Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №560/20823/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №560/20823/25

Суддя: Печений Є.В.

Справа № 560/20823/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області.

Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Первісно позивачка просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2025 № Ф-52194-52, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо списання недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2016-2019 роки в сумі 27 458,08 грн та зобов`язати відповідача здійснити списання і відповідне коригування інтегрованої картки платника.

03.03.2026 позивачка подала заяву про зменшення позовних вимог, яку суд прийняв ухвалою від 04.03.2026.

З урахуванням цієї заяви позивачка просить: визнати протиправною та скасувати в повному обсязі вимогу ГУ ДПС у Хмельницькій області від 06.06.2025 № Ф-52194-52; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у визнанні безнадійною та списанні недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн та щодо невиключення відповідних відомостей з інтегрованої картки платника; зобов`язати відповідача визнати зазначену недоїмку безнадійною, списати її та виключити відповідні відомості з інтегрованої картки платника.

Відповідно до заяв по суті справи, позивачка позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивачка обґрунтовує вимоги тим, що в період формування спірної заборгованості перебувала на податковому обліку в Луганській області, а тому на неї поширювалося спеціальне регулювання, передбачене пунктом 9-4 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

На переконання позивачки, відповідач неправомірно сформував вимогу про сплату недоїмки, що виникла в період дії відповідного спеціального режиму, та відмовив у її списанні.

Позивачка також зазначає, що про існування спірної вимоги дізналася після відкриття виконавчого провадження в серпні 2025 року.

Згідно із відзивом на позов, відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на таке.

Посилається на наявність облікованої недоїмки в інформаційних системах ДПС, положення статей 6, 9 і 25 Закону № 2464-VI та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідач вважає вимогу правомірною та зазначає, що підстави для списання заявленої позивачкою суми відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Із копії свідоцтва про державну реєстрацію вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 19.01.2004 виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Хмельницькій області від 15.09.2025 № 14026/6/22-01-13-04-08 позивачка перебувала на податковому обліку в Луганській області з 20.01.2004.

20.05.2022 в інформаційних системах ДПС відображено припинення її підприємницької діяльності.

28.03.2024 позивачка повторно зареєструвала підприємницьку діяльність і стала перебувати на обліку в ГУ ДПС у Хмельницькій області.

У зв`язку зі зміною податкового обліку інтегровану картку платника за кодом платежу 71040000 передано від ГУ ДПС у Луганській області до ГУ ДПС у Хмельницькій області.

В облікових матеріалах, пов`язаних із переданням картки, відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 39 598,56 грн.

Зазначені відомості підтверджуються листом відповідача від 15.09.2025 та матеріалами електронного кабінету платника.

Водночас, дата відображення відповідної суми під час облікових процедур сама собою не встановлює, що така сама недоїмка залишалася непогашеною на дату формування оскаржуваної вимоги.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Луганській області від 14.11.2025 № 9732/6/12-32-19-02-09 та облікових відомостей станом на початок 2017 року за позивачкою обліковувалася недоїмка в сумі 1 809,82 грн.

У матеріалах справи наявна постанова державного виконавця від 03.06.2020 про повернення виконавчого документа - вимоги № Ф-15 від 04.03.2013 щодо стягнення зазначеної суми.

Повернення виконавчого документа стягувачу саме собою не свідчить про погашення, списання або припинення недоїмки.

З наданих документів убачається така послідовність формування облікового залишку: рік - 2017 - відображені нарахування, грн - 0,00 - залишок на кінець року, грн - 1 809,82; рік - 2018 - відображені нарахування, грн - 15 819,54 - залишок на кінець року, грн - 17 629,36; рік - 2019 - відображені нарахування, грн - 10 719,72 - залишок на кінець року, грн - 28 349,08; рік - 2020 - відображені нарахування, грн - 9 049,48 - залишок на кінець року, грн - 37 398,56; рік - 2021 - відображені нарахування, грн - 2 200,00 - залишок на кінець року, грн - 39 598,56.

У 2018 році відображено нарахування від 09.02.2018 на суму 8 448,00 грн та три нарахування по 2 457,18 грн.

У 2019 році відображено одне нарахування 2 457,18 грн і три нарахування по 2 754,18 грн.

Загальна сума нарахувань, відображених упродовж 2018-2019 років, становить: 15 819,54 + 10 719,72 = 26 539,26 грн.

Саме цю суму позивачка просить списати після зменшення позовних вимог.

При цьому, суд ураховує, що дата відображення облікової операції не завжди збігається зі звітним періодом, за який виник обов`язок сплатити єдиний внесок.

Зокрема, запис від 09.02.2018 на суму 8 448,00 грн пов`язаний із річним розрахунком єдиного внеску.

Отже, для встановлення звітного періоду відповідного нарахування недостатньо самої дати операції.

Протягом 2020 року відображено такі нарахування: дата - 20.01.2020 – сума, грн - 2 754,18 - залишок після операції, грн - 31 103,26; дата - 21.04.2020 – сума, грн - 2 078,12 - залишок після операції, грн - 33 181,38; дата - 20.07.2020 - сума, грн - 1 039,06 - залишок після операції, грн - 34 220,44; дата - 19.10.2020 - сума, грн - 3 178,12 - залишок після операції, грн - 37 398,56.

Загальна сума зазначених нарахувань становить 9 049,48 грн.

Суд ураховує, що у 2020 році діяли спеціальні положення щодо звільнення визначених категорій платників від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе у зв`язку з пандемією COVID-19, зокрема зміни, внесені законами № 533-IX і № 591-IX.

Однак наявні відомості не дозволяють лише за датами облікових операцій установити, за які конкретні місяці здійснено відповідні нарахування.

Тому наведені документи самі собою не доводять ані незаконності відповідних нарахувань, ані безумовної відсутності підстав для застосування спеціальних законодавчих звільнень.

За 2021 рік у наданих матеріалах відображено нарахування в сумі 2 200,00 грн.

Отже, на кінець 2021 року обліковий залишок становив: 1 809,82 + 15 819,54 + 10 719,72 + 9 049,48 + 2 200,00 = 39 598,56 грн.

Наведені розрахунки узгоджуються з листом ГУ ДПС у Луганській області від 14.11.2025.

Водночас, документального відтворення всіх операцій за період після 31.12.2021 до 06.06.2025 матеріали справи не містять.

06.06.2025 ГУ ДПС у Хмельницькій області сформувало вимогу № Ф-52194-52 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 34 318,56 грн.

Зазначена сума підтверджується примірником первісної вимоги, долученим відповідачем до матеріалів справи, та листом ГУ ДПС у Хмельницькій області від 15.09.2025 № 14026/6/22-01-13-04-08.

У вимозі не визначено до сплати штрафних санкцій та пені.

23.07.2025 позивачка сплатила 5 280,00 грн.

Після цієї сплати залишок становив: 34 318,56 ? 5 280,00 = 29 038,56 грн.

14.08.2025 відповідач звернувся до органу державної виконавчої служби для примусового виконання вимоги на суму 29 038,56 грн.

23.08.2025 відкрито виконавче провадження № 78901352.

У межах виконавчого провадження стягнуто 2 713,15 грн.

Залишок станом на 10.11.2025, зазначений у листі відповідача від 13.11.2025 № 17102/6/22-01-13-04-07, становив 26 325,41 грн.

Цей показник арифметично узгоджується: 29 038,56 ? 2 713,15 = 26 325,41 грн.

Отже, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт формування первісної вимоги на 34 318,56 грн та послідовність її подальшого часткового виконання.

Разом із тим, післядатні платежі і стягнення не встановлюють самі собою правомірності первісної суми недоїмки станом на 06.06.2025.

05.11.2025 позивачка звернулася до ГУ ДПС у Хмельницькій області із заявою про списання недоїмки.

На обґрунтування заяви вона, зокрема посилалася на пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI та факт перебування на податковому обліку в Луганській області.

Листом від 13.11.2025 № 17102/6/22-01-13-04-07 відповідач повідомив про відсутність підстав для списання недоїмки.

У відповіді наведено загальні положення Закону № 2464-VI, проте не викладено окремого аналізу пункту 9-4 та правових наслідків його виключення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Правові та організаційні засади збору та обліку єдиного внеску визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI у редакціях, чинних у спірні періоди).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 цього Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Згідно із ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; 3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; 4) для платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; 5) для платників, зазначених у пункті 16 частини першої статті 4 цього Закону, - на суми, що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування та сплата єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, з дня направлення по день перетину кордону України у зв`язку з остаточним поверненням в Україну здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану.

За ст. 9 цього Закону, єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті, передбачених абзацами другим - четвертим частини п`ятої цієї статті), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Сплата єдиного внеску згідно з договорами про добровільну участь особами, зазначеними в абзаці п`ятому частини першої статті 10 цього Закону (з числа осіб, які працюють або постійно проживають за межами України), та у випадках, передбачених частиною дев`ятою статті 10 цього Закону, в іноземній валюті здійснюється на поточний рахунок податкового органу, відкритий в уповноваженому банку України, або на єдиний рахунок.

Кошти єдиного внеску, що надійшли в іноземній валюті, після її продажу за курсом продажу безготівкової іноземної валюти за гривні та утримання уповноваженим банком комісійної винагороди за здійснення операції з продажу іноземної валюти зараховуються на відповідні рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або на єдиний рахунок.

Облік єдиного внеску, сплаченого в іноземній валюті, та внесення відомостей до Державного реєстру здійснюються у гривнях податковими органами за місцем реєстрації (останнім місцем проживання) громадянина в Україні на підставі копій платіжних документів, що підтверджують сплату єдиного внеску.

Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному податковому органу. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску;

Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Розрахункове обслуговування податкового органу здійснюється відповідно до умов договорів між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, і власниками рахунків.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв`язку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або іншим учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Не підлягають поверненню помилково та/або надміру сплачені суми єдиного внеску платникам, щодо яких у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій.

Єдиний внесок, що відповідно до цього Закону підлягає сплаті із сум виплат за період з дня виникнення у платника відповідного зобов`язання до дня включення податковим органом даних про такого платника до реєстру страхувальників Державного реєстру , сплачується (стягується) на загальних підставах відповідно до цього Закону за зазначений період.

За пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Частина четверта статті 25 Закону № 2464-VI передбачає, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, інформує про це платників єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.

Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Порядок обміну інформацією між податковими органами та органами державної виконавчої служби визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.

У випадках, зазначених в абзаці одинадцятому цієї частини, податковий орган також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Частиною шістнадцятою статті 25 зазначеного Закону передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Упродовж частини періоду виникнення спірних нарахувань діяв пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, який передбачав тимчасове звільнення визначених платників від виконання обов`язків, установлених частиною другою статті 6 Закону, а також спеціальне регулювання визнання недоїмки безнадійною та її списання.

Застосування цієї норми пов`язувалося з перебуванням платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих у відповідних населених пунктах проведення антитерористичної операції.

Перелік таких населених пунктів затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Отже, для застосування зазначеної норми необхідно враховувати місцезнаходження конкретного органу податкового обліку, а не лише факт проживання особи в Луганській області.

Так, у матеріалах справи підтверджено реєстрацію позивачки у місті Сєвєродонецьку та її податковий облік у Луганській області.

Водночас, наведені документи не дають достатньої підстави для беззастережного визначення місцезнаходження конкретного органу доходів і зборів протягом усього спірного періоду.

Суд ураховує цю обставину, проте вона не є визначальною для результату вирішення вимоги про списання, оскільки незалежно від зазначеного питання необхідно встановити виконання процедурних передумов спеціального механізму списання.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено з 13.02.2020.

Отже, на дату формування оскаржуваної вимоги та розгляду заяви позивачки про списання цей пункт уже не був чинним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 розглянуто правові наслідки спеціального режиму виконання обов`язків платників єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ) у зв`язку з проведенням антитерористичної операції.

Зазначена зразкова справа стосувалася насамперед застосування штрафних санкцій і пені.

Суд ураховує правові висновки Великої Палати щодо правової природи тимчасового звільнення від виконання обов`язків платника, не ототожнюючи предмет зазначеної справи з предметом цього спору.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі № 360/4568/20 сформульовано висновок щодо права контролюючого органу після виключення пункту 9-4 Закону № 2464-VI формувати вимоги про сплату недоїмки, яка виникла внаслідок самостійного нарахування та обчислення ЄСВ платником у період дії спеціального режиму.

При цьому, судова палата відступила від попередніх висновків, викладених у постановах від 26.10.2021 у справі № 360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі № 200/2618/20-а.

Водночас, у справі № 360/4568/20 відповідна недоїмка була самостійно нарахована платником, а її розмір не становив предмета спору.

Тому наведений правовий висновок підтверджує можливість стягнення відповідної категорії недоїмки, але не усуває необхідності довести правомірність конкретної суми оскаржуваної вимоги.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 200/11701/20-а розглянуто питання правових наслідків скасування вимог із ЄСВ, складу недоїмки та реалізації спеціальної процедури її списання.

Зокрема, Верховний Суд наголосив, що скасування вимоги не в кожному випадку свідчить про припинення матеріального обов`язку зі сплати внеску. Необхідно враховувати підстави скасування конкретного акта.

Також Верховний Суд розмежував тимчасове звільнення від виконання обов`язків платника та спеціальну процедуру списання недоїмки, для реалізації якої було необхідне відповідне звернення.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2025 у справі № 440/17277/23 сформульовано висновки щодо застосування пункту 9-15 розділу VIII Закону № 2464-VI.

Для цієї справи істотним є розмежування строку подання самої заяви про списання та передбачених відповідною нормою строків подання документів і виконання інших процедурних умов.

Тому суд не застосовує дату 01.03.2021 як безумовний кінцевий строк подання заяви про списання за пунктом 9-15.

Щодо оцінки доказів щодо правомірності вимоги на 34 318,56 грн, суд зазначає про таке.

Відповідно до змісту частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція № 449 у редакціях, чинних у спірні періоди), контролюючий орган вправі формувати вимогу про сплату недоїмки на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС.

Водночас, інтегрована картка платника є засобом обліку.

Саме відображення певного залишку не замінює доказування правомірності визначеної в індивідуальному акті суми в разі її оскарження.

Так, суд установив, що облікові документи дозволяють відтворити формування заборгованості до залишку 39 598,56 грн станом на кінець 2021 року.

Однак первісну вимогу від 06.06.2025 № Ф-52194-52 сформовано на суму 34 318,56 грн.

Різниця між цими показниками становить: 39 598,56 ? 34 318,56 = 5 280,00 грн.

При цьому, суд бере до уваги, що показники стосуються різних дат, а сума вимоги є меншою за історично облікований залишок.

Тому сама різниця між ними не доводить завищення або іншої незаконності вимоги.

Водночас, більший залишок на попередню дату не означає автоматичного підтвердження меншого залишку на наступну дату.

Для цього необхідно врахувати здійснені між відповідними датами платежі, коригування та інші операції, які могли вплинути на склад і розмір заборгованості.

Надані сторонами докази не містять повного відтворення таких операцій за період після 31.12.2021 до 06.06.2025.

Зокрема, із них не встановлено, які саме облікові операції зумовили зміну залишку з 39 598,56 грн до 34 318,56 грн.

Платіж позивачки від 23.07.2025 на суму 5 280,00 грн здійснено після формування вимоги. Отже, він не може сам собою пояснювати відповідну різницю станом на 06.06.2025.

Документи про подальше стягнення 2 713,15 грн та відображення залишку 26 325,41 грн підтверджують рух недоїмки після формування вимоги, проте не встановлюють її первісного складу.

Одночасно суд ураховує, що закон не вимагає подання виключно окремого документа з назвою «розрахунок недоїмки».

Відповідні обставини можуть підтверджуватися сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема обліковими даними про нарахування, платежі та коригування.

Разом із тим, сукупність матеріалів у цій справі не дає змоги достовірно встановити, які саме непогашені нарахування сформували суму 34 318,56 грн на дату прийняття оскаржуваного акта.

Суд також ураховує правову можливість стягнення після 13.02.2020 відповідної раніше сформованої недоїмки, підтверджену відповідними правовими висновками Верховного Суду.

Однак наявність такої можливості не означає доведеності розміру кожної конкретної вимоги.

Відповідно до змісту частини другої статті 77 КАС України, обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Оцінюючи докази відповідно до статті 90 КАС України, суд ураховує як матеріали, що підтверджують історичні нарахування, так і відсутність відомостей, достатніх для встановлення стану розрахунків на 06.06.2025.

За результатами оцінки всієї сукупності доказів суд доходить висновку, що відповідач підтвердив факт формування вимоги та існування раніше облікованої недоїмки, однак не довів належними й достатніми доказами обґрунтованості саме суми 34 318,56 грн станом на дату прийняття оскаржуваного індивідуального акта.

Це є істотним для перевірки вимоги за критерієм обґрунтованості, установленим пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Із приводу можливості скасування оскаржуваної вимоги лише в частині, суд зазначає про таке.

Так, позивачка просить списати недоїмку в сумі 26 539,26 грн, яка арифметично відповідає нарахуванням, відображеним в обліку протягом 2018-2019 років.

Різниця між первісною сумою вимоги та зазначеною сумою становить: 34 318,56 - 26 539,26 = 7 779,30 грн.

Проте таке арифметичне віднімання не доводить, що оскаржувана вимога складається саме з двох окремих частин у зазначених розмірах.

Сума 26 539,26 грн визначена за датами відображення облікових операцій у 2018-2019 роках.

Натомість вимога сформована 06.06.2025 після можливих платежів та інших операцій за попередні періоди.

Надані сторонами докази не дозволяють установити, які саме нарахування залишилися непогашеними до зазначеної дати та увійшли до складу первісної вимоги.

Крім того, сам факт відображення нарахувань у період дії пункту 9-4 Закону № 2464-VI не означає їх незаконності або автоматичного списання.

Отже, суд не має підстав визнавати 26 539,26 грн безумовно неправомірною частиною вимоги, а 7 779,30 грн - безумовно правомірною.

Суд також не встановив за наданими матеріалами іншої відокремленої частини вимоги, щодо якої можна було б достовірно підтвердити склад нарахувань, їх непогашення та правові передумови стягнення саме станом на 06.06.2025.

При цьому, суд не може самостійно формувати новий розрахунок недоїмки на підставі припущень про черговість погашення або про склад заборгованості.

Отже, відсутність доказової основи для визначення правомірної частини стосується не лише арифметичної різниці між історичним залишком та сумою вимоги, а й неможливості встановити склад конкретного індивідуального акта та юридичні підстави стягнення визначеної частини його суми.

За таких обставин, суд доходить висновку, що вимога від 06.06.2025 № Ф-52194-52 підлягає визнанню протиправною та скасуванню в повному обсязі - на первісну суму 34 318,56 грн.

Водночас, суд наголошує, що зазначене скасування не є встановленням незаконності кожного історичного нарахування та не означає автоматичного припинення матеріального обов`язку зі сплати ЄСВ.

