Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/26146/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р. № 520/26146/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕЙЛ-2012" до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕЙЛ-2012" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про відмову у продовженні строку дії Договору від 23.09.2021 №05-07/1, оформлене листом від 06.08.2026 № 11.02-11/4487.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості, послідовності, пропорційності та розсудливості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а наведені у ньому мотиви не можуть увважатися належними та достатніми правовими підставами для відмови у продовженні строку дії Договору № 05-07/1.

Ухвалою судді від 27.08.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що вони спрямовані на примусове продовження договірних відносин. Стверджував, що Департамент діяв у межах наданих повноважень з огляду на порушення умов договору та необхідність забезпечення безпеки пасажирських перевезень, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими, а спір стосується правомірності рішення про відмову в продовженні строку дії договору, а не примусового продовження договірних відносин. Позивач стверджує, що подав усі необхідні документи для підтвердження спроможності виконувати договір, а невиконання рейсів за маршрутом № 1184 було зумовлене незадовільним станом дороги, а не відсутністю необхідних ресурсів. Також позивач уважає, що інші наведені відповідачем обставини не були належним чином обґрунтовані та доведені, у зв`язку з чим просить визнати рішення Департаменту протиправним, скасувати його та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розгляд справи по суті здійснюється з урахуванням надмірного навантаження в Харківському окружному адміністративному суді.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини спору та надавши оцінку доводам і запереченням сторін, суд установив такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМЕЙЛ-2012» та Управлінням транспорту Харківської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації, за результатами конкурсу 23.09.2021 укладено Договір № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (а.с.77-85).

Відповідно до пункту 7.2 Договору строк його дії визначено до 22.09.2026.

ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» 05.06.2026 звернулося до Департаменту з листом № 66 щодо продовження строку дії Договору та надало документи на підтвердження спроможності виконувати взяті на себе договірні зобов`язання (а.с.94-95).

У подальшому позивач додатково актуалізував подані документи листами № 84 від 14.07.2026 та № 86 від 20.07.2026 (а.с.142, 152).

Листом від 06.08.2026 № 11.02-11/4487 Департамент повідомив позивача про ненадання згоди на продовження строку дії Договору, пославшись, зокрема, на неможливість безпечного виконання дев`яти щоденних рейсів за маршрутом № 1184 «Харків – Люботин (Караван)», факти невиконання рейсів за маршрутом № 1502-А, використання транспортного засобу, який не був передбачений умовами Договору, а також звернення пасажирів щодо якості та належності здійснення перевезень (а.с.165-171).

Не погоджуючись із таким рішенням, ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації про відмову у продовженні строку дії Договору № 05-07/1 від 23.09.2021.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що спір має договірний характер, а продовження строку дії договору можливе виключно за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати відповідні зобов`язання. Посилається на те, що фактично предметом спору є продовження договірних правовідносин, а тому спір не має публічно-правового характеру.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних та юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не лише суб`єктний склад правовідносин, а характер спірних правовідносин і те, у зв`язку з реалізацією яких повноважень прийнято оскаржуване рішення.

У цій справі безпосереднім предметом судового контролю є не вимога про стягнення коштів, виконання господарського зобов`язання, відшкодування збитків чи розірвання договору як цивільно-правового правочину. Позивач оскаржує рішення Департаменту, прийняте ним у сфері організації пасажирських перевезень, яким визначено подальшу можливість здійснення перевезень за відповідними автобусними маршрутами. При цьому Департамент діє не як звичайний суб`єкт господарювання, який вступає у договірні відносини виключно для задоволення власного майнового інтересу, а як організатор перевезень, наділений законом відповідними організаційними та управлінськими повноваженнями.

Правова природа договору про організацію перевезень визначається не лише його договірною формою, а й метою його укладення, суб`єктним складом та характером повноважень організатора перевезень. Лише факт укладення між сторонами договору не виключає можливості здійснення адміністративним судом контролю за рішеннями суб`єкта владних повноважень, прийнятими у сфері публічного адміністрування.

У цій справі Департамент, вирішуючи питання про продовження строку дії договору, оцінював можливість подальшого здійснення перевезень на маршрутах загального користування та спроможність перевізника виконувати відповідні зобов`язання. Таке рішення безпосередньо пов`язане з реалізацією повноважень організатора перевезень.

Отже, суд доходить висновку, що спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням рішення суб`єкта владних повноважень, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Посилання відповідача на те, що задоволення позову нібито призведе до примусового укладення додаткової угоди, не змінює предмета цього спору, оскільки предметом спору не є безпосередньо укладання додаткової угоди чи встановлення строку дії договору шляхом судового рішення. Предметом розгляду є саме правомірність рішення Департаменту, викладеного у листі від 06.08.2026 № 11.02-11/4487.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача щодо неналежності юрисдикції адміністративного суду.

Судом установлено, що правовідносини сторін щодо продовження строку дії Договору виникли в умовах дії воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 512 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, доповнено пунктом 14-1.

Зазначеною нормою передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану та протягом одного року з дня його припинення чи скасування.

При цьому продовження строку дії договору можливе за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов`язання відповідно до укладеного з ним договору.

Аналогічний правовий механізм передбачений Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081. Порядок № 1081 є чинним нормативним актом, що регулює, зокрема, відносини щодо організації перевезень та відповідні процедури за участю організатора і автомобільного перевізника.

Суд погоджується з відповідачем у тій частині, що сама лише наявність у перевізника транспортних засобів та подання відповідних документів не означає автоматичного укладення додаткової угоди без волевиявлення сторін.

Разом із тим із цього не випливає, що згода суб`єкта владних повноважень на продовження договору є таким його волевиявленням, яке взагалі не підлягає судовій перевірці. Навпаки, якщо суб`єкт владних повноважень приймає рішення у сфері реалізації наданих йому законом управлінських повноважень, таке рішення має відповідати встановленим законом вимогам щодо законності, обґрунтованості та належного здійснення повноважень.

Отже, предметом судового контролю в цій справі є питання про те, чи було рішення про ненадання такої згоди прийняте законно, обґрунтовано, добросовісно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Щодо підтвердження спроможності виконувати договірні зобов`язання.

Судом установлено, що листом від 12.01.2026 № 11.02-12/181 Департамент визначив документи, які автомобільний перевізник мав подати для підтвердження відповідності транспортних засобів установленим вимогам (а.с.92).

На виконання зазначених вимог ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» звернулося до Департаменту з листом від 05.06.2026 № 66 та надало відповідні документи (а.с.94-95).

Надалі позивач додатково актуалізував інформацію листами № 84 від 14.07.2026 та № 86 від 20.07.2026 (а.с.142, 152).

Відповідач не заперечує факту подання позивачем документів, визначених ним самим для підтвердження відповідної спроможності, а отже судом зазначені обставини окремо не досліджуються.

При цьому у відзиві не наведено конкретних недоліків поданих документів, не зазначено, які саме документи не були подані, які з них є недостовірними або такими, що не відповідають установленим вимогам.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач виконав визначену нормативним регулюванням умову, щодо підтвердження спроможності виконувати договірні зобов`язання у тому порядку, який був визначений самим відповідачем.

При цьому суд зазначає, що поняття спроможності автомобільного перевізника виконувати договірні зобов`язання не може ототожнюватися з абсолютною відсутністю об`єктивних перешкод чи окремих випадків неналежного виконання протягом тривалого строку дії договору. Для висновку про відсутність такої спроможності необхідно встановити конкретні обставини, які свідчать саме про об`єктивну нездатність перевізника виконувати взяті на себе зобов`язання, а не лише окремі факти, які мали місце у процесі виконання договору.

Однією з основних обставин, покладених Департаментом в основу оскаржуваного рішення, є неможливість виконання дев`яти щоденних рейсів за маршрутом № 1184 «Харків – Люботин (Караван)».

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що причиною неможливості здійснення відповідних рейсів позивач зазначав про незадовільний та небезпечний стан окремої ділянки автомобільної дороги. Позивач неодноразово повідомляв Департамент та інші компетентні органи про відповідні обставини, зокрема листами № 266 від 20.12.2021 (а.с.174), № 273 від 24.12.2021 (а.с.173), № 3 від 03.05.2024 (а.с.172) та № 2 від 03.01.2025 (а.с.179-180).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач не приховував наявності об`єктивних перешкод та неодноразово повідомляв про неї організатора перевезень. Відповідач також не стверджує, що незадовільний стан дороги виник внаслідок дій або бездіяльності позивача.

Таким чином, зазначена обставина не свідчить про відсутність у позивача технічної, організаційної чи матеріальної спроможності виконувати договірні зобов`язання.

Неналежний стан дорожнього покриття та неспроможність автомобільного перевізника виконувати договір є різними за своїм змістом обставинами. У першому випадку йдеться про стан транспортної інфраструктури, тоді як у другому - про можливості самого перевізника.

Департамент, посилаючись на стан дорожнього покриття як на обставину, що перешкоджає подальшому виконанню договору, не довів, що така обставина виникла з вини позивача або свідчить про втрату ним можливості здійснювати пасажирські перевезення. Більше того, якщо організатор перевезень уважав, що безпечне здійснення перевезень за маршрутом №1184 є об`єктивно неможливим, така обставина могла бути предметом окремого врегулювання щодо зміни схеми маршруту, його коригування або іншого організаційного рішення.

Проте з оскаржуваного рішення не вбачається, що Департамент розглядав зазначені можливості та надав їм оцінку. Отже, висновок про те, що неможливість здійснення окремих рейсів через стан дороги свідчить про відсутність у позивача спроможності виконувати договір у повному обсязі, є недостатньо обґрунтованим.

В оскаржуваному рішенні Департамент також послався на факти невиконання окремих рейсів за маршрутом № 1502-А.

Суд не заперечує того, що окремий факт невиконання рейсу може мати юридичне значення для оцінки належності виконання перевізником договірних зобов`язань. Разом із тим, сам факт наявності окремих випадків невиконання рейсів не є достатнім для автоматичного висновку про відсутність у перевізника спроможності надалі виконувати договір.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач протягом відповідного періоду здійснив значний обсяг перевезень за маршрутами на регулярній основі, передбаченими договором. Таким чином, оцінка трьох окремих випадків невиконання рейсу без співвіднесення їх із загальним обсягом перевезень не дає достатніх підстав для висновку про втрату позивачем спроможності виконувати договірні зобов`язання.

При цьому Департаментом не наведено у спірному рішенні аналізу того, чому саме зазначені випадки мають таке істотне значення, що виключають можливість продовження договору. Не наведено також обґрунтування щодо характеру кожного такого випадку, причин його виникнення, наслідків, а також співвідношення цих випадків із загальним обсягом виконаних перевезень.

За таких обставин суд уважає, що посилання на окремі випадки невиконання рейсів не обґрунтовує висновок про відсутність у позивача спроможності виконувати договір.

Щодо використання 24.01.2026 транспортного засобу, який, за твердженням відповідача, на той момент не був передбачений умовами договору, суд зазначає таке.

Позивач не заперечує факту використання відповідного транспортного засобу, пояснюючи його використанням резервного автобуса. Разом із тим сам факт використання транспортного засобу, який на певний момент не був внесений до договірного переліку, не доводить відсутності у позивача спроможності виконувати договірні зобов`язання.

Для надання цій обставині значення підстави для відмови у продовженні договору відповідач повинен був оцінити характер порушення, його наслідки, технічний стан транспортного засобу, причини його використання, а також те, чи усунуто відповідне порушення.

Водночас із наведених відповідачем доводів не вбачається, що зазначена обставина свідчила про небезпечність перевезень або про відсутність у позивача необхідних транспортних засобів. Посилання лише на формальну невідповідність транспортного засобу переліку, без оцінки всіх наведених обставин, не може бути достатньою підставою для висновку про неспроможність позивача виконувати договір.

При цьому сам відповідач не заперечує, що позивач здійснював перевезення значним обсягом і що технічна справність транспортного засобу ним не спростовується.

Отже, зазначена обставина могла бути врахована Департаментом при оцінці виконання договору, однак не підтверджує безпосередньо висновку про відсутність у позивача спроможності виконувати договірні зобов`язання.

Департамент також посилається на численні звернення пасажирів щодо якості та належності здійснення перевезень.

Суд зазначає, що звернення громадян можуть бути джерелом інформації про якість транспортного обслуговування та відповідно можуть бути враховані організатором перевезень під час здійснення своїх повноважень.

Разом із тим саме по собі існування звернення громадянина не є безумовним доказом порушення перевізником договірних зобов`язань. Для того, щоб такі звернення могли бути покладені в основу рішення, необхідно встановити їх зміст, конкретні обставини, яких вони стосуються, результати їх перевірки та підтвердження наведених у них фактів.

Із оскаржуваного рішення не вбачається належної конкретизації таких звернень, їх кількості, змісту, результатів перевірки та того, які саме порушення позивачем вони підтверджують. Не наведено також мотивів, за яких саме ці звернення у сукупності з іншими обставинами свідчать про неможливість подальшого виконання договору.

Отже, посилання на звернення пасажирів без встановлення та оцінки конкретних підтверджених фактів не відповідає вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо меж дискреційних повноважень Департаменту.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що питання продовження строку дії договору не може бути вирішене виключно шляхом механічного встановлення факту подання перевізником документів.

