Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/19591/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.10.2026 р. справа №520/19591/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

доІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо незастосування у 2023 році при обчисленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП (ІПН): НОМЕР_3 ) грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення за 2023р. розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704; 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП (ІПН): НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням) та допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 рік, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправні дії з приводу непроведення перерахунку грошового забезпечення за 2023 рік із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

Відповідач, який був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом. На виконання ухвали суду від 21.10.2026р. про витребування доказів надав заяву, у якій зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача військова частина НОМЕР_1 надала її особисті картки грошового забезпечення за 2024-2025 роки та повідомила, що в період з 26.04.2024 по 22.09.2025 позивач проходила військову службу у цій частині, а при виключенні зі списків особового складу була забезпечена всіма належними видами грошового забезпечення в повному обсязі, з розрахунковим листом ознайомлена під підпис 18.09.2025. Водночас інформація щодо нарахування грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, зокрема алгоритму його обчислення за окремими складовими та нарахування і виплати допомоги на оздоровлення, у відповідача відсутня, оскільки відповідні відомості містяться в особовій справі позивача. Посилаючись на пункти 4 та 35 глави 11 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 06.06.2017 № 468, відповідач пояснює, що після виключення позивача зі списків особового складу 18.09.2025 її особову справу було направлено до Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно.

Окрім того, у поданій заяві відповідач просив суд встановити новий строк для подання відзиву.

Перевіривши матеріали справи та заявлене клопотання, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Приписами ч.1 ст.118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч.5 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 07.07.2026р. було зобов`язано відповідача у 15денний строк подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження висловлених аргументів та на висвітлення обставин спору, зокрема, але не виключно докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; докази про алгоритм обчислення грошового забезпечення за усіма розрахунковими елементами за період з 01.01.2023 по 31.12.2023р., докази нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023р. із алгоритмом обчислення тощо.

Ухвалою суду від 07.09.2026р. було направлено ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за належними реквізитами (ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) копію матеріалів позову заявника та копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026р. у справі №520/19591/26.

Означена ухвала була отримана у електронному кабінеті системи "Електронний суд" - 07.09.2026р., проте, усупереч ч.2 ст.77, ч.4 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України відповідач відзив та витребувані докази до суду не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024р. у справі №990/241/24, де указано, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Відповідно до ч. 2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на достатність наявних у справі доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 26.04.2024р. по 22.09.2025р. проходив публічну військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ); згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.04.2024 №95-ОС заявник, який прибув для подальшого проходження служби з НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, зарахований у списки особового складу та на всі види забезпечення з 26.04.2024р.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.09.2026 №238-ОС штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-035643), техніка другого відділення другого відділу регіонального центру (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ), наказом начальника Головного центру від 15.09.2025 №234-ОС звільнену з військової служби в запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону, без надання права носіння військової форми одягу, виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 22.09.2025р.

Отже, заявник у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) проходив військову службу з 26.04.2024р. по 22.09.2025р.

За викладеними у позові твердженнями, відповідач при визначенні розміру окладу за військовим (спеціальним) званням та посадового окладу під час проходження військової служби за 2023р. неправомірно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі - 1.762,00 грн.

Згідно зі службовою запискою головного бухгалтера - начальника відділу фінансово-економічного забезпечення та оперативних видатків (бухгалтерської служби) ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.09.2025р. №09/13893/25-Вн відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023 № 481 з 26.04.2024 по 22.09.2025 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням розраховувався виходячи з розміру 1762 гривні та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. За період з 26.04.2024 по день виключення зі списків особового складу Головним центром було нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, застосовано базовий місяць: березень 2018, грудень 2023 року, січень 2025 року. Заборгованість відсутня.

Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень протиправних дій з приводу незастосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та неврахування під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення місячного грошового забезпечення, обчисленого із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня календарного року заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Державної прикордонної служби України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018р. №558, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306; далі за текстом - Інструкція №558).

За правилами п.3 Розділу І Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 – 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно з”ясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розв”язуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Продовжуючи розгляд справи за епізодом перерахунку грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності – 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.

