Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №560/20990/25
Суддя: Печений Є.В.
Справа № 560/20990/25
РІШЕННЯ
іменем України
28 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2).
З урахуванням заяв про зміну предмета позову, прийнятих судом до розгляду, та залучення військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-3) до участі у справі як співвідповідача позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 18.10.2025 № 1567 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2025 № 299 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 № 358 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 15.12.2025 відкрито провадження у справі № 560/20990/25 та визначено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Цією ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 документи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, зокрема наказ № 1567 від 18.10.2025, документи, які стали підставою його видання, та докази ознайомлення позивача з відповідним наказом.
У військової частини НОМЕР_1 витребувано наказ про зарахування позивача до списків особового складу, документи, які стали підставою його видання, та докази ознайомлення позивача з ним.
Ухвалою від 30.12.2025 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову від 22.12.2025, якою конкретизовано позовну вимогу щодо наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2025 № 299.
Ухвалою від 30.12.2025 суд повторно витребував у відповідачів документи щодо підстав видання оскаржуваних наказів та ознайомлення позивача з ними.
Ухвалою від 30.12.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про застосування заходів процесуального примусу.
16.01.2026 представник позивача подав клопотання про застосування частини дев`ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), посилаючись на неналежне виконання відповідачами ухвал суду про витребування доказів.
Ухвалою від 17.02.2026 суд прийняв заяву позивача про зміну предмета позову від 07.01.2026 та залучив військову частину НОМЕР_2 до участі у справі як співвідповідача.
Відповідно до заяв по суті справи, позивач уточнені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.
Зазначає, що станом на 18.10.2025 він був заброньований від призову на військову службу під час мобілізації та перебував на спеціальному військовому обліку.
Вказує, що відстрочку оформлено строком на дванадцять місяців, тому на дату призову 18.10.2025 визначений у відповідних документах строк її дії не закінчився.
На переконання позивача, відсутність інформації про бронювання в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» не могла припинити вже оформленої відстрочки.
Крім того, позивач посилається на те, що перебував на спеціальному військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як його призов здійснено ІНФОРМАЦІЯ_2 без належного документального підтвердження зміни місця військового обліку.
Також позивач зазначає про порушення процедури призову та відсутність належних доказів ознайомлення його з оскаржуваними наказами.
На думку позивача, незаконність первісного призову зумовлює протиправність наступних наказів командирів військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , а ефективне відновлення порушеного права потребує звільнення його з військової служби.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог повністю.
Зазначає, що правовідносини призову на військову службу та правовідносини проходження військової служби мають самостійний предмет правового регулювання.
На переконання відповідача-2, встановлення порушень під час здійснення призову не створює автоматичних правових підстав для звільнення особи з військової служби.
Посилається, зокрема на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.
ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 31.12.2025 повідомив суд, що позивача призвано на військову службу під час мобілізації наказом № 1567 від 18.10.2025 та направлено до військової частини НОМЕР_1 .
За твердженням відповідача-1, на момент призову відомості реєстру «Оберіг» не містили інформації про бронювання позивача та надання йому відстрочки.
Крім того, відповідач-1 повідомив про усне доведення наказу про призов до відома позивача безпосередньо перед його направленням до військової частини.
Суд зазначає, що наведені у листі відомості є поясненнями відповідача-1 та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.
Окремого відзиву військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву матеріали справи не містять.
Відповідно до змісту частини шостої статті 162 КАС України, в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до витягу з наказу від 31.10.2024 № 3/ОС-2024, біографічної довідки та інших документів державної установи «Табір для тримання військовополонених «Центр 5» позивач обіймав посаду молодшого інспектора відділу нагляду цієї установи та мав спеціальне звання прапорщика внутрішньої служби.
З документів вказаної державної установи вбачається, що у зв`язку з проходженням позивачем служби здійснювалися заходи щодо його бронювання на період мобілізації та на воєнний час.
У матеріалах справи наявна копія посвідчення про бронювання НОМЕР_3 від 04.11.2024.
Відповідно до документів про бронювання позивачу оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на дванадцять місяців.
Визначений у цих документах строк охоплював 18.10.2025 - дату здійснення спірного призову.
Із матеріалів справи також убачається, що повідомлення про зарахування позивача на спеціальний військовий облік НОМЕР_4 від 04.11.2024 направлялося до ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем його перебування на військовому обліку.
Суд зазначає, що факт направлення повідомлення сам собою не є безумовним доказом фактичного зарахування особи на спеціальний військовий облік.
Тому для встановлення облікового статусу позивача суд оцінює також документи компетентного органу військового обліку.
Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.12.2025 № 4371 ОСОБА_1 станом на 17.10.2025 відповідно до повідомлення від 04.11.2024 перебував на спеціальному військовому обліку цього органу.
Отже, компетентний орган військового обліку письмово підтвердив відповідний статус позивача станом на дату, яка безпосередньо передувала спірному призову.
Листом від 05.12.2025 державна установа «Табір для тримання військовополонених «Центр 5» повідомила представника позивача, що станом на 17.10.2025 ОСОБА_1 був заброньований від призову під час мобілізації та що анулювання оформленої відстрочки не здійснювалося.
У цьому самому листі державна установа повідомила про невідображення відомостей щодо бронювання в реєстрі «Оберіг» у зв`язку з технічною затримкою з боку уповноважених органів.
При цьому, суд розмежовує документально підтверджені обставини оформлення бронювання та пояснення державної установи щодо конкретної причини відсутності відповідної інформації у реєстрі.
Матеріали справи не містять докази, які б дозволяли достовірно встановити причину невнесення або невідображення інформації.
Отже, факти оформлення посвідчення про бронювання та перебування позивача на спеціальному військовому обліку підтверджуються наданими документами, тоді як конкретну технічну причину розбіжності між військово-обліковими документами та відомостями реєстру суд не встановив.
Суд також ураховує, що лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.12.2025 складено після здійснення призову.
Водночас, цей лист містить відомості про обліковий статус позивача станом на 17.10.2025.
Тому дата складення документа не перешкоджає його використанню для встановлення обставин, які існували до прийняття оскаржуваного наказу відповідача-1.
Разом із тим, зазначений лист сам собою не доводить, що його зміст був відомий посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 до видання наказу № 1567 від 18.10.2025.
Суд не ототожнює факт існування певного правового статусу з фактом обізнаності конкретного органу про цей статус.
Відповідно до документів, наданих військовою частиною НОМЕР_1 , у поіменному списку № 2149/2 від 18.10.2025 містяться відомості щодо ОСОБА_1 .
У графі щодо висновку військово-лікарської комісії зазначено дату 17.10.2025 та відомості про придатність позивача до проходження військової служби.
Отже, матеріали справи містять документ, у якому відображено інформацію про визначення придатності позивача до військової служби.
Водночас, первинного документа військово-лікарської комісії з повними результатами медичного огляду матеріали справи не містять.
18.10.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 видав наказ № 1567 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Відповідно до наданого витягу з цього наказу ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Як документальну підставу видання наказу зазначено поіменний список № 2149/2 від 18.10.2025.
Цей список містить відомості про позивача, його направлення до військової частини НОМЕР_1 та прийняття військовою частиною.
Отже, факт видання наказу про призов, направлення позивача до військової частини НОМЕР_1 та його фактичного прибуття підтверджується письмовими доказами.
Водночас, у зазначених документах немає відомостей про перевірку чинності бронювання позивача або припинення його перебування на спеціальному військовому обліку.
18.10.2025 командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 299, відповідно до пункту 1.2 якого ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_5 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 18.10.2025.
Підставою видання наказу зазначено поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Листом від 30.12.2025 військова частина НОМЕР_1 повідомила суд, що позивачу повідомлено про його зарахування до списків особового складу під час загального шикування 18.10.2025.
Водночас, військова частина повідомила про відсутність збережених письмових записів щодо такого ознайомлення.
Отже, факт персонального письмового ознайомлення позивача з наказом № 299 не підтверджений.
Натомість факт його прибуття та зарахування до військової частини НОМЕР_1 підтверджується поіменним списком і відповідним наказом.
22.12.2025 командир військової частини НОМЕР_2 видав наказ № 358, відповідно до пункту 16 якого ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_1 , з 22.12.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду стрільця-номера обслуги.
Як підставу видання наказу зазначено витяг із наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 15.12.2025.
Копію чи витяг із наказу начальника Генерального штабу від 15.12.2025, на який посилається командир військової частини, як окремий доказ у поданих матеріалах не наведено.
Водночас, наказ № 358 підтверджує оформлення прибуття позивача з військової частини НОМЕР_1 та його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
У матеріалах справи також міститься лист ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.12.2025, у якому відповідач-1 повідомив, що станом на дату призову в реєстрі «Оберіг» відомості про бронювання позивача були відсутні, відстрочка позивачу не надавалася, а наказ про призов доведено до його відома усно.
Водночас, матеріали справи не містять документів, які підтверджували б припинення оформленого бронювання до 18.10.2025 або зняття позивача зі спеціального військового обліку до цієї дати.
Отже, матеріали справи свідчать про наявність розбіжності між документами щодо бронювання та спеціального військового обліку позивача й відомостями, на які посилається ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ця розбіжність має істотне значення для оцінки правомірності призову позивача під час мобілізації.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд зазначає, що перевірка правомірності індивідуального акта суб`єкта владних повноважень здійснюється з урахуванням законодавства та фактичних обставин, які існували на момент його прийняття.