Разом із тим наявність у суб`єкта владних повноважень повної свободи розсуду не означає можливості прийняття рішення без належного встановлення фактичних обставин та їх правової оцінки.

Здійснюючи свої повноваження, Департамент зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність свого рішення у разі його оскарження.

Отже, саме Департамент повинен довести, що наведені ним обставини дійсно існували, мали юридичне значення для вирішення питання про продовження договору та були достатніми для прийняття рішення про ненадання згоди.

Оцінюючи оскаржуване рішення в сукупності, суд доходить висновку, що наведені Департаментом мотиви не утворюють достатньої та послідовної фактичної основи для висновку про відсутність у позивача спроможності виконувати договірні зобов`язання.

З одного боку, позивач подав документи, визначені самим Департаментом для підтвердження спроможності виконувати договір. З іншого боку, Департамент фактично ототожнив поняття спроможності перевізника з безумовною можливістю виконувати кожен окремий рейс за будь-яких зовнішніх обставин, у тому числі за умов неналежного стану дорожнього покриття.

Таким чином, відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між наведеними у рішенні обставинами та висновком про неможливість продовження Договору.

При цьому суд не встановлює за Департаментом обов`язку надати згоду на продовження Договору лише у зв`язку з поданням позивачем відповідних документів.

Судове втручання у цій справі зумовлене іншим. Суд установив, що реалізація Департаментом своїх повноважень при вирішенні питання про ненадання згоди не відповідала вимогам обґрунтованості та належного встановлення обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Тобто суд не підміняє собою організатора перевезень і не приймає замість нього рішення про продовження договору, а здійснює передбачений законом судовий контроль за правомірністю вже прийнятого рішення.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі №380/17417/23 не спростовує висновків суду у цій справі, оскільки зазначена постанова прийнята за інших фактичних обставин.

Суд ураховує правовий висновок про те, що продовження договору у відповідному порядку передбачає згоду сторін та підтвердження перевізником спроможності виконувати договірні зобов`язання. Предметом розгляду у цій справі є не питання про автоматичне виникнення згоди Департаменту внаслідок подання позивачем документів, а правомірність рішення Департаменту про ненадання такої згоди та обґрунтованість причин, наведених на його підтвердження.

Отже, вказаний правовий висновок не виключає судового контролю за дотриманням суб`єктом владних повноважень вимог законності та обґрунтованості при прийнятті рішення.

Щодо доводів відповідача про те, що відсутність підстав для дострокового розірвання договору не має значення для вирішення цього спору, суд зазначає таке.

Питання дострокового припинення чинного договору та питання продовження його дії після закінчення визначеного строку не є тотожними. Водночас це не означає, що обставини виконання договору можуть оцінюватися Департаментом довільно. Якщо саме фактичне виконання договору покладено в основу рішення про ненадання згоди на його продовження, такі обставини повинні бути належним чином встановлені, оцінені та співвіднесені з метою та правовою підставою відповідного рішення.

Отже, судом установлено, що ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» звернулося до Департаменту з питання продовження строку дії договору та надало документи, визначені Департаментом для підтвердження спроможності виконувати відповідні договірні зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Департамент не довів, що подані позивачем документи були неналежними, недостовірними або недостатніми для підтвердження відповідної спроможності. При цьому зазначені обставини не були належним чином конкретизовані, перевірені та оцінені в сукупності з іншими обставинами, що мають значення для вирішення питання.

Таким чином, оскаржуване рішення не відповідає критерію обґрунтованості, встановленому частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно, рішення Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації про ненадання згоди на продовження строку дії Договору № 05-07/1 від 23.09.2021, викладене у листі від 06.08.2026 № 11.02-11/4487, є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд ураховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд зазначає, що ключові аргументи отримали достатню оцінку. При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження.

Суд ураховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як установлено судом позивачем при зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, із заявою про забезпечення позову - у розмірі 798,72 грн.

З огляду на викладене та враховуючи задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн та заяви про забезпечення позову у розмірі 798,72 грн.

Суд зазначає, що у позовній заяві зазначено, що докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Отже, наразі питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу не вирішується.

Керуючись статтями 2, 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕЙЛ-2012" (вул. Велика Панасівська, буд. 216, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61040, ЄДРПОУ 38160052) до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (вул. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під.,8 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 38157940) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про відмову у продовженні строку дії Договору від 23.09.2021 №05-07/1, оформлене листом від 06.08.2026 №11.02-11/4487.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕЙЛ-2012" за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у загальному розмірі 3461,12 грн (три тисячі чотириста шістдесят одна гривня 12 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН