.05.2023. В зверненні було зазначено, що триває апеляційне оскарження.

Водночас станом на дату прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та, як наслідок відкликання посвідки на постійне проживання вирок Деснянським районним судом міста Чернігова від 20.12.2024 не набрав законної сили та тривало апеляційне оскарження, а тому встановленні цим вироком діяння позивача не можуть бути підставою для висновку про вчинення позивачем винних дій, що становлять загрозу Національній безпеці України та громадському порядку в Україні.

Також цей вирок не може бути підставою для висновку про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію за пунктом 1 частини 1 статті 12 «Про імміграцію», оскільки, як вже зазначалось вирок не набрав законної сили.

Засудження позивача 17.12.2012 Деснянський районним судом м. Чернігова за ч.2 статті 187; ч.3 статті 190 КК України до позбавлення волі строком на 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнення його від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Новозаводського РС м. Чернігова від 13.01.2015 керуючись ст. 78 КК України звільнено від відбуття покарання по закінченню іспитового строку з/с 21.01.2015.

То суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 88 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Приписами пункту 1 статті 89 Кримінального кодексу України передбачено, що такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

Отже, на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач є таким, що не має судимості, а тому вирок Деснянського районного судому м. Чернігова від 17.12.2012 не може бути підставою для висновку про наявність підстав для відкликання дозволу на імміграцію за пунктом 1 частини 1 статті 12 «Про імміграцію».

Варто зауважити, що за загальним правилом кримінального права погашення судимості анулює її правові наслідки. Проте у сфері міграційного контролю держава оцінює не лише формальну наявність статусу судимості, а й саму протиправну поведінку особи та характер її інтеграції в суспільство. Відтак, оцінці підлягають безпосередньо факт учинення злочину, поведінка особи, її зв`язки, поточна діяльність та інші дані, на підставі яких робиться висновок про те, чи становлять дії іммігранта загрозу національній безпеці або громадському порядку в Україні.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.12.2012 позивач був засуджений за ч. 2 ст. 187 (напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм) та ч. 3 ст. 190 (шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) КК України. Вказані кримінальні правопорушення є умисними та за ступенем тяжкості віднесені до категорії тяжких злочинів проти власності.

Суд констатує, що дії передбаченні статтею 114-1 Кримінального кодексу України, а саме, перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, відносяться до кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України; діяння передбачене статтею 332 Кримінального кодексу України - незаконне переправлення осіб через державний кордон України, віднесено до кримінальних правопорушень у сфері недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; діяння передбачене статтею 358 Кримінального кодексу України - підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, віднесено до кримінальних правопорушень проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів. Отже, такі діяння під час дії воєнного стану та оголошення мобілізації становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні.

При вирішенні цього спору суд бере до уваги те, що на час виникнення спірних правовідносин до статті 12 Закону № 2491-III та пункту 23 Порядку № 1983 унесені зміни Законом № 4017-IX від 10.10.2024 та постановами Кабінету Міністрів України № 58 від 19.01.2024, № 573 від 16.05.2025.

Зокрема, відбулась заміна визначень «скасування дозволу на імміграцію», «скасування посвідки на постійне проживання» на «відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію», «відкликання дозволу на імміграцію», «відкликання посвідки на постійне проживання» без зміни підстав для вчинення відповідних дій.

У той же час, процедура прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію (раніше - скасування дозволу на імміграцію) та про відкликання посвідки на постійне проживання (раніше - скасування посвідки на постійне проживання) суттєвих змін не зазнала.

Тому суд уважає, що враховані та застосовані ним висновки Верховного Суду є релевантними до обставин цього спору та відповідного нормативного регулювання.

Так, у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

У цьому контексті міграційний орган зобов`язаний ретельно оцінювати баланс між захистом національної безпеки й громадського порядку та правом іммігранта на повагу до приватного життя. Зокрема, врахуванню підлягають такі фактори: тривалість часу, що минув із моменту вчинення правопорушень, поведінка особи після відбуття покарання; відсутність причетності позивача до вчинення інших правопорушень; наявність у нього сім`ї на території України, стійких соціальних зв`язків, легального доходу, загальний строк проживання в країні. Тобто оцінці підлягає те, чи становить особа реальну небезпеку на сьогодні, а не лише в минулому.

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Вказана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Приймаючи спірні рішення, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області лише вказало, що наданий дозвіл на імміграцію №6/512 від 18.02.2004 відкликати на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», проте не зазначив обґрунтування такого рішення, та як наслідок відкликання дозволу на імміграцію відкликав посвідку на постійне проживання.

Суд наголошує, що судовий контроль за рішеннями суб`єкта владних повноважень не передбачає підміну дискреційної оцінки адміністративного органу власною оцінкою суду. Разом із тим реалізація дискреційних повноважень не звільняє такий орган від обов`язку викласти мотиви прийнятого рішення в обсязі, достатньому для розуміння причин, з яких особу визнано такою, що її дії становлять загрозу національній безпеці або громадському порядку в Україні.

Додатково суд наголошує, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки - набуває особливого значення, зокрема, коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин суд дійшов висновку про те, що спірне рішення не відповідає обґрунтованості та правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Щодо вимог в частині визнання протиправними дій Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відкликання та визнання такою, що підлягає вилученню, посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.09.2016, виданої ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача поновити правове становище ОСОБА_1 , яке існувало до прийняття рішення від 27.05.2026 № 46-ДВ, у тому числі шляхом відновлення дії дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні або шляхом вчинення інших необхідних дій для усунення наслідків протиправного рішення, то суд зазначає, що права позивач в цій частині захищені шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27 травня 2026 року № 46-ДВ про відкликання дозволу на імміграцію в Україну щодо ОСОБА_1 і не потребують додаткового визнання протиправними зазначених дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27 травня 2026 року № 46-ДВ про відкликання дозволу на імміграцію в Україну щодо ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14013, код ЄДРПОУ 37804450).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Івана Мазепи, 70, м. Чернігів, 14001, код ЄДРПОУ 43305056).

Повне судове рішення складено 28.10.2026.

Суддя Олена ЛУКАШОВА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua