Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/29410/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Справа № 520/29410/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до _Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною відмову Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, викладену в листі від 27.08.2026 №736/3871, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”; - зобов`язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років. Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, що підтверджується довідкою про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення (воєнних) бойових дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності. Відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті винагороди, відповідно до Постанови №153, оскільки, позивач був прийнятий на військову службу 19.09.2019, тобто до введення воєнного стану в Україні. Однак вважає, позивач відповідає всім вимогам Постанови № 153, окрім однієї, яка носить явно дискримінаційний характер – був прийнятий на військову службу до початку дії воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64. Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивач не заперечує, що відповідно до Постанови № 153 право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн мають військовослужбовці, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Позивач був призваний на військову службу 19.09.2019, уклавши контракт про проходження громадянами України військової служби у національній гвардії України. Відповідно, в період часу з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2025 року (дату набрання чинності Постановою № 153) на військову службу він не приймався (не призивався). Пунктом 4 Постанови № 153 визначено, що вона поширює свою дію на громадян, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, тобто набули статусу військовослужбовця в період часу з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2025 року. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить пояснення про те, що єдиним доводом відзиву є те, що контракт про проходження військової служби підписано позивачем до повномасштабного вторгнення. Контракт від 19.09.2019 укладено строком на 3 (три) роки, тобто до 18.09.2022 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2019 №44 о/ с); жодного запису про укладення нового контракту чи письмове продовження строку його дії у період з 18.09.2022 по 12.02.2025 витяг з послужного списку не містить, а обліково-послужна документація військової частини НОМЕР_1 станом на 24.02.2022 знищена (лист від 28.08.2026 №25/18/9-М-422-Аз). Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» комплектування військових формувань здійснюється лише двома шляхами — прийняттям за контрактом або призовом, а згідно з частиною другою статті 19 цього закону у разі закінчення строку контракту військовослужбовець укладає новий контракт. Отже, з 18.09.2022 під час дії воєнного стану, у віці 23 років позивач набув ознаки особи, прийнятої на військову службу під час воєнного стану, і відповідає абзацу другому пункту 4 Постанови №153 навіть за формальним підходом відповідача. Цей довід позову відповідач залишив без відповіді. Відповідач також не дав жодної оцінки наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.02.2025 №9 о/с, яким позивача під час дії воєнного стану та до набрання чинності Постановою №153 прийнято на військову службу за контрактом на посадах осіб сержантського і старшинського складу з укладенням нового контракту строком на 3 роки. Саме за неврахування нового контракту, укладеного під час воєнного стану, Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 15.06.2026 у справі №520/27064/25 визнав відмову у виплаті винагороди протиправною. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 21.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України стосовно позивача.

Суд установив, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 19.06.2019 до 18.09.2019 у військових частинах Національної гвардії України, що підтверджено витягом із послужного списку щодо позивача від 27.08.2026 №Г-056148.

19.09.2019 відповідно до ст. 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із військовослужбовцем строкової військової служби позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України строком на три роки до з 19.09.2019. Наказ Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2019 позивача призначено на посаду навідника 1-ї танкової роти танкового батальйону, що підтверджено витягом із послужного списку щодо позивача від 27.08.2026 №Г-056148.

Відповідно до листа Національної гвардії України від 28.08.2026 на адвокатський запит представника позивача надати копію першого контракту та копію наказу про зарахування до списків військової частини є неможливим у зв`язку з тим, що станом на 24.02.2022 під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України обліково-послужна документація особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України була знищена на підставі акту «Про знищення службової документації структурних підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України» № 2 від 27.06.2022.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (зі змінами), продовжено дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України понад встановлений строк.

12.02.2025 позивачем укладено новий контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 3(три) роки з 12.02.2025, що підтверджено відповідним контрактом.

З 27.08.2025 позивач переміщений для подальшого проходження військової служби до відповідача, що підтверджено витягом із послужного списку щодо позивача від 27.08.2026 №Г-056148.

Відповідно до довідки від 10.08.2026 №3019 позивач дійсно в період з 24.02.2022 до 15.07.2022, з 20.07.2022 до 27.11.2022. з 27.07.2023 до 09.08.2023, з 12.08.2023 до 09.09.2023, з 20.09.2023 до 05.10.2023. з 11.10.2023 до 22.02.2024, з 04.07.2024 до 23.08.2024, з 08.10.2024 до 20.10.2024, з 21.10.2024 до 19.11.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Сєвєродонецьк, м. Рубіжне, м. Лисичанськ, с. Діброва Сєвєродонецького району, с. Макіївка, с. Стельмахівка Сватівського району Луганської області, с. Липці Харківського району Харківської області, м. Дружківка, смт Райське Краматорського району, м. Бахмут, с. Зайцеве, с. Озарянівка, с. Курдюмівка, с. Спірне Бахмутського району Донецької області. Загальна кількість днів 273.

Позивач не притягався до адміністративної, дисциплінарної відповідальності, що підтверджено довідкою від 10.07.2026 №863.

Позивач не притягався до кримінальної відповідальності, що підтверджено витягом з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості"

24.06.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Відповідач листом від 27.08.2026 № 36/3871 надав наступну інформації на адвокатський запит представника позивача. Інститутом проведено перевірку з питань відповідності позивача вимогам Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах. Встановлено, що з 19.09.2019 позивач проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України. Станом на 24.02.2022, а саме на момент повномасштабного вторгнення російської федерації у Україну, він продовжував проходити військову службу за контрактом. Враховуючи викладене, оскільки контракт на проходження військової служби позивачем підписано до повномасштабного вторгнення, останній не підпадає під дію експериментального проекту, відповідно до Постанови №153.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною у зв`язку із чим звернулася до суду за захистом свого права із відповідним позовом.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (надалі - Постанова № 153), якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок № 153).

Пунктом 3 вказаної постанови установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Порядок № 153 визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього (пункт 1 Порядку №153).

За приписами п.2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, … на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Згідно із п.4 Порядку № 153 окремі категорії громадян укладають контракт, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Аналіз положень пункту 4 Постанови КМУ №153 дає підстави суду дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов:

- які до набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (надалі – абзац-1);

- проходять військову службу ( надалі – абзац-2);

- брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) ( надалі – абзац-3).

Щодо наявності цих ознак, суд прийшов наступного.

Суд бере до уваги, що умови п. 4 Постанови № 153, які необхідні для виплати такої винагороди, а саме вказаний вище абзац-2 сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню у відповідності до п. 1 ст. 78 КАС України та така умова підтверджена доказами, які містяться у матеріалах справи, а тому суд бере до уваги їх наявність у позивача.

Щодо наявності умови передбаченої абзацом-1 пункту 4 Постанови №153, суд відмічає наступне.

На підставі статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема,: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232 передбачені види військової служби, зокрема, базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Як визначено частиною сьомою статті 2 Закону № 2232 базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

На підставі частини першої статті 4 Закону № 2232 Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2232 (встановлено, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3633-IX від 11.04.2024, розпочинається з 1 вересня 2025 року) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 2232 для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі частини першої статті 20 Закону № 2232 на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Відповідач заперечує право позивача на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, оскільки позивач прийнятий на військову службу до початку дії воєнного стану.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Отже, п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII визначає продовження дії вже укладеного військовослужбовцем контракту про проходження військової служби без укладення військовослужбовцем нового контракту.

В спірному випадку позивач з 19.09.2019 прийнятий на військову службу, зокрема, у зв`язку із укладенням ним контракту строком на 3 роки. У подальшому дію цього контракту продовжено понад встановлені строки відповідно до приписів п.2 ч.8 ст.23 Закону № 2232-XII.

Таким чином, відбулося саме продовження дії контракту, який укладено позивачем у 2019 році.

Отже, позивача прийнято на військову службу до воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64.

Разом із тим, ще однією з обов`язкових умов для виплати одноразової грошової винагороди є також безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту (абзац-3).

Суд повторно відмічає, що дійсно доказами наявними у цій справі підтверджується безпосередня участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в той час як приписами пунктів 3, 4 Постанови № 153 критерієм відповідності визначена безпосередня участь у бойових діях.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку відсутнє виконання позивачем умови абз. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 для виплати спірної одноразової грошової винагороди - прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, а тому відповідачем правомірно відмовлено у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №153 у розмірі 1 мільйон гривень, адже всі умови, що визначені абз. 2 п. 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України, у спірному випадку не виконано.

Стосовно доводів позивача на те, що відповідачем не надано аналізу новому контракту, який укладений позивачем про проходження військової служби в НГУ від 12.02.2025, тобто під час дії воєнного стану, з урахуванням висновків Другого апеляційного адміністративного суд у постанові від 15.06.2026 у справі №520/27064/25, суд прийшов наступного.

Так, дійсно позивачем 12.02.2025, тобто під час дії воєнного стану укладено новий контракт про проходження військової служби строком на три роки.

Суд надає оцінку обставинами укладання позивачем контракту від 12.02.2025 під час дії воєнного стану, як і подальшому проходженню військової служби, наявності фактів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, відсутності притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, однак зазначає, що вік позивача станом на 12.02.2025, тобто на момент укладення нового контракту становив 25 років 6 місяців 25 днів, що унеможливлює застосування постанови №153.

Щодо необхідності урахування висновків суду, які викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 у справі №520/27064/25, суд відмічає, що правовідносини у цій справі не є релевантними до спірних правовідносин у даній справі, адже там особа уклала новий контракт у віці до 25 років під час дії воєнного стану, який не був проаналізований судом першої інстанції щодо права особи на одноразової грошової допомогу саме за новим контрактом із необхідністю дослідження умов, які передбачені положень Постанови №153.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене доходжу висновку про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Військовий інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, місцезнаходження – місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок №192, код ЄДРПОУ 07905262.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.10.2026.

Суддя М. І. Садова