Водночас, такий ретроспективний характер судового контролю не виключає використання доказів, складених після прийняття оскаржуваного рішення, для підтвердження обставин, що існували раніше.
Вирішальне значення має не лише дата створення доказу, а й те, які обставини він підтверджує, чи належить до предмета доказування та чи є достовірним.
Щодо розподілу обов`язку доказування, суд виходить з того, що позивач повинен обґрунтувати обставини, з якими пов`язує порушення свого права, а суб`єкт владних повноважень - довести правомірність оскаржуваного рішення.
Так, у цій справі позивач посилається на наявність оформленого бронювання та перебування на спеціальному військовому обліку.
На підтвердження цих обставин надано посвідчення про бронювання, повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік, листи державної установи та компетентного органу військового обліку.
Натомість ІНФОРМАЦІЯ_2 , який видав оскаржуваний наказ про призов позивача, зобов`язаний довести правомірність цього рішення.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання військового обов`язку та військової служби визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації встановлюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 39 Закону № 2232-XII, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Порядок проведення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 « Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок № 560 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), регулює організаційні та процедурні питання призову військовозобов`язаних.
Водночас, повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо здійснення призову не усувають установлених законом обмежень щодо призову окремих категорій військовозобов`язаних.
Такі обмеження визначені, зокрема статтею 23 Закону № 3543-XII.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Отже, для застосування зазначеної норми необхідна сукупність юридично значущих обставин: належне оформлення бронювання та перебування військовозобов`язаного на спеціальному військовому обліку.
Сама лише належність особи до професійної категорії, працівники якої можуть бути заброньовані, не означає автоматичного набуття нею відповідного правового статусу.
Водночас, особа, якій уже оформлено бронювання та яку зараховано на спеціальний військовий облік, перебуває в іншому правовому становищі порівняно з особою, яка лише має потенційне право на відстрочку.
Верховний Суд у постанові від 14.05.2026 у справі № 620/183/23 звернув увагу на необхідність розмежування наявності законодавчих підстав для відстрочки та реалізації права на неї в установленому порядку.
У зазначеній справі Верховний Суд оцінював обставини призову особи, яка посилалася на право на відстрочку як педагогічний працівник, але не підтвердила його належної реалізації до моменту призову.
Натомість у справі, що розглядається, позивач надав документи про оформлення бронювання та зарахування на спеціальний військовий облік.
Тому наведений правовий висновок Верховного Суду підлягає врахуванню з огляду на зазначені відмінності фактичних обставин.
Стаття 25 Закону № 3543-XII визначає, що бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу: 1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах: державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані; державної служби категорій "Б", "В", в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах; 2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України; 3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); 4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Отже, для застосування пункту 1 частини першої статті 23 цього Закону мають бути підтверджені як факт належного бронювання, так і перебування на спеціальному військовому обліку на час призову.
Так, позивач надав посвідчення про бронювання НОМЕР_3 від 04.11.2024, у якому зазначено дванадцятимісячний строк, повідомлення КР № 00966 про спеціальний військовий облік і супровідний лист державної установи від 11.11.2024 № 113/5/12-24.
Особливе доказове значення має лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.12.2025 № 4371, який засвідчує перебування позивача на спеціальному військовому обліку станом на 17.10.2025.
Державна установа листом від 05.12.2025 також повідомила, що оформлене бронювання позивача не анулювалося.
Суд виходить з того, що наведені документи не є лише твердженням позивача про абстрактне право на відстрочку: вони підтверджують оформлення індивідуального документа про бронювання та ведення спеціального обліку уповноваженим органом.
Лист від 02.12.2025 створено після призову, але він стосується стану обліку позивача на попередню дату; це не позбавляє його доказового значення за статтями 72–76, 90 КАС України.
Суд, водночас, бере до уваги зміну нормативного регулювання бронювання протягом 2024–2025 років.
Зокрема, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2024 № 1332 «Деякі питання бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» зі змінами, внесеними постановою від 25.02.2025 № 208 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1332 і від 14 січня 2025 р. № 36», передбачено обмеження строку дії певних раніше оформлених відстрочок до 31.03.2025.
Однак таке правило не можна застосовувати до кожного раніше виданого посвідчення незалежно від правової підстави його оформлення.
Належить установити, до якої саме категорії бронювань належить спірне бронювання.
Так, за матеріалами справи бронювання позивача пов`язане з його службою в Державній кримінально-виконавчій службі та посиланням роботодавця на спеціальне регулювання, зокрема постанову Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45-дск ««Про затвердження Порядку бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час».
Відповідно до змісту частини першої статті 77 КАС України, позивач повинен довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги; у цій справі він подав індивідуальні документи, які достатньо конкретно підтверджують виникнення бронювання та перебування на спеціальному обліку безпосередньо напередодні призову.
Відповідно до змісту частини другої цієї статті, обов`язок доказування правомірності наказу про призов покладається на ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Саме цей відповідач, заперечуючи проти підтвердженого документами спеціального статусу, повинен обґрунтувати конкретну правову й фактичну підставу, з якої попередньо оформлене бронювання не давало права на захист від призову 18.10.2025.
Суд не виходить з того, що сам по собі розподіл доказового тягаря замінює застосування нормативних приписів, і не вимагає від відповідача доказувати відсутність будь-яких мислимих обставин.
Однак посилання лише на відсутність електронного запису в реєстрі «Оберіг» не визначає нормативної підстави припинення або незастосовності бронювання позивача.
Відповідач-1 не навів рішення про анулювання відстрочки, доказів припинення спеціального обліку до 18.10.2025 або обґрунтованого посилання на таку норму перехідного регулювання, дія якої поширювалася на бронювання позивача.
За таких обставин, оцінюючи докази в сукупності та застосовуючи передбачений статтею 77 КАС України розподіл обов`язку доказування, суд доходить висновку, що надані позивачем докази бронювання і спеціального обліку не спростовані відповідачем-1 належними та достатніми доказами.
Відповідач-1 не довів правомірності здійснення призову попри документально підтверджений спеціальний статус позивача.
Цей висновок суду стосується доказування в конкретній справі та не є твердженням, що перехідні правила постанови № 1332 не застосовуються до інших бронювань.
Щодо юридичного значення відсутності відомостей про бронювання в реєстрі «Оберіг», суд зазначає про таке.
ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначає, що на момент призову відомості про бронювання позивача в реєстрі «Оберіг» були відсутні.
Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі – Закон № 1951-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади створення і функціонування відповідного реєстру.
Так, за змістом статей 1, 2 цього Закону, реєстр є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання визначених законом відомостей.
Отже, інформація реєстру має істотне значення для здійснення територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки їхніх повноважень.
Водночас, відомості державного реєстру підлягають оцінці разом з іншими належними доказами, коли їх повнота або достовірність стосовно конкретної особи обґрунтовано оспорюється.
У цій справі документи компетентного органу військового обліку підтверджують перебування позивача на спеціальному військовому обліку станом на 17.10.2025.
У свою чергу, відповідач-1 не довів, що відсутність електронного запису в реєстрі «Оберіг» відповідно до законодавства, чинного на дату призову, припиняла дію вже оформленої відстрочки позивача.
Сам факт відсутності відповідного запису не спростовує існування посвідчення про бронювання та документів спеціального військового обліку позивача.
Одночасно суд ураховує, що конкретна причина розбіжності між документами військового обліку та відомостями електронного реєстру достовірно не встановлена.
Водночас, предметом судового контролю в цій справі є правомірність призову позивача станом на 18.10.2025, а не правомірність дій адміністратора відповідного реєстру.
Отже, довід відповідача-1 про відсутність інформації щодо бронювання позивача в реєстрі «Оберіг» не спростовує інших доказів, які підтверджують оформлення бронювання та перебування позивача на спеціальному військовому обліку.
Із приводу доводів про порушення порядку військового обліку, суд вказує на таке.
Позивач посилається на те, що перебував на спеціальному військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як призов здійснено ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Питання організації та ведення військового обліку регулюються Законом № 2232-XII та Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».
Крім того, процедура проведення призову під час мобілізації регулюється Порядком № 560.
При цьому, суд зазначає, що перебування військовозобов`язаного на обліку в одному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки саме по собі не означає абсолютної заборони здійснення щодо нього мобілізаційних заходів іншим уповноваженим органом.
У той же час, такі заходи повинні здійснюватися з дотриманням установлених законодавством процедур та обмежень.
У цій справі матеріали підтверджують факт здійснення ІНФОРМАЦІЯ_2 призову позивача, видання наказу № 1567 та направлення його до військової частини НОМЕР_1 .
Однак надані документи не підтверджують припинення спеціального військового обліку позивача в ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент призову.
Суд також оцінює довід позивача про відсутність добровільної заяви щодо взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 або проходження військової служби.
Призов під час мобілізації за загальним правилом має обов`язковий характер, тому відсутність добровільної заяви сама собою не доводить незаконності призову.
Водночас, така відсутність не дозволяє обґрунтовувати спірний призов добровільним волевиявленням позивача.
Визначальне значення для оцінки наказу № 1567 у цій справі має встановлена документами наявність бронювання та перебування позивача на спеціальному військовому обліку на момент призову.
Щодо військово-лікарської комісії та ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами, суд виходить із таких міркувань.
Матеріали справи містять поіменний список № 2149/2 від 18.10.2025, у якому зазначено відомості щодо висновку військово-лікарської комісії від 17.10.2025.
Отже, твердження про повну відсутність будь-яких відомостей щодо визначення придатності позивача до військової служби не відповідає змісту наданого документа.
Водночас, первинного документа військово-лікарської комісії з повними результатами медичного огляду позивача матеріали справи не містять.
У той же час, предметом цього спору не є оскарження окремого рішення ВЛК щодо придатності позивача до військової служби.
Відсутність такого первинного документа сама собою не доводить відсутності проведеного медичного огляду або протиправності відповідного висновку.
Крім того, наявність висновку про придатність позивача до військової служби не усуває встановлених законом обмежень щодо призову заброньованих військовозобов`язаних.
Щодо ознайомлення позивача з наказом № 1567 відповідач-1 повідомив про доведення цього наказу до відома позивача в усній формі перед направленням до військової частини.
Окремих письмових доказів персонального ознайомлення позивача з наказом матеріали справи не містять.
Водночас, відсутність письмового підтвердження ознайомлення не спростовує самого факту видання наказу та його виконання.
Суд оцінює зазначену обставину в сукупності з іншими доказами, однак не вважає її самостійною та достатньою підставою для встановлення протиправності призову.
Із приводу правової природи наказу про призов та наслідків вичерпання ним своєї дії, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Суд виходить з того, що наказ територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов визначеної особи на військову службу під час мобілізації є індивідуальним актом одноразового застосування.
Так, у цій справі наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.10.2025 № 1567 у частині позивача було виконано шляхом призову ОСОБА_1 та його направлення до військової частини НОМЕР_1 .
Отже, зазначений наказ у відповідній частині вичерпав свою дію виконанням.
Водночас, вичерпання індивідуальним актом своєї дії не означає, що він був правомірним на момент прийняття, та саме собою не виключає судового контролю за його законністю.
За змістом пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, особа має право звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до змісту пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта або окремих його положень.
Отже, виконання індивідуального акта саме собою не усуває можливості перевірки його правомірності судом.
У той же час, під час визначення належного способу захисту суд повинен ураховувати зміст відповідного акта, його правові наслідки та можливість відновлення порушеного права в обраний спосіб.
Суд зазначає, що рішення про призов та подальші накази щодо зарахування до списків особового складу військових частин не є тотожними за предметом правового регулювання.
Наказ про призов є актом реалізації повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову військовозобов`язаного на військову службу.
Натомість наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу оформлює прибуття особи до військової частини та її облік у межах правовідносин проходження військової служби.
Тому встановлення протиправності наказу про призов не звільняє суд від необхідності окремо перевірити законність наступних наказів військових частин.
Разом із тим, суд не виходить із презумпції правомірності таких наказів лише на тій підставі, що вони видані після здійснення призову військовозобов`язаного.
Кожен оскаржуваний наказ підлягає самостійній оцінці за критеріями частини другої статті 2 КАС України з урахуванням його безпосередніх юридичних і фактичних підстав.
Щодо правомірності наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.10.2025 № 1567 у частині призову позивача, суд вказує на таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Зазначена норма визначає момент початку проходження військової служби, проте не усуває необхідності перевірки законності рішення про призов.
Так, суд установив, що 18.10.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 видав наказ № 1567 про призов позивача на військову службу під час мобілізації та направлення його до військової частини НОМЕР_1 .
Суд установив, що на момент видання цього наказу позивач мав оформлене бронювання та перебував на спеціальному військовому обліку.
Ці обставини підтверджуються посвідченням про бронювання, повідомленням про зарахування на спеціальний військовий облік та листом компетентного органу військового обліку.
Відповідач-1 не довів, що до 18.10.2025 бронювання позивача припинилося або що його було знято зі спеціального військового обліку.
Довід про відсутність відомостей щодо бронювання в реєстрі «Оберіг» не спростовує наданих документів, які підтверджують оформлення відповідного правового статусу.
Отже, на момент видання оскаржуваного наказу щодо позивача існували обставини, з якими пункт 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII пов`язує заборону призову на військову службу під час мобілізації.
Зазначена норма має імперативний характер і не передбачає можливості територіального центру комплектування та соціальної підтримки на власний розсуд призивати військовозобов`язаного, який належить до визначеної законом категорії осіб, що не підлягають призову.
Отже, наявність у відповідача-1 повноважень щодо проведення мобілізації не надавала йому права ігнорувати встановлене законом обмеження.
Відповідно до змісту частини другої статті 77 КАС України, саме відповідач-1 повинен довести правомірність свого рішення.
У цій справі відповідач-1 не надав доказів, які б підтверджували припинення бронювання позивача, втрату ним спеціального військово-облікового статусу або існування інших юридичних обставин, що усували б законодавче обмеження щодо його призову.
Отже, суд доходить висновку, що відповідач-1 не довів правомірності наказу від 18.10.2025 № 1567 у частині призову позивача на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин, цей наказ у відповідній частині не відповідає пункту 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, передбаченим пунктами 1, 3 частини другої статті 2 КАС України.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.10.2025 № 1567 у частині призову ОСОБА_1 та відправлення його до військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню.
Водночас, установлення протиправності рішення про призов не є тотожним вирішенню питання звільнення позивача з військової служби, яке регулюється спеціальними нормами Закону № 2232-XII.
Щодо правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2025 № 299, суд виходить із такого.
Наказ № 299 оскаржено лише в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; правомірність інших його положень, зокрема призначення на посаду, не становить самостійного предмета цієї позовної вимоги.
Відповідно до змісту частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру.
Проходження військової служби регулюється цим Законом і Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».
Організація обліку особового складу регулюється Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» (далі - Інструкція № 280 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Пункт 32 розділу II Інструкції № 280 передбачає, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є: 1) для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця; 2) для військовослужбовців, військову службу яким було призупинено,- виправдувальний вирок суду (його належним чином завірена копія), що набрав законної сили, постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, наказ відповідного командира (начальника) по особовому складу про продовження військовослужбовцю військової служби та дії контракту; 3) для працівників - трудові договори (або контракти) та особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням командира (начальника) щодо їх прийняття.
До списків особового складу військової частини не зараховуються особи, відряджені з інших військових частин.
Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині.
Зазначене положення регулює документальне оформлення прибуття і не наділяє командира функцією повторного вирішення питання про наявність у військовозобов`язаного права на відстрочку під час його первісного призову.
У той же час, воно не звільняє командира від обов`язку дотримуватися закону під час видання власного наказу.
Так, у справі наявні поіменний список № 2149/2 від 18.10.2025 та витяг із наказу командира А4152 № 299 від цієї самої дати.
Вони узгоджуються щодо направлення позивача ТЦК та його прибуття до військової частини.
Доказів того, що військова частина НОМЕР_1 сама приймала рішення про призов, що позивач до неї не прибув або що командир оформив зарахування без передбачених Інструкцією документів, у матеріалах справи не встановлено.
Разом із тим, суд не вважає, що наявність поіменного списку автоматично унеможливлює скасування наказу про зарахування.
У постанові від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22 Верховний Суд погодився зі скасуванням наказу військової частини про призначення і зарахування за обставин, коли безпосередня протиправність полягала у мобілізації військовою частиною особи, яка мала статус призовника, без належної передбаченої законом підстави.
Отже, предмет судового контролю може охоплювати і такі накази; значення мають фактичні обставини та компетенція їх видавця.
У цій справі первісний призов позивача здійснив ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як командир НОМЕР_1 на підставі наданого поіменного списку оформив реальне прибуття позивача, який на той час фактично вже був відправлений на військову службу.
За статтею 24 Закону № 2232-XII, початок військової служби для призваного за мобілізацією пов`язаний із днем відправлення з ТЦК, а не з наступним наказом командира частини про його зарахування.
Протиправність наказу ТЦК № НОМЕР_6 не створює презумпції правомірності наказу № 299, але й не доводить автоматично окремого порушення під час оформлення обліку особи, яка фактично прибула до частини.
Суд оцінює наказ № 299 відповідно до власного предмета, підстав його видання та компетенції командира.
Суд також бере до уваги, що позивач згодом прибув до військової частини НОМЕР_2 , тобто наказ № 299 уже виконав своє безпосереднє облікове призначення щодо НОМЕР_1 .
При цьому, вичерпання дії акта не унеможливлює його судового контролю, а неможливість автоматичного звільнення з військової служби не є самостійним аргументом на користь законності будь-якого кадрового наказу.
Оцінюючи в сукупності документи, підстави оформлення зарахування та межі заявленої вимоги, суд не встановив порушення командиром НОМЕР_1 правил зарахування до списків особового складу, яке давало б підстави для визнання наказу № 299 протиправним у відповідній частині.
Тому в задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
Правовий висновок Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 використовується судом лише для окремого питання звільнення з військової служби: зазначена постанова не вирішувала вимоги про скасування наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу.
Із приводу правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 № 358, суд зазначає про таке.
Відповідно до змісту пункту 16 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 № 358, позивача, який прибув із військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду стрільця-номера обслуги.
Позовна вимога стосується зарахування позивача до списків особового складу.
Наведений наказ указує як підставу витяг із наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 15.12.2025.
Однак окремого тексту цього витягу в матеріалах справи немає.
Тому суд не може вважати доведеними невідомі йому конкретні положення наказу Генерального штабу чи виводити його законність лише з посилання в наказі № 358.
Водночас, неоскарження позивачем наказу Генерального штабу саме собою не доводить законності або незаконності наказу № 358.
Відповідно до змісту пункту 32 розділу II Інструкції № 280, зарахування до списків особового складу оформлює прибуття військовослужбовця та його персональний облік.
Наказ № 358 сам є письмовим доказом того, що командир зафіксував прибуття позивача з НОМЕР_1 .
Разом із тим, наказ, який оскаржується, не може безумовно й самостійно доводити правомірність усіх названих у ньому підстав; суд оцінює його у зв`язку з іншими доказами.
З огляду на приписи статті 77 КАС України, саме військова частина НОМЕР_2 повинна довести правомірність свого рішення, у тому числі наявність документальних підстав зарахування.
Неподання відзиву та ненадання окремого витягу з наказу Генерального штабу не становлять автоматичного визнання позову, але й не можуть тлумачитися як доказ існування невідомого суду правомірного кадрового рішення.
Суд розмежовує два питання: оформлення прибуття військовослужбовця до частини та правову підставу його переведення й призначення на посаду.
Позивач оскаржує саме зарахування його до списків, а не окремий кадровий наказ про переведення.
Зі змісту наданого наказу № 358 випливає, що ним зафіксовано прибуття позивача з іншої військової частини; матеріали справи не містять альтернативних відомостей про інше місце фактичного проходження ним служби станом на 22.12.2025.
Водночас, лише відсутність заперечень чи інших даних не замінює незалежних документальних підтверджень, які прямо вимагає застосовне регулювання.
За встановлених обставин, неправомірність первісного призову не свідчить сама собою про порушення командиром НОМЕР_2 правил документального обліку прибулого військовослужбовця.
Відсутність окремого витягу з наказу Генерального штабу обмежує можливість перевірки кадрової підстави переведення, але не дає змоги встановити її протиправність.
Враховуючи предмет саме цієї позовної вимоги та підтверджене видання наказу про зарахування особи, яка на відповідний час проходила військову службу, суд доходить висновку про відсутність достатніх установлених підстав для його скасування в оскарженій частині.
Цей висновок не означає встановлення судом законності ненаданого кадрового наказу Генерального штабу.
Він обмежується предметом позову й обсягом обставин, установлених належними доказами.
Вимога про скасування наказу № 358 у частині зарахування до списків особового складу задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби, суд виходить із таких міркувань.
Вирішуючи вказану позовну вимогу, суд виходить із необхідності розмежування правовідносин призову та припинення проходження військової служби.
Відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється з підстав, установлених цим Законом.
Частина четверта статті 26 Закону № 2232-XII визначає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на відповідних чітко передбачених підставах.
У той же час, право на відстрочку від призову та право на звільнення з військової служби мають різну юридичну природу.
Так, відстрочка стосується правового становища військовозобов`язаної особи до моменту її призову.
Натомість звільнення з військової служби стосується припинення військово-службових правовідносин після набуття особою статусу військовослужбовця.
У постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що процедура призову на військову службу під час мобілізації є такою, що вже відбулася, а визнання цієї процедури протиправною не спричиняє автоматичного відновлення попереднього становища призваної особи шляхом звільнення її з військової служби.
Верховний Суд також наголосив, що звільнення з військової служби як спосіб захисту не вирішує питання правомірності акта, прийнятого за результатами процедури призову.
Суд ураховує зазначений правовий висновок відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.
Водночас, суд зазначає, що у справі № 160/2592/23 Верховний Суд безпосередньо не вирішував питання про правомірність наказу командира військової частини щодо зарахування особи до списків особового складу.
Тому цей правовий висновок застосовується в цій справі саме до вимоги про зобов`язання звільнити позивача з військової служби.
У справі, що розглядається, позивач обґрунтовує вимогу про звільнення з військової служби протиправністю його первісного призову 18.10.2025.
У той же час, матеріали справи не містять доказів існування окремої законної підстави для звільнення позивача, передбаченої частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII.
Крім того, у матеріалах справи немає рішення військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні позивача за конкретною підставою, визначеною зазначеною нормою.
Отже, предметом цього спору не є перевірка правомірності окремого рішення військової частини про відмову у звільненні військовослужбовця за встановленою законом підставою.
Заявлена вимога ґрунтується саме на твердженні про необхідність відновлення становища, яке існувало до протиправного призову.
Водночас, задоволення цієї вимоги за відсутності визначеної законом підстави для звільнення фактично означало б установлення судом додаткової підстави припинення військової служби, не передбаченої статтею 26 Закону № 2232-XII.
Повноваження командування військової частини щодо звільнення військовослужбовців обмежені передбаченими законом підставами.
Відповідно, суд не може зобов`язати військову частину здійснити звільнення за підставою, не передбаченою спеціальним законом.
З огляду на викладене, позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу задоволенню не підлягає.
Із приводу доводів позивача про ненадання відповідачами витребуваних доказів, суд зазначає про таке.
Так, суд окремо оцінює клопотання представника позивача від 16.01.2026 щодо застосування частини дев`ятої статті 80 КАС України.
Відповідно до цієї норми, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Отже, зазначене положення не передбачає автоматичного визнання всіх обставин, на які посилається інша сторона.
У цій справі матеріали містять витяги з оскаржуваних наказів, поіменний список № 2149/2 від 18.10.2025, документи щодо направлення та прийняття позивача до військової частини НОМЕР_1 , документи про його зарахування до військової частини НОМЕР_2 , а також письмові пояснення відповідачів.
Водночас, відповідач-1 не подав доказів, які підтверджували б припинення бронювання позивача або зняття його зі спеціального військового обліку до 18.10.2025.
Зазначене має значення для оцінки виконання відповідачем-1 обов`язку доведення правомірності наказу про призов відповідно до частини другої статті 77 КАС України.
Щодо наказів військових частин суд оцінює подані документи відповідно до їх безпосереднього предмета та правового регулювання порядку зарахування військовослужбовців до списків особового складу.
За таких обставин, наявні докази дозволяють установити юридично значущі обставини та вирішити спір.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами, оцінюючи наслідки неподання доказів відповідно до статей 77, 80, 90 КАС України.
Щодо належного способу судового захисту в спірних правовідносинах, суд вказує на таке.
Відповідно до змісту пунктів 2, 4 частини першої статті 5 КАС України, особа має право звернутися до адміністративного суду, зокрема, з вимогами про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень і про зобов`язання суб`єкта владних повноважень учинити певні дії.
Згідно зі змістом пунктів 2, 4 частини другої статті 245 КАС України, в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії за наявності встановлених законом підстав.
Спосіб захисту повинен відповідати характеру порушеного права, змісту спірних правовідносин та правовим наслідкам застосування обраного судом заходу.
Так, у цій справі визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.10.2025 № 1567 спрямоване на судовий захист права позивача не підлягати призову на військову службу під час мобілізації за наявності належно оформленого бронювання та спеціального військового обліку.
Водночас, скасування цього наказу саме собою не припиняє правовідносин проходження військової служби позивачем.
Накази командирів військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 оформлювали фактичне прибуття позивача до відповідних військових частин та його персональний облік.
За встановлених у справі обставин, самостійних порушень законодавства під час оформлення такого зарахування суд не встановив.
Скасування зазначених наказів не може замінити встановленого законом порядку звільнення військовослужбовця з військової служби.
Отже, задоволення позовної вимоги щодо наказу про призов не породжує автоматичного обов`язку задовольнити вимоги про скасування наступних кадрово-облікових наказів стосовно позивача та звільнення його з військової служби.
За таких обставин, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, суд зазначає про таке.
Матеріали справи містять платіжну інструкцію від 09.12.2025 про сплату позивачем судового збору в розмірі 968,96 грн.
Відповідно до змісту пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних із виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.
У постанові від 27.02.2020 у справі № 826/12929/17 Верховний Суд під час оцінки зазначеної пільги надав значення статусу заявника саме на дату звернення з відповідним процесуальним документом.
У постанові від 24.07.2025 у справі № 380/2195/24 Верховний Суд також звернув увагу на необхідність перевірки зв`язку предмета спору з виконанням військового обов`язку або службових обов`язків.
Так, у цій справі встановлено, що позивача з 18.10.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а з 22.12.2025 - до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Отже, на момент подання адміністративного позову 09.12.2025 позивач уже мав статус військовослужбовця.
Предметом спору є правомірність призову позивача на військову службу під час мобілізації, законність зарахування до списків особового складу військових частин та можливість звільнення з військової служби.
Відтак, спір безпосередньо пов`язаний із виконанням позивачем військового обов`язку та проходженням військової служби.
За таких обставин, на позивача поширюється пільга, передбачена пунктом 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Отже, позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову.
Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж установлено законом.
Згідно із частиною другою статті 7 цього Закону, в такому випадку судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Отже, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 968,96 грн є надміру сплаченою та підлягає поверненню з Державного бюджету України в порядку, визначеному статтею 7 Закону № 3674-VI.
Повернення судового збору здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила, на підставі окремої ухвали суду.
Оскільки матеріали справи не містять клопотання позивача про повернення судового збору, підстав для вирішення зазначеного питання в цьому рішенні суду немає.
Відомостей про інші судові витрати, розмір яких підтверджено належними доказами та які підлягають розподілу під час ухвалення рішення, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 18.10.2025 № 1567 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 )
Відповідачі:ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 ) Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_9 ) Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_10 )
Головуючий суддя Є.В. Печений
Оригінал: reyestr.court.gov.ua