Щодо порядку направлення вимоги та строку звернення до суду, суд виходить із таких міркувань.

Відповідач надав поштові документи щодо оформлення рекомендованого відправлення на адресу позивачки, яке повернулося через закінчення строку зберігання.

Водночас, ці документи не містять безпосередніх відомостей про реквізити документа, вкладеного у відповідне відправлення.

Разом із тим, пункт 4 розділу VI Інструкції № 449 не встановлює загального обов`язку направляти вимогу виключно поштовим відправленням з описом вкладення.

Тому сама відсутність опису вкладення не є достатньою підставою для висновку про порушення порядку направлення вимоги.

Суд не покладає відповідну обставину в основу скасування оскаржуваного акта.

У свою чергу, позивачка зазначає, що дізналася про вимогу після відкриття виконавчого провадження в серпні 2025 року.

Позов подано 05.12.2025 через підсистему «Електронний суд».

При цьому, суд ураховує правовий висновок Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 580/3469/19 щодо співвідношення спеціальних правил Закону № 2464-VI та процесуальних строків звернення до суду, установлених статтею 122 КАС України.

У цій справі не встановлено використання позивачкою процедури адміністративного оскарження саме вимоги від 06.06.2025, тому застосовуються загальні положення статті 122 КАС України.

Доказів, достатніх для встановлення того, що позивачка дізналася або повинна була дізнатися про зміст спірної вимоги раніше серпня 2025 року, судом не встановлено.

За таких обставин, підстав для застосування процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду немає.

Із приводу оцінки «документів» із реквізитами самопроголошеної «ЛНР», суд зазначає про таке.

До матеріалів справи позивачка долучила «документи», оформлені із зазначенням реквізитів органів або установ самопроголошеної «Луганської Народної Республіки».

Відповідно до змісту статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII органи, створені на тимчасово окупованій території у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України, є незаконними, а їхні акти за загальним правилом не створюють правових наслідків.

У той же час, законодавством передбачено відповідні винятки.

Водночас, юридичну силу акта слід відрізняти від можливості оцінки фактичних відомостей, які містяться в певному документі, відповідно до процесуальних правил доказування.

Так, у цьому спорі вирішальне значення для застосування пункту 9-4 Закону № 2464-VI має перебування платника на обліку у відповідному українському органі доходів і зборів.

Медичні, освітні документи та матеріали щодо комунальних нарахувань не встановлюють місцезнаходження такого органу.

Водночас облік позивачки в Луганській області підтверджено документами українських контролюючих органів.

Тому «документи» з реквізитами самопроголошеної «ЛНР» не є визначальними для вирішення цього спору та не створюють самостійних підстав для списання недоїмки.

Щодо списання недоїмки за пунктом 9-4 Закону № 2464-VI, суд вказує на таке.

Позивачка просить зобов`язати відповідача визнати безнадійною та списати недоїмку в сумі 26 539,26 грн.

Так, суд установив, що ця сума відповідає нарахуванням, відображеним протягом 2018-2019 років.

Однак саме відображення нарахувань у період дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI не означає автоматичного списання відповідної недоїмки.

Спеціальний режим тимчасового звільнення від виконання обов`язків платника та процедура списання недоїмки мають різні юридичні передумови.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 23.01.2025 у справі № 200/11701/20-а наголосив на необхідності реалізації спеціального механізму списання шляхом відповідного звернення.

У цій справі підтверджено звернення позивачки із заявою про списання 05.11.2025.

На дату звернення пункт 9-4 уже втратив чинність.

Матеріали справи не підтверджують подання позивачкою заяви про списання за цим спеціальним механізмом у період чинності відповідної норми або початку реалізації такої процедури до її виключення.

Суд також ураховує, що стаття 101 Податкового кодексу України регулює списання безнадійного податкового боргу.

Водночас, ЄСВ не входить до системи оподаткування, а його нарахування, сплата та списання недоїмки регулюються Законом № 2464-VI.

Відповідно, застосування механізму статті 101 Податкового кодексу України до недоїмки з ЄСВ потребує спеціальної законодавчої підстави.

Таке відсилання містилося в пункті 9-4, який на дату розгляду заяви позивачки вже втратив чинність.

Отже, за дослідженими матеріалами не підтверджено передбачених законом підстав для виникнення у відповідача обов`язку списати заявлену суму за процедурою пункту 9-4.

Із приводу інших підстав списання, зокрема пункту 9-15 Закону № 2464-VI, суд виходить із такого.

Суд також перевіряє можливість застосування інших передбачених законом спеціальних механізмів списання недоїмки.

Так, пунктом 9-15 розділу VIII Закону № 2464-VI був передбачений особливий порядок списання визначеної недоїмки для встановлених законом категорій платників.

У відповідній редакції ця норма охоплювала, зокрема фізичних осіб-підприємців, які не обрали спрощеної системи оподаткування та не отримували доходу від діяльності за визначений законом період, за умови виконання спеціальних процедурних вимог.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду від 13.06.2025 у справі № 440/17277/23, відповідно до якого слід розмежовувати строк звернення із заявою про списання та строк виконання встановлених пунктом 9-15 вимог щодо подання документів.

Тому дата 01.03.2021 сама собою не використовується судом як безумовний кінцевий строк подання заяви про списання.

У той же час, для застосування пункту 9-15 необхідно встановити виконання всіх передбачених ним матеріальних і процедурних умов.

Зокрема, юридичне значення мають належність особи до відповідної категорії платників, відсутність установленого законом доходу, виконання вимог щодо припинення підприємницької діяльності та подання необхідних документів.

За матеріалами справи підприємницьку діяльність позивачки припинено 20.05.2022.

Проте сама дата державної реєстрації припинення не тотожна даті подання відповідної заяви державному реєстратору.

Суд не робить висновку, що позивачка порушила строк подання таких документів виключно з огляду на дату державної реєстрації припинення.

Разом із тим, матеріали справи не містять належного підтвердження дати подання необхідних документів у строки, передбачені пунктом 9-15, а також відомостей, достатніх для встановлення відповідності позивачки умовам щодо системи оподаткування та відсутності доходу.

Суд також ураховує, що заява від 05.11.2025 обґрунтовувалася позивачкою передусім пунктом 9-4 Закону № 2464-VI, а не підтвердженим виконанням умов іншої спеціальної процедури списання.

Отже, досліджені у цій справі докази не підтверджують усіх передбачених пунктом 9-15 умов для виникнення в позивачки права вимагати списання недоїмки в сумі 26 539,26 грн.

Також у справі не встановлено обставин, які підтверджували б наявність інших спеціальних підстав списання відповідно до частини сьомої статті 25 Закону № 2464-VI.

Отже, підстав для прямого зобов`язання відповідача списати заявлену суму недоїмки суд не встановив.

Щодо відмови відповідача та виключення відомостей з інтегрованої картки, суд зазначає про таке.

Позивачка визначила у позовній заяві поведінку відповідача в спірних правовідносинах як протиправну бездіяльність.

Водночас, матеріали справи підтверджують, що відповідач розглянув заяву від 05.11.2025 та листом від 13.11.2025 повідомив про відсутність підстав для списання недоїмки.

Отже, за своїм змістом спір у цій частині стосується правомірності відмови у вчиненні запитуваних позивачкою дій, а не нерозгляду її звернення.

Надання письмової відповіді саме собою не виключає можливості визнання відповідної відмови протиправною.

Суд установив, що в листі від 13.11.2025 відповідач не навів окремого аналізу пункту 9-4 Закону № 2464-VI, що свідчить про неповноту мотивування.

Однак суд оцінює істотність цього недоліку з урахуванням установлених матеріально-правових передумов списання.

За результатами розгляду справи право позивачки вимагати списання недоїмки за заявою від 05.11.2025 відповідно до пункту 9-4 не підтверджено.

Також матеріали не підтверджують виконання всіх умов іншого спеціального механізму, передбаченого пунктом 9-15.

Отже, неповнота мотивування відповіді за встановлених обставин не доводить наявності в позивачки права на списання заявленої суми і не є достатньою підставою для задоволення позовної вимоги про протиправність відмови.

Вимогу про виключення відомостей щодо 26 539,26 грн з інтегрованої картки платника позивачка пов`язує зі списанням зазначеної недоїмки.

Оскільки підстав для зобов`язання здійснити таке списання не встановлено, відповідна вимога про коригування інтегрованої картки саме на цій підставі задоволенню не підлягає.

При цьому, суд вказує на те, що скасування оскаржуваної вимоги від 06.06.2025 не звільняє відповідача від обов`язку забезпечувати достовірність обліку та належне відображення здійснених платежів і стягнень.

У той же час, скасування оскаржуваної вимоги не означає автоматичного списання історично облікованої недоїмки.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд установив, що відповідач підтвердив існування облікованої недоїмки та факт формування вимоги від 06.06.2025 № Ф-52194-52.

Водночас, матеріали справи не дозволяють достовірно встановити склад первісної суми вимоги 34 318,56 грн станом на дату її формування.

Відповідач не довів належними й достатніми доказами обґрунтованості визначення саме цієї суми.

При цьому, за наявними доказами неможливо встановити окрему частину вимоги, щодо якої правомірність стягнення підтверджена належними доказами з урахуванням складу нарахувань і погашень на 06.06.2025.

Тому оскаржувана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню в повному обсязі.

Разом із тим, правові передумови списання недоїмки в сумі 26 539,26 грн за заявою позивачки від 05.11.2025 матеріалами справи не підтверджені.

Скасування оскаржуваної вимоги не є встановленням відсутності відповідних матеріально-правових зобов`язань і не створює автоматичної підстави для їх списання.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Із квитанції від 05.12.2025 вбачається, що позивачка сплатила судовий збір у сумі 969,00 грн.

Окремо сплачена банківська комісія в сумі 40,00 грн не є судовим збором.

Позов подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до змісту статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 становив 3 028 грн.

Вимога про скасування індивідуального акта, яким визначено недоїмку в конкретній грошовій сумі, має майновий характер.

За ціною вимоги 34 318,56 грн ставка судового збору в розмірі одного відсотка становила б 343,19 грн, що є меншим за встановлену законом мінімальну ставку.

Мінімальна ставка за подання фізичною особою адміністративного позову майнового характеру становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням коефіцієнта 0,8 для електронного подання відповідна ставка становить: 3 028 х 0,4 х 0,8 = 968,96 грн.

Суд ураховує, що позивачка об`єднала вимогу про скасування акта та вимоги щодо списання недоїмки й пов`язаних облікових дій.

Визначення кількості самостійних об`єктів справляння судового збору не може ґрунтуватися виключно на кількості пунктів прохальної частини або на формальному поділі вимог на основні й похідні.

Водночас, питання належного розміру судового збору за всіма об`єднаними вимогами необхідно відокремлювати від питання про відшкодування фактично понесених витрат за результатом розгляду справи.

У цій справі задоволено майнову вимогу про скасування індивідуального акта на суму 34 318,56 грн.

Належна ставка судового збору за зазначеною задоволеною вимогою становить 968,96 грн.

Фактичну сплату збору в сумі 969,00 грн підтверджено квитанцією.

За відмовленими вимогами щодо списання недоїмки й відповідних облікових дій витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не відшкодовуються.

Отже, на користь позивачки підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, що припадає на задоволену майнову вимогу, в сумі 968, 96 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 06 червня 2025 року № Ф-52194-52 У.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Головуючий суддя Є.В. Печений

Оригінал: reyestr.court.gov.ua