Окремо суд зважає і на правові висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, де наголошено на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас із цим, розв`язуючи спір, суд зважає і на те, що за суттю правового висновку постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 повинен застосовуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у фіксованому розмірі - "1.762,00грн.".

Отже, у межах спірних правовідносин наявні взаємовиключні протилежні правові висновки Верховного Суду з приводу підвищення / зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-17.06.2025р., зокрема: правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24, суттю якого є відсутність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. і станом на 01.01.2025р. унаслідок застосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 та правовий висновок постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, суттю якого є наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. та станом на 01.01.2025р. унаслідок незастосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 як такої, що суперечить закону.

До того ж суд зауважує, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 04.03.2026р. по справі №140/3734/24, від 30.05.2026р. по справі №400/2930/25, від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2025р., у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 12.06.2026р. по справі №420/34153/25, від 29.06.2026р. по справі №620/12943/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 18.06.2025р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2026р. по справі №380/13995/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 19.06.2025р.

Тому суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ст.8 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) пріоритет у застосуванні належало б віддати правовим висновкам Верховного Суду про наявність події зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., станом на 01.01.2025р., станом на 18.06.2025р., станом на 01.01.2026р., адже протилежний підхід у тлумаченні змісту наведених вище норм права не може бути кваліфікований інакше, ніж відмова у доступі до суду (відмові у правосудді за правовими позиціями рішення Європейського суду з прав людини у справі Melgarejo Martines de Abellanosa та Inmobilizados y Gestiones SL проти Іспанії №79530/17 від 14.09.2021р.).

Відтак, попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024р., і станом на 01.01.2025р., і станом на 18.06.2025р., і станом на 01.01.2026р.

При цьому, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що за наявності декількох взаємовиключних та прямо протилежних правових висновків постанов Верховного Суду (як суду касаційної інстанції) з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосуванню під час відправлення правосуддя підлягає той правовий висновок, котрий об"єктивно здатен забезпечити найвищий арифметичний показник суми грошового забезпечення.

Проте, 16.07.2026р. Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Наведене навіть з урахуванням згаданих вище правових висновків постанов Верховного Суду безумовно припиняє і суб"єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 після 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Намагаючись визначитись з приводу пріоритетності перелічених вище висновків Верховного Суду окружний адміністративний суд, зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Як установлено судом, упродовж 2023 року позивач не проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовій частині НОМЕР_1 ), а відтак відповідач не здійснював їй нарахування та виплату грошового забезпечення за цей період і на нього не покладався обов`язок щодо його перерахунку.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

За правилами пункту 7 Розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Особам офіцерського складу, прийнятим на військову службу за контрактом, а також призваним на військову службу за призовом або на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадянам, яких прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, а також призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період допомога для оздоровлення надається в разі, якщо в році її отримання військовослужбовець має право на щорічну основну відпустку незалежно від її тривалості.

Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.

Як установлено судом, упродовж 2023 року позивач не проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовій частині НОМЕР_1 ), у зв`язку з чим відповідач не здійснював їй нарахування та виплату грошового забезпечення за цей період і не мав обов`язку щодо перерахунку допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб”єкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було вчинено управлінського волевиявлення у формі дії чи допущено бездіяльності з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи ані у розмірі «1.762,00 грн», ані у розмірі понад - "1.762,00грн.", оскільки упродовж спірного періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023 позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та не перебував за штатом цієї військової частини на жодних видах забезпечення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами та змістом належних норм права, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України у їх сукупності та взаємозв`язку, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відповідач не порушував прав (інтересів) заявника на отримання грошового забезпечення та не мав і не міг мати обов"язку із обчислення і виплати грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.".

Відсутність підтвердженого матеріалами судової справи факту порушення публічного права (інтересу) заявника як об`єкта судового захисту у розумінні ч. 1 ст. 2 КАС України та відсутність правових підстав для покладення на відповідачів обов`язку щодо перерахунку і виплати грошового забезпечення за спірний період є визначеними процесуальним законом підставами для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко