Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/30613/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р. № 520/30613/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олени Ізовітової-Вакім, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.09.2026 року №262840024745 про відмову в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 09.09.2026 шляхом зарахування періодів роботи в Республіці Туркменістан з 30.07.1992 по 10.02.1993, з 12.02.1993 по 30.08.1994, з 01.09.1994 по 01.02.1995, з 03.02.1995 по 29.06.1995.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сукупний стаж роботи дає позивачу право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 28.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначив що діяв виключно в межах та на підставі наданих повноважень.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

09.09.2026 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою встановленої форми про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням від 17.09.2026 року № 262840024745 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) було відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що до періоду постійного проживання (постійної роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення відповідачем не зараховано період не проживання в гуртожитку згідно довідки від 02.07.2026 № 26 з 01.07.1989 по 31.08.1989, з 01.07.1990 по 31.08.1990, з 01.07.1991 по 31.08.1991, оскільки інформація про місце проживання в даний період відсутня, що не відповідає підпункту 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1.

Не враховано період проживання згідно довідки від 13.02.2025 № 1710 з 21.07.1992 по 28.02.1995 за адресою АДРЕСА_2 , оскільки в цей період заявниця працювала в Республіці Туркменістан, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Не враховано період проживання згідно акту про встановлення факту проживання, з 23.08.1988 по 28.02.1995 за адресою АДРЕСА_2 , оскільки цей документ не передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 та пункту 2.22 Порядку № 22-1.

З посиланням на положення статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач зазначає, що вік позивача 55 років, страховий стаж становить 34 роки 8 місяців 2 дні.

Врахований відповідачем період постійного проживання (постійної роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення складає 2 роки 3 місяці 28 днів, станом на 01.01.1993 — 2 роки 3 місяці 28 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку. Відповідачем зараховано період проживання (постійної роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 23.08.1988.

Разом із заявою позивачем було надано, зокрема, копії: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії серії НОМЕР_2 від 05.09.1994; довідки Виконавчого комітету Коростенського району Житомирської області від 13.02.2025 №1710; диплому про навчання; довідки від 02.07.2026 № 26, виданої Київським національним економічним університетом імені Вадима Гетьмана; акту про встановлення місця проживання; трудової книжки.

Позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, на підтвердження чого надане відповідне посвідчення, та має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки проживала в смт. Нові Білокоровичі, яке відповідно до Постанови № 106а від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" було віднесене до зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993.

Згідно з довідкою від 13.02.2025 №1710, виданою Виконавчим комітетом Коростенського району Житомирської області позивач зареєстрована та постійно проживала за адресою АДРЕСА_2 , з 28.10.1986 по 23.08.1988 та з 21.07.1992 по 28.02.1995. Тобто період проживання в зоні згідно з довідкою, виданою органом місцевого самоврядування, станом на 01.01.1993 складає 2 роки 9 місяців 7 днів.

Позивач навчалася в Київському інституті народного господарства, що підтверджується дипломом про навчання НОМЕР_3 . В довідці від 02.07.2026 № 26, яка видана Київським національним економічним університетом імені Вадима Гетьмана, зазначено, що позивач на період навчання з 02.09.1988 по 26.06.1992 була зареєстрована в гуртожитку в місті Києві, однак в періоди літніх канікул з 01.07.1989 по 31.08.1989, з 01.07.1990 по 31.08.1990, з 01.07.1991 по 31.08.1991 не проживала в гуртожитку. Тобто протягом літніх канікул, в сукупності 6 місяців, як зазначено в довідці від 02.07.2026 № 26, позивач фактично проживала вдома в с. Нові Білокоровичи.

Факт проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 в період з 23.08.1988 по 28.02.1995 підтверджують сусіди, про що складено акт про встановлення місця проживання депутатом Білокоровицької сільської ради в присутності двох сусідів – свідків.

Загалом період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 3 роки 3 місяці 7 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3категорії, не може перевищувати 5 років.

Згідно з п.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).

Згідно з п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі Порядок №501), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

У відповідності до п.10 Порядку №501 посвідчення видаються, зокрема, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.

Позивачем до позовної заяви надано посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 видане 05.09.1994 облдержадміністрацією.

На час звернення позивача до суду вказане посвідчення ніким не скасовано, не визнано недійсним, отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією з яких є право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач проживала в смт. Нові Білокоровичі, яке відповідно до Постанови № 106а від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" було віднесене до зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993.

Згідно з довідкою від 13.02.2025 №1710, виданою Виконавчим комітетом Коростенського району Житомирської області позивач зареєстрована та постійно проживала за адресою АДРЕСА_2 , з 28.10.1986 по 23.08.1988 та з 21.07.1992 по 28.02.1995. Тобто період проживання в зоні згідно з довідкою, виданою органом місцевого самоврядування, станом на 01.01.1993 складає 2 роки 9 місяців 7 днів.

Позивач навчалася в Київському інституті народного господарства, що підтверджується дипломом про навчання НОМЕР_3 . В довідці від 02.07.2026 № 26, яка видана Київським національним економічним університетом імені Вадима Гетьмана, зазначено, що позивач на період навчання з 02.09.1988 по 26.06.1992 була зареєстрована в гуртожитку в місті Києві, однак в періоди літніх канікул з 01.07.1989 по 31.08.1989, з 01.07.1990 по 31.08.1990, з 01.07.1991 по 31.08.1991 не проживала в гуртожитку. Тобто протягом літніх канікул, в сукупності 6 місяців, як зазначено в довідці від 02.07.2026 № 26, позивач фактично проживала вдома в с. Нові Білокоровичи.

Факт проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 в період з 23.08.1988 по 28.02.1995 підтверджують сусіди, про що складено акт про встановлення місця проживання депутатом Білокоровицької сільської ради в присутності двох сусідів – свідків.

Загалом період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 3 роки 3 місяці 7 днів, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи вищевикладене, дії відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправними.

Відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування. Вказана позиція узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та від 16.10.2024 у справі №14380/24.

Щодо не зарахування періодів роботи позивача на території Республіки Туркменістан суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян державучасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Туркменістан (Угода від 13.03.1992).

Відповідно до ст. 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до ст. 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будьякої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян державучасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірні періоди.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до п. 2 ст. 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Туркменістану або на підприємстві зареєстрованому на території Туркменістану після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Туркменістані. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а та від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17.

Відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 30.07.1992 НОМЕР_4 з 30.07.1992 по 10.02.1993, з 12.02.1993 по 30.08.1994, з 01.09.1994 по 01.02.1995, з 03.02.1995 по 29.06.1995, оскільки стаж набутий на території Республіки Туркменістан, оскільки Україна з 19.06.2023 припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 24/1 Закону № 1058.

Суд звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств з посиланням на відповідні накази та не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює.

У постановах від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків у російській федерації для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплаті пенсії, адже позивач у будь-якому разі не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а відсутність відомостей про їх сплату не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.

Отже, доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як підстави у відмові призначення пенсії, є протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає таке.

З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Правову позицію щодо вирішення питання призначення пенсії висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Судом встановлено, що позивач звертався до органу Пенсійного фонду України з заявою про визначення права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

При цьому, відмовляючи у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" органи Пенсійного фонду посилалися на недостатність страхового стажу. Формуючи такі висновки відповідний орган виходив з міркувань щодо відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача на території Республіки Туркменістан, які під час розгляду даної справи визнані помилковими.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, керуючись положеннями ст. ст. 5, 9 КАС України, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права з урахуванням дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (з повним дослідженням відповідності позивача всім критеріям призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"), буде зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території в Республіці Туркменістан з 30.07.1992 по 10.02.1993, з 12.02.1993 по 30.08.1994, з 01.09.1994 по 01.02.1995, з 03.02.1995 по 29.06.1995 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 09.09.2026 з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі. Відтак, позов належить до часткового задоволення.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.09.2026 року №262840024745 про відмову в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Республіці Туркменістан з 30.07.1992 по 10.02.1993, з 12.02.1993 по 30.08.1994, з 01.09.1994 по 01.02.1995, з 03.02.1995 по 29.06.1995 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 09.09.2026 з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Олена ІЗОВІТОВА- ВАКІМ