Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/17723/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 жовтня 2026 року № 520/17723/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання незаконною і протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_2 , які вона вчинила 23.05.2026, щодо відмови у наданні мені медичної допомоги та перешкоджання наданню мені медичної допомоги іншою особою. Визнати такі діяння як мобінг/босінг та дискримінацію мене як людини, громадянина і військовослужбовця;

-визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_3 , які він вчинив 23.05.2026, щодо надання вказівок ОСОБА_2 не надавати мені ніяких направлень, ігноруванні ним моїх звернень щодо мого поганого самопочуття та необхідності у консультації лікаря та медичної допомоги. Визнати такі діяння як мобінг/босінг та дискримінацію мене як людини, громадянина і військовослужбовця;

-визнати незаконними і протиправними бездіяльність та дії службової особи відповідача ОСОБА_4 , які він вчинив 23.05.2026, щодо ігнорування ним моєї потреби у медичній допомозі, приховування від мене інформації щодо службового розслідування відносно мене, примушення мене до отримання документів на моє переведення, психологічному тиску на мене. Визнати такі діяння як мобінг/босінг та дискримінацію мене як людини, громадянина і військовослужбовця;

-стягнути з військової частини НОМЕР_2 матеріальну шкоду, заподіяну мені бездіяльністю та діями службової особи відповідача, що викладені у п. 1 позовних вимог, у розмірі 1538,74 грн.;

-стягнути з військової частини НОМЕР_2 моральну шкоду (пропорційно), яка була мені заподіяна бездіяльністю та діями службових осіб відповідача, що викладені у п.п. 1-3 позовних вимог, у розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 4980672,00 грн., на мою користь на відшкодування моральної шкоди, заподіяної мені цими службовими особами відповідача з ознаками дискримінації та мобінгу/босінгу мене як людини, громадянина та військовослужбовця.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 31.12.2025 по 23.05.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцера відділення психологічної підтримки персоналу доказ: витяг з наказу командира військовій частині НОМЕР_2 від 23.05.2026 №148. Під час цього періоду служби, командування цієї військової частини через особисту неприязнь піддавало позивача дискримінації, мобінгу/босінгу, тобто таким негативним психологічним явищам, які заборонені в Україні. Це виявлялося у ізоляції від інших військовослужбовців, адже для позивача вигадали окреме місце служби, на значної відстані від місця знаходження відділення психологічної персоналу, провели відносно позивача службове розслідування з необґрунтованих підстав та інше.

Відповідач у відзиві зазначив, що із заявленими позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права, не відповідають дійсним обставинам та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим вважає, що у задоволенні поданого позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є військовослужбовцем і проходить військову службу осіб офіцерського складу, що підтверджується фотокопію посвідчення офіцера Збройних Сил. Також, позивач є учасником бойових дій.

З 31.12.2025 по 23.05.2026 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцера відділення психологічної підтримки персоналу доказ: витяг з наказу командира військовій частині НОМЕР_2 від 23.05.2026 №148.

Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - це систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);- безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);- нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням). Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Разом із тим позовна заява та надані докази не містять фактичних даних, які підтверджують, що позивач, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають.

Також позивач не довів сукупність фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним. Так, для прямої дискримінації - це те, що: 1) позивач намагався реалізувати певне право, яке йому гарантоване законом, міжнародним договором тощо; 2) під час реалізації цього права він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншими особами, які перебувають у подібній із ним ситуації; 3) ця різниця пов`язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві; 4) така різниця зумовила настання для позивача негативних наслідків; 5) відсутнє раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування цієї різниці; 6) різниця у ставленні до позивача не є пропорційною меті відповідного розрізнення.

Також твердження позивача спростовуються доказами, які додаються до відзиву, а саме поясненнями військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_5 та майора ОСОБА_6 .

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець із службових та особистих питань повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Щодо вказаних позивачем фактів та взаємовідносин із зазначеними в позовній заяві військовослужбовцями, які позивач вважає протиправними, доказів звернення до командира військової частини НОМЕР_2 та до вищого командування за підпорядкування позивачем до суду не надано. За вказаними фактами позивач також не звертався й до правоохоронних органів.

Вказані висновки щодо безпідставності позовних вимог відповідають висновкам Верховного Суду, які сформовано у постановах від 22.01.2026 по справі 642/2981/24, від 29.04.2026 по справі 756/12586/24, від 19.08.2026 по справі 646/5128/23 з подібними до цієї справи правовідносинами.

Також суд зазначає, шо згідно з частиною першою та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суди застосовують позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Стосовно реально вчиненого у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню. Також, враховуючи відсутність підстав для визнання дій посадових осіб військової частини НОМЕР_2 протиправними, відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частиної НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання незаконною і протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії-залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.